Соціальне страхування

ПЛАН 
 

1. ВСТУП

2. ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ  СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ  В УКРАЇНІ

3. СУЧАСНИЙ СТАН  ДЕРЖАВНОГО СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ  

4. НАПРЯМКИ ТА ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ЗАГАЛЬНООБОВ'ЯЗКОВОГО ДЕРЖАВНОГО СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ

5. ВИСНОВОК

6. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

      У комплексі кардинальних проблем  розвитку української держави, пов’язаних з пошуком шляхів розбудови та трансформації її економіки на ринкових засадах, поступовим подоланням кризових явищ в економічному і суспільному житті, особливого значення набуває вирішення завдань відтворення та розвитку людського потенціалу, що передбачає формування надійної системи соціального захисту населення.

      Трансформаційні прояви сучасних економічних процесів (роздержавлення, приватизація, розвиток підприємництва, торгівлі тощо) водночас актуалізували структурну невідповідність попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці, загострили безробіття, інфляцію, неузгодженість платіжного балансу та бюджету, що призвело до напруженості у забезпеченні його соціальних статей. Відтак утворилась значна розбіжність в рівнях життя, мають місце малозабезпеченість і бідність, надмірна диференціація стартових можливостей різних категорій населення, обмеженість в реалізації базових потреб, а в кінцевому підсумку – дефіцит соціальної захищеності.

      Необхідною  умовою розв’язання проблем соціального  захисту є послідовне здійснення стратегії економічного зростання  та реалізація адекватної державної  соціальної політики. В умовах перехідної економіки Україна спроможна захищати своє населення лише на рівні мінімальних соціальних стандартів та нормативів, що зумовлено головним чином обмеженістю фінансових ресурсів. Тому при опрацюванні стратегії її соціальної політики першочерговим стає вдосконалення механізмів соціального захисту та їх ефективне поєднання з формуванням і активізацією  самозахисних спроможностей населення.

      Методологічні, методичні та прикладні питання  багатоаспектної проблеми соціального  захисту населення та його регулювання  залишаються в центрі постійного наукового інтересу. Різні фундаментальні підходи до цієї проблеми досліджувались та розроблялись багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими. Серед них: Бандур С.І., Богиня Д.П., Бондар І.К., Долішній М.І., Злупко С.М, Кадомцева С.В., Колот А.М., Куценко В.І., Лібанова Е.М., Мандибура В.О., Новіков В.М., Онікієнко В.В.

      Особливу  увагу вивченню механізмів активізації  соціальної політики як на державному, так і на регіональному рівнях надають такі відомі вітчизняні науковці, як Амоша А.І., Борецька Н.П., Вовканич С.Й., Заяць Т.А., Козоріз М.А., Копистянська Х.Р., Краснов Ю.М., Кузьмін О.Є., Мікловда В.П., Новікова О.Ф., Писаренко С.М., Пітюлич М.І., Садова У.Я., Семів Л.К. та інші.

      Динамічний  характер соціально-економічних процесів, пов’язаний з ринковою трансформацією економіки, поглиблення соціального розшарування населення вимагає подальшого теоретико-методологічного осмислення діючої політики щодо соціального захисту та пошуку шляхів вдосконалення державних механізмів її реалізації на загальнодержавному і регіональному рівнях.

      Актуальність  і наукова значущість окреслених проблем зумовили вибір теми дисертаційної  роботи, визначили предмет і об’єкт, мету і конкретні завдання дослідження.

      Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов’язана з науково-дослідними роботами та програмами, що виконувались у 2000-2003 рр. за участю автора в Інституті регіональних досліджень НАН України згідно з координаційним планом НАН України з пріоритетних напрямів, а саме:   "Теоретичні основи регіональної політики" (№  держреєстрації 0197U002572), "Механізм реалізації регіональної політики в умовах формування національної економіки" (№ держреєстрації 0100U002572), “Моделі регіональної соціально-економічної політики: концептуальні підходи до формування та методи реалізації” (№ держреєстрації 0102U000425) та в Науково-дослідному економічному інституті Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України: “Розробка державно-регіональної системи управління, інформаційного забезпечення і моделювання процесів соціального захисту населення в умовах нових форм організації внутрішнього ринку, широкої участі держави в міжнародному поділі праці” (№ держреєстрації 0196U015872) за темою “Розробка концептуальних основ механізму інформаційного моніторингу  соціального захисту населення регіону”, а також з науково-дослідною роботою за темою “Економічні передумови та державний механізм формування середнього класу і прогнозування його впливу на структуризацію суспільства України” (за договором №ДП/1672003 від 26 червня 2003 р.), в частині застосування моніторингу оцінки рівня соціальної захищеності окремих категорій населення. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. ПРОБЛЕМИ  РОЗВИТКУ СИСТЕМИ  СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ  В УКРАЇНІ

      Системою  соціального захисту охоплено:

-близько 14,5 млн. громадян похилого віку (із них 2 млн. інвалідів);

-115 тис. дітей-інвалідів;

З млн. тих, що постраждали  внаслідок аварії на ЧАЕС;

З млн. службовців різних категорій (значною мірою  і члени їхніх сімей) поповнюють армію тих, хто користується пільгами. Це працівники правоохоронних, митних, податкових органів, санепідеміологічних служб, депутати різних рівнів, військовослужбовці тощо.

      У нашій державі діють близько 200 законів та нормативних актів, що визначають пільги громадянам. Самих  пільг нараховується 40 видів (безплатний проїзд у громадському транспорті, безплатне санаторне лікування, безплатні ліки, 50- і 100%-ві пільги на оплату житлово-комунальних послуг і т. ін.).

      Співвідношення  середнього розміру пенсії та середнього розміру заробітної плати в Україні досить низьке. Воно становить близько 35%.

      Пенсії  встановлюються у розмірах, значно нижчих, ніж визначений державою прожитковий  мінімум.

      Надмірно  зростають витрати на утримання  служб, комісій та центрів соціального  обслуговування.

      Отже, система соціального захисту  в Україні потребує докорінної реформи.

      Необхідність  захисту соціально-економічних прав громадян України вимагає, щоб соціальна  політика держави стала органічною складовою економічних реформ і  здійснювалась з урахуванням світового досвіду. Україна ще не приєдналась до Міжнародної організації праці і, отже, не використовує конвенцію з питань соціального захисту населення, якою керуються країни ОЕСР. Організація соціального страхування в цих країнах базується на державних та недержавних програмах, що мають спільну мету — здійснення найповнішого захисту громадян.

      Оцінюючи  систему соціального захисту, яка  нині діє в Україні, слід зазначити, що, по-перше, запровадження додаткових спеціальних зборів до пенсійного фонду, як-то оподаткування операцій з купівлі і продажу валюти, ювелірних виробів із золота, платини та коштовного каміння і т. ін., несуттєво вплинуло та й не може вплинути на рівень пенсійного забезпечення.

      37% нарахувань на фонд оплати  праці — надмірно важкий тягар для підприємств, установ та організацій. Разом з тим ці засоби не можуть вирішити проблеми соціального захисту вже непрацездатних громадян за рахунок працюючих. Непомірно велика частка тіньової економіки зводить нанівець спроби вирішити проблеми належного пенсійного забезпечення за рахунок найбільш законослухняних,але низькооплачуваних категорій громадян.

      Дефіцит бюджетних коштів унеможливлює вирішення  цієї проблеми найближчим часом. Назріває потреба реформування як системи  соціального страхування в цілому, так і пенсійної системи зокрема.

      Досвід  країн, що пережили досить важкий економічний  стан, аналогічний тому, в якому  сьогодні опинилася Україна, свідчить про те, що суспільство може вирішити цілу низку економічних, соціальних та політичних проблем за допомогою особистого страхування.

      У комплексі кардинальних проблем  розвитку української держави, пов’язаних з пошуком шляхів розбудови та трансформації її економіки на ринкових засадах, поступовим подоланням кризових явищ в економічному і суспільному  житті, особливого значення набуває вирішення завдань відтворення та розвитку людського потенціалу, що передбачає формування надійної системи соціального захисту населення.

