Система рефiнансування нацiональним банком Украiни комерцiйних банкiв: сучасний стан, шляхи влосконалення

     Цілком  очевидно, що продовження кризи (спад виробництва, безробіття, зменшення  доходів населення) буде супроводжуватись зростанням простроченої заборгованості по кредитах. Експерти підрахували, що при зростанні простроченої заборгованості по кредитах до 10% більше 30 банків потребують додаткового вливання капіталу на суму більше 1 млрд. грн..

     Ці  проблеми комерційних банків НБУ  частково намагався вирішити за рахунок  рефінансування проблемних банківських  установ. Зокрема на сучасному етапі Національний банк України планує надавати комерційним банкам рефінансування у вигляді операцій рефінансування, операцій репо, операції з власними борговими зобов'язаннями, операції з державними облігаціями України, стабілізаційних і стимулюючих кредитів.

     Отже, можна сказати, що рефінансування розглядається  як центральний напрям монетарної політики на майбутнє, яку проводить Національний банк України, тоді як інтервенції (купівля-продаж валюти) відійдуть на другий план, у зв'язку з чим зниження вартості кредитів є кроком на перспективу.

     Незважаючи  на те, що кредити рефінансування від  НБУ поки що не мають попиту в  українських банків, можна стверджувати, що в майбутньому - коли реальний сектор відновиться і йому будуть потрібні кредити, потреба банків в такій  підтримці з боку НБУ буде досить вагомою [13, c. 5].

3 СУЧАСНИЙ СТАН І ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ РЕФІНАНСУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНИМ БАНКОМ УКРАЇНИ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ 

     Ступінь участі Національного банку України  в попередженні криз банківської  системи багато в чому залежить від  існуючої системи рефінансування комерційних  банків, а саме від вирішення такого технічного питання, як надання надкоротких кредитів, які є необхідними для завершення міжбанківських розрахунків і платежів.

     В умовах складної макроекономічної ситуації та впливу світової фінансової кризи  грошово-кредитна політика в 2008 р. була спрямована на виконання основної функції  Національного банку України  — забезпечення стабільності національної грошової одиниці. З початку 2008 р. Національний банк України в контексті здійснення антиінфляційних заходів продовжував  проводити процентну політику, спрямовану на підвищення вартості національної валюти [12. c.156].

     Чому  ж виникла така нагальна потреба  у рефінансуванні? Насамперед тому, що значна кількість банківських  установ втратила ліквідність. Значна провина у скочуванні фінансових установ України до банкрутства  лежить на них самих, а світова  фінансова криза причетна до цього  лише опосередковано.

     З 1 вересня 2007 року до 1 вересня 2008 року приріст  депозитів в українських банках становив 104 мільярди гривень, тоді як кредити зросли вдвічі до 203 мільярдів  гривень. Через брак дешевих ресурсів на внутрішньому ринку, банки скористалися значними зовнішніми позиками для покриття цієї різниці [11].

     За  станом на початок жовтня банківська система мала досить значний запас  ліквідності — обсяги ліквідних  коштів банків удвічі перевищували їх потреби, пов'язані з поточною діяльністю.

     У 2005-2008 роках банки України в цілому постійно виконували нормативи ліквідності (див. табл. 3.1), а по деяким нормативам, наприклад Н6, фактичне значення перевищувало нормативне в 2 рази, а по Н4 — в 3 рази [12, c. 157]. 

Таблиця 3.1 Виконання банками України нормативів ліквідності в '05- '08 роках

     Звичайно, про хеджування ризиків більшість банкірів не потурбувались. І якщо зовнішні запозичення були середньостроковими, на два-три роки, а внутрішні переважно короткостроковими — до року, то кредити в основному видавалися середньо- і довгострокові.

     Так, тільки іпотечних позик було видано на 80,1 мільярда гривень. Отже, неправильна  політика банківського менеджменту  за відсутності належного контролю з боку НБУ заклала підвалини  сучасної кризи.

     Рефінансування, яке розпочав Нацбанк, було насправді  спрямоване на підтримку ліквідності  банків. У жовтні-грудні 2008 року вони повинні були повернути близько 900 мільйонів доларів. Більшість  банкірів сподівалися на продовження  діючих угод з іноземними фінансовими  установами.

     Яскравим  прикладом є історія Надра-банку, який до останнього моменту розраховував на пролонгацію кредиту від бельгійсько-голландського Fortis-Bank та німецького Bayern LB в сумі 130 мільйонів доларів. Однак у зв'язку зі світовою кризою йому в цьому було відмовлено, хоча положення угод, за матеріалами преси, це передбачали. Саме для розрахунків за зовнішніми контрактами у сумі 230 мільйонів доларів НБУ в терміновому порядку виділив Надра-банку 1,5 мільярда гривень [11].

     У цьому контексті Національний банк у жовтні-листопаді тимчасово  використовував додаткові інструменти  підтримки ліквідності банків, а  саме:

• підтримання ліквідності на основі програм фінансового оздоровлення на термін до 1 року зі сплатою 15 % річних у межах 90 % вартості наданого банком забезпечення;
• оперативне підтримання ліквідності банків, сплачений статутний капітал яких становить не менше 500 млн. грн., яке здійснюється на термін до 1 року за плату в розмірі 15 % в сумі до 60 % статутного капіталу банку [12, c. 155].

     Не  заглиблюючись у питання причин фінансової та економічної кризи  в Україні, слід зауважити, що приводом до різкої девальвації гривні була купівля валюти банками за кошти, призначені для рефінансування.

     Саме  валютні спекуляції спровокували початок  негативних процесів, насамперед девальвацію  гривні. Це підірвало довіру до національної валюти і “втечу” в долари. НБУ почав використовувати кошти, спрямовані на рефінансування, не на підтримку ліквідності, а на підтримку платоспроможності [11].

