Внутрішньо фірмове фінансове планування на підприємстві

 

1. Сутність та проблеми корпоративного управління в Україні

 

1.1. Сутність корпоративного управління

 

Поняття «корпоративного  управління» часто  використовується в сучасній економічній і правовій літературі, що пояснюється великим  поширенням у країні корпоративної форми бізнесу. Однак у нас ще не існує законодавчо закріпленого визначення корпоративного управління. Вважається, що термін  “корпоративне управління” почав використовуватися одночасно з появою такої організаційно-правової форми  підприємницької діяльності, як корпорація. [6, c. 11]

Корпорація -  товариство, в якому на основі централізації  капіталів  здійснюється колективне присвоєння результатів виробничої діяльності. Корпораціями в сучасній економічній і правовій  літературі називаються господарчі товариства (насамперед акціонерні товариства), які мають статус юридичної особи, утворені шляхом об'єднання майна засновників і існують незалежно від зміни конкретних учасників.

У Господарському кодексі  говориться, що  «Корпорація — це договірне об'єднання, створене на основі об'єднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, які об'єдналися, з передачею ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації».

Корпоративне управління можна розглядати як управління корпоративними правами. Це визначення дуже широке і свідчить про те, що власник таких прав має право власності на частину (пай ) у статутному капіталі господарського товариства, включаючи права на управління, одержання частини відповідного прибутку товариства і також на частину активів у випадку ліквідації даного суб'єкта господарювання.

З  цього погляду  корпоративне управління являє собою  процеси регулювання власником  руху його корпоративних прав з метою  одержання прибутку та  управління підприємством. Або, іншими словами, можна сказати, що корпоративне управління – це система відносин між органами товариства і його власниками (акціонерами) щодо управління діяльністю товариства.

Система корпоративного управління являє собою організаційну модель, за допомогою якої підприємство представляє і захищає інтереси своїх інвесторів. Дана система містить в собі багато чого: від ради директорів до схем оплати праці виконавчої ланки та механізмів оголошення банкрутства. Тип застосовуваної моделі залежить від структури корпорації, що існує в рамках ринкової економіки, і відображає сам факт поділу функцій володіння та управління сучасною корпорацією.

Корпоративне управління - це система відносин між акціонерами, органами управління акціонерного товариства, його менеджерами, а також іншими зацікавленими особами (працівниками, постачальниками, споживачами, кредиторами, державними та місцевими органами влади, громадськістю тощо) задля забезпечення ефективної діяльності товариства, інтересів власників та інших зацікавлених осіб. Рівень корпоративного управління є одним з ключових факторів, що обумовлює інвестиційний клімат в країні, впливає на ефективність діяльності товариств, визначає ступінь захищеності прав інвесторів та врахування інтересів інших зацікавлених осіб. Розвиток корпоративних відносин в Україні повинен відбуватися на основі загальноприйнятих принципів ефективного корпоративного управління. [10, c. 23]

                                                                                                   Таблиця 1.1.1.

               Сутність поняття корпоративне управління

Джерело	Сутність поняття
Булеев И. П. [6, с. 9]	Корпоративне управління — внутрішні системи, структури та процедури, що використовуються для управління та контролю корпорації.
Євтушевський В. А. [10, с. 11]	Корпоративне управління - система відносин, яка визначає правила та процедури прийняття  рішень щодо діяльності господарського товариства.
Задихайло Д.В., Кібенко  О.Р., Назарова Г.В. [11, с. 26]	Корпоративне управління - це система відносин між акціонерами, органами управління акціонерного товариства, його менеджерами, а також іншими зацікавленими особами (працівниками, постачальниками, споживачами, кредиторами, державними та місцевими органами влади, громадськістю тощо) задля забезпечення ефективної діяльності товариства, інтересів власників та інших зацікавлених осіб.
Кибенко Е. Р. [16, с. 18]	Корпоративне управління - це система взаємозв’язків між  усіма учасниками АТ, яка встановлює механізми і способи взаємодії заінтересованих сторін, з допомогою яких вони представляють в АТ свої інтереси і взаємодіють з АТ та між собою.
Кукура С. П. [22, с. 32]	Корпоративне управління — це система правил і стимулів, що спонукають керівників компанії діяти в інтересах акціонерів.
Небава М. І. [27, с. 13]	Корпоративне управління — це система організаційно-економічних, правових і управлінських відносин між суб'єктами економічних відносин, інтерес яких пов'язаний з діяльністю компанії.
Радыгин А. Д. [30, с. 15]	Корпоративне управління не просто дозволяє розв'язати питання захисту прав акціонерів і контролю за управлінням, воно є самим осердям розвою і ринкової економіки, і демократичного суспільства.
Козаченко Г.В., Воронкова  А.Е. [17, с. 22]	Корпоративне управління – це система відносин між органами товариства і його власниками (акціонерами) щодо управління діяльністю товариства.
Шихвердиев А. П. [21, с. 5]	Корпоративне управління - система внутрішніх відносин - між органами товариства і його акціонерів, і відносин зовнішніх - між товариством і будь-якими іншими третіми особами.
Фельдман А.П. [36, с. 7]	Корпоративне управління – це система управління та контролю за діяльністю корпорацій, у рамках якої між учасниками корпоративних  відносин розподіляються повноваження щодо управління діяльністю АТ та встановлюються правила й точки підзвітності про результати такої діяльності.
Антонов В.Г., Крылов В.В., Кузьмичев А.Ю. [4, с. 6]	Корпоративне управління – це система управлінських відносин між взаємодіючими господарюючими суб єктами з приводу субординації та гармонізації їх інтересів, забезпечення синергії як їх сумісної діяльності, так і їх взаємовідносин із зовнішніми контрагентами у досягненні поставлених цілей.
Борзунов В.И. [5, с. 9]	Корпоративне управліня  – система знань про закономірності та ефективні форми, методи й засоби цілеспрямованого впливу на суб єкти корпоративних утворень, їх органи управління, матеріально-речові елементи, фінансові системи та інші компоненти, що забеспечують ефективне функціонування механізму взаємодії та досягнення гармонії і синергетичного ефекту.