      Трансформаційні прояви сучасних економічних процесів (роздержавлення, приватизація, розвиток підприємництва, торгівлі тощо) водночас актуалізували структурну невідповідність попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці, загострили безробіття, інфляцію, неузгодженість платіжного балансу та бюджету, що призвело до напруженості у забезпеченні його соціальних статей. Відтак утворилась значна розбіжність в рівнях життя, мають місце малозабезпеченість і бідність, надмірна диференціація стартових можливостей різних категорій населення, обмеженість в реалізації базових потреб, а в кінцевому підсумку – дефіцит соціальної захищеності.

      Необхідною  умовою розв’язання проблем соціального  захисту є послідовне здійснення стратегії економічного зростання  та реалізація адекватної державної  соціальної політики. В умовах перехідної економіки Україна спроможна захищати своє населення лише на рівні мінімальних соціальних стандартів та нормативів, що зумовлено головним чином обмеженістю фінансових ресурсів. Тому при опрацюванні стратегії її соціальної політики першочерговим стає вдосконалення механізмів соціального захисту та їх ефективне поєднання з формуванням і активізацією  самозахисних спроможностей населення.

      Методологічні, методичні та прикладні питання  багатоаспектної проблеми соціального  захисту населення та його регулювання  залишаються в центрі постійного наукового інтересу. Різні фундаментальні підходи до цієї проблеми досліджувались та розроблялись багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими. Серед них: Бандур С.І., Богиня Д.П., Бондар І.К., Долішній М.І., Злупко С.М, Кадомцева С.В., Колот А.М., Куценко В.І., Лібанова Е.М., Мандибура В.О., Новіков В.М., Онікієнко В.В.

      Особливу  увагу вивченню механізмів активізації  соціальної політики як на державному, так і на регіональному рівнях надають такі відомі вітчизняні науковці, як Амоша А.І., Борецька Н.П., Вовканич С.Й., Заяць Т.А., Козоріз М.А., Копистянська Х.Р., Краснов Ю.М., Кузьмін О.Є., Мікловда В.П., Новікова О.Ф., Писаренко С.М., Пітюлич М.І., Садова У.Я., Семів Л.К. та інші.

      Динамічний  характер соціально-економічних процесів, пов’язаний з ринковою трансформацією економіки, поглиблення соціального розшарування населення вимагає подальшого теоретико-методологічного осмислення діючої політики щодо соціального захисту та пошуку шляхів вдосконалення державних механізмів її реалізації на загальнодержавному і регіональному рівнях.

      Актуальність  і наукова значущість окреслених проблем зумовили вибір теми дисертаційної  роботи, визначили предмет і об’єкт, мету і конкретні завдання дослідження.

      Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов’язана з науково-дослідними роботами та програмами, що виконувались у 2000-2003 рр. за участю автора в Інституті регіональних досліджень НАН України згідно з координаційним планом НАН України з пріоритетних напрямів, а саме:   "Теоретичні основи регіональної політики" (№  держреєстрації 0197U002572), "Механізм реалізації регіональної політики в умовах формування національної економіки" (№ держреєстрації 0100U002572), “Моделі регіональної соціально-економічної політики: концептуальні підходи до формування та методи реалізації” (№ держреєстрації 0102U000425) та в Науково-дослідному економічному інституті Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України: “Розробка державно-регіональної системи управління, інформаційного забезпечення і моделювання процесів соціального захисту населення в умовах нових форм організації внутрішнього ринку, широкої участі держави в міжнародному поділі праці” (№ держреєстрації 0196U015872) за темою “Розробка концептуальних основ механізму інформаційного моніторингу соціального захисту населення регіону”, а також з науково-дослідною роботою за темою “Економічні передумови та державний механізм формування середнього класу і прогнозування його впливу на структуризацію суспільства України” (за договором №ДП/1672003 від 26 червня 2003 р.), в частині застосування моніторингу оцінки рівня соціальної захищеності окремих категорій населення.