Система рефiнансування нацiональним банком Украiни комерцiйних банкiв: сучасний стан, шляхи влосконалення

• проведення короткострокового рефінансування банків;
• проведення середньострокового рефінансування банків;
• використання постійно діючої лінії рефінансування для надання банкам кредитів "овернайт";
• купівлі/продажу державних цінних паперів.

     Національний  банк здійснював рефінансування комерційних  банків шляхом операцій на відкритому ринку лише під забезпечення державних  цінних паперів, векселів суб'єктів  господарської діяльності і векселів Державного казначейства України, що враховані  банком.

     Для отримання можливості користуватися  кредитами рефінансування Національного  банку, комерційні банки повинні  були дотримуватися таких вимог, зокрема:

• термін діяльності банку не повинен бути меншим, ніж один рік;
• банк має ліцензію НБУ на здійснення відповідних банківських операцій;
• банк має власні високоліквідні активи (цінні папери та інші цінності), що можуть бути прийняті в заставу;
• виконуються вимоги щодо дотримання таких нормативів капіталу: мінімального розміру регулятивного капіталу банку (НІ), адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності) (Н2), адекватності основного капіталу (НЗ), у тому числі розмір зареєстрованого та сплаченого статутного капіталу не повинен бути менший ніж розмір, що визначений кваліфікаційними вимогами;
• виконуються нормативи ліквідності;
• сформовано резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями відповідно до встановлених обсягів;
• здійснюється своєчасне погашення одержаних від Національного банку кредитів.

     Національний  банк здійснював рефінансування комерційних  банків шляхом операцій на відкритому ринку в обсягах, необхідних для  вирівнювання монетарних параметрів і  управління грошово-кредитним ринком. Рефінансування проводилося виключно для регулювання грошово-кредитного ринку та з метою підтримання  ліквідності банківської системи.

     Для забезпечення наданого кредиту використовувалися  державні цінні папери, строк погашення  яких настає не раніше ніж через 10 днів після строку погашення кредиту, і які перебували у власності  банків, та враховані банком векселі, строк пред'явлення яких до платежу  настає не раніше ніж через 30 днів після  строку погашення кредиту.

     Ці  положення регламентувалися Положенням "Про регулювання Національним банком України ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій", затвердженим постановою правління І ІІ.У № 584 від 24.12.2003 р. У разі виникнення в банку проблем із ліквідністю він міг звернутися за її підтримкою до НБУ за умови виконання 12 вимог [4, c.97-98].

     З огляду на подальше вдосконалення використання банками різних фінансових інструментів було розроблено Положення "Про регулювання  Національним банком України ліквідності  банків України, від 26.09.2006 р. № 378, яким передбачено зменшення кількості  показників (з 12 до 3). виконання яких обов'язкове для банків, що звертаються за рефінансуванням до НБУ. Тобто було розмежовано монетарні та пруденційні функції НБУ щодо підтримання ліквідності банків і запроваджено як забезпечення кредиту рефінансування такі фінансові інструменти, як: депозитний сертифікат Національного банку; державні цінні папери, взяті в управління від іншого суб'єкта ринку; монетарне золото; вексель, акцептований іншим банком.

     Ці  фінансові інструменти не нові для  світової банківської практики, однак  в Україні їх застосування було запропоновано  вперше. Зміни та доповнення до зазначеного положення вносилися 8 разів.

     Світова фінансова криза 2008 року спонукала  Національний банк України до оперативних  дій щодо підтримки ліквідності  банків нетрадиційними методами, тобто  не за рахунок короткострокового  кредитування під забезпечення фінансовими  інструментами, а шляхом надання  стабілізаційних кредитів на триваліший період під забезпечення об'єктами нерухомості, акціями банків, гарантіями тощо.

