Система рефiнансування нацiональним банком Украiни комерцiйних банкiв: сучасний стан, шляхи влосконалення

     Вартістю  кредитів НБУ є ставка рефінансування – виражена у відсотках плата  за кредити, що надаються комерційним  банкам, яка встановлюється Національним банком України з метою впливу на грошовий оборот та кредитування [9, c.180]

     Національний  банк може надавати банкам кредити  овернайт:

• під забезпечення:
• державними облігаціями України (крім облігацій зовнішньої державної позики України);
• депозитними сертифікатами;
• без забезпечення.

     Національний  банк щоденно засобами електронної  пошти оголошує банкам процентні  ставки за кредитами овернайт на наступний робочий день, розмір яких може бути диференційованим залежно від забезпечення. Станом на вересень 2010 року процентна ставка за кредитами овернайт становить 10,8%, вона знизилася на 6,2% в порівнянні з січнем 2010 року (див. додаток Б) [2].

     Порядок проведення тендерів з підтримання  ліквідності банків

     Національний  банк здійснює рефінансування банків строком до 90 днів шляхом проведення кількісного або процентного  тендера. Повідомлення про проведення кількісного або процентного  тендера надсилається щотижня засобами електронної пошти.

     Тендери проводяться  щосереди з такою періодичністю:

• три середи підряд - рефінансування строком до 14 днів;
• одна середа - рефінансування строком до 90 днів.

     Національний банк здійснює рефінансування банків шляхом проведення тендерів лише під відповідне забезпечення. У забезпечення кредитів рефінансування можуть прийматися:

• державні облігації України (облігації внутрішньої державної позики України, облігації зовнішньої державної позики України, цільові облігації внутрішньої державної позики України);
• державні облігації України, які перебувають у довірчій власності банку;
• депозитні сертифікати;
• цінні папери Державної іпотечної установи, у тому числі розміщення яких здійснено під гарантію Кабінету Міністрів України та підтверджено коштами в Державному бюджеті України;
• іноземна валюта (долари США, євро, англійські фунти стерлінгів, швейцарські франки, японські єни);
• іпотечні облігації (лише звичайні);
• облігації місцевих позик;
• облігації підприємств (крім цільових), у тому числі ті, розміщення яких здійснено під гарантію Кабінету Міністрів України;
• векселі суб'єктів господарювання - резидентів України. Національний банк в окремих випадках може здійснювати рефінансування банків під забезпечення векселями нерезидентів;
• векселі банків, авальовані іншим банком;
• гарантії іншого банку-резидента

     Розподіл  кредитів під час проведення кількісного  тендера здійснюється відповідно до поданих заявок до закінчення суми, яка запропонована на цей тендер. Якщо запропонованої на кількісний тендер суми недостатньо для задоволення  всіх заявок банків, то кошти за оголошеною ціною розподіляються між усіма  банками пропорційно до поданих  заявок.

     За умови проведення Національним банком процентного тендера  банки самостійно пропонують процентну  ставку з точністю до одного десяткового  знака після коми, за якою вони погоджуються одержати кошти, але не нижчу, ніж облікова ставка Національного банку.

     На процентному  тендері заявки задовольняються  відповідно до зниження запропонованої в них процентної ставки, починаючи  з найвищої, і надалі поступово  до закінчення запропонованого обсягу кредитів або задоволення всіх заявок банків.

     Один  банк не може одержати більше ніж 50 процентів  обсягу коштів, запропонованих на тендері  з підтримання ліквідності банків.

     Процентна ставка за кредитами, наданими шляхом проведення тендера станом на лютий 2010року становить 16,5% (див. додаток Б) [4, c.100].

     Проведення  операцій репо

     Операція  зворотного репо - це депозитна операція, що ґрунтується на двосторонньому договорі між Національним банком та банком про продаж Національним банком зі свого портфеля державних облігацій України з одночасним зобов'язанням зворотного їх викупу в банків за обумовленою в договорі ціною та на обумовлену дату.

     Операція прямого  репо - це кредитна операція, що ґрунтується на двосторонньому договорі між Національним банком та банком про купівлю Національним банком державних облігацій України з портфеля банку або банківських металів з подальшим зобов'язанням банку викупити державні облігації України або банківські метали за обумовленою ціною на обумовлену дату.

     Національний  банк може проводити з банками  операції прямого репо з державними облігаціями України або банківськими металами та зворотного репо з державними облігаціями України. Національний банк може проводити операції прямого репо з банківськими металами тільки шляхом безпосередньої домовленості з банком і за ініціативою банку за умови, що банківські метали банку перебувають на відповідальному зберіганні в Національному банку.

     Операції  Національного банку з депозитними  сертифікатами

     Національний  банк здійснює операції з власними борговими зобов'язаннями шляхом емісії депозитних сертифікатів за такими строками:

• один день (овернайт);
• до 90 днів.

     Національний  банк для всіх банків установлює однакові умови участі в тендерах з розміщення депозитних сертифікатів і проводить  операції з банками, які:

• забезпечують своєчасне і в повному обсязі формування обов'язкових резервів;
• забезпечують своєчасне перерахування коштів за результатами попередньо проведених тендерів з розміщення депозитних сертифікатів;

     Національний  банк здійснює розміщення депозитних сертифікатів шляхом проведення кількісного  або процентного тендера

• щоденно - через постійно діючу лінію проведення тендерів з розміщення депозитних сертифікатів овернайт;
• щочетверга - депозитні сертифікати строком до 90 днів.

