Фінансовий менеджмени

Автор: Пользователь скрыл имя, 13 Ноября 2011 в 23:36, курсовая работа

Описание работы

Біля витоків української управлінської науки стоїть всесвітньо відомий економіст М.Туган-Барановський. Народився Михайло Іванович 8(21) січня 1865 р. в селі Солонинівка Куп'янського повіту на Харківщині у дворянській родині. Закінчив фізико-математичний і юридичний факультети Харківського університету.
Широкий діапазон знань з природничих та суспільних дисциплін дав змогу вченому за коротке творче життя написати низку фундаментальних наукових праць, які збагатили світову економічну науку новими концепціями й теоріями та позначились на розвитку головних її напрямів у XX ст.

Работа содержит 1 файл

РОЗДІЛ 1.docx

— 53.09 Кб (Скачать)

Іншим визначним  представником української науки  керування був В. Підгаєцький. Він один з перших чітко розмежував поняття наукова організація праці й керування та науки організації й керування. 

У другій половині 20-х  років намітилася стійка тенденція до трансформації нопівського руху. Термін НОП, наукове керування, наукова організація виробництва та інші щораз частіше почали замінювати словом раціоналізація. 

Наприкінці 20-х років  в управлінській науці сформувався напрям, який увійшов у літературу як виробниче трактування управлінських процесів. Методологічним підґрунтям цього наукового напряму стало положення про наявність загальних рис у виробничому й управлінському процесах. Згідно з ним, по-перше, діяльність виробнича і діяльність управлінська складається з одних і тих самих елементів (сировини, знарядь праці, робочої сили) і , по-друге, побудова як виробничих, так і керівних структур Ґрунтується на тих самих принципах. На думку прихильників цього напряму, в організації фізичної та розумової праці є багато однорідного. Творці "виробничого трактування" розуміли керування як суто технічний процес, що складається із розпорядницьких , контролюючих, регулювальних у широкому розумінні слова дій, який треба розглядати як такий, що не відрізняється від процесу власне виробничого. Ця аналогія, у якій сконцентрована ідея "виробничого трактування", випливає з уявлень про характер діяльності органів управління. В цей період закладені основи наукової організації управлінської праці (НОУП), які багато в чому перекликалися з поглядами М.Вебера. Однак адміністративно-командна система керування економікою спотворила обґрунтовані погляди вчених, ігноруючи пріоритети людського чинника, роль керівників у справі організації ефективної праці кожної виробничої ланки. 

Період 30-х років  був характерний для України  тим, що центр ваги в дослідженнях управлінських проблем перемістився з керівної на керовану систему. Жорстке централізоване керування, запроваджене в ці роки Сталіним, не передбачало яких-небудь теоретичних побудов, що не випливали б із вказівок "вождя народів". Репресії 1933-1937 рр. не оминули і вчених-управлінців, багатьом з яких пригадали захоплення тейлоризмом та приписали космополітизм. 

У цей час самостійним  об'єктом дослідження стали методи керування, зокрема адміністративно-розпорядчі та економічні: внутрішньозаводське планування, диспетчеризація й облік виробництва, організація робочих місць, дільниць, цехів. Пізніше почали розробляти принципи соціально-психологічних методів. Обґрунтування складу методів керування є визначним досягненням колективних пошуків учених-управлінців. Зарубіжні вчені того часу розглядали лише методи тільки окремих функцій керування. 

Розвиток управлінської  науки дещо активізувався після  смерті Сталіна, особливо в період так званої хрущовської відлиги. Пошуки концентрувалися на формуванні нових засад функціонування і взаємодії державних органів керування шляхом посилення ролі товарно-грошових важелів, упорядкування цін, удосконалення оплати праці та матеріального стимулювання. Проте перехід до територіально-галузевої системи керування не порушив фундаментальних основ системи, створеної Сталіним. У результаті цього поглибилося адміністрування, управлінський апарат кількісно збільшився, низові кадри не були готові до самостійного керування. Це стимулювало наукові пошуки вчених-управлінців і вилилося в розробку концепції економічної реформи народного господарства, яку почали втілювати в 1965 р. 

Для наступного десятиріччя  характерною є спроба запровадити  економічну реформу в господарстві. Ядром заходів з реформування економіки повинно було стати  запровадження господарського розрахунку підприємств. Нова модель госпрозрахунку передбачала зменшення кількості централізовано-планових показників, створення умов для самостійного вирішення питань удосконалення виробництва і керування, підвищення ролі прибутку як мети діяльності й оцінного показника роботи. Одночасно обмежено безповоротне фінансування капітальних вкладень і розширено кредитні основи їхнього фінансування. Розробляли різноманітні форми госпрозрахунку: повну, часткову, бригадну. Підприємствам дозволено створювати нові фонди економічного і матеріального стимулювання: фонди розвитку виробництва, науки і техніки, заробітної платні і матеріального стимулювання, соціального розвитку. 

Серед українських  учених-управлінців цього часу провідне місце посідав В. Глушков. Технічні розробки під його керівництвом в Інституті кібернетики привели до ідеї запровадження безперервної технології в керуванні. В. Глушков обґрунтував цю ідею на підставі розробленої ним теорії інформаційних бар'єрів, яка теоретично обґрунтовувала безперспективність та нездійсненність планово-командної господарської системи, керівництво економікою з одного (московського) центру. 

Період запровадження  економічної реформи характеризувався розвитком математизації наукових досліджень у галузі управління народним господарством, розвитком економіко-математичного моделювання. Загальновизнаним лідерами у цій галузі стали вчені Інституту кібернетики АН України. Наукові пошуки в галузі комп'ютерної техніки та її застосування, розвиток ймовірнісних методів в економіко-математичному моделюванні виконані на світовому рівні. Однак спроби використати методи дослідження операцій в умовах тоталітарної системи не дали успіху. Плідні дослідження в галузі економіко-математичного моделювання дають підставу твердити про формування Київської школи математичної економіки2. 

У той же період активно  публікують В. Тсрещенка. Після повернення в 1960 р. зі США В.Терещенко намагався передати теоретичні засади і практичний досвід керування в умовах ринку вченим та практикам-управлінцям України. Однак його праці були лише предметом наукового вивчення та інколи - голослівної критики. 

Різнопланові наукові пошуки в галузі управлінської діяльності сформували в Україні наукову школу з проблем системного підходу до управління. Цей напрям започаткував в Україні академік С. Ямпольський (1906-1998), який присвятив свої дослідження різним аспектам прискорення науково-технічного прогресу, механізму комплексного керування, наскрізного комплексного проектування нової техніки та ін. 

У Західній Україні  активно заявив про себе колектив філії Інституту економіки АН України (нині Інститут регіональних досліджень НАН). Дослідження вчених цього інституту мають як теоретичний, так і конкретно-прикладний характер. Важливим напрямом досліджень була трудо-ресурсна проблематика. У 60-ті роки тут започатковано дослідження соціальних проблем керування. Очолив цей напрям один з піонерів соціологічної науки в Україні Л. Олесневич. Уже 1967 р. опубліковано Львівську методику розробки комплексного перспективного плану колективу промислового підприємства, яку визнано в межах офіційної управлінської доктрини. Згодом розроблено методичні рекомендації і плани економічного і соціального розвитку адміністративних районів, міст, що започаткувало цілісну систему соціального планування. 

Період другої половини 1970-х та першої половини 80-х років  характерний подальшими спробами реформування економіки. У науковій літературі та періодичних виданнях цього часу почали обговорювати раніше заборонені теми — падіння темпів економічного розвитку, інфляційні процеси, приховане безробіття, наявність тіньової економіки тощо. Суспільство жило в очікуванні змін. Такі зміни започаткував 1985 р. М. Горбачов, який висунув ідею перебудови всієї соціально-економічної системи, передусім керування економікою. 
 

У цей період зробили  спроби запровадити нові моделі керування  підприємствами. Першою з них була модель госпрозрахунку, побудована на нормативному розподілі прибутку. Дещо пізніше запроваджено другу модель госпрозрахунку, що ґрунтувалася на нормативному розподілі доходу і розвиткові орендних відносин. Використання цих моделей за логікою речей потребувало збільшення економічної свободи суб'єктів господарювання, розвитку підприємств, заснованих на недержавній формі власності. 

У розробці теоретичних  основ реформування економіки активну  участь узяли й українські вчені. Їхні праці цього періоду присвячені проблемам госпрозрахунку та розширенню економічної самостійності підприємств, регіонів та республіки в цілому, обмеження функцій централізованого економічного і соціального планування, мистецтву керування та інших проблем майбутніх реформ. Послідовні спроби втілення названих ідей привели до логічних висновків про потребу запровадження ринкових відносин у господарстві. 

Дослідження українських вчених з названої проблематики було втілено у "Програмі переходу Української РСР до ринкової економіки", затвердженої Верховною Радою УРСР 1990 р'8. Втілення в життя її положень триває у суверенній Україні. 

