Чорнобильська катастрофа та ii наслiдки для Украiни

Автор: Пользователь скрыл имя, 07 Ноября 2011 в 23:54, реферат

Описание работы

День народження атомної промисловості можна рахувати 12 квітня 1943 р. коли було підписано ухвалу уряду про створення в Москві Лабораторії № 2 АН СРСР, що згодом стала Інститутом атомної енергії. Перша в світі атомна електростанція була побудована і введена в експлуатацію 27 червня 1954 року в місті Обнінськ Калузької області. Створення цієї станції було першою спробою використовувати атомну енергію в мирних цілях.

Содержание

1. Вступ.
2. Хронологія подій.
3. Роки героїзму і консолідації.
4. Роки очищення.
5. Звикання до самостійності і пошуку шляхів.
6. Період втрати інтересу - період забуття.
7. Висновки.

Работа содержит 1 файл

реф-история.doc

— 84.00 Кб (Скачать)

РЕФЕРАТ

на тему:

ЧОРНОБИЛЬСЬКА КАТАСТРОФА

ТА  ЇЇ НАСЛІДКИ ДЛЯ УКРАЇНИ 

Київ 2008 
 

ПЛАН 

      1. Вступ.

      2. Хронологія подій.

      3. Роки героїзму і консолідації.

      4. Роки очищення.

      5. Звикання до самостійності і пошуку шляхів.

      6. Період втрати інтересу - період забуття.

      7. Висновки. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ГЕРОЯМ ЧОРНОБИЛЯ 

Квітневою ніччю буяли сади.

Народ тихо спав, не чекавши біди.

Лиш служба пожежна ніколи не спить,

На варті  безпеки людської стоїть.

В ту ніч  Бог, диявол, чи фактор людський

Зробили помилку, розбурхали біль.

І полум’я  синє, здіймаючи пил,

Серпанком небесним здійнялось над ним.

Четвертим реактором, хто знав тоді,

Що той  "мирний атом" наробить біди.

І не уявити, в масштабах яких

Могла та біда нас поглинути всіх,

Якби  не той подвиг, де долі свої

Пожежні Чорнобиля нам віддали.

Коли  тисячі різномовних людей

Себе  не жаліли заради дітей

Над блоком згорілим, над "Прірвою вогню"

Звели саркофаг, поховали біду.

Так встанемо ж люди, вклонімося ми

Героям  і жертвам тієї "війни".

Майор внутрішньої служби Г.Курячий. 
 

      День  народження атомної промисловості  можна рахувати 12 квітня 1943 р. коли було підписано ухвалу уряду про створення  в Москві Лабораторії № 2 АН СРСР, що згодом стала Інститутом атомної  енергії. Перша в світі атомна електростанція була побудована і введена в експлуатацію 27 червня 1954 року в місті Обнінськ Калузької області. Створення цієї станції було першою спробою використовувати атомну  енергію в мирних цілях.

      Не  пройшло ще і десяти років, з часу трагедії Хіросіми і Нагасакі, коли   людство вперше переконалося в колосальній руйнівній енергії атома. Та бувший Радянський уряд робив все, щоб переконати людей всього світу в можливості мирного використання атомної енергії. Підтвердженням такої можливості і стало будівництво Обнінської АЕС, а потім в 1957 році атомного криголама “Ленін”. Так почався новий період становлення і розвитку ядерної енергетики, який продовжиться до Чорнобильської катастрофи в 1986 р.

      Чорнобиль. Місто, яке розташоване на правому  березі р. Прип’ять при впаданні її правої притоки — річки Уж. Перша літописна згадка про Чорнобиль відноситься до 1193 року. В місті функціонували судноремонтний, чавунно-ливарний заводи, цегельня, фабрика народних промислів, річковий порт, широка мережа культурно-просвітніх закладів, медичне училище.

