Правове регулювання банківського нагляду в Україні

невизначеність поняття об'єкта правовідносин в теорії держави і права також

вплинула і на наукові дослідження об'єкта контрольних банківських

правовідносин, що також пов'язано із багатоаспектністю сприйняття цієї категорії, складністю структури об'єкта контрольних банківських

правовідносин, поліфункціональністю та розмаїттям методологічних

підходів, які використовуються науковцями.

              Отже, станом на сьогодні в теорії права склався підхід щодо

багатоаспектності об'єктивного змісту правовідношення. Це — матеріальна

та нематеріальна субстанція, необхідна поведінка суб'єктів та результат цієї

поведінки [12].

Беручи до уваги попередні визначення об'єкта правовідносин, логічним

вважається твердження, що об'єктом контрольних банківських

правовідносин є діяльність банку, іншої фінансово-кредитної установи.

Проте, якщо розібратися, що саме являє собою діяльність, то можна дійти

висновку, що це фактична поведінка, тобто матеріальний (фактичний) зміст

даних правовідносин. В такому випадку на перший погляд складається

враження що поняття «об'єкт правовідношення» та «зміст правовідношення»

змішуються. Проте це твердження не є вірним. Насправді в рамках

контрольних банківських правовідносин перевірці підлягає діяльність, що

відбулась в минулому і виходить за межі даних відносин. Така діяльність

становила собою фактичних зміст інших правовідносин і жодним чином не

може розглядатися (а отже і змішуватись з іншими елементами даних

відносин) як зміст даних контрольних банківських правовідносин

Безпосередньому ж дослідженню в процесі перевірки підлягає саме

інформація про таку діяльність. Тому така інформація становить собою

предмет контрольних банківських правовідносин. Проте така інформація має певні рамки, оскільки не всі сфери діяльності можуть перевірятися з боку

контролюючих суб'єктів. Так, наприклад, відповідно до ч. З ст. 55 Закону

України «Про Національний банк України» Національний банк не здійснює

перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності піднаглядних

суб'єктів. На цьому прикладі можна побачити, що контроль в даному

випадку з боку Національного банку щодо комерційних банків є

неповноцінним, бо перевірці підлягає лише законність діяльності банку.

Можливість перевірити доцільність та ефективність його діяльності (а саме

цей елемент має місце при повноцінному контролі) у Національного банку

відсутня.

Діяльність, що є об'єктом контрольних банківських правовідносин,

може бути пов'язана з дотриманням піднаглядним суб'єктом банківського

законодавства, нормативно-правових актів Національного банку.

Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов

Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що

затверджуються постановами Правління Національного банку і є

обов'язковими для виконання. Також така діяльність може бути пов'язана з

дотримання піднаглядним суб'єктом економічних нормативів. Нормативи -

це технічні норми, техніка банківської справи, технологія керування

кредитною організацією, правильне правове регулювання якої виключає

ризик неліквідності та неплатоспроможності стосовно кредиторів і

банківських клієнтів. Також перевірці підлягає правильність ведення

бухгалтерського обліку та достовірності звітності банків та інших фінансово-

кредитних установ. Відповідно до ст. 69 Закону України «Про банки і

банківську діяльність» і ст. 67 Закону України «Про Національний банк

України», банки та інші фінансово-кредитні установи організовують

бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики,

розробленої* на підставі правил, встановлених Національним банком України

відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та положень

(стандартів) України. Організаційні засади бухгалтерського обліку та фінансової звітності в банках установлюються Положенням про організацію

бухгалтерського обліку та звітності в банках України [5].

Бухгалтерський облік кредитних організацій створює те інформаційне

середовище, на підставі даних якого проводиться як аналіз діяльності банку

для задоволення потреб власників, інвесторів, кредиторів банку, а також для

здійснення пруденційного нагляду Національним банком України за

дотриманням піднаглядним суб'єктом законодавства .