     Ще  одна причина — відсутність чіткої законодавчої регламентації діяльності НБУ. Це можна виявити і в параметрах емісії, і в процедурах видачі коштів банків, і в монетарних орієнтирах, і в інфляційних межах.

     Не  маючи жодних обмежень, НБУ і проводив волюнтаристську політику, зокрема  в здійсненні “вибіркового” рефінансування.

     Ось кілька прикладів, які підтверджують  невідповідність цілей рефінансування його практичному впровадженню.

     У листопаді 2008 року Нацбанком в якості рефінансування було виділено 40 мільярдів  гривень для 110 банків, і це при  тому, що надлишкова ліквідність установ  без урахування обов'язкових резервів становила 15,7 мільярда гривень. 94 банки  отримали так зване рефінансування на суму 28 мільярдів гривень на термін понад один рік [8].

     Національний  банк України крім розширення можливості банків з підтримки ними своєї  ліквідності через механізми  рефінансування, пом'якшив вимоги до формування банками обов'язкових  резервів, обмежив здійснення певних активних операцій банків в іноземній валюті, упорядкував правила здійснення валютних операцій. Заходи, що вживалися Національним банком України для стабілізації ситуації, сприяли зниженню напруги на грошово-кредитному ринку, що знайшло своє відображення в поступовому уповільненні тенденцій до відпливу депозитів із банківської системи, у тому числі коштів населення, збільшенні ліквідності банківської системи, стабілізації ситуації на міжбанківському кредитом ринку.

     Починаючи з кінця листопада, Національний банк України почав запроваджувати другий етап стабілізаційних заходів, головною метою якого було зменшення  спекулятивного попиту на іноземну валюту, а також закріплення позитивних тенденцій до стабілізації ситуації в банківській системі.

     В контексті вжитих заходів, у грудні 2008 р. Національний банк зменшив обсяги операцій з підтримки ліквідності  банків. Так у грудні було надано кредитів рефінансування на загальну суму близько 30,7 млрд. грн. [12, c.157].

     У 2008-му обсяги рефінансування НБУ становили 169,48 млрд. грн. — на 42% більше їхнього власного капіталу. При цьому істотна частина кредитів (близько 30,7 млрд. грн.) була надана у грудні 2008-го — саме коли банківські клієнти масово вилучали гроші із системи.

     За  офіційним даними, у 2009 році НБУ надав  комерційним банкам рефінансування на загальну суму 64,4 млрд. грн. Власний капітал банків 01.01.2010 р. становив 126,2 млрд. грн. Це означає, що НБУ влив у банківську систему рівно половину власного капіталу банків. Крім цього за 2009 рік банківській системі були надані кошти шляхом отримання трьома великими проблемними фінансовими установами коштів на поповнення власного капіталу: Укргазбанк — 3,2 млрд. грн., Родовід Банк — 2,8 млрд. грн. і банк «Київ» — 3,5 млрд. грн. Пізніше їх було докапіталізовано, зокрема, Родовід Банк отримав ще 5,6 млрд. грн. Загальна сума отриманих ними для збільшення власного капіталу коштів становила 21 млрд. грн.

     Незважаючи  на досить серйозну фінансову допомогу Нацбанку становище деяких фінансових структур виявилося невтішним. Станом на вересень 2010 року, тимчасова адміністрація працювала у 16 фінансових установах. Стосовно ще кількох закладів ухвалено рішення про ліквідацію.

     При цьому кредити НБУ так і  не допомогли фінансовим структурам, які залишилися «живими», залатати фінансові діри: збитки банківської  системи за 2009 рік сягнули 28 млрд. грн.

     Причина в: по-перше, ставки рефінансування НБУ  досить високі — від 16% до 20% річних, при цьому кредити, як правило, виділяються  на досить короткий строк (до 1 року). А  по-друге, весь 2009-й НБУ активно  мобілізував (вилучав) гроші з фінансового  сектору. За весь минулий рік регулятор  вилучив з банківської системи 96,7 млрд. грн. Мета мобілізації коштів — боротьба з інфляцією. Зрозуміло, що за таких обсягів вилучення грошей з банківської системи рефінансування НБУ особливо не допомогло банкам. Роком раніше, в 2008-му, обсяги мобілізації коштів були значно меншими — 57,2 млрд. грн. при 169 млрд. грн. рефінансування [16, c.6].

     Ще  одним із недоліків існуючого  механізму рефінансування є недостатнє здійснення контролю за цільовим використанням  кредитів рефінансування. Серйозною  проблемою для банківської системи  може стати спрямування кредитів рефінансування НБУ не за призначенням. Йдеться про можливість використання банками отриманих коштів з метою  валютних спекуляцій на міжбанківському  валютному ринку, а також для  виведення валюти за кордон. Очевидно в даному разі потрібно посилити індивідуальний контроль з боку НБУ за роботою  керівних органів тих банків котрі  отримали відповідні кредити. Цього  можна добитися шляхом призначення  спеціального представника НБУ, який би виконував наглядові функції  за цільовим використанням коштів. За таких умов може бути розглянуто можливість надання в окремих  випадках кредитів рефінансування без  застави як більш оперативний  інструмент політики рефінансування [15, c. 34].

     Тому  на сучасному етапі виникає гостра необхідність запровадження механізмів, які дозволили б комерційним  банкам разом з Національним банком України більш ефективно адаптуватися до будь-яких змін економічної кон'юнктури. Отже, перше що необхідно зробити - це удосконалення інструментів рефінансування комерційних банків [12, c.158].

     На  основі проведеного дослідження  розглянемо основні напрямки удосконалення  інструментів та механізмів регулювання  ліквідності банківської системи: