Місцеві податки та збори

За використання місцевої символіки без дозволу з юридичних осіб стягувалась вся сума прибутку, отримана від її реалізації, а з фізичних осіб — штраф у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Уповноважені організації, що видавали дозвіл на використання місцевої символіки, щоквартально до 15-го числа місяця, наступного за звітним кварталом подавали в податкову адміністрацію перелік організацій, яким видано дозвіл з вказівкою їх місця розташування, а також кількість громадян, яким видано дозволи і загальну суму збору, сплачену ними в місцевий бюджет.

Збір за право проведення кіно- і телезйомок — це збір, що стягувався за право проведення кіно- і телезйомок.

Збір за право на проведення кіно- і телезйомок вносили комерційні кіно- і телеорганізації, включаючи організації з іноземними інвестиціями та зарубіжні організації, які проводять зйомки, що потребують від місцевих органів державної виконавчої влади додаткових заходів (виділення наряду міліції, оточення території зйомок тощо).

Об'єктом оподаткуванням збором за право проведення кіно- і телезйомок були фактичні витрати на проведення необхідних для здійснення зйомок додаткових заходів.

Збір, внесений за рахунок засобів юридичних осіб, сплачувався за рахунок собівартості продукції (робіт, послуг).

Граничний розмір збору за право на проведення кіно- і телезйо­мок не повинен був перевищувати фактичних витрат на проведення зазначених заходів.

Обчислення суми збору і контроль за його сплатою в бюджет здійснювався органами, що видають дозвіл на проведення зйомок.

Платниками збору за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей були юридичні особи і громадяни, які мали дозвіл на проведення аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей.

Об'єктом збору за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей була вартість заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів, виходячи з їх початкової ціни або суми, на яку випускається лотерея.

Граничний розмір збору за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей не повинен був перевищувати 0,1 % вартості заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів або від суми, на яку випускається лотерея.

Збір за право на проведення місцевих аукціонів і конкурсного розпродажу справлявся за три дні до їх проведення.

Збір за право на проведення лотерей справлявся під час одержання дозволу на випуск лотереї.

Граничний розмір збору за право на проведення лотерей з кожного учасника не повинен був перевищувати трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Збір за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей включався юридичними особами в собівартість, а громадяни сплачували цей збір за рахунок власних коштів.

Відповідальність за правильність, повноту стягнення, своєчасність перерахування збору за право проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей у відповідні місцеві бюджети покладалась на юридичних і фізичних осіб, що фактично проводили аукціони, конкурсні розпродажі і лотереї та органи, що видавали дозвіл на їх проведення.

Платниками збору за паркування автотранспорту були юридичні особи та громадяни, які паркують автомобілі в спеціально обладнаних або відведених для цього місцях.

Ставка збору за паркування автотранспорту встановлювалась з розрахунку за одну годину парковки, її граничний розмір не повинен був перевищувати 3% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в спеціально обладнаних місцях і 1% у відведених місцях.

Збір за паркування автотранспорту сплачується водіями на місці парковки.

Збір за паркування автотранспорту, внесений за рахунок коштів юридичних осіб, відносять на собівартість продукції (робіт, послуг).

Відповідальність за повноту стягнення збору за паркування ав­тотранспорту і своєчасність перерахування його в бюджет несуть власники автостоянок і відведених місць.

Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі — це плата за оформлення та видачу дозволів на торгівлю в спеціально відведених для цього місцях.

Збір за видачу дозволу на торгівлю справлявся з юридичних осіб і громадян, які реалізували сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари залежно від площі торгівельного місця, його територіального розміщення та виду продукції.

Граничний розмір збору за видачу дозволу на торгівлю не повинен був перевищувати 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для суб'єктів, що постійно здійснюють торгівлю в спеціально відведених для цього місцях, і одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у день — за одноразову торгівлю.

Збір за видачу дозволу на торгівлю справлявся уповноваженими організаціями, яким надано таке право.

Величина збору залежала від площі торговельного місця, його територіального розташування і виду продукції.

Дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі видавався уповноваженою організацією або службовою особою, що визначені рішенням органу місцевого самоврядування, після пред'явлення документа про сплату призначеної суми збору в місцевий бюджет.

Збір за дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі сплачувався юри­дичними особами за рахунок собівартості, а громадянами — за рахунок власних засобів через банківські установи.

Відповідальність за правильність розрахунку збору і його над­ходження в бюджет покладалась на уповноважені організації або службових осіб, яким було доручено видавати дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі.

