Оподаткування доходів фізичних осіб в Україні

Адміністративне стягнення (штраф) може бути накладено  не пізніше як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а за тривалого правопорушення - через два місяці з дня його виявлення. Тобто якщо, наприклад, існує факт неподання податкової декларації (тривале правопорушення, оскільки декларацію все ще не подано), який виявлено під час проведення перевірки податковими органами, то вони мають право протягом двох місяців накласти адміністративний штраф на посадових осіб. Проте, якщо наявний факт несвоєчасного подання податкової декларації (декларацію подано на кілька днів пізніше від встановленого терміну), а податківці це виявили, наприклад, через три місяці, то адміністративний штраф не накладатиметься у зв'язку з простроченням двомісячного терміну, протягом якого податкові органи мали право його накласти. За аналогією з оскарженням дій представників податкової служби щодо застосування фінансових санкцій платники податків мають право оскаржувати дії зазначених осіб щодо застосування адміністративної відповідальності. За наслідками розгляду скарги на постанову у справі накладення адміністративного стягнення державна адміністрація (інспекція) приймає одне з таких рішень: залишає постанову без змін, а скаргу без задоволення; скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; скасовує постанову і закриває справу; зменшує розмір штрафу в межах, передбачених законодавчим актом про відповідальність за це правопорушення. Якщо буде встановлено, що постанову винесено посадовою особою державної податкової адміністрації (інспекції), неправомочною вирішувати цю справу, то така постанова скасовується, а справа надсилається на розгляд компетентного органу (посадової особи).

3.4. Кримінальна відповідальність  за порушення податкового  законодавства

За ухилення від сплати податків, інших обов'язкових  платежів у значних розмірах платники відповідно до ст. 212 Кримінального  кодексу України [3] можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності. Відповідальність настає незалежно від способу ухилення. Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок оподаткування юридичних і фізичних осіб, який забезпечує за рахунок надходження податків, зборів та інших обов'язкових платежів формування дохідної частини державного та місцевих бюджетів, а також державних цільових фондів. Предметом злочину є податки, збори, інші обов'язкові платежі, що входять до системи оподаткування і запроваджені у встановленому законом порядку. При цьому вичерпний перелік таких обов'язкових платежів передбачений Законом України "Про систему оподаткування" [7].

Під значним розміром прихованих від держави податків, зборів, інших обов'язкових платежів розуміють суму платежу, яка в тисячу і більше разів перевищує встановлений чинним законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян; під великим розміром коштів - сума податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які в три тисячі і більше разів перевищують встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян; під особливо великим розміром - суму платежу, яка в п'ять тисяч і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Суб'єктами злочину можуть бути:

1) службова  особа підприємства, установи, організації незалежно від форми власності;

2) особа,  яка займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи;

3) будь-яка інша особа, яка зобов'язана сплачувати податки, збори, інші обов'язкові платежі.

На жаль, на практиці правоохоронці досить часто "широко" тлумачать кваліфікаційні ознаки злочину, передбаченого ст. 212 Кримінального Кодексу України [3]. Зокрема, неподання податкових декларацій та розрахунків або приховування (заниження) об'єктів оподаткування  не є закінченим злочином, хоч і  є ухиленням від сплати податку. Закінченим злочином ці дії можуть вважатися лише тоді, коли вони призвели до ненадходження до бюджетів чи державних  цільових фондів коштів у значних, великих та особливо великих розмірах. У разі коли ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів мало місце не внаслідок умислу, а внаслідок неналежного виконання посадовою особою своїх службових обов'язків через недбале чи несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди державі чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб, можна говорити про можливість застосування кримінальної справи за ознаками ст. 367 Кримінального Кодексу - службова недбалість. [3] Слід зауважити, що на складності, які виникатимуть при застосуванні ст. 212 Кримінального Кодексу, неминуче накладатимуться складності самої системи оподаткування, недосконалість правової бази оподаткування. [3]