      Будівництво Чорнобильської АЕС велося чергами. Кожна з них включала 2 енергоблоки, що мали загальні системи спецводоочистки  і допоміжні споруди на майданчику. У їх склад входять: сховище рідких і твердих радіоактивних відходів, відкриті розподільні пристрої, газове господарство, резервні дизель-генераторні електростанції, гідротехнічні і інші споруди. Джерелом технічного водопостачання перших чотирьох енергоблоків є наливний ставок-охолоджувач площею 22 квадратних кілометра. Передбачені також окремі насосні станції для 3-го і 4-го блоків. Є резервне електропостачання від дизель-генераторів.

      Навіть  неповне перерахування споруд ЧАЕС говорить про те, наскільки це був  крупний енергетичний об’єкт.

      28 вересня 1977 року включений в  електричну мережу 1-й турбогенератор. Чорнобильська АЕС дала першу електричну енергію.

      21 грудня 1978 року здійснений пуск 2-го  енергоблоку.

      3 грудня 1981 року здійснений пуск 3-го  блоку електростанції.

      31 грудня 1983 року дав першу електроенергію 4-й енергоблок.

      В серпні 1984 року Чорнобильська АЕС виробила 100 мільярдів кіловат електроенергії. Таким чином, на 1 січня 1986 року потужність чотирьох блоків станції складала 4 мільйони кіловат, що відповідало її проектній потужності.

      Та  біда, яка сталася вночі 26 квітня 1986 року, назавжди залишиться в пам’яті людей як застереження того, що науково-технічний прогрес може приносити і гіркі плоди. Людство ще не знало техногенно-екологічної катастрофи таких масштабів. 

      Так що ж відбулося на Чорнобильській АЕС ?

      25 квітня 1986 року на 4-му енергоблоці ЧАЕС планувався не зовсім як звичайний. Передбачалося  зупинити реактор на планово-попереджувальний ремонт. Але перед тим, керівництво ЧАЕС планувало провести деякі експерименти. Звернемося до хронології подій.

      Отже 25 квітня 1986 року......

       13 год. 00 хв. - згідно графіку зупинки реактора на планово-попереджувальний ремонт персонал приступив до зниження потужності.

      13 год. 05 хв. - при тепловій потужності 1600 Мвт. відключений від мережі турбогенератор №7, що входить в систему 4-го енергоблока. Електроживлення власних потреб перевели на турбогенератор №8.

      14 год. 00 хв. - відповідно до програми випробувань відключається система аварійного охолоджування реактора.

      23 год. 10 хв. - отриманий дозвіл на зупинку реактора. Почалося зниження його теплової потужності до 1000-700 Мвт відповідно до програми випробувань. Але оператор не справився з управлінням, внаслідок чого потужність апарату впала майже до нуля. У таких випадках реактор повинен глушитися, але персонал не врахував цю вимогу. Почали підйом потужності.

      1 год. 00 хв. 26 квітня - персоналу вдалося підняти потужність до рівня 200 Мвт (теплових) замість необхідних 1000-700.

      1 год. 03 хв. - до шести працюючих насосів підключили ще два.

      1 год. 20 хв. - для утримання потужності реактора з нього були виведені стержні автоматичного регулювання, порушивши  строгу  заборону працювати на реакторі без певного запасу стержнів - поглиначів нейтронів. У той момент в реакторі знаходилося тільки шість стержнів, що приблизно  удвічі менше гранично допустимої величини.

      1 год. 23 хв. - оператор закрив клапана турбогенератора.

      1 год. 23 хв. 40 сек. - начальник зміни 4-го енергоблока зрозумівши небезпечну ситуацію дав команду натиснути кнопку аварійного захисту    АЗ-5.

      Поглинаючі  стержні пішли вниз, але через декілька секунд зупинилися. Спроби ввести їх в реакторну зону не вдалися. Реактор вийшов з під контролю. Відбувся вибух. 