 

Належне корпоративне управління не обмежується виключно відносинами  між інвесторами та менеджерами, а передбачає також урахування законних   інтересів та активну співпрацю із заінтересованими особами, які мають   легітимний інтерес у діяльності товариства (працівниками, споживачами,  кредиторами, державою,  громадськістю тощо). Це пов'язано з тим, що товариство не  може  існувати  незалежно  від  суспільства,  в   якому   воно функціонує,  і  кінцевий успіх його діяльності залежить від внеску всіх заінтересованих осіб. Таким чином,  сутністю  корпоративного  управління  є система відносин між інвесторами-власниками товариства, його менеджерами, а також  заінтересованими  особами  для  забезпечення  ефективної діяльності  товариства,  рівноваги  впливу  та  балансу  інтересів учасників корпоративних відносин. 
         Найбільш привабливими для інвесторів є чотири характеристики корпоративної форми бізнесу:

- самостійність підприємства  як юридичної особи;

- обмежена відповідальність індивідуальних інвесторів;

- можливість передачі іншим особам акцій, що належать індивідуальним інвесторам;

- централізоване управління. [8, c. 51]

Перші дві характеристики проводять межу, що відокремлює відповідальність підприємства від відповідальності її окремих членів: те, що належить підприємству, може не належати її членам, та відповідальність, яку несе корпорація, може не бути відповідальністю вхідних до неї осіб.

Міра відповідальності індивідуальних інвесторів обмежена обсягом їхнього внеску в корпорацію.  Відповідно, їхні можливі втрати не можуть бути вище їхнього внеску. Разом з тим, перевага обмеженої відповідальності досягається за рахунок втрати частини контролю за діяльністю корпорації. Акціонери передають право управління підприємством менеджерам, тобто вони делегують право ухвалювати рішення щодо цілого ряду аспектів діяльності директорам і менеджерам - за винятком рішень принципової важливості.

В умовах значної "розпорошеності" капіталу, тобто коли корпорація заснована більшою кількістю акціонерів, кожний з яких володіє тільки незначною частиною акціонерного капіталу, "уступка" акціонерами важелів контролю за її діяльністю приводить до поділу функцій володіння та управління. Для великих акціонерних товариств ця розпорошеність капіталу є, скоріше, нормою, ніж винятком.

Поділ функцій володіння  та контролю за діяльністю корпорації не викликав би ніяких серйозних проблем, якби інтереси власників і менеджерів повністю збігалися. Але часто буває  так, що  інтереси розходяться.  По-перше, менеджери випробовують вплив цілого ряду факторів - таких, як розмір корпорації або влада та престиж, пов'язані із займаним ними положенням, - які не мають прямого відношення до інтересів акціонерів. Ці міркування можуть привести менеджерів до прийняття рішень, які не тільки не будуть відповідати інтересам акціонерів, але можуть і зашкодити їм.

По-друге, відрізняються  одна від одної форма й розмір матеріальної винагороди, яку одержують менеджери й власники корпорації. Менеджерам традиційно гарантується винагорода у формі заробітної плати, тоді як акціонери можуть розраховувати на ту частину прибутку, що залишається після того, як корпорація відзвітується по всіх своїх зобов'язаннях. Неможливість погодити ці дві форми винагороди закладені в самій їхній природі, хоча  було затрачено   багато зусиль у цьому напрямку: менеджерам нараховувалася винагорода у формі акцій корпорації, опціонів, а також виконувалися  спроби погодити рівень їхньої заробітної плати з рівнем курсової вартості акцій. Але навіть у тому разі, коли подібні мотиваційні методи погодження інтересів менеджера і акціонерів мають успіх, проблема залишається. Як правило, акціонери інвестують у конкретну корпорацію тільки частину свого капіталу, розподіляючи свої інвестиції між цілим рядом об'єктів. Навпаки, менеджери концентрують все своє надбання в одному місці - в корпорації, якій вони служать: робота є головною їхньою цінністю, а її втрата становить саму серйозну небезпеку. Завдяки цій обставині менеджер може прийняти такі рішення, які не схвалив би акціонер, хоч їхні інтереси в остаточному підсумку можуть збігатися. [18, c. 77]

