Розмир та частота вживання ризних типив речения у нимецький мови

Автор: Пользователь скрыл имя, 05 Мая 2012 в 20:13, автореферат

Описание работы

Актуальність дослідження. Особливе місце в системі мовних одиниць посідає одиниця вищого рівня – ре­­­чення. Взає­мо­зв’язок кількісних параметрів з якісним аспектом структури речення відобра­жає в плані розвитку мови загальний стан структурних перетворень і тен­ден­цій на рівні його синтаксису, які вже склалися або ще формуються.
Проблема речення належить до найбільш інтенсивно досліджуваних і, відповідно, актуальних у сучасному мовознавстві. Однак, попри різно­манітність наукових пошуків мало вивченим залишається питання статистичного до­слід­ження текстів з огляду на особ­ливості функціонування в них різних син­так­сичних структур. Про­блема довжини та структури речення – надзвичайно своєчасна, особ­ливо в умовах зростання значення функціонального підходу до вив­чення мовних явищ і відсутності зіставних даних щодо цих параметрів.

Работа содержит 1 файл

розмір речення автореф.doc

— 168.50 Кб (Скачать)

2

 

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

 

 

 

БУХІНСЬКА Тетяна Вікторівна

 

 

                                                                                 УДК 811.112.2’367.2’38

 

 

 

РОЗМІР ТА ЧАСТОТА ВЖИВАННЯ РІЗНИХ ТИПІВ РЕЧЕНЬ У НІМЕЦЬКІЙ МОВІ

(на матеріалі художньої прози та публіцистики)

 

 

 

 

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

 

 

 

 

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

 

 

 

 

 

Чернівці – 2007

 

 

 

 

Дисертацією є рукопис.

 

           Робота виконана на кафедрі германського, загального і порівняльного мовознавства Чернівецького національного університету

імені Юрія Федьковича  Міністерства освіти і науки України.

 

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

                                       Левицький Віктор Васильович,

                                       Чернівецький національний університет

                                       імені Юрія Федьковича,

                                       завідувач кафедри германського,

                                       загального і порівняльного мовознавства.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

  Козловський Віктор Володимирович,

  Інститут філології Київського національного університету імені Тараса       Шевченка, професор кафедри германської філології;

 

      кандидат філологічних наук, доцент

      Паславська Алла Йосипівна,

   Львівський національний університет імені Івана  Франка,

   доцент кафедри німецької філології.

 

Провідна установа: Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України, м. Донецьк.

Захист відбудеться “ 10 ” травня 2007 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 76.051.07 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича  за адресою: 58012, м. Чернівці,   вул. Коцюбинського, 2, корп. V, ауд. 230.

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Чернівецького націо­наль­но­го університету імені Юрія Федьковича (58000,  м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

 

Автореферат  розіслано  “_5_” квітня  2007 р.

 

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради                         Кульбабська О.В.

 


2

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Особливе місце в системі мовних одиниць посідає одиниця  вищого рівня – ре­­­чення. Взає­мо­зв’язок кількісних параметрів з якісним аспектом структури речення відобра­жає в плані розвитку мови загальний стан структурних перетворень і тен­ден­цій на рівні його синтаксису, які вже  склалися або ще формуються.

Проблема речення належить до найбільш інтенсивно досліджуваних і, відповідно, актуальних у сучасному мовознавстві. Однак, попри різно­манітність наукових пошуків мало вивченим залишається питання статистичного до­слід­ження текстів з огляду на особ­ливості функціонування в них різних син­так­сичних структур. Про­блема довжини та структури речення – надзвичайно своєчасна, особ­ливо в умовах зростання значення функціонального підходу до вив­чення мовних явищ і відсутності зіставних даних щодо цих параметрів.

Стосовно німецької мови вже давно назріла необхідність кван­ти­та­тив­ного дослідження син­так­­­сич­них одиниць, оскільки кількісні зміни роз­міру німецького речення, на думку лінгвістів, стають особ­ливо по­міт­ними й вимагають поглибленої лінгво-теоре­­тичної ін­тер­­пре­та­ції. Од­ним із таких оче­видних мовних фактів учені визнають скорочення дов­­жи­ни ре­чен­ня порівняно із ХVIIIXIX сто­літтями, за зовнішньою кіль­­кісною репрезентацією якого приховані складні якісні пере­тво­рен­ня.

Розмір речення та частота вживання різних типів речень належать до тих ознак тексту, які вив­ча­ють­ся в лінгвістиці протягом майже 100 років. В останній третині ХІХ століття Л. Шерман (1888) роз­по­чав вивчення довжини речення  як характеристики стилю. Згодом важливі дослідження з цієї теми здій­снили: на матеріалі англійської мови Г. Юл (1939), О. Вільямс (1969), К. Бух (1969), Г. Зіхел (1974),  В.А. Кухаренко (1973, 2002), М.Д. Кіріл­ло­ва (1987), Ю.П. Бойко (2002); довжину речення в німецькій мові вивчали В.Г. Адмоні (1973,1986), С.А. Шубик (1969), І.Г. Марголін (1973), К. Кьолер (1982), Г. Гойпс (1983), Г. Альт­ман (1988), П. Браун (1993), Б. Нігаус (1997), К.-Г. Бест (2001, 2002), М. Віттек (2001). Питаннями розміру речень в інших мовах розробляли  Г.А. Лесскіс (1964), П. Вашак (1974), Г.М. Акімова (1990), М. Роукк (2000), Й.Цуо (2001) та ін. Отримані ними ре­зуль­тати засвід­чу­ють, що існує велика кількість проблем, у розв’язанні яких важливу роль віді­грають знання розподілу синтаксичних структур у тексті та їх довжина.

Попри те, традиційні дослідження не завжди дозволяють чітко інтерпретувати актуальну проблему, тому все частіше мовознавці нама­гаються підійти до вивчення синтаксичних структур у тексті за до­по­могою статистичних методів, що сприяє розв’язанню низки питань з мак­­си­­маль­ною повнотою та об’єктивністю. Про це свідчать праці  Г.А. Лесскіса [1963, 1964]; А.Я. Шайкевича [1968]; В.І. Перебийніс та  П. Вашака [1970]; Л. Каджазнуні [1970]; С.І. Кауфман [1970]; А.С. Ротар [1971]; Г. Еггерса [1973]; Б.М. Головіна [1974]; І.П. Сев­бо [1981]; Г. Альтмана [1988]; Г.Я. Мартиненка [1988]; П. Брауна [1993]; М.Л. Іваницької [1996]; В.І. Перебийніс [2001]; В.В. Левицького, О.О. Пав­личко, Т.Г. Семенюк  [2001]; К.-Г. Беста [2002]; Ю. Бойко [2002] та інших.