      Пройшло понад двадцяти одного року відтоді як 26 квітня 1986 року нічна зміна на Чорнобильській АЕС завершувала планове випробування перед зупинкою енергоблоку №4 на профілактичний ремонт. Події тієї ночі розписані по секундах, а наслідки цих секунд без перебільшення змінили світ. Життя багатьох людей і навіть держав розмежувалося на дві частини – до Чорнобиля і після Чорнобиля. Зовсім звична ситуація для двадцятого сторіччя, коли історичний час ділився на до революції і після революції, на до війни і після війни. Але наслідки революції здолали за десять років, наслідки другої світової війни подолали за 10-15 років. Про подолання наслідків Чорнобильської катастрофи не можна говорити навіть через 21 рік.

      Вже з’явилося нове покоління, для якого  аварія на Чорнобильській АЕС стала  явищем майже доісторичним. І як це не важко говорити, але ми вже  порушили один з основних гуманістичних  принципів і переклали відповідальність за власні гріхи на прийдешні покоління. Прийшов час розглянути та зробити висновки, чому так сталося.  

      Перші три роки (1986-1988) були сповнені героїзму і консолідації всього суспільства навколо Чорнобильської трагедії. Ліквідація наслідків аварії на цьому етапі мало чим відрізнялася від подолання наслідків ядерної війни. Регулярні війська і резервісти потрапили в умови, максимально наближені до бойових. Для запобігання поширення радіоактивності за межі зруйнованого реактора і майданчику ЧАЕС тисячі солдат, військових будівельників, дозиметристів, спеціалістів працювали в абсолютно непридатних з огляду на сьогоднішній день умовах праці. Багато вкрай небезпечних радіоактивних матеріалів, що входили до складу реактора і були викинуті з шахти реактора в момент вибуху, знаходилося поблизу зруйнованого енергоблоку. Майже все це повернули назад, в зруйнований блок. Що за допомогою людей, що за допомогою керованих по радіо бульдозерів. Вже 27 листопада 1986 року, через півроку після вибуху реактора, фактично повністю зруйнований енергоблок №4 був перетворений на саркофаг, або офіційно об’єкт “Укриття”. В середині його зараз знаходиться в тридцять разів більше радіонуклідів, ніж тих, що спричинили Чорнобильську трагедію. Саркофаг назавжди став символом подолання Чорнобильської катастрофи і одночасно синонімом краху атомної енергетики. Майже в усіх країнах світу атомні програми були згорнуті, або відкладені на невизначений час.

      Але в перші три роки одночасно із саркофагом у повторну експлуатацію були пущені енергоблоки №1 і №2, а ще через рік – і енергоблок №3. На ЧАЕС почалося нове життя, практично повністю змінився персонал станції. Було збудоване нове місто для працівників ЧАЕС – місто енергетиків Славутич, на порядку денному стояло завершення будівництва третьої черги ЧАЕС у складі ще двох енергоблоків. Разом з тим реалізовувалися інженерно-технічні роботи по ліквідації наслідків катастрофи. Найбільш небезпечні джерела радіації були тимчасово локалізовані у сотнях так званих могильників, а фахівці вже почали проектувати величезний за своїми масштабами комплекс виробництв під кодовою назвою “Вектор” для цілеспрямованого і остаточного закінчення ліквідації технічних наслідків аварії впродовж п’яти років. В зоні відчуження було створено потужне науково-виробниче об’єднання “Прип’ять”, здатне практично виконати всі заплановані роботи. Спеціалісти з усіх куточків Радянського Союзу розгорнули безпрецедентні наукові дослідження на ЧАЕС, об’єкті “Укриття”, практично на всій території зони відчуження. Суспільство, виховане на прикладах самопожертвування і принципах верховенства державної власності над життям окремої людини всіляко підтримувало героїв-чорнобильців.  

