Правове регулювання банківського нагляду в Україні

місцях дають можливість перевірити ступінь достовірності інформації, яку

передають банки наглядовим органом та сформувати максимально точну

уяву про фінансовий стан банку, якість його менеджменту.

              Стратегічну політику служби банківського нагляду визначають її

контрольно-наглядові функції, які концентруються за такими формами:

- вступний контроль - здійснюється з метою чіткого і повного

визначення вимог для отримання ліцензії на проведення банківських

операцій. Він здійснюється на стадії державної реєстрації банків та їх філій і

дає змогу ще до вирішення питання щодо відкриття банку впевнитися в його

майбутній надійності. Основною метою вступного контролю є допущення на фінансово-кредитний ринок країни лише таких банків, умови діяльності яких

відповідають встановленим НБУ обов'язковим вимогам і не створюють

загрози інтересам їх клієнтів. Відповідно до Закону України «Про банки і

банківську діяльність» вимоги вступного контролю передбачають подачу

НБУ для державної реєстрації відповідних установчих документів, що

відповідають чинному законодавству України. Зазначені вимоги стосуються

обсягу капіталу; джерел внесків до статутних фондів банків; фінансового

стану засновників банків; кваліфікації, професійної придатності та ділової

репутації керівників банку; бізнес-плану, що визначає основні види

діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію

діяльності банку на найближчі три роки. Отже, нагляд починається із появою

банку. Створення нової банківської установи чи її філії починається з

реєстрації згідно з Положенням про порядок створення і державної реєстрації

банків, відкриття їх філій, представництв, відділень [9]

Після реєстрації банку, з метою підвищення надійності й стабільності

банківської системи України, забезпечення захисту інтересів кредиторів,

вкладників банків, а також згідно з законами України «Про банки і

банківську діяльність», «Про Національний банк України» та Положенням

про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та

ліцензій на виконання окремих операцій, Національний банк визначає

порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій

на виконання окремих операцій.

              Ліцензування — це порядок видачі комерційним банкам дозволу на

здійснення окремих чи всіх банківських операцій [28].

              При наданні банкам ліцензій на здійснення банківських операцій

Національний банк встановлює умови отримання ліцензії, при невиконанні

яких Національний банк має право відмовити у наданні ліцензії. Основними

вимогами для отримання банківської ліцензії є: 1) наявність сплаченого та

зареєстрованого підписного капіталу у розмірі, що встановлюється

законодавством; 2) належна забезпеченість банку банківським обладнанням, комп'ютерною технікою, приміщенням; 3) рівень професійної придатності

керівників банку тощо;

- попередній контроль - здійснюється з метою дотримання вимог

розумного (з оптимальним ризиком) ведення справ, заборони або обмежень

окремих видів діяльності, відрахувань від резервів страхування активних

операцій банків, які гарантують безпеку і стабільність банку та захист

інтересів його клієнтів. Він базується на перевірці та аналізі звітності, що

надається комерційними банками до НБУ (документальна ревізія).

Проведення документальної ревізії дає можливість спостерігати за

динамікою економічних нормативів для визначення реальних можливостей

та перспектив розвитку кожного конкретного банку, а також ймовірності й

причин виникнення можливих негативних явищ в його наступній діяльності.

Контроль включає також: заборону або обмеження банківської діяльності;

встановлення обмежень щодо відрахувань при формуванні резервних фондів

страхування активних операцій і контроль за їх виконанням; запровадження

штрафних санкцій адміністративного і фінансового характеру. З моменту

реформування банківського законодавства у 1999-2000 рр. загальні засади

ведення бухгалтерського обліку і звітності в банках були закріплені Законом

України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [33] (а

не на рівні нормативно-правових актів центробанку) відповідно до

Міжнародних стандартів фінансової звітності [1], що мало на меті

підвищення якості контролю та забезпечення дотримання законних прав

банківських установ, щодо яких центробанк не повинен встановлювати

додаткових вимог (крім закріплених у законодавстві).

              Банки повинні організовувати бухгалтерський облік відповідно до

внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил,

встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних

стандартів бухгалтерського обліку та положень (стандартів) України.

              Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення

всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. У

фінансових звітах кожного банку відображаються результати його діяльності

за звітний період.

              Фактично банківську звітність можна визначити як сукупність дій

банківської установи та центрального банку по складанню, веденню та здачі

документів встановленої форми, які містять відомості про результати

діяльності банківської установи, в тому числі результати за активними та

пасивними операціями, її майновий стан, ліквідність, платоспроможність,

прибутковість тощо. Банківська звітність здійснюється банком самостійно та

подається в органи Національного банку України за підсумками звітного

періоду у встановлені законодавством строки. Вона надає можливість як

власникам банку, так і його кредиторам, клієнтам та безпосередньо

Центробанку інформацію про поточний фінансовий стан банку та про

ефективність його діяльності за звітний період. Звичайно, фінансова звітність

банків не може містити всієї інформації, необхідної для формування

кінцевого висновку щодо ефективності їх діяльності, але вона забезпечує

отримання зацікавленими особами важливих відомостей щодо того, які

аспекти діяльності банків слід проаналізувати особливо прискіпливо. Крім

того, детальний аналіз фінансової звітності дозволяє виявити помилки в

управлінні банком, його ризикові операції, а іноді і випадки фінансового

шахрайства. Фактично особи, відповідальні за прийняття фінансових рішень,

отримують переважну більшість необхідної їм інформації про результати

економічної діяльності банків саме із стандартної фінансової звітності, в

тому числі квартальної та річної, що публікується у звітах для акціонерів. У

свою чергу, розроблена наукова концептуальна основа балансу платежів

дозволяє на практиці отримувати консультації при використанні джерел та

методів збору статистики по балансу платежів, а звідси - впливати на

міжнародні інвестиційні процеси. Зібрані статистичні дані по балансу

платежів дозволяють зрозуміти як сильні, так і слабкі сторони при

різноманітних підходах при оцінці діяльності кредитно-фінансової установи. Крім того, не можна зменшувати роль фінансової звітності і для самих

банків, для керівництва яких вона є зручним способом намічати основні

планові показники ефективності діяльності їх установ та встановлювати

рамки в діяльності менеджерів. На підставі фінансової звітності створюються

також зручні шаблони-моделі, які використовуються у фінансовому

плануванні. Перелічені вище напрямки використання фінансової звітності є,

по суті, її функціями. 

ВИСНОВКИ

Як бачимо, на сьогодні теоретичним засадам інституту банківського

нагляду в Україні з боку фахівців банківського права не приділено належної

уваги. Натомість більшість авторів обмежуються лише описом елементів

даного інституту, ґрунтуючись безпосередньо на положеннях законодавства.

Натомість проблема правильного визначення сутності банківського нагляду,

його місця в системі права України шляхом глибоко-теоретичного

обґрунтування, а не копіювання думки законодавця, є однією з визначальних

в становленні банківського права як галузі України. На сьогодні ще не можна

говорити, що банківське право сформувалось в таку ж окрему самодостатню

галузь, як фінансове право. Натомість всі теоретики фінансового права

відстоюють свою позицію, що банківський нагляд належить до предмету

фінансового права.

              Що стосується практичної реалізації банківського нагляду в Україні,

то, як показала остання фінансова криза, слід змінювати акценти в цій сфері з

кількісних показників на якісні. Також сама організаційна структура банківського нагляду НБУ потребує докорінних змін. Корисним в цьому

плані буде досвід провідних зарубіжних країн.