У реферованій дисертації досліджено частоту вживання різних типів речень та їх розмір у німецькій художній прозі початку і кінця ХХ століття, виявлено  їх особливості на тлі різних рубрик пу­блі­цистики, а також встано­влено характерні величини довжини речення для окремого індиві­ДУ­аль­но-автор­ського стилю та для художніх творів загалом; узагальнено зако­но­мірності вживання певного ти­пу речень у тво­рах одного автора в жанрах роману та опо­ві­­даннях, у різних компонентах та компо­зи­ційно-мовленнєвих формах тексту; проаналізовано частотність пев­них синтаксичних структур у творах різних ав­торів в од­но­му жанрі; вивчено від­мінності у творах, написаних  чоловіками та жін­ка­ми; простежено взаємодію зовнішньокількісної і якісної сторін процесу ско­ро­чення дов­­жини речення в синхронно-зі­ставному планах. У дисертації простежено вплив екстралінгвальних, текстових, супер­­тек­­стових і субтекстових чин­ників на кількісні параметри речень. Інтер­претація результатів кон­кретного аналізу спонукає до спроби висвітлення групи фак­торів, що зу­мов­люють зміни довжини речення та пов’язані з цим кількісні пере­тво­рен­ня його структури. При цьому необхідно розме­жо­ву­ва­ти внутрішньо­лінг­віс­­тичний характер одних та екстралінгвальну природу інших каузальних стимулів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.  Дисертаційне дослідження від­по­ві­дає науковій темі кафедри гер­ман­сь­кого, за­гального і порівняльного мовознавства Черні­вець­ко­го на­ці­о­наль­ного універ­си­тету імені Юрія Федьковича „Синхронічне та діахро­ніч­­не дослідження функ­ціо­нально-семантичних характеристик різно­рів­невих одиниць германських мов” (номер держ­авної реє­стра­ції 0106U003618). Тема ди­сертації затверджена вченою радою Чернівецького наці­о­наль­ного уні­вер­ситету імені Юрія Федьковича (протокол №7 від 25 грудня 2003 року). У рамках цієї теми ди­сер­тантом досліджено взає­мо­зв’язок  між структурним типом та розміром речень у двох функ­ціональних та 13 індивідуально-авторських  стилях, проведено зістав­ний аналіз у рамках двох часових зрізів.

Метою дисертації є встановлення розміру і частоти вживання речень різних типів у художньому та публіцистичному стилях німецької мови ХХ сто­ліття, узагальнення ознак, характерних для кон­кретного автора, тексту і стилю. Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

1)     отримати дані про частоту вживання та розмір різних типів ре­чень у двох функціо­­­­наль­них стилях, у кожному з 13 індивіду­аль­но-ав­торських стилів, у компонентах тексту, в різних компози­ційно-мовленнєвих формах тексту та проаналізувати їх стилістико-син­так­­сичні особливості (в тому числі за гендерним показником);

2)     порівняти авторські стилі на кожному синхронному зрізі з метою отримання даних для теоретичних узагальнень та виділення для кожного синхронного зрізу характерних стилеутворювальних ознак, до яких належить і довжина речення;

3)     дослідити тенденції розвитку німецької літературної мови, здійснивши зіставний  аналіз у рамках двох часових зрізів;

4)     порівняти художній стиль із публіцистичним за отриманими час­тот­ними показниками розподілу синтаксичних структур у тексті та їхньою довжиною;

5)     простежити міру впливу екстралінгвальних, гендерних, текстових, супер­тек­сто­вих­ і субтекстових чинників на розподіл різних синтаксичних одиниць у тек­сті та їх довжину.

Об’єктом дослідження є частота вживання та розмір різних ти­пів синтаксичних структур у романах та оповіданнях німець­ко­мов­них пись­мен­ників початку і кінця ХХ століття, а також у публіцистичних статтях журналу „Der Spiegel” і газетних публікацій.

Предметом аналізу є дві провідні харак­терис­ти­ки ре­чен­­­ня – довжина та структура, які розглянуто в різних типах та ком­­по­зиційно-мов­­ле­н­нєвих формах кількох жанрів художніх і  публі­цис­тич­­них тек­стів. Окрім того, з’ясовано вплив ген­дерного та хронологічного чин­­ни­ків на частоту вживання різних структурних типів речень і їх довжину.

Методи дослідження. Для досягнення загальної мети та вико­нання поставлених завдань було застосовано такі методи дослід­ження: 

- описовий, який застосовується для виявлення та опису різних структурних типів речень, компонентів тексту та композиційно-мовленнєвих форм;

-         структурний, що уможливлює встановлення зв’язку між розміром та типом речення;

-          квантитативні методи (критерій хі-квадрат (чІ), коре­ля­ційний аналіз, рангова кореляція, коефіцієнт варіації, коефіцієнт склад­­ності), які сприяють більшій доказовості результатів та є необхідною умовою для об’єктивного опису сукуп­ності функціонально-стильових харак­те­рис­тик синтак­сичних одиниць.

Матеріалом дослідження послужили романи та оповідання пись­мен­ників: Ф. Кафки, І. Койн, Т. Манна, К. Тухольського, П. Зюскінда, К. Вольф, Г. Бьоля, Г. Воманн, Й. Ебнер, Е. Шмідт, З. Ленца, Г. Грасса, Г. Канта. Методом суцільної вибірки з художніх творів (із кожної 2 – 5 сторінки) от­ри­мано 22624 речень, зі статей журналів „Der Spiegel” (із кожної другої сторінки) опрацьовано 13275 ре­­­чень, а також із газетних статей – 4887 речень. Загальний корпус досліджуваних одиниць складає 40786.

Основним завданням дисертаційного дослідження є вивчення довжини та час­­­то­ти вживання різних типів речень у художніх творах. Для вияв­лен­ня особ­ли­востей функціонування синтаксичних структур у літе­ра­тур­них тек­стах використано по­рів­няльний аналіз художньої літератури з публі­цистичним. У дисертації проводиться зістав­лен­­ня з публі­цис­тикою. Вибір художніх творів зумовлений попу­ляр­ністю авторів, високим худож­нім рівнем вибраних текстів. Для харак­те­рис­­тики індивідуального стилю автора взято до уваги жанровий і ген­дер­ний чинники творів, враховано також час написання тво­­рів ху­дож­ньої літератури. Для дослідження особ­ли­востей функціонування об­ра­них нами син­так­сичних одиниць у публі­цис­­тичному стилі було вибра­но різні рубрики з журналу „Der Spiegel”, що вважається одним із най­більш тиражованих, містить різнопланові рубрики, які можна зіставити як між собою, так і з художніми текстами. Обсяг вибірки з журналів ста­но­вить третину від загальної кількості досліджуваних одиниць, що прийнято вважати достатнім при порівнянні особливостей різних типів текстів або різних стилів.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній упер­ше з до­по­­мо­­гою точних методів визначено частоту вживання різних ти­пів речень, а так­­ож їх довжину в­ різ­них жан­рах сучасної німецької худож­ньої літератури та в публіцистиці; до об’єкта дослідження застосовано новий підхід, який поєднує в собі методику статистичного та лінгво­сти­лістичного аналізів; встановлено середній розмір речень різних син­так­сич­них структур та їх варіативність у тексті; визначено залежність між довжиною речень та їх типом на рів­ні авторського та функціонального стилів; вперше на матеріалі німецької мови проведено аналіз індиві­ду­аль­но-автор­ських стилів на синтаксичному рівні з ура­ху­ван­ням отриманих кількісних да­них; подано кількісну характеристику різних типів речень, що ви­ді­­ля­ють­ся за традиційною класифікацією у творах дослід­жу­ва­них авторів; підтверджено вплив ген­дер­ного фактору та ін­­ших чинників на деякі характе­рис­ти­ки синтаксичної струк­ту­ри творів.

Теоретичне значення роботи. Отримані результати проведеного дослідження та висновки є внеском у подальший розвиток теорії синтаксису, функціональної стилістики та лінгвістики тексту, що забезпечує глиб­ше висвітлення особливостей авторських ідіостилів. Теоретичні узагальнення дають змогу схарактеризувати основні функці­ональ­но-стилістичні властивості син­таксичних структур у художньому та публіцистичному стилях у взає­мозв’язку з особливостями типів тексту та композиційно-мовленнєвих форм.

