Соціальне страхування

2. СУЧАСНИЙ СТАН  ДЕРЖАВНОГО СОЦІАЛЬНОГО  СТРАХУВАННЯ 

      Проведення  економічної реформи і структурної перебудови економіки обумовлює необхідність подальшого розвитку національного страхового ринку як важливої складової частини фінансового ринку України, що сприяє створенню підґрунтя для стійкого економічного зростання.

      Розвиток  страхового ринку і використання його в інтересах сталого розвитку національної економіки в умовах її інтеграції у світове економічне співтовариство та посилення процесів глобалізації є важливим компонентом національної безпеки.

      У сучасних умовах соціальне страхування  в економіці України поступово набуває більшого значення. Воно стає важливим елементом процесу економічного розвитку і зростання, ґрунтується на економічній діяльності суспільства, підвищує його добробут, створює умови для соціального прогресу.

      Різні аспекти виникнення і розвитку страхування досліджувались такими вітчизняними і зарубіжними вченими як: В.Д.Базилевич, І.Т.Балабанов С.К.Реверчук, С.А.Рибніков, В.І.Серебровський, Я.О.Чапічадзе, В.В.Шахов.

      Аналіз  наукової літератури дозволив визначити  соціальне страхування як систему прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття в незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел. 

      Відповідно  до правових актів Міжнародної організації праці (МОП) основою сучасного соціального захисту є дев'ять основних видів соціальних допомоги:

-    медичне обслуговування;

-     допомога за умови хвороби, безробіття, старості, у зв'язку з нещасними випадками на виробництві;

-     родинна допомога;

-     допомога за умови вагітності та пологів;

-     допомога за інвалідністю;

-     у разі втрати годувальника.

      На  їхній основі в Україні сформувалися основні види соціального страхування. На сьогоднішній день у науковій літературі виділено чотири його основних види:

1)   пенсійне  страхування; 

2)   страхування  у зв'язку з тимчасовою втратою  працездатності та витратами,  зумовленими народженням та похованням;

3)   страхування  від нещасного випадку на виробництві  та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

4)   страхування  на випадок безробіття.

      Пенсійне  страхування ― це гарантована  державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок  хвороби, втрати працездатності; одна із основних форм соціального захисту, в основі якої лежить страховий метод, тобто внесення в особливі фонди обов'язкових платежів суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів господарської діяльності та особами найманої праці, які працюють на умовах трудового договору, й використання державою цих коштів для матеріального забезпечення громадян.

      Загальнообов'язкове державне соціальне страхування  у зв'язку з тимчасовою втратою  працездатності та витратами, зумовленими  народженням та похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною, часткову компенсацію витрат, пов'язаних із народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (ФСС ТВП).

      Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності. Завданнями страхування від нещасного випадку є: проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці; відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань; відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їхніх сімей.

      Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття — система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг.

      На  жаль, на сьогоднішній день система  соціального страхування в Україні має наступні проблеми:

-     чинне законодавство, що регламентує функціонування страхового ринку, не є логічно завершеним;

-    немає чіткого бачення стратегічного розвитку вітчизняного ринку соціального страхування в цілому та його окремих складових;

-    проблеми кадрового, технічного, інформаційного забезпечення тощо.

      Їх  вирішення дозволить не лише поліпшити  соціальну політику України, а й  зміцнить економіку держави, вивільнить додаткові бюджетні кошти, запобігатиме «тінізації» економіки, дозволить більш ефективно перерозподіляти грошові ресурси, за рахунок зниження навантаження на бюджет країни тощо.

      Для вдосконалення системи соціального  страхування в Україні необхідно:

1.   вдосконалити систему правового забезпечення розвитку ринку соціального страхування та державного регулювання і нагляду за діяльністю його учасників;

2.  впровадити стимулюючу податкову політику на підприємствах;

3.  створити економічну основу забезпечення відшкодування основних фінансових ризиків, що вимагає встановлення обґрунтованого розміру тарифів страхових внесків, поступового перетворення страхових фондів у фінансово-кредитні страхові компанії;

4.  створити сприятливі умови для розвитку добровільного страхування, в тому числі на комерційних засадах тощо.

      Ніхто, крім держави, не може законодавчо захистити життя людей від можливого безробіття, фінансової скрути, зубожіння. Нажаль, механізми такого захисту в Україні майже повністю відсутні. Напружена ситуація з державним бюджетом призводить до падіння загального рівня доходів і диференціації різних верств суспільства за доходами, дедалі більша частина людей потребує державної допомоги, претендує на соціальні трансферти.

      До  урядових трансфертів традиційно відносять  допомогу з безробіття, пенсії, допомоги малозабезпеченим, старим, хворим. Тому формування системи соціального страхування в Україні - одна з найактуальніших проблем і наріжний камінь політики зайнятості. Для її розв'язання необхідно вивчити досвід функціонування аналогічних систем у розвинутих країнах у поєднанні з ретроспективним дослідженням вітчизняної практики.  

      У країнах з розвинутою ринковою економікою досягнення високого рівня зайнятості - одна з основних цілей макроекономічної політики держави. Система заходів  щодо регулювання зайнятості базується на державній концепції стимулювання економічного зростання, підвищення ефективності виробництва і продуктивності праці, що розглядаються як найважливіші умови підтримання і створення додаткової зайнятості. Щоб краще зрозуміти механізм управління зайнятістю й механізм органів працевлаштування розглянемо окремі елементи соціального забезпечення у деяких передових країнах світу.