Особливості формування сучасної системи менеджменту в  Україні 

Економіка України  є перехідною від адміністративно-командної до соціально-ринкової. Ринкові перетворення потребують наукового обґрунтування і вирішення низки управлінських проблем макро- і мікроекономічного характеру. 

На макроекономічному  рівні треба визначити нову роль держави в керуванні економікою, створити нову систему органів державного керування економікою, сформувати комплекс методів державного регулювання економічних процесів. Формування ефективної системи керування на мікрорівні потребує не тільки акумуляції найвизначніших світових здобутків у цій галузі, а й відображення особливостей соціально-економічних процесів в Україні. Сліпе копіювання зарубіжних моделей менеджменту не тільки не дає користі, а навпаки, шкодить реформуванню економіки. В менеджменті величезне значення мають національна психологія, традиції, соціально-культурні чинники, духовні цінності тощо. 

Вітчизняна модель менеджменту потребує одночасного  вирішення трьох взаємопов'язаних проблем: макроекономічних змін у суспільстві, формування нового управлінського мислення керівників та розробки наукової бази менеджменту. 

Успіх ринкових перетворень  зумовлений умінням розумно керувати. Передусім ідеться про вміння ухвалювати раціональні рішення та ефективно їх виконувати. Однак процес становлення такого вміння доволі непростий. 

Сьогодні в Україні  можна виділити щонайменше три напрями  в управлінні. Перший умовно називають  менеджментом здорового глузду. Цей вид управління розвивається на багатьох приватизованих та новостворених підприємствах так званих нових українців. Нові власники не мали професійного управлінського досвіду. Первісне нагромадження капіталу не потребувало високого професіоналізму в керуванні бізнесом, достатньо було і менеджменту здорового глузду першопрохідців. У процесі інтеграції та концентрації капіталу проблеми управлінського професіоналізму загострились. 

Другий підхід у керуванні - професійний ринковий менеджмент, представниками якого є західні фірми, що успішно працюють на українському ринку. Вони принесли з собою не тільки західну культуру, а й новітню технічну базу менеджменту, яка доволі міцно вкоренилась у ділових організаціях України. Якщо донедавна в українських директорів підприємств були службові автомобіль, телефон і секретар, то в сучасних керівників є персональні комп'ютери, мобільні телефони, бази даних, системи зв'язку через Інтернет та ін. Атрибутом сучасних українських фірм стали гарні офіси, ввічливі менеджери і секретарки. Проте реформа менеджменту на цьому й закінчилась. Методи і форми діяльності апарату керування не змінилися з часів колишньої адміністративно-командної системи. Більшість нових керівників ще не сприйняли власне західних технологій внутрішньо фірмового корпоративного керування та групової взаємодії. 

Зрештою, третій підхід у менеджменті втілює переважна більшість керівників радянського зразка, які дотримуються методів та стилю керування адміністративно-командної системи. Досвід керування підприємствами у них чималий, проте нема досвіду ведення бізнесу як такого. 

У період приватизації їхні зусилля були спрямовані не на вирішення проблем прибутковості  виробництва або ефективного  менеджменту, а на контроль над підприємством та отримання його частки у власність. Перед керівництвом постали непоєднувані завдання: з одного боку, можливість стратегічного придбання значних активів, а з іншого, — впровадження ринкового менеджменту і підвищення ефективності виробництва. Особистий інтерес узяв гору. Перемогли стратегічні можливості власного збагачення шляхом бартеризації, системи неплатежів та невиплат заробітної платні, тінізації господарських зв'язків тощо. 

Отже, за роки незалежності України мало хто займався вдосконаленням системи керування; за висловом одного з директорів, вистачало і "жеківських" методів. Однак такі методи вже не задовольняють суспільство. Аналізуючи процеси управління в нашій державі, представник фонду Карнеги проф. А. Ослунд зробив висновок, що виробничі  досягнення в Україні не залежать практично ні від галузі, ні від  розміру підприємства, а "вирішальну роль відіграє менеджер, його здібності і воля"'.

РОЗДІЛ 2. З досвіду  менеджменту в Україні

2.1 Формування ринкового  середовища в Україні

Процес реформування національної економіки України  зазнає, хоч повільно, кардинальних об'єктивно необхідних змін. Від  колишньої адміністративно-командної  системи Україна успадкувала  монополію державної власності, а з нею — і недосконалу  багатогалузеву структуру господарства. 

Информация о работе Фінансовий менеджмени