     Проведення  операцій з купівлі (продажу) державних  облігацій України

     Національний  банк з метою регулювання грошово-кредитного ринку може здійснювати операції з купівлі (продажу) державних облігацій  України шляхом участі в торгах, які проводяться організаторами торгівлі цінними паперами, що офіційно зареєстровані відповідно до законодавства, згідно з установленими ними правилами.

     Національний  банк у разі потреби здійснення операцій з купівлі (продажу) державних облігацій  України готує заявку із зазначенням  основних параметрів щодо купівлі або  продажу. У разі формування заявки на продаж здійснюється блокування державних  облігацій України для участі в торгах, які проводяться організатором  торгівлі на підставі відповідного розпорядження, у порядку, установленому законодавством.

     Національний  банк з метою регулювання грошово-кредитного ринку може здійснювати продаж державних  облігацій України, що є в портфелі Національного банку, з обов'язковою гарантією їх викупу у власників у будь-який час [4].

     Незважаючи  на те, що із Положення виключено  стабілізаційні кредити як інструмент рефінансування, у суспільстві все  ще панує точка зору про необхідність його використання з метою надання  НБУ коштів банківським установам  для цільового фінансування окремих  галузей економіки чи напрямів діяльності (сільського господарства, будівництва  тощо) [14, c. 83].

     Стабілізаційний кредит – це кредит НБУ, що може надаватись комерційному банку на підтримку  виконання заходів фінансового  оздоровлення для забезпечення його ліквідності на визначений Правлінням НБУ строк.

     Стабілізаційний кредит надається платоспроможному банку для підтримки ліквідності на строк до 90 днів. Національний банк має право приймати рішення про продовження строку користування стабілізаційним кредитом на строк до 90 днів. Загальний строк користування стабілізаційним кредитом з урахуванням усіх продовжень строку користування ним не може перевищувати 360 днів, а в разі реальної загрози стабільності роботи банку - 450 днів.

     Національний  банк має право приймати рішення  щодо взяття за стабілізаційним кредитом однорідного або змішаного забезпечення.

     Процентна ставка за стабілізаційним кредитом є змінною, її розмір визначається в річних процентах на рівні облікової ставки Національного банку плюс два процентних пункти.

     Національний банк з метою обмеження ризику ліквідності банку має право під час надання стабілізаційного кредиту чи зміни умов кредитного договору встановити обмеження та вимоги щодо його діяльності.

     Національний банк надає стабілізаційний кредит чи здійснює зміну умов кредитного договору під основне та додаткове забезпечення. Перелік забезпечення за стабілізаційним кредитом, вимоги до забезпечення та порядок його врахування визначені в додатку А.

     Банк для отримання стабілізаційного кредиту має подати до Національного банку такі документи:

1. клопотання про надання стабілізаційного кредиту із зазначенням його суми, строку користування ним, переліку забезпечення та його розміру, напрямів спрямування кредитних коштів. Клопотання має бути підписане головою правління (ради директорів) банку, засвідчене відбитком печатки банку та зареєстроване в банку;
2. програму фінансового оздоровлення банку, спрямовану на вирішення протягом строку користування стабілізаційним кредитом проблем ліквідності, поліпшення структури активів, дохідності, рентабельності тощо;
3. графік повернення стабілізаційного кредиту (рівними за обсягами платежами) та сплати процентів за користування ним зі щомісячною розбивкою на весь строк користування стабілізаційним кредитом, підписаний головою правління (ради директорів) банку;
4. документи, що підтверджують право власності банку або майнового поручителя на запропоноване забезпечення за стабілізаційним кредитом [3].

     У період, коли здійснюються заходи щодо розширення функціонування фондового  ринку та створення відповідної  ринкової фондової інфраструктури, а  також з метою сприяння банкам у ефективнішому кредитуванні реального  сектору економіки, який потребує довготриваліших періодів кредитування, вирішено здійснювати рефінансування банків шляхом заміщення короткотермінових ресурсів банків на довготермінові (до трьох років) ресурси Національного банку України.

     Сутність  цього положення виражають такі основні його засади:

• незмінність загальної тенденції збільшення грошової маси із обігу;
• зменшення ризиковості в діяльності банків у процесі кредитування;
• сприяння банкам щодо можливості здійснювати кредитування ефективних програм реального сектору економіки на більш тривалий період (понад один рік);
• сприяння зменшенню вартості кредитів для реального сектору економіки.

     Реалізація  цього виду механізму рефінансування вперше була запропонована саме в Україні. Світовий банківський досвід такої практики рефінансування не має [10, c.7].

     Вплив світової фінансової кризи достатньо  чітко продемонстрував нездатність  вітчизняної банківської системи  протистояти її викликам, мобільно пристосовуватись до постійно змінюваних ринкових умов і проявів потенційних  ризиків які можуть негативно  позначитись на діяльності вітчизняних  банківських установ.

     Найбільшою  проблемою у банківській системі  України є нестабільність банківської  ліквідності, що з самого початку  спричинили іноземні інвестори, які  в умовах світової фінансової кризи  в спішному порядку повернули  свої кошти до національних економік з метою їх стабілізації і більшої  захищеності.

     Вагомою причиною кризового стану вітчизняних  банків є також надмірна їх активність на ринку споживчого та іпотечного кредитування.

     У першому півріччі 2009 року банківська система України вперше з 2001 року показала збитки в розмірі 10,2 млрд. грн. В цілому за 2009 рік вітчизняні банки втратили 38.45 млрд. грн. У число  збиткових потрапили не лише банки  з тимчасовими адміністраціями, але й стійкі банки.

     Головна причина такого сплеску збитковості  банків - зростання неповернень по кредитах, через що банкам довелося активно формувати необхідні  резерви.