      Регулювання зайнятості поєднує в них два  типи методів управління. З одного боку - це методи, які характеризуються позаекономічним примусом до праці, властиві командно-адміністративній економіці, з другого боку - нові, ринкові методи при одночасному збереженні й оптимізації окремих традиційних елементів державного регулювання. Відповідно й системи соціального страхування у різних країнах мають свою специфіку.

      Для нашої країни неабиякий інтерес  становить досвід США щодо поширення  та функціонування призначення довгострокового  страхування життя. Зміст його полягає  в тому, що в країні історично  склалися дві незалежні гілки  соціального забезпечення: державна і приватна. Держава відповідає за підтримання мінімального рівня допомоги, а також за її широку доступність. У свою чергу, соціальні програми приватного бізнесу надають переважно соціальні послуги в більш широкому обсязі і кращої якості.

      Державне  соціальне страхування забезпечує майже все населення пенсіями по старості, інвалідності (пов'язаної з виробничим травматизмом), у випадку  смерті годувальника, а також надає  медичну допомогу старим, та інвалідам ( слід зауважити, що державні пенсії по інвалідності виплачуються незалежно від рівня решти доходів отримувачів).

      Крім  того, запроваджена у США система  державного соціального страхування  дає право непрацюючій дружині  пенсіонера і його неповнолітнім  дітям на одержання додаткової допомоги в розмірі до половини його пенсії кожному. Розлучена жінка, яка прожила з чоловіком понад десять років і не вийшла більше заміж, отримує пенсію на правах дружини.

      Вік виходу на пенсію - 62 роки як для чоловіків, так і для жінок, які мають  трудовий стаж не менший ніж вісім років і платили внески у фонди державного соціального страхування також не менш ніж вісім років. При виході на пенсію не в 62, а в 65 років пенсія збільшується на чверть. Пенсіонери мають право працювати. Для осіб, старших за 65 років немає обмеження на розмір пенсії, якщо заробіток не перевищує 860 доларів на місяць. За кожні три долари, зароблені вище від цієї суми, розмір пенсії знижується на один долар. Позитивним наслідком цього, поряд з іншим, є високий ступінь мотивації до праці, зростання інтересу працівників до продовження трудової діяльності.

      У системі регулювання зайнятістю, що функціонує у США, важливим елементом  є молодіжна політика зайнятості, яка включає в себе цілий ряд  програм роботи для молоді з бідних сімей у віці від 16 до 21 року. Головна мета таких програм полягає в тому, що б молоді, яка вступає в трудову діяльність, дати відповідний рівень професійної підготовки при одночасному створенні умов для широкого вибору підходящої роботи. Місцеві органи влади, комерційні організації забезпечують учасникам таких програм часткову чи повну зайнятість (із невеликою оплатою).

      Як  бачимо, державна соціальна політика покликана бути не лише засобом соціального  захисту людей похилого віку, а  й є важливим інструментом забезпечення ефективної зайнятості усіх груп населення, сприяє продовженню трудової діяльності, створює належний рівень життя.

      Подібною  до американської системи державного соціального страхування є англійська. Основна відмінність їх у тому, що в Англії віковий ценз виходу на пенсію (65 років для чоловіків і 60 для жінок) утруднює процес регулювання зайнятості, працевлаштування молоді. З огляду на це у 1977 оці в країні було введено план вивільнення робітників, щоб заохотити людей похилого віку раніше виходити на пенсію за умови, що підприємець найматиме на вивільнені місця безробітних, особливо молодих. Це певною мірою допомагає залучити молодь до національного економічного й соціального розвитку.

      Жорсткішою  в Англії є політика соціального  забезпечення. З усіх видів відрахувань до системи соціального забезпечення найменше сприяє розв'язанню проблеми зайнятості чинне положення про податки, які підприємства сплачують із заробітної плати працюючих. У відповідності з цим законом процент податкових відрахувань із заробітної плати збільшується до строго обмеженої верхньої її межі, після якої податки пропорційно зменшуються. Таким чином, чим більше заробітна плата перевищує верхню встановлену межу, тим меншу суму податку сплачують підприємці, що означає і менші надходження до системи соціального забезпечення.

      Серед інших особливостей державної активності у сфері стимулювання зайнятості слід відзначити перенесення й перерозподіл частини централізованих функцій  на регіональний рівень. Відповідне законодавство  дає можливість місцевій владі самостійно заохочувати підприємницьку ініціативу. Документами передбачаються бюджетні асигнування регіонам на розвиток мережі дрібних підприємств. Водночас стимулюється створення кооперативних товариств робітниками, якщо є загроза закриття підприємства, у членів кооперативів різко зростає мотивованість до праці, реально зміцнюється економічна демократія, що забезпечує рентабельність підприємств.

      Політика  Швеції у сфері зайнятості при  всій її самостійній значимості є  складовою частиною загальної економічної політики держави і нерозривно пов'язана з останньою. Вона має чимало спільного з аналогічною політикою в інших розвинутих державах. Однак є і певна специфіка. Якщо у розвинутих державах уряди тяжіють до того, щоб узяти на себе всю відповідальність щодо боротьби з безробіттям, щодо перенавчання й перерозподілу робочої сили і т.д., то у Швеції урядові програми виходять передусім із примату роботи. Вони індивідуально зорієнтовані, їх метою є або пряме працевлаштування, або працевлаштування після періоду підготовки. Поширені раніше дорогі програм із субсидування підприємств для підтримання зайнятості майже зникли.