Правові засади діяльності комерційних банків в Україні

     У законодавстві сформульовано поняття  цінного паперу: в ст. 1 Закону України "Про цінні папери і фондову  біржу" визначається, що цінні папери — це грошові документи, які засвідчують  право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини особи, яка їх випустила, та їх власника і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

     Важливу роль у застосуванні позичкового  капіталу в державі відіграють операції з цінними паперами. Фінансово-кредитні інститути здійснюють операції на РЦП з метою нагромадження коштів і нормалізації в системі грошового обігу. Більшість комерційних банків активно виступають емітентами цінних паперів і укладають угоди як через фондову біржу, так і на позабіржовому РЦП (торгівля облігаціями, продаж акцій тощо).

     Чинне законодавство передбачає різноманітність  операцій з цінними паперами, Відповідно до п, 5 ст. З Закону України "Про банки і банківську діяльність" комерційні банки та інші юридичні особи мають право займатися емісійними операціями — випуском в обіг акцій, облігацій, векселів. За допомогою емісії цінних паперів державні органи прагнуть покрити бюджетний дефіцит; комерційні банки — збільшити кредитні кошти і розширити кредитування, а підприємства — залучити кошти для розширення своїх основних і оборотних фондів. Законодавством встановлено обов'язкову реєстрацію випуску акцій і облігацій підприємств і комерційних банків.

     У банківській практиці поширене кредитування під забезпечення цінними паперами. Цінні папери на пред'явника, виступаючи об'єктом цивільного права, можуть закладатися шляхом твердої або іррегулярної застави. При цьому важливою умовою є висока ліквідність цінних паперів, а позичкові кошти не повинні використовуватися для купівлі нових цінних паперів — це стримує біржову спекуляцію позичальників та зменшує ризик банкрутства клієнтів.

     До  банківських послуг належать операції виконання за цінними паперами та їх забезпечення. Клієнти можуть доручати обслуговуючим банкам отримання  платежів або іншого виконання доручень за цінними паперами. Таке доручення  оформлюється шляхом здійснення передавального напису (індосаменту), який підтверджує перехід права за вказаними документами до іншої особи. При виконанні доручення індосамент знищується. Комерційні банки здійснюють з векселями різні угоди: емісію, купівлю-продаж, заставу й облік векселів. Облік векселів являє собою операцію купівлі-продажу векселя банку до настання строку платежу за ним з переходом на банк прав векселевласника.

     До  обліку в банках приймаються високоліквідні векселі, тому перевага віддається товарним векселям, в основі яких лежать товарні угоди. Поширеними операціями комерційних банків є виконання агентських функцій і обслуговування обігу цінних паперів. До цих функцій належать операції проведення реєстрів власників іменних цінних паперів і реєстрації угод переведення права власності на такі цінні папери; сприяння виконанню зобов'язань по цінних паперах (виплата дивідендів і відсотків), погашення цінних паперів, реєстрація угод з метою оподаткування і виконання доручень інвестиційних фондів відносно їх цінних паперів у рамках депозитарного договору.

     Відносини між інвестиційним фондом і банком-депозитарієм оформлюються депозитарним договором. Банк-депозитарій здійснює угоди з цінними паперами фонду від його імені і за його дорученням, відкриває фонду поточний, валютний та інші рахунки і здійснює за ними розрахункові, касові та інші банківські операції; приймає на зберігання і забезпечує зберігання майна фонду, проводить облік цінних паперів, виплачує дивіденди акціонерам фонду, винагороду керуючому, підтверджує письмове отримання повідомлення про збори акціонерів, а також повідомляє відомості про документи, що стосуються цінних паперів, належних фонду, одержує дивіденди та ін.

     Комерційні  банки можуть купувати і продавати  цінні папери від свого імені  й за свій рахунок як через фондову  біржу, так і на позабіржовому РЦП, а також на основі доручення клієнта про купівлю-продаж цінних паперів. При цьому банк виступає повіреним або комісіонером свого клієнта. За своєю природою зазначені угоди являють собою договір купівлі-продажу, звичайно, ускладнений відкладною умовою.

     Відповідно  до п. 6 ст. З Закону України "Про  банки і банківську діяльність" комерційні банки займаються зберіганням  цінних паперів, для чого пропонують клієнтам в оренду сейфи. Комерційні банки можуть проводити за дорученням свого клієнта управління портфелем його цінних паперів. За договором про управління цінними паперами клієнта комерційний банк надає йому такі види послуг: банк зобов'язується зберігати цінні папери свого клієнта, забезпечувати їх облік, проводити інкасацію відсотків і дивідендів, а також сум з погашених цінних паперів, проводити обмін акцій та облігацій на інші цінні папери, інформувати клієнта про чергові збори акціонерів, випуск нових акцій, в яких клієнт має переважне право на купівлю.

     Управління  портфелем цінних паперів — цє складні правовідносини, які мають  ознаки декількох цивільно-правових договорів (комісії, зберігання і доручення), а також проведення бухгалтерського  обліку і звітності з цінних паперів, аналітичне і правове обслуговування.