Акціонери віддають перевагу діям, які ведуть до одержання високого прибутку, тобто дивідендів, тоді як менеджерам вигідно вживати заходи, що знижують небезпеку впливу непередбачених обставин, наприклад, фінансування за рахунок нерозподіленого прибутку, а не за рахунок зовнішнього боргу, або диверсифікованість капіталу корпорації для зниження небезпеки банкрутства.

Акціонери як група прагнуть здійснювати контроль за управлінням корпорацією. Коли число акціонерів велике, в кожного з них окремо мало бажання приділяти контролю багато часу та зусиль - ніхто не бажає брати турботи управління на себе, у той час як вигода рівномірно розподіляється між усіма. Але таке відношення з боку акціонерів до управління діяльністю корпорації може вийти з-під їхнього контролю.

Виходячи з цього, можна  стверджувати, що головна функція корпоративного управління – забезпечити роботу корпорації в інтересах акціонерів, які надали корпорації фінансові ресурси, а також в інтересах інших зацікавлених осіб.

 

1.2. Формування системи ефективного корпоративного управління в Україні

 

Ефективне корпоративне управління стає вирішальним фактором успішної роботи компаній в умовах ринку. Для багатьох компаній, фінансових інститутів, бірж і урядів ця вимога ринку є на сьогодні ключовою. Без ефективної системи, що визначає взаємини ради директорів, виконавчого органу та акціонерів, розвиток українських компаній та економіки в цілому буде постійно стримуватися нестачею капіталу. [7, c. 67]

У майбутньому, вітчизняні ринки капіталу повинні забезпечувати  зростання економіки країни. Розвиток стабільного, ліквідного та потужного  вітчизняного ринку - необхідна умова  для ефективного використання ресурсів країни і, отже, розвитку здорової ринкової економіки. А це багато в чому буде залежати від ефективності корпоративного управління, що може підвищити рівень довіри вітчизняних інвесторів.

Компанії, що дотримуються високих стандартів корпоративного управління, як правило, дістають ширший доступ до капіталу в порівнянні з корпораціями, керованими неналежним чином, і переважають над ними в довгостроковій перспективі. Ринки цінних паперів, на яких діють жорсткі вимоги до системи корпоративного управління, сприяють зниженню інвестиційних ризиків. Як правило, такі ринки приваблюють більше інвесторів, готових надати капітал за розумною ціною, і виявляються набагато ефективнішими, зводячи разом власників капіталів і підприємців, що відчувають потребу в зовнішніх фінансових ресурсах. [17, c. 118]

Процес формування системи ефективного корпоративного управління в Україні є надзвичайно складним, комплексним і враховує багато факторів як на макро- так і на мікрорівнях національних економік країн. Існують наступні етапи створення системи ефективного корпоративного управління, а саме (див. рис. 1.2.1.): 

- дотримання нормативно-правових актів;

- перші кроки до покращення корпоративного управління;

- національне лідерство;

- міжнародне лідерство.

   Рис. 1.2.1. Етапи формування системи ефективного корпоративного управління

 

           Полегшення доступу до ринку капіталів. Практика корпоративного управління — чинник, здатний визначити успіх або невдачу компаній при виході на ринок капіталів. Інвестори сприймають ефективно керовані компанії як дружні, що дають більше впевненості у тому, що вони здатні забезпечити акціонерам прийнятний рівень прибутковості вкладень.

Нові вимоги до реєстрації акцій, прийняті на багатьох фондових біржах світу, обумовлюють необхідність дотримання компаніями все більш суворих стандартів корпоративного управління. Серед інвесторів явно спостерігається тенденція включати практику корпоративного управління в перелік ключових критеріїв, які вживаються в процесі ухвалення інвестиційних рішень. Чим вище рівень корпоративного управління, тим більша вірогідність, що активи використовуються на користь акціонерів, а не розкрадаються менеджерами.

Зниження вартості капіталу. Компанії, які дотримуються належних стандартів корпоративного управління, можуть досягти зменшення вартості зовнішніх фінансових ресурсів, які вони використовують в своїй діяльності а, отже, зниження вартості капіталу в цілому. Ця закономірність особливо характерна для таких країн, як Україна, в яких правова система знаходиться в процесі становлення, а судові установи не завжди надають ефективну допомогу інвесторам у випадку порушення їх прав. Акціонерні товариства, що зуміли досягти навіть невеликих покращень в корпоративному управлінні, можуть отримати в очах інвесторів вельми істотні переваги в порівнянні з іншими АТ, діючими в тих же країнах і галузях. [22, c. 113]