Практичне значення дослідження полягає в можливості вико­рис­тан­ня його висновків, теоретичних положень та фактичного матеріалу в прак­тиці викладання німецької мови, в курсах лекцій і практикумах зі сти­ліс­тики та граматики німець­кої мови, аналітичного чи­тан­ня та інтерпретації художнього тексту, для укладання навчальних посібників для студентів філологічних спеціальностей, а також для формування навичок побу­до­ви та виявлення різних струк­турних типів речень, типів тексту і його  компози­цій­но-мовленнєвих форм. Всі описані в дисертації методики допускають використання комп’ютерних технологій, які відкривають перед гуманітарними науками широкі перспективи. Результати і методи дослідження, узагальнені таблиці та діаграми можуть бути використані при виконанні магістерських і дипломних робіт, а також дисертаційних праць.

Особистий внесок здобувача полягає у випрацюванні самостійної концепції  наукового аналізу частоти вживання різних типів речень та їх розміру у творах художньої літератури та в публіцистичних статтях. Усі результати дослідження є узагальненням роботи дисертантки, проведеної одноосібно. У статті, яка написана у співавторстві, дисертанту належить добір та аналіз фактичного матеріалу, теоретичні засади й висновки, а також проведення підрахунків.

Апробація результатів роботи. Загальну концепцію та результати дослідження обговорено на засіданнях, теоретичних семінарах кафедри германського, загального і порівняльного мовознавства та профе­сор­сько-викладацьких конференціях Чернівецького націо­наль­ного університету імені Юрія Федь­­ковича (2004 – 2006 рр.). Основні теоретичні положення та практичні результати були апробовані на п’яти міжнародних наукових конфе­рен­ціях:  “Наука і освіта 2004”  (Дні­про­петровськ, 2004); “Загальні питання філології” (Дніпро­дзер­жинськ, 2004); “Дина­міка наукових досліджень 2004” (Дніпропетровськ, 2004); „Актуальні проблеми романо-германської філології в Україні та Болонський процес” (Чернівці, 2004); на інтернет-конференції „Перспективні розробки науки та техніки” (Бєлгород, 2004); на всеросійській науковій конференції “Квантитативная линг­вис­тика: иссле­дования и модели (КЛИМ-2005) ” (Новосибірськ, 2005); на двох міжвузівських наукових конференціях: “Акту­aль­ні дослід­ження іно­земних мов і літератур” (Донецьк, 2003) та “Сучасні проблеми та перс­пек­­­тиви дослідження романських і германських мов і літератур” (Донецьк, 2004).

Публікації.  Основні положення та висновки, викладені в дисертації, відо­бра­жено в 17 публікаціях (7,4 др. арк.). Із них 8 статей опубліковано в на­у­кових збірниках, затверджених ВАК України як фахові видання Запо­різького, Ужгородського та Чернівецького національних універ­си­те­тів; 2 – у наукових збірниках у Німеччині (одна публікація у співавторстві з науковим керівником) та в 7 тезах матеріалів наукових конференцій.

Основна мета та завдання визначили структуру роботи. Дисер­та­ційне дослідження скла­да­ється зі вступу, трьох розділів, висновків до них, загальних висновків, списку використаної літератури (380 позицій), джерел ілюстративного матеріалу (59 одиниць) і додатків, які містять кількісні показники та допоміжні цифрові дані проведених розрахунків (загальний обсяг додатків 269 сторінок).

Обсяг тексту дисертації складає 183 сторінки, повний обсяг разом із бібліографією становить 219 сторінок (у тому числі  72 таблиці  та 25 діаграм).

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми дисертації та її струк­­туру; зазначено зв’язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, в якій виконано роботу; висвітлено її наукову новизну; описано матеріал та методи до­слід­ження; зазначено особистий внесок здобувача; сфор­му­льо­вано мету та завдання; окреслено тео­ре­тичне значення, практичну цін­ність отриманих результатів та форми їх апро­бації; подано короткий пере­лік основних положень, що виносяться на захист; вказано публікації, які відображають основні результати дисертаційного до­слід­ження.

У першому розділі – „Теоретичні передумови вивчення  розміру речення” – подано огляд літератури за темою дисертаційного дослід­жен­ня; проаналізовано різні погляди на стиль, функціональний стиль, індиві­ду­ально-авторський стиль; узагальнено підходи до вивчення тексту та визначення його компонентів, ком­по­зи­ційно-мовленнєвих форм; з’ясовано різні критерії до класи­фікації речень; вказано параметри (розмір, довжина та частотність синтаксичних структур), за якими прово­ди­ться дослідження, визначено їх характеристики. Особливу увагу приділено класифікації типів речень та історії вивчення їхньої довжини в зарубіжному та вітчизняному мовознавстві, висвітлено також ген­дер­ну диференціацію мовлення письменників. У розділі подано коротку характеристику матеріалу та методів дослідження.

У визначенні стилю як категорії, що стосується типів мовного спілкування, на перший план ви­сту­па­ють такі його характеристики, як вибір мовних засобів, способи та прийоми їх уживання. Аналіз різ­них  концепцій про стиль здійснено з метою уточнення його меж за допомогою квантитативних методів.

Під функціональними розуміють стилі, які виділяються від­повід­но до основних функцій мови, зв’язаних із тією чи іншою люд­ською діяль­­ніс­тю. Більшість лінгвістів виділяють п’ять мовних стилів: ху­дож­ній, пуб­лі­­­­цистичний, науковий, офіційно-діловий та розмовно-побу­то­вий. Наше до­слідження ґрунтується на двох стилях: художньому та публі­цис­тич­но­му, і не передбачає розв’язання  складних теоретичних питань про природу стилів мови..

У роботі береться до уваги той факт, що стиль художньої літератури – це цілком реальне явище. Він стоїть в одному ря­ду зі звичайними функціональними стилями мови і вирізняється при цьому великою складністю своєї організації, своє­рідністю і значними відмінностями від інших функціональних стилів.

Індивідуально-авторський стиль потрактовано як систему зміс­­тових і формальних лінг­вістичних характеристик, властивих творам пев­ного автора. Авторський спосіб мовного вираження у творах письменника визначає певні риси, які мають повторюваний характер, а статистичні ме­­то­ди дають змогу виявити особливості індивідуальної творчої манери, а також глиб­ше простежити особливості мови художньої літератури у порівнянні з мовою публі­цистики, яка у функціональному аспекті найбільш наближена до художньої літератури.

Текст розглядаємо як певну закінчену послідовність речень, пов’язаних за змістом у рамках за­галь­но­го задуму автора. Речення здійснює ос­нов­ні функції мови: мовної комунікації, структуруючи ви­слов­лення-по­ві­домлення, і функцію формоутворення закінченої думки; має такі ознаки, як преди­кативність та модальність; існує в кожній мові в певному граматичному та інтонаційному оформленні.

Поняття довжини або “протяжності речення” в багатьох лінгвістів, що займалися подібними дослідженнями, досить недиференційоване. Довжину речення можна вимірювати різними одиницями: кількістю частин речення, що містять змінюване дієслово (clausis), кількістю слів у реченні, кількістю складів, морфем, букв. В нашому дослідженні довжина речення вимірювалалась за кількістю слів.