Органи місцевого самоврядування самостійно встановлювали і визначали порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок.

Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мали право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків та зборів.

Місцеві податки і збори перераховуються до бюджетів місцевого самоврядування в порядку, визначеному радами народних депутатів, якими вони встановлюються. Стягнення не внесених в установлений термін місцевих податків і зборів здійснюється згідно з законодавством.

Подання розрахунків за вище зазначеними податками та зборами до органів державної податкової служби здійснювалось платниками протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця за базовий податковий (звітний) період — календарний місяць; протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу за базовий податковий (звітний) період — календарний квартал, та протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року за базовий податковий (звітний) період — рік.

Сплата здійснювалась протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного строку для подання податкового розрахунку.

За несвоєчасне перерахування зборів чи податків в місцевий бюджет сплачувалась пеня в розмірі 0,3 % за кожний день прострочення.

Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати місцевих податків і зборів до бюджету місцевого самоврядування покладається на платників відповідно до чинного законодавства.

Контроль за сплатою місцевих податків і зборів здійснюється державними податковими інспекціями.[7]

1.3 Організаційно-правові засади справляння місцевих податків і зборів

З прийняттям 20 травня 1993 року Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» фактично було встановлено 16 видів місцевих податків і зборів. Пізніше в тому ж 1993 році, Законом України «Про доповнення Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» було введено місцевий податок з продажу імпортних товарів, який у 1997 році було скасовано.[7,19]

Згідно з Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про систему оподаткування» від 2 лютого 1994 року, всіх місцевих зборів (обов’язкових платежів) нараховувалось 13 видів. До них належали: готельний збір; збір за паркову автомобілів; ринковий збір; збір за видачу ордера на квартиру; курортний збір; збір за участь у бігах на іподромі; збір за виграш на бігах на іподромі; збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; збір за право використання місцевої символіки; збір за право проведення кіно- і телезйомок; збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон і збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі, податок з реклами та комунальний податок.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 року було введено новий вид місцевого збору – збір з власників собак та в новій редакції визначено такі збори, як збір за паркування автотранспорту, збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей та збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі і сфери послуг. [14,18]

Всього в 1997 році нараховувалося 16 видів місцевих податків, зборів (обов’язкових платежів), з яких лише два (комунальний та з реклами) відносили до податків.

Законом України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000р № 1805-III до місцевих податків, зборів (обов’язкових платежів) був введений екскурсійно-туристичний збір, який пізніше Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 7 червня 2001 року № 2515-III  було відмінено.[17]

Згодом Законом України «Про внесення змін до деяких Законів України» від 3 квітня 2003 року № 703-IVбуло ліквідовано збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон. Також в 2003 році на підставі Закону №641 – 4 від 20.03.2003 року було скасовано готельній збір.[14]

Згідно закону України №1065 – 14 від 17.09.1999 року було введено збір за право використання суб’єктами підприємницької діяльності приміщень, пов’язаних з їх діяльністю, що знаходяться у центральній частині населеного пункту та у будинках що є пам’ятками історії та культури, але даний вид збору проіснував не довго і вже 20.04.2000 року згідно з законом України №1661-3 його було скасовано.

В основу місцевого оподаткування України покладено принципи Європейської хартії місцевого самоврядування (1985 р.), до якої в 1997 році приєдналась Україна.

В Україні порядок справляння місцевих податків і зборів визначався Законом України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року та Декретом Кабінетом Міністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20 травня 1993 року, а також низкою інших нормативно-правових актів.[12]

Незважаючи на існування достатньо широкого переліку нормативних актів, загалом місцеве оподаткування в Україні було не тільки недосконалими, а й не цілісними. Зокрема, якщо у статті 1 Декрету Кабінету Міністрів передбачено встановлення податку з продажу імпортних товарів, то ст. 15 Закону «Про систему оподаткування» дає вичерпний перелік податків і зборів де цей податок відсутній. Окрім цього ситуація, коли три місцевих податки і збори залежать від наявності іподромів, призвела до того, що фактично лише декілька великих міст могли запровадити всі місцеві податки і збори. У більшості обласних центрів була відсутня база оподаткування для багатьох місцевих податків і зборів. У районних центрах, невеликим містечках та селах їхня кількість не перевищувала 10: чимало з них були разовими. Окрім того збір за проведення кіно - і телезйомок, збір з власників собак були не тільки малоефективними, але й важкими для справляння.[7,12]