Позитивним  моментом є включення ч. 4 ст. 212 КК, у якій зазначається, що особа, яка  вперше вчинила діяння, передбачені  частинами 1 та 2 цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня). Питання застосування кримінальної відповідальності за порушення податкового законодавства, як правило у значному обсязі, вирішується в законодавствах розвинутих країн. Так, у Бельгії, якщо в представлених документах виявлено ознаки шахрайства, то до порушника можуть бути застосовані карні санкції у вигляді тюремного ув'язнення на термін від восьми днів до двох років або штрафу розміром від 10 тис. до 500 тис. бельгійських франків. В Італії офіційний представник компанії (особа, відповідальна за сплату компанією податків, а також за складання подання податковій владі документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків) може бути підданий тюремному ув'язненню на термін від трьох місяців до трьох років у тому разі, якщо податкова декларація компанії представлена з простроченням більш ніж на один місяць, а сума задекларованого прибутку перевищує 5 млн лір. Якщо сума задекларованого прибутку перевищує 30 млн лір, термін тюремного ув'язнення не може бути менше за один рік. У кримінальному законодавстві США сформульовано близько 40 складів податкових злочинів. Податковий кодекс США у главі 75 встановлює перелік злочинів і проступків, що розглядаються як порушення податкового законодавства. Найбільш серйозними порушеннями вважаються: спроба уникнути чи порушити сплату податків, навмисна спроба знехтувати обов'язком зі збору податку чи сплати податку, навмисна спроба знехтувати обов'язком з реєстрації доходів чи повідомлення інформації щодо сплати податків, співучасть у підготовці чи надання неправдивих відомостей про доходи. Цікавим є приклад російського законодавства, в якому з 1998 р. запроваджено спеціальну підставу для звільнення від кримінальної відповідальності певної категорії осіб, які здійснили злочини, передбачені статтями 194, 198 та 199 КК РФ, тобто пов'язані з ухиленням щодо сплати податків, зборів, обов'язкових платежів тощо. Такою підставою є "дієве розкаяння" у здійсненні податкових правопорушень. Кваліфікуючими ознаками є здійснення злочинів незначної тяжкості та явка з повинною.

Отже, як висновок хотілося б зазначити, що податки  є найважливішим правовим і фіскальним інструментом, за допомогою якого  держава забезпечує себе необхідними  ресурсами для фінансування різних сфер суспільної діяльності (наука, освіта, оборона, охорона здоров’я та правопорядку і т. ін.

Отримуючи недостатній рівень податкових надходжень, держава не в змозі забезпечити належні суспільні блага. Це, в свою чергу, знижує готовність економічних суб’єктів сплачувати податки, що і спричиняє ситуацію дефіциту ресурсів.

Для того, щоб створити ефективну систему  боротьби зі злочинністю у сфері  оподаткування, на думку автора, необхідно, у першу чергу, визначити, що для  держави важливіше – розкрити вчинені злочини чи попередити їх. Превентивна функція такої боротьби обговорюється вже давно, але  ті нормативні акти, які приймаються, визначають, у своїй більшості, пріоритетні напрями роботи, але не акцентують увагу на передбачуваних результатах.

Якщо  для держави важливішим є попередження злочинів, ніж їх розкриття, то необхідно  розробити відповідну систему оцінки профілактичної роботи. Ця система повинна підтримуватися відповідним механізмом розробки і впровадження нормативних актів, які б дозволяли створити перешкоди для подальшого розвитку злочинності у сфері оподаткування в тих чи інших її проявах

ВИСНОВКИ

Отже, проаналізувавши  літературу, наукові статті, законодавчу  базу ми дізналися про правові  засади оподаткування доходів громадян, ознайомилися з податковими соціальними пільгами і особливостями їх застосування, з’ясували які суми можна відносити до податкового кредиту платникам податку, розібралися з механізмом відповідальності фізичних осіб перед державою за порушення податкового законодавства, розглянули спрощену та традиційну системи оподаткування, вивчили їх переваги та недоліки.

Аналіз  податкового законодавства і  літератури дозволяє зробити наступні висновки:

Саме  поняття податку з’явилося дуже давно. Данина з переможеного народу – одна з первісних форм податку. З часом, податкова система розвинулася і перетворилася на джерело поповнення державної казни. Звичайно ж такий важливий елемент держави не може бути не врегульований нормативними актами. Сучасне українське законодавство не зовсім всестороннє регулює систему оподаткування, але воно не стоїть на місці - постійно розвивається і вдосконалюється. Приймаються нові нормативні акти, що повинні ще більш детально регулювати всі виникаючі у цій сфері правовідносини, обговорюється проект Податкового кодексу, основного нормативно-правового акту, що буде регулювати сферу оподаткування.

Законодавством  не надто добре регламентовані відносини між державою та фізичною особою, що сплачує податки по спрощеній системі оподаткування. Більшість актів застарілі і не повністю відповідають сучасним вимогам.