Довжина та структура речення є постійно діючими факторами синтаксису художнього тексту, обов’язково репрезентованими у кожному тексті, який поєднує як авторське мовлення, так і мову персонажів та непряму мову, що дає повну уяву про мову художнього твору письменника щодо тенденції розподілу структурних типів речень та їх довжини.

Дослідження тенденцій розвитку довжини речення мало на меті ви­світ­лити деякі особливості еволюції німецької мови, її синтаксичної бу­до­ви. Синхронно зорієнтоване зіставлення слугує проникненню у функціонально-стилістичні аспекти німецького синтаксису на сучасному етапі.

У контексті загального варіювання засобів мови  розглянуто і ген­дерні роз­­біжності та стереотипи авторів художньої прози, які встановлені шляхом по­рів­няння частоти вживання різних типів речень у тексті та їхньої довжини.

У другому розділі – „Частота вживання різних типів речень у художньому та публіцистичному стилях” – здійснено експериментально-статистичні  дослідження щодо час­то­ти вживання різних синтаксичних структур у публіцистичному та різних жан­рах художнього стилю; виявлено відмінності їх розподілу в художніх творах першої та останньої третини ХХ століття; харак­те­ризовано частотність різних типів речень у компонентах та компо­зи­цій­но-мовленнєвих формах тексту; визначено розподіл частотності типів речень у різних часових зрізах; проаналізовано ознаки подібності та відмінності індивідуально-авторських стилів; простежено варіативність синтак­сич­них структур у прозових творах; виявлено вплив гендер­ного фактору, екстра­лінгвальних, текстових, супертекстових та суб­тек­стових  чин­ників на розподіл досліджуваних синтаксичних структур. За дослідженим матеріалом складено 37 таблиць та 11 діаграм.

Отримані дані підтверджують тезу, що мова пись­мен­ни­ка постійно змінюється і кожному з його творів притаманна мовна специфіка зру­шення,  яка виявляється у схильності митця до вжи­вання певних син­таксичних структур. Подібні зміни відбуваються і в плані вживання різ­них синтаксичних структур в окремих жанрах художніх творів, що є свід­чен­ням внутрішньоавторської варіативності, яка також повинна враховуватися при вивченні індивідуально-авторського художнього мовлення.

Проведені обчислення частоти вживання різних типів речень у романах та оповіданнях виявили такі відмінності: прості та складносурядні  речення притаманні текстам досліджуваних романів, наприклад:Ins SchloЯ“, sagte K. schnell. „Dann fahre ich nicht“, sagte der Mann so­fort. „Ich gehцre doch zum SchloЯ“, sagte K., des Mannes eigene Worte wiede­r­ho­lend. „Mag sein“, sagte der Mann abweisend. „Dann fahre mich also zum Wirts­haus“, sagte K. „Gut“, sagte der Mann, „ich komme gleich mit dem Schlitten“ (Kafka, Das SchloЯ, S.17); складнопідрядні та склад­ні речення ускладненого типу – опові­дан­ням, наприклад: Solange Frau Lцrke etwas lьstern nach meinen Buchhдndlerinnen fragte, war es nicht wichtig, und am ersten Sonnabend kam mir die Verwechslung sogar gelegen, denn ich hatte etwas gedankenlos wieder die drei Brцtchenpaare bestellt, und da traf er sich, daЯ Buchhдndler auch sonnabends arbeiten, Buchhalter hingegen kaum (Каnt, Der dritte Nagel, S.131).

Це зумовлено такими фак­торами: у романах переважають повідом­лен­ня, а також діалогічне мовлення та непряма мова, для яких характерне вживання простих синтаксичних струк­тур; в оповіданнях – міркування та ав­тор­ська мова, яким притаманні дов­гі речення, переважну більшість яких скла­дають складнопідрядні та складні речен­ня ускладненого типу. Визна­чаючи силу впливу різних жанрів на вживання синтак­сичних структур, ми дійшли висновку, що вплив жанру оповідань є значно інтенсивніший.

При синхронному порівнянні типів речень в стилях авторів першої половини ХХ століття виявлено більше спільного, ніж відмінного. Будь-який пись­мен­ник, попри індиві­дуальні особливості  стилю, зали­шаєть­ся типовим представ­ни­ком певного синхронного зрізу німець­кої мови. Лише К. Тухольський яскраво відрізняється від своїх сучас­ни­ків. Щодо харак­те­рис­ти­ки авторів кінця століття, то складні речення ус­клад­­не­­­­ного типу найчастіше трапляються у прозі З. Ленца,    Г. Бьоля, част­ко­во – Г. Канта та Й. Ебнер; складнопідрядні речення – в  Е. Шмідт, К. Вольф та  Г. Грасса; складносурядні речення – у прозі Г. Канта, Г. Воманн та З. Ленца; прості речення виявили найбільший зв’я­зок з авторськими ідіолектами Г. Грасса, Г. Воманн,  П. Зюскінда та К. Вольф.

Щодо розподілу частот різних типів речень у творах худож­ньої лі­те­ра­тури, написаних у різні відрізки часу, то між ними спосте­рі­гаються досить суттєві відмінності. Отримані кількісні дані свідчать про наяв­ність у текстах рис, специфічних для кожного проміжку часу: в тек­стах початку століття домінують прості та складносурядні речення, а в тек­стах, створених наприкінці ХХ століття, переважають складнопідрядні та речення ускладненого типу.

Між авторами існує подібність розподілів речень, оскільки всі твори на­ле­жать до того самого функ­ціонального стилю – художньої літератури, але не їх ідентичність. Отримані кількісні харак­те­ристики дають змогу досить об’єк­тивно опи­са­ти синтаксичні особливості авторських роз­ме­жу­вань. Найбільші інди­віду­ально-авторські відмінності виявили  К. Тухольський, Г. Бьоль та З. Ленц.

Щодо варіативності синтаксичних структур, то, за нашими спос­те­­ре­жен­нями, найбільшу варіативність виявили складносурядні та про­с­ті речення, дещо меншою вирізняються складні речення ус­клад­­не­ного типу, найменшу варіативність мають складнопідрядні речення.

У досліджуваних рубриках публіцистики спостерігаються певні від­хи­лення у вжи­­ванні в текстах різ­них структурних типів речень: у політичних статтях найчас­ті­ше трапляються складнопідрядні ре­чен­ня, серед яких перева­жа­ють додаткові, обмежувальні та підметові; в економічних статтях – прості ре­чен­­ня, а серед складнопідрядних найуживанішими є підрядні речення причини та часу; в наукових викладах переважають означальні складнопідрядні речення; у публіцистичних текстах літератури та культури найчастіше функціонують склад­­­носурядні та складні речення ускладненого типу, а серед складно­під­ряд­них перевага надається підрядним реченням причини, порівняльним та модальним.

У публіцистичних творах по-різному розподіляються й типи тексту: в політичних статтях частіше використовується мова персонажів та непряма мова, в економічних, наукових і статтях культури – авторське мов­лення. У мові персонажів та автор­ському мовленні  переважають прості речення, рідше натрапляємо на складнопідрядні структури; в непрямій мові домінують складносурядні та складні речення ускладненого типу.

Щодо розподілу композиційно-мовленнєвих форм тексту, то варто  зазначити, що в політичних та економічних рубриках най­частішими є повідомлення, в наукових та текстах культури – описи.

Порівняння художньої прози та публіцистики виявило значні від­мін­­ності у вживанні різних типів речень, а також у розподілі типів тексту та композиційно-мовленнєвих форм тексту. У художніх творах за­фік­совано частіше вживання складних речень ускладненого типу та склад­носурядних речень, у публіцистиці – складнопідрядних та простих речень. Розгляд різних типів тексту в публіцистиці виявив домінування не­пря­мої мови, в художній прозі – авторського мовлення. У процесі до­слід­ження було зафіксовано, що диференційною ознакою художнього стилю, порівняно з публіцистичним, є більша питома вага в публі­цис­тичних текстах повідомлень, а в художніх творах – описів та міркувань.

У досліджених текстах помічено також розходження синтаксичної орга­­ні­зації речень у мові авторів-чоловіків і жінок. У художніх творах, на­пи­саних чоловіками, частіше трапляються прості речення, а у творах жі­нок – складнопідрядні речення. Однією з причин цього явища вва­жа­є­мо переважання авторського мовлення в текстах, створених жінками.

На вибір та частоту вживання синтаксичних структур у тексті впливають де­я­кі екстралінгвальні, текстові, супертекстові, субтекстові чинники. Найінтенсивнішими виявилися параметри функціонального стилю і хронологічний фактор.

У третьому розділі – „Довжина речення в художньому та публіцистичному стилях” – проаналізовано довжину речень у публіцистичних рубриках і творах художньої літератури першої й ос­тан­ньої третини ХХ століття, а також здійснено їх зі­ставний аналіз; до­слід­жено внутрішньоавторську та міжавторську варіа­тивність розміру син­таксичних структур; визначено ступінь складності тек­стів; виявлено від­мінності у довжині речень різних індивідуально-автор­ських стилів; з’я­совано вплив гендерного фактора й інших чинників на мов­­у твору. От­римані дані оформлено як таблиці та діаграми (35 таблиць, 14 діаграм).

Аналіз еволюції довжини речення в мові німецької художньої прози по­­чатку і кінця ХХ століття по­к­азав, що середня кількість слів у реченні про­тя­гом цього періоду історичного розвитку дещо змі­ни­лась: у творах авторів кінця сто­­ліття помічено збільшення розміру речень. Особливо відрізняється дов­жина склад­­­­них речень: на початку ХХ століття довжина складносурядного речення складала 17.44 сло­воформ, у кін­­ці – 20.43; довжина складнопідрядного речення збільшилася від 16.69 словоформ до 19.45; найістотніші змі­­­­ни спостережено в ускладнених реченнях – різниця в їх розмірах складає більше 10 слів.

Кожен стиль та жанр писемного мовлення характеризується своїм розподілом розмірів речення, своїми параметрами, які знаходяться в більш або менш стійких інтервалах (художня проза: абсолютна середня довжина = 16.62 словоформи; просте речення – 7.02; складносурядне речення – 18.82; складнопідрядне речення – 18.35; складне речення ускладненого типу – 38.50; публіцистика: абсолютна середня довжина = 15.2 словоформи; просте речення – 11.0; складносурядне – 18.5; складнопідрядне – 19.5; складне речення ускладненого типу – 28.6).

     Аналіз відмінностей у текстах двох стилів показує, що кожний із них має набір своїх інди­ві­ДУ­аль­них параметрів, різ­них за розміром синтаксичних структур, якими один стиль суттєво відрізняється від іншого. У художній прозі переважають короткі (1-10 слів) та значний відсоток складають довгі (31-60 словоформ) та наддовгі речення (більше 60 слів), тоді як публіцистичний стиль харак­те­ри­зу­єть­ся тим, що в ньому – порівняно з художньою прозою – частіше, ніж очікувалося, вживаються речення середньої довжини (11-30 слів) і практично не використовуються наддовгі речення (лише 0,15%).

Отримані кількісні характеристики, які вказують на особливе уподобання митців щодо вживання синтаксичних структур певного розміру, дають змогу об’єктивно описати синтаксичні особливості авторських розмежувань. К. Тухольський надає перевагу коротким реченням, наприклад: So kalt ist es gar nicht. – „Also wie kalt ist es denn?“ – „Alle Frauen sind pedantisch“, sagte ich. – „AuЯer dir!“ sagte Lydia. – „Ich bin keine Frau.“ – „Aber pedantisch!“ – „Erlaube mal“, sagte ich, „hier liegt ein logischer Fehler vor“ (Tucholsky, SchloЯ Gripsholm, S.149). Між авторським уживанням синтаксичних структур із різним ступенем складності існують значні розбіжності, що можуть стати їх дифе­ренційно-стильовою рисою, наприклад: Nein, Hubert und sie wuЯte nicht einmal so recht, wies gekommen war, ob sichs so ent­­wickelt hatte oder einfach drauf zugelaufen war, ob es vermeidlich oder unvermeidlich ge­we­sen war, obs ihre oder seine Initiative gewesen war – es war darauf zugelaufen, und ob unvermeindlich oder nicht, das mцchten doch bitte die Gцtterentscheiden – er stand da, ging da herum, wochenlang, fast zwei Monate lang, tagsьber, nachts, und eins war sicher: mit seinen beiden Kollegen, Zurmack und Lьhler, wдr es absolut undenkbar gew­e­sen, obwohl das auch ganz nette Kerle waren – kannten ja jeden Strauch, jeden Baum, je­de kleine Bodenwelle, jede Ecke im Haus, im Garten und in der Nachbarschaft, hatten den Grund­riЯ genau im Kopf, einschlieЯlich Garderobe, Abstellraum, Bьgelstube, Garagen, und Gerдteschuppen, Einfahrt und Kьchenterrasse, wo die Blum bei gutem Wetter saЯ und Gemьse putzte, Kartoffeln schдlte, Kit neben sich, die sich lebhaft fьrderlei Arbeiten in­­te­ressierte; und natьrlich den Hobbyraum – Fischer hatte einmal angefangen zu tisch­lern, aber den Hobbyraum seit einem Jahr nicht mehr betreten –, die Sauna im Keller, die bei­­den Bдder – bis in die letzte  Ecke kannten sie Haus, Garten und Nachbarschaft, moch­­ten alle nicht das viele Glas dieser Riesenfenster“(Bцll, Fьrsorgliche Belagerung, S. 60). Набір таких індивідуа­льних параметрів характеризує манеру кожного з досліджуваних авторів. Кіль­кісне співвідношення розмірів структурних типів речень, на нашу думку, зу­мов­лене за­галь­ною художньою манерою конкретного письменника та сюжетними особливостями певного твору.

Художня проза вирізняється наявністю в ній щонайменше трьох компонентів тексту, кожному з яких властивий певний розподіл ре­чень за розмірами: авторське мовлення – середні речення, довгі речення, наддовгі речення; мова персонажів – короткі речення; непряма мова – середні речення, довгі речення, наддовгі речення. Специфіка останнього типу викладу полягає здебільшого у використанні довгих речень, часто з риторичним питаннями.

Статистичні дані дослідження писемних текстів, створених чоловіками і жінками, засвідчують різ­ний характер синтаксичних конструкцій у текстах та їх розмір. У творах, авторами яких є жінки, вияв­лено значно менший відсоток коротких речень, адже для мови жінок не характерні вкорочені речення або лише їх уривки, що підтверджує прагнення до побу­до­ви  граматично правильних синтаксичних оди­ниць; у них значно більше речень середнього розміру. Для авторів-чоловіків визначальними є ко­рот­кі речення, але вони частіше, ніж жінки, вживають довгі та наддовгі речення. Середня довжина ре­чення авторів-чоловіків складає 17.14 словоформи, що дещо більше, ніж у прозі загалом (16.62); у жі­нок – середня довжина речення = 15.68, тобто трохи менше від абсолютної середньої довжини в прозі.

Серед чинників, які впливають на розмір синтаксичних одиниць тексту, найінтенсивнішими виявилися параметри функціонального стилю, хроно­ло­гіч­ний фактор і типи тексту.

У загальних висновках подано основні результати про­ве­­де­ного до­­слід­ження; наведено висновки, які підтверджують основні по­ло­­жен­ня, що виносяться на захист, та визначено подальші розробки проблеми.

У сучасній лінгвістичній літературі довжину речення розгля­дають у різних аспектах. Значний інтерес до її вивчення мож­на пояс­нити широким проник­нен­ням  методів кількісного аналізу в прак­тику лінг­­­віс­тичних досліджень. Це зумовлено тим, що вказані методи під­ви­щують об’єктивність і достовірність вис­нов­ків про характерні особ­ли­вості стилю, доповнюють мето­ди якісного аналізу синтак­сич­ної системи, яка, якщо її не виразити кількісно, не може бу­ти адекватно пізнаною. Отримані нами початкові статис­тичні підрахунки слугують підставою для висновку, що як на міжавторському, так і на між­сти­льовому рівнях існують кількісні відмін­ності щодо вживання та роз­по­ділу оди­ниць мови. Виявлено, що статистичні показники вжи­ва­ності тих чи інших елементів мови мають більші від­мін­ності в текстах різних сти­лів, аніж у текстах одного стилю, написаних різними ав­то­рами. Це дало змогу вважати довжину речення диференційною оз­накою функ­­ціональних сти­лів, а також ознакою ін­ди­ві­дуально-авторських стилів.

Довжина речення та його структура перебувають у функ­­­ціональних відношеннях, тому довжина речення органічно пов’я­зана з такими властивостями речення, як лінійність, розмір, складність тощо. Вив­чення довжини речення як зовнішнього кількісного параметра синтаксичної бу­дови по­­­вин­но враховувати граматичні параметри його структури.

Квантитативне дослідження художніх текстів німецькою мовою дало змогу виявити фактори, які найбільше впливають на вживання синтаксичних оди­ниць. Аналіз синтаксично близьких текстів показав, що цими факторами виступають стиль та хронологічний чинник. При цьому вживаність синтак­сич­них одиниць у текстах художньої прози та публіцистики зале­жить не лише від ін­ди­ві­дуальних особливостей автора, а й від сти­ліс­­тичної та жанрової  прина­лежності тексту. Отже,  здійснення кількісного аналізу в системному описі індивідуального стилю не­мож­ливе без урахування впливу цих факторів на варіювання частот певних ознак.

Аналіз розподілу типів синтаксичних структур у досліджуваних тво­рах дав змогу встановити кван­ти­тативні характеристики тринадцяти авторських і двох функціональних стилів, що суттєво їх роз­ме­жо­вують, а також виявити залежність частоти вживання різних типів речень від хронологічного та ген­дерного факторів. Довжина речення є його формально-змістовою характеристикою. Розмір ре­чен­ня безпосередньо співвідноситься з його індивідуальним змістом, дистрибуцією у зв’язному тексті та стилістичною функцією, що пояснює значну варіативність довжини речень у різних функціональних та індивідуальних стилях, типах та жанрах мовних творів, композиційно-мовленнєвих формах.

Внутрішньоавторські та міжавторські відмінності в синтаксисі художньої прози, при вивченні текстів у хронологічному аспекті,  дають змогу зробити такі висновки.

У досліджених текстових масивах художньої про­зи існує внутріш­ньоавторська варіа­тивність. У тво­рах майже всіх авторів виявлено розбіжність між частотою вжи­вання простих, склад­носурядних і складнопідрядних речень, а також конструкцій усклад­неного типу в двох жан­рах – романах та оповіданнях; лише у    Г. Бьоля, Г. Грасса та Т. Манна таких розбіжностей не встановлено.

Загалом у романах автори надають перевагу простим реченням, рід­­ше –  склад­носурядним, у до­слід­­жених оповіданнях – склад­но­під­ряд­ним і реченням ус­клад­неного типу. Для романів характерними ви­­яви­ли­ся повідомлення та діа­ло­гічне мовлення, для опо­ві­­дань – міркування й ав­­­тор­ське мовлення. Вста­новлено також роз­біжності між середньою дов­­­жиною різних типів речень у романах та оповіданнях.

У досліджених художніх текстах існує взаємодія певних мовних структур із типами та композиційно-мовленнєвими формами тексту. Підтверджено гіпотезу про те, що в авторському мов­­лен­ні час­тіше вживані складнопідрядні та складні речення усклад­неного типу, а в мові пер­­­со­нажів – прості та складносурядні речення. Для повідомлення характерні прості речення, для опису – склад­ні син­таксичні структури, для міркування – речення усклад­неного типу. 

Внаслідок проведеного дослідження виявлено різні прояви індиві­дуальності стилю авторів залежно і  від хронологічного чинника.                                                                                                                  

Отримані квантитативні оцінки дають змогу встановити ступінь подіб­ності й розбіжності між стилями окремих авторів та об’єктивно опи­сати стилістико-синтаксичні особливості автор­ських розмежувань у частоті вживання різних типів синтаксичних структур на міжавторському та внутрішньоавторському рівнях:

     - найближчими за частотою вжи­вання різних синтаксичних структур виявилися пись­менники К. Вольф і Т. Манн, Г. Грасс та П. Зюскінд; за роз­міром речень найближчими є твори К. Вольф і Г. Грасса, Ф. Кафки та П. Зюскінда;

     - найбільш дистантні стилі З. Ленца,  Г. Бьоля і К. Тухольського.

Отримані в дисертації дані про довжину речення засвідчують існування яскравої індивідуальної творчої манери кожного з авторів за цією ознакою. Найбільші індивідуально-авторські відмінності виявили:

- Г. Бьоль (абсо­лют­­на середня  довжина речень у його творах склала 33.98 слово­фор­ми) та З. Ленц (абсолютна середня довжина 26.60 слова), що значно вище, ніж „норма” для стилю художньої літератури („норма” = 16.62);

- К. Ту­холь­сь­кий­ – середня довжина 9.96 словоформи, що значно нижче від „норми” у художній прозі.

Найбільшою варіативністю синтаксичних структур вирізняються складносурядні речення (74,46%). Приблизно таку ж активність виявляють і прості речення (73,5%); дещо менша варіативність при­таманна складним реченням ускладненого типу (44,15%); найменша – складнопідрядним реченням  (40,19%).

Довжина та розподіл різних типів речень, як і більшість інших сти­льо­вих ознак, виявляють певну за­лежність від часового фактора: тексти однієї жанро­вої та/або стильової приналежності й різних пе­рі­одів розвитку мо­ви мають конкретні відмінності в довжині речення та вжи­ванні синтак­сич­них струк­тур у тексті. Отримані дані засвідчують, що в текстах початку ХХ сто­літ­тя домінують прості та склад­­носурядні речення, а в текстах, написаних у кінці століття, пере­ва­жа­ють складнопідрядні та ре­чення ускладненого типу. По­мі­­че­но збіль­шен­ня середньої довжини ре­чен­ня в кінці століття відносно по­чат­ку століття.