              В результаті проведеної роботи як підсумок можна зазначити наступне:

- банківський нагляд є окремою правовою категорією, що

відрізняється від інших суміжних понять таких як «банківський контроль»,

«банківське регулювання», «фінансовий контроль». Банківський нагляд є

інститутом банківського права, поєднує в собі елементи як власне нагляду,

так і контролю. На відміну від банківського регулювання, що полягає у

встановленні вимог і обмежень, банківський нагляд становить собою систему

активних впорядкованих дій. Порядок здійснення банківського нагляду

визначено нормами банківського регулювання. Правовою формою

банківського нагляду в Україні виступають контрольні банківські

правовідносини. Специфіка контрольного банківського правовідношення

полягає в тому, що воно має відповідну цільову спрямованість,

організаційний, похідний (допоміжний) характер та його учасники мають

суб'єктивні права та несуть юридичні обов'язки, що виникають, змінюються

та припиняються в процесі реалізації контрольних функцій уповноваженими

суб'єктами. Враховуючи значення банківської системи для держави, останній

не слід самоусуватися від нагляду за процесом діяльності банків. Щоб

досягти наміченого ефекту такий нагляд має бути обмежений певними

рамками та збалансований існуванням недержавних форм банківського

нагляду;

- ґенеза розвитку національного банківського нагляду показує, що

нездатність запровадити всі міжнародні принципи ефективного банківського

нагляду свідчить про неготовність України на сьогоднішній день вступити до

міжнародної банківської спільноти;

- аналіз позитивного зарубіжного досвіду та національного

банківського законодавства показує, що необхідно внести доповнення до

Закону України «Про Національний банк України», щодо введення, як і в

країнах ЄС, інституту «консолідованого нагляду» в повному об'ємі (а саме: не тільки щодо подання консолідованої звітності НБУ, але й проведення

консолідованих перевірок, тобто проведення консолідованого нагляду в

глибокому змісті цього слова), який може дати правдиву та чітку картину

фінансового стану комерційних банків, та повною мірою буде відповідати, як

цілям створення єдиного внутрішнього банківського та фінансового ринку,

так і цілям захисту інтересів вкладників і кредиторів. Слід внести доповнення

до Закону України «Про Національний банк України» щодо уповноваження

Центрального банку укладати угоди про співробітництво у сфері

консолідованого нагляду та обміну інформацією;

- основним напрямом в системі банківського нагляду в Україні є саме

державний нагляд, який здійснює НБУ. Державний нагляд НБУ має власні

види, форми та напрями. їх дослідження має важливе значення для розкриття

суті банківського нагляду НБУ. Також на сьогодні в рамках попередження

повторних кризових явищ є актуальним використання додаткових механізмів

контролю за всіма видами ризиків. Одним з додаткових резервів у процесі

регулювання діяльності банків є незалежний позавідомчий контроль або

зовнішній аудит, який може бути ефективним доповненням до процедур

банківського нагляду. Зовнішній аудит являє собою перевірку, що

здійснюється незалежними висококваліфікованими спеціалістами в галузі

аудиту, контролю та аналізу фінансово-господарської діяльності на підставі

наявності відповідного сертифіката на право здійснення аудиторської

діяльності. Поряд із зовнішнім недержавним аудитом в системі банківського

нагляду України існує і внутрішній аудит банку як незалежна експертна

діяльність служби внутрішнього аудиту банку для перевірки й оцінки

адекватності та ефективності системи внутрішнього контролю та якості

виконання призначених обов'язків співробітниками банку;

- однією з проблем банківського нагляду в нашій державі є

гармонізація українського банківського законодавства зі світовими

стандартами в галузі ефективного банківського нагляду. Тому в світлі

прагненням України стати рівноправним членом держав, що входять до Європейського співтовариства, слід докласти зусиль для повноцінного

впровадження принципів ефективного банківського нагляду «Базель-1» і

«Базель-2», а також підготувати національну систему банківського

регулювання до нового стандарту «Базель-3»;

- на законодавчому рівні слід визнати пріоритетність саме за ризик-

орієнтованим наглядом, що заснований на аналізі не кількісних, а якісних

показників діяльності банку. Також для одержання максимальної віддачі від

системи банківського нагляду, необхідно належним чином організувати

роботу самого контрольно-наглядового органу в цій сфері. В даному питанні