Сучасні теорії інформаційного суспільства

     Посередником  між владою і суспільством виступають «мас-медіа», незалежні засоби масової  інформації (особливо електронні). Ще одним соціальним інститутом, що здійснює зв'язок управлінських структур із громадськістю, є система «паблік рилейшинз» (інститут відносин із громадськістю). Виступаючи в ролі посередника у двосторонньому спілкуванні як консенсусній і конвергентній комунікації, паблік рилейшинз забезпечують:

     1) для владних установ – формування сприятливої громадської думки шляхом поширення роз'яснювального матеріалу про свою діяльність в інтересах громадськості;

     2) для громадськості – реалізацію свого права на доступ до соціальної інформації, що є невід'ємною складовою суспільної життєдіяльності.

     Найактуальнішими ідеями нашого часу є такі:

• технотронна цивілізація змінюється на антропогенну (Г. Г. Ділігенський);
• «наступив кінець історії», тобто почався постісторичний період (ф. фукуяма);
• народження «багатовимірної людини» постіндустріальної цивілізації (Г. Маркузе);
• «революція в області людської психіки» (Р. Бекк), у рамках якої він виділяє три революції:

     1) науково-технічну (матеріальну);

     2) соціальну;

     3) психічну.

     У результаті психічної революції в людській душі відбудеться переворот і релігія повністю заволодіє людиною; ряд дослідників говорить про те, що «XXI століття буде століттям свідомості» (П. Рассел); головна мета психічної революції – самореалізація й самовираження особистості.

     У концепції інформаційного суспільства  виявляється домінування «четвертинної» інформаційної сфери економіки, що йде слідом за сільським господарством, промисловістю й економікою послуг; значно збільшується інтелектуалізація праці; відбуваються якісні перетворення всіх сфер громадського життя.

     Концепцію «інформаційно-технічної цивілізації» розробив Ж. Еллюль у роботі «Інша революція». На його думку, незабаром відбудеться:

• повна перебудова виробничих потужностей західного світу з метою «безоплатної допомоги» країнам третього світу;
• відмова від застосування політичної сили;
• усебічне розгортання здібностей і диверсифікованості занять, тобто руйнування спеціалізації, однобічності в професійній підготовці;
• різке скорочення робочого часу й розробка нових соціокультурних цінностей, що дозволяють по-новому осмислити життя і своє місце в цивілізації; прогрес цінностей повинен оцінюватися з позицій зростання виробництва таких цінностей, що дозволяють по-новому осмислити життя і своє місце в цивілізації.

     Інформаційне суспільство вимагає, щоб людина підпорядковувалася суспільству культуроцентрично. Ж. Еллюль звертає увагу на всебічний розвиток здібностей людини, тобто на підвищення рівня його культури, освіченості й духовності, а це несумісно з голим індивідуалізмом, споживацтвом, рабським підпорядкуванням працівника бюрократичній і технологічній дисципліні.

     Інтелектуальні технології – це ключ до розуміння інформаційного суспільства з його культуроцентризмом:

• ці технології базуються на комп'ютерних програмах, переробці інформації з метою управління технологічними процесами;
• телекомунікації задають ритм усій життєдіяльності суспільства;
• електронні засоби стають основним каналом поширення інформації;
• інформаційно-технологічне суспільство вносить нові мотиви в проблему соціальної рівності;
• держава повинна бути децентралізована, що відкриє простір для прояву індивідуальної свободи особи. Децентралізація управління – це майбутнє інформації.

     Культура  – регулятор функціонування й розвитку інформаційного суспільства. Криза класичної раціональності вимагає відмови від абсолютизації раціональності й уточнення самого поняття суспільного прогресу. Високий рівень виробництва й споживання – це лише передумова для всебічного розвитку особистості.

     Новий тип раціональності передбачає:

     1) відносність і розумність соціально-практичного  способу буття людини й абсолютність  мудрості, що не допускає саморуйнування;

     2) пріоритет сенсу існування людини  над приватним життям, загальнокультурних  цінностей над технічними, економічними й політичними засобами їхнього забезпечення, загальнокультурної діяльності над її конкретними проявами; зростає соціальна відповідальність науки за наслідки її діяльності;

     3) гарантування людині творчої  ролі відповідно до технічних,  політичних й економічних можливостей;

     4) максимальна гуманізація праці  й системи соціально-економічних відносин;

     5) адекватність співвідношення соціального  й біологічного в людині з  метою збереження її здоров'я та генофонду;

     6) гармонізація відносин людини  з природою за рахунок збереження природної рівноваги, чого можна досягти шляхом використання таких засобів виробництва й технологічних процесів, які підтримують цю рівновагу. Такий зміст раціональності диктує стан виробничого, соціально-економічного й культурного розвитку суспільства.

     Інформація – це одна з трьох основних субстанцій – поряд з енергією і матерією, – що створюють світ, в якому живе людина. 
Головним у визначенні її особливостей є те, що вона розглядається: не взагалі, а щодо окремої людини або суспільства; це те, що змінює світ, світоглядну систему індивіда.

     У широкому розумінні інформація – це все те, що трансформує. У вузькому – те, що трансформує інфологічну підсистему системи. Інфологічна система складається зі знань, ідей, уявлень, фантазій, правил діяльності, вірувань.

     Інформаційне  суспільство є різновидом постіндустріального  суспільства.[1] 
 

ВИСНОВКИ

     Інформаційне  суспільство – це соціологічна концепція, що визначає головним фактором розвитку суспільства виробництво та використання науково-технічної та іншої інформації.

     Концепція інформаційного суспільства є різновидом теорії постіндустріального суспільства, засновниками якої були З. Бжезинський, О. Белл, О. Тоффлер. При розгляді розвитку суспільства як “зміну ступенів”, прибічники теорії інформаційного суспільства пов'язують його становлення з домінуванням “четвертого”, інформаційного сектору економіки, який йде після сільського господарства, промисловості та економікою послуг. При цьому стверджується, що капітал і праця, які є основою індустріального суспільства, поступаються місцем інформації та знанню у сучасному суспільстві. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

     1. Воронкова В.Г.Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал» 2004. – 464 с., с. 446-451

     2. Дмитренко М. Становлення інформаційного суспільства. – Український науковий журнал „ОСВІТА РЕГІОНУ”

     3. Зелінський М.Ю., Скалацький В.М. Інформаційне суспільство як новий тип організації життєдіяльності особистості // Теорія і практика управління соціальними системами // Щоквартальний науково-практичний журнал. Харків: НТУ “ХПІ”. – 2002, № 4. – С. 107-113.