Загальний коефіцієнт складності досліджених текстів (2.47) підтверджує отримані іншими дослідниками дані про спрощення синтаксичної будови, текстів порівняно з ХІХ століттям. Найменший коефіцієнт склад­ності вия­ви­ли синтаксичні структури у творах К. Тухольського – 1.46; най­біль­ший – у З. Лен­ца (3.49) та Г. Бьоля (4.72), при середньому коефіцієнтові складності художнього стилю 2.47.

Вивчення типів речень і частоти їх вживання та довжини в публіцистичних текстах  дає підстави констатувати, що:

       для політичних і науково-технічних статей характерні складно­під­ряд­­ні речення; для економічних текстів – прості речення; для рубрики куль­­ту­ри – складносурядні речення та складні речення ускладненого ти­пу; се­­­редня довжина речення в політичних статтях складає 14.9; в економічних текстах – 14.4; у наукових статтях – 14.7; у текстах літератури та культури – 16.8;

       у текстах економічних, наукових і текстах культури переважає авторське мовлення, а в політичних статтях – мова учасників суспільно-політичних процесів та непряма мова;

       прості та складнопідрядні речення частіше вживаються у публіцистичних текстах в авторському мовленні та мові персонажів; складносурядні та ускладнені – в непрямій мові;

       у політичних та еко­номічних рубриках найуживанішими вия­вилися повідомлення, в наукових рубриках і текстах культури – описи.

Проаналізований матеріал засвідчив принципову відмінність на міжстильовому рівні:

       встановлено частоту вживання синтаксичних структур у художніх творах, що відрізняється від публі­цистичних: виявлено зв’язок між ознаками [художньою прозою] і [складними реченнями усклад­не­ного типу]; [публіцистикою] і [складнопідрядними реченнями]; дещо слабший зв’язок спос­те­рі­гається між ознаками [публіцистика] і [прості речення] та [художня проза] і [складносурядні речення];

       у пуб­ліцистичних текстах домінують повідомлення, а в художніх творах – описи та мір­ку­вання.

Певні розходження виявлено у розподілі та розмірі різних типів синтаксичних структур залежно від гендерного чинника (в текстах, написаних чоловіками та жінками), зокрема:

       у художніх творах, написаних чоловіками, частіше трапляються прості ре­чення, а у творах, написаних жінками, – складнопідрядні речення; абсолютна середня довжина речення в чоловіків складає 17.14 словоформи, в жінок –15.68;

       серед досліджених складнопідрядних речень у жінок-авторів домінують  нас­лідкові, причини та додаткові; у авторів-чоловіків – модальні, часу, місця та умовні;

       у текстах, створених жінками, більшу частину складає авторське мовлення та непряма мова; у текстах  чоловіків – мова персонажів.

Серед чинників, які впливають на частоту вживання  різних типів синтаксичних одиниць у тексті та їх розмір, найбільш суттєвими є параметри функціонального стилю та хронологічний фактор, а на розмір речень додатково впливають ще й компоненти тексту.

Коло проблем, пов’язаних із такими важливими параметрами до­слід­ження тексту, як частота вживання структурних типів речення та їхня дов­­жина, мають наукову перспективу. Серед можливих сфер подальшого наукового пошуку можна зазначити такі:

а) глибина складних речень, особливо ускладненого типу, у функціональних та індивідуально-авторських стилях;

б)    вплив тематики твору на його синтаксис;

в)   структурний тип речення та його довжина в інших функціональних стилях.

Основні положення дисертації викладено в таких

наукових публікаціях:

У фахових виданнях:

1. Джурюк Т.В. Характеристика довжини речення у творах М.Вальзера // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. – Вип. 114: Германська філологія. – Чернівці: Рута, 2001. – С. 175-179.

2. Джурюк Т.В. Характеристика частоти вживання різних типів та довжини речень у німецькій публіцистиці // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. – Вип. 156: Германська філологія. – Чернівці: Рута, 2003. – С. 52-61. 

3. Джурюк Т.В.  Порівняльна характеристика частоти вживання різних типів та розміру речень у німецькій художній прозі та публіцистиці // Науковий вісник Чернівецького університету: Збір­ник наукових праць. – Вип. 188-189: Германська філологія. – Чернівці: Рута, 2004. – С. 346-353.

4. Джурюк Т.В. Частота вживання різних типів речень як одна з характеристик індивідуально-авторських стилів німецькомовних письменників початку ХХ століття (К. Тухольського, Т. Манна, Ф. Кафки, І. Койн) // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. – Вип. 232: Германська філологія. – Чернівці: Рута, 2005. – С. 136-148.

5. Джурюк Т.В. Довжина речення та його структурний тип // Нова філологія: Збірник наукових праць. – Запоріжжя: ЗНУ, 2005. – №1 (21). – С. 12-19.

6. Джурюк Т.В. Розподіл різних структурних типів речень у публі­цис­тичних текстах // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. – Вип. 267: Германська філологія. – Чернівці: Рута, 2005. – С. 96-108.

7. Джурюк Т.В. Розмір речень у різних рубриках  публіцистичних текстів у журналі  ”Der Spiegel“//  Сучасні дослідження з іноземної філології: Збірник наукових праць. – Вип.. 4. – Ужгород: ПП Підголіцин П.Ю., 2006. – С. 31-37.

8. Джурюк Т.В. Чинники, що впливають на частоту вживання та розмір синтаксичних одиниць у тексті // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. – Вип. 290: Германська філологія. – Чернівці: Рута, 2006. – С. 127-136.

В інших виданнях:

9. Dshurjuk, T.V., Levickij, V.W.  Satztypen und Satzlдngen im Funktional- und Autorenstil // Altmann, G., Best, K.-H. (Hg.), Glottometriks 6, Lьdenscheid: RAM-Verlag, 2003. – S. 40-51  (дисертанту належить добір та аналіз фактичного матеріалу, теоретичні засади й висновки, а також проведення підрахунків).

10.  Джурюк Т.В. Довжина та частота вживання різних типів речень у журналі „SPIEGEL“ // Матеріали міжвузівської наукової конференції молодих учених “Актуальні дослідження іноземних мов і літератур” (13-14 лютого 2003р.). – Донецьк: ДонНУ, 2003. – С. 97-99.

11. Джурюк Т.В. Розмір речення в німецькій мові як одна з характеристик авторського стилю // Матеріали ІІ Міжвузівської конференції молодих вчених “Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур” (12-13 лютого 2004 року). – Донецьк: ДонНУ, 2004. – С. 110-111.

12. Джурюк Т.В. Довжина речення в авторському стилі // Матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта 2004” (10-25 лютого 2004 р.). – Т. 22: Проблеми дослідження мови. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 32-34.

13.  Джурюк Т.В. Дослідження залежності довжини речення від його структурного типу // Матеріали першої Міжнародної науково-практичної конференції “Загальні питання філології” (18-19 березня 2004 р.). –Т. ІІ. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 81-82.

14.  Джурюк Т.В. Розподіл різних типів речень у творах Г. Бьоля // Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Динаміка наукових досліджень 2004” (21-30 червня 2004 р.). – Т. 19: Проблеми дослідження мови. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 18-19.

15.  Джурюк Т.В. Довжина та частота вживання різних типів речень як один з параметрів характеристики індивідуально-авторського стилю К. Тухольського // Матеріали міжнародної наукової конференції „Актуальні проблеми романо-германської філології в Україні та Болонський процес” (24-25 листопада 2004 р.). – Чернівці: Рута, 2004. – С. 77-79.