      Наступні  три роки (1989-1991) були роками очищення, коли всі шукали правду про Чорнобиль і відповідь на питання “хто винен?”. Питання “що робити” на порядку денному не стояло. Правду знайшли в тому, що призвела до катастрофи соціалістична система, а винуватий в усьому Радянський Союз. Тому Радянський Союз розпався, а світ продовжував думати, що Чорнобильська АЕС розташована в Росії. Це був час переоцінки духовних цінностей, сповнений надій, час народження і час зростання. Час нескінченних мітингів і громадських слухань. Суспільство в Україні значною мірою сприймало Чорнобильську АЕС як винуватицю трагедії і розділилося на дві частини. Одна частина досить виважено відносилася до атомної енергетики взагалі і до продовження експлуатації ЧАЕС зокрема. Друга частина, лідером якої став зелений рух, категорично вимагала не тільки зупинки ЧАЕС, але і усіх інших АЕС України. Між цими двома частинами був народ. В 1990 році Верховна рада України приймає рішення про зупинку ЧАЕС у 1995 році. Були прийняті Закони, які хоча і були спрямовані виключно на соціальний захист населення, але по суті означали капітуляцію держави в боротьбі з наслідками катастрофи, бо узаконили спосіб життя в умовах радіаційної небезпеки практично всієї нації. Наприкінці 1991 року був створений так званий Чорнобильський фонд як складова частина державного бюджету для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення. Починаючи з 1992 року вказані роботи фінансуються з цього фонду.

      У грудні 1991 року розпався СРСР. Закони про  соціальний захист, які приймали в  УРСР, треба було виконувати в незалежній Україні. Аварія сталася в одній державі, а розплачуватись мусила інша. Настав час за все платити самим.  

      Ще  шість років (1992-1997) звикання до самостійності і пошуку шляхів розбудови держави. Радість першим успіхам, а в усьому, що завдавало клопоту, продовжували звинувачувати Радянський Союз, соціалістичну систему, відсутність кадрів і технологій в Україні, мовляв все це залишилося в Росії. Прийшло розуміння, що Україна залишилася сам на сам з усім спектром чорнобильських проблем – від фінансування соціального захисту постраждалих до підбору рішучих і енергійних керівників, здатних приймати стратегічні, але непопулярні сьогодні рішення в ім’я  дійсного подолання наслідків аварії, доки вона не перетворилася в катастрофу.             І радіоактивне забруднення мільйонів гектарів родючих земель і лісів, і примусове відселення десятків тисяч людей, і продовження експлуатації ЧАЕС, - все це лягло на плечі новостворених органів державного управління молодої держави. Спеціалісти з Росії покидали зону відчуження і поступово відходили від наших проблем. У них з’явилися власні проблеми. Прийшов час шукати відповідь на питання “що робити?”. Серед технічних проблем абсолютно не вирішеною і найбільш очевидною проблемою залишався саркофаг, або об’єкт “Укриття”. Науковці та інженери всього світу сприймали існування об’єкту “Укриття” як виклик, як можливість демонстрації сучасних технологій для остаточної ліквідації небезпеки для сучасного покоління і прийдешніх поколінь. Що стосується життя населення на забруднених радіацією землях, то проблеми захисту населення від наслідків катастрофи вирішував Мінчорнобиль. Це міністерство продовжувало фінансувати всі роботи в Україні щодо подолання наслідків аварії на ЧАЕС, в тому числі всі роботи на об’єкті “Укриття”. Проблеми експлуатації ЧАЕС вирішував Держкоматом. З’явилися перші ознаки міжвідомчих воєн. Почалася битва за саркофаг, за радіоактивні відходи, за Чорнобильський фонд, за міжнародну допомогу. Почалася битва за великі гроші. Світ нарешті зрозумів, що Чорнобильська АЕС знаходиться в Україні. В Україну пішла гуманітарна допомога, а з 1993 року – міжнародна технічна допомога. Молода держава оголосила і провела міжнародний конкурс ідей і проектів на перетворення об’єкту “Укриття” в екологічно безпечну систему. На підставі аналізу була розроблена чітка і ясна концепція остаточного вирішення проблеми нерозповсюдження радіації за межі саркофагу. Наприкінці 1996 року Уряд України визначив, що мету потрібно досягнути протягом життя одного покоління шляхом вилучення з об’єкту “Укриття” залишків пошкодженого ядерного палива колишнього реактору №4 ЧАЕС.

Информация о работе Чорнобильська катастрофа та ii наслiдки для Украiни