РОЗДІЛ ІІІ

ОСОБЛИВОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ У СИСТЕМІ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ

3.1. Банківський нагляд у системі фінансового контролю              

              Як відмічається у юридичній літературі, банківський нагляд є

системою, якою користується держава, щоб гарантувати стабільність

фінансової системи, її безпеку та здоров'я [14

Відповідно до Закону України «Про Національний банк України»

головною метою банківського регулювання і нагляду є безпека та фінансова

стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів

внаслідок того, що вони не володіють інформацією для визначення ступеня

надійності банку. Тим більше, що втрата довіри вкладників до окремо

взятого банку може потягнути за собою недовіру до банківської системи в

цілому, отже і її ослаблення. При цьому слід окремо зауважити, що поняття

«безпека та фінансова стабільність банківської системи» та «захист

інтересів вкладників і кредиторів» не є тотожними. Захист інтересів

вкладників і кредиторів, не дивлячись на значну увагу держави до них, а

також не дивлячись на те, що його забезпечення держава проголосила в

якості однієї зі своїх задач, разом з тим є завданням приватного характеру,

оскільки в кінцевому рахунку його вирішення відіграє дуже важливу роль у

конкретних фізичних і юридичних осіб. У свою чергу, стабільність

1 банківської системи, також, будучи пов'язаною з життєдіяльністю

конкретних людей і організацій, разом з тим, є умовою самодостатності її

самої як такої, а також умовою, необхідною для нормального

функціонування економічної сфери держави. Інакше кажучи, це дві

взаємообумовлені та взаємодоповнюючі самостійні цілі. 

              Визначення державного банківського нагляду НБУ розкрито в Законі

України «Про Національний банк України» за допомогою терміну

«банківський нагляд». Відповідно до ст. 1 цього закону банківський нагляд

-це система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку

України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими

особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову

діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою

забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів

вкладників та кредиторів банку. Тобто, як бачимо, законодавець використав

вузьке тлумачення поняття «банківський нагляд», залишаючи поза його

змістом недержавні форми банківського нагляду, а також можливість

здійснення банківського нагляду іншими державними органами.

              Враховуючи світовий досвід, дослідники виділяють наступні принципи

банківського нагляду:

1.універсальність і обов'язковість. Його значення полягає в тому, що

під нагляд повинні підпадати всі без винятку кредитні організації на

території країни;

2. законодавче закріплення за центральним банком (і/або іншими

організаціями) наглядових функцій з наданням йому права видавати

відповідні нормативні акти, обов'язкові для всіх банків (кредитних

організацій);

3. єдність вимог органів нагляду. До всіх кредитних організацій, що

здійснюють однакові операції, повинні пред'являтися однакові

вимоги. Там, де вимоги можуть бути диференційованими, повинні

використовуватися ясні та стабільні правила диференціації;

4. обов'язковість виконання законних вимог органів нагляду.

Наглядовий орган повинен мати право примусу до виконання своїх

законних вимог;

5. єдність кількісного і якісного контролю. Необхідно відслідковувати

не тільки формальне дотримання кредитними організаціями тих або інших правил, нормативів, вимог, вказівок, але і якісних (економічних і фінансових

характеристик їхнього розвитку, що вимагає дієвого моніторингу (контроль

за динамікою показників ефективності роботи конкретних кредитних

організацій) і не менш якісної індивідуальної аналітичної роботи;

6. поєднання превентивного (попереджувального) і наступного

контролю. Превентивний контроль слід розуміти і як попередній (ще на

стадії створення банку), і як профілактичний (далекоглядний), що

попереджає появу й нагромадження в діяльності функціонуючих банків

негативних явищ і тенденцій. При цьому треба ясно розуміти й те, що якщо

нагляд виявляє важливі проблеми на ранній стадії їхнього розвитку, то

підставою для застосування до відповідного банку заходів впливу слід

визнати саму ризикову діяльність, а не тільки те, що фактично відбулося

порушення тих формальних співвідношень структури балансу, які в

остаточному підсумку й відбиті в обов'язкових нормативах. До цього повинні

бути готові працівники наглядових органів і банків;

7. поєднання дистанційного (документарного) і «контактного»