Традиційна  система оподаткування регламентується  прийнятим 22 травня 2003 року Законом  України «Про податок з доходів  фізичних осіб». Даним законом введено єдину фіксовану ставку податку 13%; застосування податкового кредиту; податкові соцiальнi пільги; новий порядок перераховування податку до бюджету. В цьому законі велику увагу приділено одному з найважливіших розділів нормативного акта – визначенню термінів. Таке важливе значення він отримав тому, що вперше зібрані в одному акті визначення, що стосуються загальних засад, понять та категорій контексті оподаткування доходів фізичних осіб. Також дуже важливою особливістю для громадян, визначеною в законі, є встановлення права платника податку на податковий кредит за наслідками звітного податкового року.

Податки є найважливішим правовим і фіскальним інструментом, за допомогою якого  держава забезпечує себе необхідними  ресурсами для фінансування різних сфер суспільної діяльності.

Державі необхідно розробити систему  первентивних засобів для попередження правопорушень у податковій сфері. В Україні не існує на теперішній момент единого акту, який би регулював питання відповідальності фізичних осіб за правопорушення у сфері оподаткування.

Таким чином, не дивлячись на досить велику кількість нормативно-правових актів, в Україні все ж таки існує  проблема досконалого законодавчого  регулювання оподаткування фізичних осіб. Відносини між фізичною особою – платником податку і державою врегульовані не настільки повно  як хотілося б. Сучасні нормативні акти мають дуже суттєвий недолік, а саме: законодавчі норми найчастіше сформульовані таким чином, що не всякий спеціаліст спроможний вірно тлумачити думку законодавця. Тому автор дипломної роботи вважає за необхідне наголосити на тому, що законодавчі акти, що регулюють відносини у сфері оподаткування фізичних осіб повинні бути простими, зрозумілими і прозорими. Законодавцю необхідно визначитися з термінами, сформулювати ті з них, які є найуживанішими або які є досить незвичними для пересічних громадян і до того ж потребують спеціальних знань або чітко назвати документ, де можна знайти трактування відповідного терміну.

Наступна  пропозиція: достатня кількість законодавчих актів містить велику кількість пунктів приблизно такого змісту: «Правила (порядок) виконання цієї статті (підпункту) визначаються Кабінетом Міністрів України (Державною податковою адміністрацією України тощо)». Така форма відсилання тільки сприяє нагромадженню підзаконних актів, що ніяк не спрощує систему оподаткування.

Наступний момент стосується спрощеної системи  оподаткування. Ст.92 Конституції України  зазначає, що виключно законами України встановлюється система оподаткування, податки та збори. Це означає, що інші органи державної влади не можуть вирішувати дані питання. Вищезазначена конституційне положення знайшло своє закріплення в Законі України «Про систему оподаткування». Відповідно до ст.1 цього Закону ставки, механізм справляння податків і зборів, за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Таким чином, порядок застосування спрощеної системи оподаткування має визначатися виключно у відповідному законі. Однак на сьогоднішній день відповідного закону не прийнято. Правове регулювання оподаткування суб’єктів малого підприємництва за спрощеною системою здійснюється Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» [24], а також наказами, листами та роз’ясненнями Державної податкової адміністрації України. Зазначені нормативні акти не чітко регламентують порядок застосування спрощеної системи оподаткування, що спричиняє проблемипри застосуваннї їхніх положень на практиці.

Щодо  стимулювання і підтримки малого підприємництва. Згідно з п.1.8 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» фізична особа, яка зареєструвалася як суб’єкт підприємницької діяльності та надає послуги іншій особі (виконує роботи на її користь) у межах цивільно-правового договору, прирівнюється до найманої особи з відповідним оподаткуванням отриманих нею доходів як заробітньої плати, якщо умови такого цивільно-правового договору передбачають надання таких послуг (робіт) на постійній та регулярній основі протягом більш ніж одного місячного податкового періоду таабо отримання всіх видів вигод, винагород та понесення всіх ризиків, пов»язаних з таким наданням чи ненаданням, такою іншою особою – замовником послуг (робіт).» Це означає, що, коли якась особа виплачує кошти приватному підприємцю за наданї їй послуги чи виконані на її користь роботи, вона повинна утримати з цих коштів 13% податку, крім того, що цей підприємець, який, наприклад, працює за спрощено. Системою оподаткування, повинен сплачувати ще й єдиний податок. Отже, маємо класичний приклад подвійного оподаткування.

Взагалі ми вважаємо, що те законодавство, що існує  на теперішній час потребує уніфікації. Певні кроки до цього вже зроблені – проект Податкового кодексу  вже розглядається законодавцем. Необхідно щоб кодекс регламентував, зокрема, правовий статус платників податків і податкових органів, порядок і умови притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства, опротестування дій податкових органів та їхніх посадових осіб тощо. Але чи буде він досконалим, чи будуть в ньому чітко і зрозуміло викладені засади оподаткування – покаже тільки час.