     У зв'язку з ним було розроблено Положення "Про регулювання Національним банком України ліквідності банків", затверджене постановою Правління  Національного банку від 30.04.2009 р. № 259, яким передбачено регулювання ліквідності лише на період до 90 днів, із використанням фінансових інструментів, причому - тільки платоспроможних банків. Пункт про надання стабілізаційних кредитів було вилучено з нормативних документів, на основі яких здійснювалося регулювання грошово-кредитне ринку шляхом управління ліквідністю банків.

     Кредитна  підтримка банків шляхом надання  стабілізаційних кредитів здійснювалася  відповідно до окремих положень, затверджених Правлінням Національного банку  України, які більшою мірою стосуватися  аналізу фінансового стану банку  та заходів із їх фінансового оздоровлення. Серед цих документів такі:

     Постанова Правління Національного банку  України "Про затвердження Тимчасового положення про надання Національним банком України кредитів для підтримки ліквідності банків у разі реальної загрози стабільності банківської системи" від 25. 12.2008 р. №459;

     Постанова Правління Національного банку  України "Про вдосконалення процедури  підтримки ліквідності банків" від 30.04.2009 р. № 262;

     Постанова Правління Національного банку  України "Про затвердження Положення  про рефінансування та надання Національним банком України кредитів банкам України з метою стимулювання кредитування економіки України на період до її виходу на докризові параметри" від 04.02.2010 р. № 47;

     Постанова Правління Національного банку  України "Про затвердження Положення  про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України" від 13.07.2010 р. №327.

     Сприяючи  наданню банками довгострокових кредитів реальному сектору економіки, Національний банк України в окремі періоди здійснював довгострокове  рефінансування банків для подальшого кредитування ними суб'єктів господарювання, у зв'язку з чим розроблялися відповідні положення.

     Так, постановою Правління Національного  банку України від 02.12.2002 p. № 283 було затверджено "Тимчасове положення про порядок кредитування (рефінансування) Національним банком України банків, які здійснюють довгострокове кредитування". Згідно з ним передбачалося надання кредитів терміном понад один рік для фінансування інноваційно-інвестиційних проектів. Як правило, кредити надавалися терміном до трьох років за ставкою, що дорівнювала обліковій. Пролонгації ці кредити не підлягали.

     Після аналізу практичного застосування зазначеного вище положення воно було суттєво доопрацьоване: розширено  перелік об'єктів застави, яка  могла бути прийняла із забезпечення кредиту рефінансування; розширено  коло банків, що могли звернутися за таким рефінансуванням; посилено вимоги до показників їх діяльності, які були критеріями при розгляді питання щодо надання кредиту.

2 ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ КРЕДИТІВ, ЩО НАДАЮТЬСЯ НАЦІОНАЛЬНИМ БАНКОМ УКРАЇНИ КОМЕРЦІЙНИМ БАНКАМ 

     Політика  рефінансування — це один із поширених  інструментів грошово-кредитної політики, який використовується центральними банками  різних країн. Під рефінансуванням  розуміють забезпечення центральним  банком комерційних банків додатковими  резервами на кредитній основі, тобто  запозиченими резервами. Ініціаторами рефінансування виступають комерційні банки. Вони звертаються до центрального банку у разі вичерпання можливостей  поповнити свої резерви з інших  джерел. Рефінансування можна розглядати як процес відновлення ресурсів комерційних  банків, які були вкладені в позички, боргові цінні папери та інші активи.

     Для комерційних банків рефінансування в центральному банку — це останній спосіб (остання надія) регулювання  їхньої ліквідності, і центральний  банк виступає для них у ролі кредитора  останньої інстанції. Для центральних  банків рефінансування комерційних  банків — це, по-перше, канал безготівкової  емісії, а по-друге, — спосіб запобігання  банківській паніці. У випадку  кризової ситуації на грошовому ринку  центральний банк надає негайно  додаткові резерви на кредитній  основі тим банкам, котрі потребують їх найбільше. Слід при цьому відзначити, що центральні банки мають право, але не зобов’язані рефінансувати (кредитувати) комерційні банки, тому і  комерційні банки повинні розуміти отримання кредитів як привілей, а  не право.