16. Джурюк Т.В. Размер предложения как один из параметров характеристики индивидуально-авторских стилей немецкоязычных писателей начала ХХ столетия (на материале произведений Ф. Кафки, И. Койн, Т. Манна, К. Тухольского) // Материалы Всероссийской научной конференции «Квантитативная лингвистика: исследования и модели» (КЛИМ-2005) НГПУ, 6-10 июня 2005 года. – Новосибирск, 2005. –  С. 182-193.

17. Dzurjuk T. Sentence length as a feature of style (applied to works of German writers) // Altmann, G., Best, K.-H. (Hg.), Glottometriks 12, Lьdenscheid: RAM-Verlag, 2006. S. 55-62.

АНОТАЦІЯ

Бухінська Т.В. Розмір та частота вживання різних типів речень у німецькій мові (на матеріалі художньої прози та публіцистики). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.04 – германські мови. –  Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. – Чернівці, 2007.

У дисертації здійснено квантитативне дослідження частоти вжи­вання різних синтаксичних структур та їх розміру в публіцистичному та різних жанрах художнього стилю; вияв­лено відмінності їх роз­по­ді­лу та довжини у прозових творах першої та ос­тан­ньої третини ХХ сто­ліття; узагальнено характеристику роз­мі­ру та частотності різних типів речень у типах (компонентах) та компо­зи­цій­но-мовленнєвих формах тексту; визначено розподіл частот­нос­ті синтаксичних структур та їх розміру в різних часових зрізах; проаналізовано ознаки подібності та відмінності індивідуально-авторських сти­лів; вивчено варіативність синтаксичних структур у прозових тво­­­рах; виявлено вплив екстралінгвальних, тек­стових, супертекстових і суб­текстових чин­ників на розподіл досліджуваних типів речень та їх довжину.

Ключові слова: текст, типи (компоненти) тексту, композиційно-мовленнєві форми, індивідуально-ав­­­­тор­ський стиль, синтаксис, речення, частота вживання, типи речень, розмір речень, гендерний чинник.

SUMMARY

Bukhinska T.V. The Length and the Frequency of the Usage of Different Types of Sentences in German (based on prose fiction and publicistic texts). – Manuscript.

The dissertation for a scientific degree of philological sciences for speciality 10. 02. 04 – Germanic languages. – Chernivtsi Yuriy Fedkovych National University. –  Chernivtsi, 2007

The thesis deals with the quantitative research concerning the frequency of usage of different syntactic structures and their length in publicistic texts and various genres of the fiction style; the differences of their distribution and length in the prose fiction of the first and the last third of the XXth century have been revealed. The length and the frequency of different types of sentences in the types (sublanguages) as well as compositional and speech forms of the text have been analysed in the dissertation. The distribution of the frequency of usage of syn­tactic structures and their length in diachronic aspect has been studied. The dissertation dwells on the analysis of similarities and differences of individual authors style, the variability of syntactic structures in prose fiction, the in­fluence of extralinguistic, text, supertext and subtext factors on the distribution of the sentence types and their length.

Key words: text, text types, compositional and speech forms, individual authors style, syntax, sentence, frequency of usage, sentence types, the length of sentences, gender factor.

АННОТАЦИЯ

Бухинская Т.В. Размер и частота употребления разных типов предложений в немецком языке (на материале ху­до­жест­вен­ной прозы и публицистики). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04. – германские языки. – Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. – Черновцы, 2007.

В диссертации проведено квантитативное исследование частоты употребления разных типов синтаксических структур и их размера в разных жанрах художественного стиля и в публицистике; определены особенности их распределения и длины в прозаических произведениях первой и последней трети ХХ века; осуществлен анализ размера и частотности разных типов предложений в типах и композиционно-речевых формах текста; изучена специфика употребления синтаксических структур и их размер в диахронии; проанализировано различие и сходство индиви­дуально-авторских стилей; изучена вариативность синтаксических структур в прозаических произведениях; определено влияние экстра­линг­вальных, текстовых, супертекстовых и субтекстовых факторов на распреде­ле­ние исследуемых типов предложений и их размер.

Размер и частота употребления различных типов предложений в тексте на межавторском уровне выступают показателем общих тенденций развития определенного функционального стиля и времени написания произведения, являются одной из характеристик индивидуального стиля отдельного автора. При сравнении полученных средних данных, характерных для публицистического и худо­жест­вен­ного стилей, выделяется межстилевая  вариативность.

Полученные количественные данные свидетельствуют о наличии в текстах черт, специфических для каждого промежутка времени: в текстах начала века доминируют простые и слож­носочиненные предложения, а в текстах, написанных в конце века, преобладают сложноподчиненные и предложения усложненного типа.

Количественные оценки, которые указывают на особую склонность авторов к употреблению предложений определенного размера, дают воз­мож­ность достаточно объективно описать синтаксические особен­нос­ти ав­тор­ских стилей. Между авторским употреблением син­такси­чес­ких струк­тур с разной степенью сложности существуют значительные различия, которые можно рассматривать как дифференциально-стилевые параметры. Набор таких ин­ди­виду­али­зи­рую­щих параметров характеризует и манеру каждого из иссле­дуемых авто­ров. Количественное соотношение размеров структурных типов предло­жений, по-видимому, предопределено общей художественной ма­не­рой конкретного писателя и особенностями опре­де­ленного произведения.

Наибольшей вариативностью в произведениях художественной прозы обладают сложно­со­чи­нен­ные и прос­тые предложения, несколько меньшей вариативностью отличаются сложные предло­же­ния усложненного типа, наименьшую вариативность обнаруживают сложно­под­­чиненные пред­ложения.

При сравнении художественной прозы и публицистики установлены зна­чительные различия в упот­реблении разных типов предложений, а также в распределении типов текста и композиционно-ре­че­вых форм текста. В худо­жественных произведениях зафиксировано более частое упот­ребление слож­­ных предложений усложненного типа и сложно­со­чи­нен­ных пред­ло­же­ний, в публицистике – слож­­но­подчиненных и простых пред­ложений. Изучение разных типов текста показало, что в публи­цис­­тике доминирующим ока­залось употребление косвенной речи, в худо­жест­венной прозе – автор­ской ре­чи. В ходе исследования было зафик­си­ро­вано также, что отличительным признаком худо­жест­вен­ного стиля по сравнению с публицистическим яв­ля­ется бульший удельный вес в пуб­ли­­цис­тических текстах сообщений, а в худо­жественных произведениях – описаний и рассуждений. В худо­жест­вен­ной прозе преобладают ко­рот­кие предложения; достаточно большое количество составляют длин­ные и сверхдлинные предложения, в то время как публицистический стиль характеризуется тем, что в нем – по сравнению с художественной прозой – чаще, чем ожидалось, употребляются предложения средней длины и практически не используются сверхдлинные предложения.

В исследованных текстах замечено также расхождение синтаксической организации предложений в языке авторов-мужчин и авторов-женщин. В худо­жественных произведениях, написанных мужчинами, чаще встре­чаются простые предложения, а в произведениях женщин – сложно­подчиненные предложения. Одной из причин этого явления можно считать преобладание авторской речи в текстах, созданных женщинами.

Ключевые слова: текст, типы (компоненты) текста, композиционно-речевые формы, индивидуально-авторский стиль, синтаксис, предложение, частота употребления, типы предложений, размер предложений, гендерный фактор.

 

 

Информация о работе Розмир та частота вживання ризних типив речения у нимецький мови