     Найбільш  перспективним видом банківських  операцій є трастові операції (п. 13 ст. З Закону України "Про банки  і банківську діяльність"). Під трастовими операціями розуміють операції банків або інших фінансово-кредитних інститутів з управління майном і виконання інших послуг за дорученням в інтересах клієнта на правах його довіреної особи.

     При здійсненні трастових операцій виникають  відносини за дорученням, при яких одна сторона (довірена особа) на основі укладеного між зацікавленими сторонами  договору набувас відповідних прав і відіграє роль розпорядника певним майном на користь бенефіціара, яким може бути сам довіритель майна або третя особа.

       По трастових операціях банки  одержують комісійну винагороду, яка диференційована залежно від виду послуг, що надаються. 

2.3. Участь комерційних банків у валютних операціях 

Поняття валютного законодавства і валютного  регулювання. У фінансовій діяльності незалежної суверенної України важливу роль відіграє валютне законодавство. Валютне законодавство можна визначити як сукупність нормативних актів, до яких включаються норми, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з порядком здійснення угод з валютними цінностями в межах країни та у відносинах з іноземними державами і громадянами (резидентами і нерезидентами), а також порядок ввезення, вивезення, переказування і пересилання з-за кордону і за кордон національної та іноземної валюти й інших валютних цінностей.

     Валютне законодавство України, будучи зовнішньою формою правового регулювання валютних відносин, характеризується нормативними актами різної юридичної сили, змісту та форми. Юридична норма зазначених актів залежить від значення державного органу, який регулює валютну діяльність, та його економічного змісту. Визначаючи поняття валютного законодавства, слід взяти до уваги, що воно охоплює як безпосередньо закони, так і інші нормативні акти у сфері валютних відносин (укази, постанови, декрети, положення, інструкції, правила та ін.). Передусім тут слід назвати Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23 вересня 1994р., в якому визначений порядок зарахування виручки резидентів в іноземній валюті на їх валютні рахунки в уповноважених банках, строки зарахування цих сум та відповідальність за їх порушення.

     Значна  частина нормативних актів щодо регулювання валютних відносин видана у формі постанов і декретів Кабінету Міністрів України. Одним із найважливіших нормативних актів, який стосується валютного регулювання, є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", де визначено режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансово-кредитних установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

     В основу валютного законодавства  України покладено принцип обмеження  використання іноземної валюти в  господарському обігу держави. Відповідно до цивільного законодавства України  іноземна валюта і валютні цінності обмежені у цивільному обороті, і  для них встановлені особливі правила. Крім того, використання іноземної  валюти в грошових зобов'язаннях  також обмежене. Грошові зобов'язання мають бути виражені та підлягають оплаті в українській валюті (гривні). Вираження і оплата грошових зобов'язань в іноземній валюті допускаються лише у випадках і порядку, встановлених законодавством України.

     Законодавством  України передбачено визначення понять "валютні операції" та "валютні цінності". Відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" до валютних операцій належать: операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованості та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням, пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. При цьому валютними цінностями вважаються цінності, щодо яких валютним законодавством України встановлені особливі правила здійснення валютних операцій у країні.

     До  валютних цінностей належать власна валюта України — грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет та в інших формах, які перебувають в обігу та є законними платіжними засобами на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти па рахунках, у вкладах у банківських та інших фінансово-кредитних установах на території України; платіжні документи та інші цінні папери (облігації, акції, купони до них, векселі, тратти, боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України; іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу; кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансово-кредитних установ за межами України, платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі, тратти. боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або монетарних металах; монетарні метали — золото і метали іридієво-платинової групи в будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів і брухту цих металів.

     Необхідно зазначити, що за допомогою валютного  законодавства встановлюється правовий режим здійснення валютних операцій на території України, держава визначає принципи валютного регулювання та порядок здійснення валютного контролю.

     Під валютним регулюванням розуміється  діяльність держави, спрямована на регламентацію  міжнародних розрахунків і на порядок здійснення угод з валютними  цінностями. Україна за допомогою  валютного регулювання визначає порядок організації валютних відносин і контролює здійснення валютних операцій, надання іноземним юридичним і фізичним особам кредитів та позик, встановлює порядок ввезення, вивезення та переказування валюти за кордон і тим самим підтримує рівновагу платіжного балансу та стабільність національної валюти.

Органи  що здійснюють державне валютне регулювання. Для успішного виконання валютної політики України створена відповідна система державних органів у сфері валютного регулювання і валютного контролю. Валютна політика здійснюється насамперед Верховною Радого України, Кабінетом Міністрів України, НБУ та рядом міністерств і відомств. Система та повноваження державних органів у сфері валютного регулювання закріплені в Декреті Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", особливо це стосується функцій Кабінету Міністрів України і НБУ.

     Найширші  повноваження у сфері валютного  регулювання має НБУ:

- здійснює валютну політику виходячи з принципів загальноекономічної політики України;

- складає разом із Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

- контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

- визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

- видає у межах, встановлених валютним законодавством, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

- нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

- видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування

- встановлює межі валютного коридору та способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;