(перевірки на місцях) способів нагляду;

8. професіоналізм контролю. Щоб ефективно вести нагляд, потрібно

чітко розуміти характер бізнесу банків, вільно орієнтуватися в його

тенденціях і на цій основі аналізувати проведені банком операції. У наш час,

коли багато банків здійснюють свої операції в складі фінансових холдингів,

представникам нагляду необхідно знати операції небанківських фінансових

інститутів для того, щоб уявляти повну картину діяльності холдингів;

9. адекватність контролю. Невеликі банки з малою кількістю операцій

об'єктивно потребують тільки технологічного нагляду, тоді як великі і

середні мають потребу в поглибленому аналізі; 0. конструктивний характер нагляду.

10. консолідований характер контролю. Контроль за банком повинен

вестися на основі обліку операцій всіх його підрозділів (філій, відділень), а

також дочірніх і залежних організацій;

11. поєднання державного, незалежного аудиторського (зовнішнього),

громадського (з боку громадських об'єднань самих банків) і внутрішнього

контролю;

12. достовірність даних і повна відповідальність за їхню якість та

конфіденційність;

13. відкритість для широкої громадськості [8]

              Характерними ознаками державного банківського нагляду НБУ є:

1. контролюючий суб'єкт - державний орган в особі Національного

банку України. При цьому значення має не сам вид суб'єкта, а його

компетенція. Тут слід враховувати повноваження Нацбанку давати видавати

нормативно-правові акти, в тому числі регуляторні, застосовувати заходи

впливу за порушення банківського законодавства та економічних нормативів;

2. безпосереднє законодавче регулювання відносин. Суб'єкти діють

не на підставі договору або локального акта, а на підставі законів та

незаконних нормативно-правових актів;

3. у даних правовідносинах переважним є саме імперативний, а не

диспозитивний метод. Відносини між сторонами будуються на принципі

влади-п ід порядкування і характеризуються правосуб'єктною нерівністю

сторін. В Україні запроваджена змішана форма банківського нагляду, яка

передбачає зосередження функцій нагляду в рамках центрального банку у

тісній взаємодії з органами внутрішнього та зовнішнього аудиту. При

здійсненні банківського нагляду Національний банк України може

користуватися послугами інших установ за окремими угодами. Як і в країнах

континентальної Європи, в Україні здійснення банківського нагляду

відбувається із застосуванням дистанційного контролю та інспектування на

місцях.

              Отже, до системи наглядово-контрольної діяльності входить декілька

основних напрямків, зокрема: державний нагляд, що здійснюється НБУ;

внутрішній банківській контроль (внутрішній аудит), що проводиться

відповідною службою банківської установи; зовнішній аудит - проводиться

незалежними недержавними аудиторськими компаніями. Фактично при

такому підході втілюються основні 4 підходи до проведення банківського

нагляду, зокрема: 1) надання інформації; 2) саморегулювання шляхом:

внутрішнього аудиту та контролю, зовнішніх аудиторів; 3) перевірка

центральним банком; 4) схема гарантування депозитів (визначає

гарантування депозитів). 

              Як уже зазначалося, в Україні використовується комбінована модель

організації банківського регулювання і нагляду, яка передбачає використання

як документарного (легалістичного) підходу, побудованого на аналізі

звітності комерційних банків, так й інспектування банківських установ на

місцях шляхом проведення перевірок органами банківського нагляду. Цей

метод відомий також як формалізований підхід до організації банківського

регулювання і нагляду. Поряд з ними широко практикується неформальний

підхід до здійснення банківського регулювання і нагляду, який базується на

проведенні консультацій, переговорів, попередженнях.

              Банківський нагляд в широкому розумінні включає в себе власне

нагляд за банками, що називається дистанційним або документарним, та

інспектування (інспекційні перевірки на місцях). Дистанційний контроль

включає в себе перевірку звітності, яку надають банки. Він дозволяє

передбачати проблеми, які можуть впливати на платоспроможність і

ліквідність банків і призвести до їх банкрутства. Інспекційні перевірки на