     Сутність  політики рефінансування у широкому розумінні полягає у зміні  центральним банком умов рефінансування комерційних банків і в регулюванні  у такий спосіб попиту з їхнього  боку на додаткові резерви, тобто  на кредити центрального банку. Основною умовою рефінансування, безумовно, виступає його ціна, тобто процентна ставка, яку визначає центральний банк і  за якою він забезпечує банки додатковими  резервами, що дає підставу, з певною натяжкою, розглядати процентну політику як окремий інструмент грошово-кредитної політики, але нерозривно пов’язаний з політикою рефінансування.

     Сутність  політики рефінансування у вузькому розумінні — це визначення і зміна  центральним банком усіх інших, крім ціни, умов рефінансування: способів рефінансування, цільового спрямування кредитів центрального банку, їх тривалості, характеру  забезпечення, лімітування обсягів  рефінансування, а також обсягів  надання окремих позичок, установлення контингенту редисконтування векселів тощо. Таким чином, у вузькому розумінні політика рефінансування передбачає вплив центрального банку на обсяг рефінансування комерційних банків не ціновими методами, а через управління процесом рефінансування [7, c. 122].

     При цьому Національний банк України  має право, але не зобов'язаний, надавати кредити для рефінансування банку, якщо це не тягне за собою ризиків  для банківської системи.

     Згідно  зі статтею 25 Закону України «Про Національний банк України» одним із основних економічних  засобів і методів грошово-кредитної  політики є регулювання обсягу грошової маси, зокрема, через рефінансування комерційних банків.

     Відповідно  до статті 42 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України  надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком.

     Види  та порядок надання кредитів Національним банком України комерційним банками  визначено у Положенні про  регулювання Національним банком України  ліквідності банків України від 30 квітня 2009 р. № 259 (далі — Положення) [7, c.180].

     Згідно  з цим Положенням Національний банк для регулювання ліквідності  банків, виконання функції кредитора  останньої інстанції, з урахуванням  поточної ситуації на грошово-кредитному ринку застосовує такі інструменти:

• операції з рефінансування (постійно діюча лінія рефінансування для надання банкам кредитів овернайт, кредити рефінансування строком до 90 днів);
• операції репо (операції прямого репо, операції зворотного репо);
• операції з власними борговими зобов'язаннями (депозитні сертифікати овернайт та до 90 днів);
• операції з державними облігаціями України.

     Відповідно  до Положення Про регулювання  Національним банком України ліквідності  банків України від 30 квітня 2009 р. №259, рефінансування банків – операції з надання банкам кредитів у встановленому Національним банком порядку

     Національний  банк може прийняти рішення про підтримання  ліквідності банку через відповідні інструменти рефінансування, якщо банк дотримується таких основних вимог:

• строк діяльності - не менше ніж один рік після отримання ліцензії Національного банку на здійснення банківських операцій і відповідного письмового дозволу;
• має ліцензію Національного банку на здійснення відповідних банківських операцій і письмовий дозвіл, у тому числі за операціями з валютними цінностями та з цінними паперами за дорученням клієнтів або від свого імені;
• має активи, які можуть бути прийняті Національним банком у заставу;
• здійснює своєчасне погашення одержаних від Національного банку кредитів та сплату процентів за користування ними та є платоспроможним [2].

     Порядок надання кредиту овернайт

     Кредит  овернайт - кредит, який наданий банку Національним банком за оголошеною процентною ставкою через постійно діючу лінію рефінансування на термін до наступного робочого дня [2].

     Кредити овернайт є високомобільним видом рефінансування і завдяки цьому банки можуть щоденно корегувати свою ліквідність. Встановлюючи процентну ставку за даним видом кредитів, НБУ орієнтує комерційні банки щодо вартості грошових коштів на міжбанківському ринку залежно від стану банківської ліквідності.