Система управления НДДКР

ЗМІСТ

ВСТУП........................................................................................................

1. ХАРАКТЕРИСТИКА  УЧАСНИКІВ НДДКР......................................

2. ОСОБЛИВОСТІ ПОБУДОВИ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ СТРУКТУР НДДКР....

3. ОСНОВНІ ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ ІННОВАЦІЙНИХ СТРКТУР....

4. ЗАКОРДОННИЙ  ДОСВІД УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЯМИ.........

ВИСНОВОК............................

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ  ДЖЕРЕЛ.............. 

ВСТУП

     Під організацією здійснення інновацій  ми розуміємо процес упорядкування елементів інноваційної системи, що забезпечує раціональне поєднання в часі й просторі всіх елементів процесу розробки та дифузії новацій з мстою ефективного виконання ухвалених планових рішень з досягнення завдання і стратегічних цілей підприємства. Організація інноваційного менеджменту передбачає створення певної ієрархічної організаційної структури, до складу якої входять спеціалізовані підрозділи управління, керівники різних рівнів, яким надають повноваження для ухвалення та реалізації певних управлінських рішень і які є відповідальними за їх результати.

     Успіх управління інноваціями залежить від  організаційної моделі підприємства загалом та підрозділів, які безпосередньо є відповідальними за нововведення. Оскільки важливішою проблемою є комплектування спеціалістами і встановлення організаційної форми роботи, то необхідно вибрати організаційну структуру управління. Організаційна структура управління є сукупністю взаємопов'язаних ланок управління, розташованих на різних рівнях. 

     1.ХАРАКТЕРИСТИКА УЧАСНИКІВ НДДКР

     Організація інноваційної діяльності спрямована на впорядкування інноваційного процесу, поліпшення його характеристик, у тому числі зменшення витрат, ліквідацію втрат у зв'язку з дублюванням последований і розробок, неповним використанням їх потенціалу, повільним здійсненням циклу «дослідження - виробництво». Організаційна складова інноваційного механізму має суттєвий вплив на наступність стадій інноваційного процесу і безперервність їх у часі, у тому числі міжфірмових взаємодій.

     Сформовані організаційні форми розрізняються за призначенням, масштабом діяльності, за рівнем спеціалізації та видами виконуваних робіт (табл1.)

     Таблиця 1

Види  організацій-учасників організаційних процесів

     У практиці інноваційної діяльності, розглянуті організаційні форми в основному  себе виправдали. Разом з тим обмежені можливості базового фінансування інноваційних організацій зумовлюють необхідність ряду реорганізаційних заходів для розвитку самофінансування та залучення позабюджетних джерел. У першу чергу це відноситься до галузевих науковим організаціям. Ставиться також завдання становлення і розвитку принципово нових організаційних форм інноваційної діяльності в зв'язку з розвитком ринкових відносин.

     Визначимо основні тенденції організаційних змін в інноваційній сфері:         

- Формування  організаційної мережі державних  наукових центрів і безприбуткових НДІ, які проводять фундаментальні дослідження, на основі акредитації та подальшої сертифікації їх діяльності;         

- Реорганізація  галузевої науки, що передбачає:          

а) акціонування галузевих наукових організацій  і перехід на роботу за договорами із замовниками;         

б) створення  малих інноваційних підприємств  вузької спеціалізації (інжинірингових, впроваджувальних, венчурних і т.п.) на основі дроблення галузевих наукових організацій;         

в) перехід  галузевих наукових організацій  в розряд внутрішньовиробничих наукових підрозділів підприємств;         

г) включення  галузевих наукових організацій  в структуру корпорацій (ФПГ, консорціумів, асоціацій тощо);         

- Формування  малого інноваційного бізнесу;         

- Розвиток  інноваційної діяльності великих  підприємств і формування заводської  науки;         

- Створення  інноваційної інфраструктури;         

- Формування  національної та регіональних  інноваційних систем. 
Реалізація цих заходів дозволить звести все різноманіття організаційних форм інновацій до трьох базових форм:         

- Адміністративно-господарської  (НУО, велика чи середня корпорація, яка об'єднує НДДКР, право і  збут продукції);         

- Програмно-цільовий (динамічні організаційні форми,  створювані для вирішення проблем,  як у галузі, так і в міжгалузевому  та регіональному масштабах); 
         - Ініціативний (малі інноваційні підприємства, ініціативні групи, вчені (винахідники-одинаки). 
Особливу увагу в ринкових умовах набувають програмно-цільові та ініціативні організаційні форми, що підтверджується світовим досвідом.

Система менеджменту процесом інновацій  передбачає створення центральних служб для координації інноваційної діяльності, формування цільових проектних груп чи центрів з розробки інновацій, організацію консультаційної допомоги у сфері інновацій. Центральні служби координації діяльності забезпечують комплексний підхід до такої діяльності: розробляють єдину науково-технічну політику, контролюють і координують інноваційну діяльність, проведену у різних виробничих підрозділах.

     Спеціалізовані  підрозділи — ради, комітети з розробки інноваційної політики — створюються  переважно у великих організаціях, що випускають наукоємну продукцію. Завданням таких підрозділів  є визначення ключових напрямів інноваційного  процесу і подання конкретних пропозицій вищому керівництву для  ухвалення рішень.

     Служби  координації, інновацій — це підрозділи, що здійснюють координацію інноваційної діяльності в рамках організації загалом, узгодження цілей і напрямів технічного розвитку, розробку планів та програм інноваційної діяльності, спостереження за розробкою інновації та її впровадженням.

     Програмно-цільові  групи з проведення наукових досліджень, розробки і виробництва нової  продукції та технології — це самостійні господарські підрозділи для комплексного здійснення інноваційного процесу  від ідей до виробництва конкретної програми. Вони створюються на середньому рівні менеджменту у складі підрозділів  маркетингу, ИДКР, служб головного  конструктора і технолога. Цільові групи, що створюються па тимчасовій чи постійній основі терміном па 1—5 років, сприяють ефективній організації творчого пошуку.

     Програмно-цільова  група також може бути організована так. Інженер-конструктор (технолог), який є автором ідеї, очолює цільову  групу і безпосередньо відповідає за розробку і впровадження конкретної інновації. У цьому разі реалізується принцип гнучкого наскрізного менеджменту інноваціями, що ґрунтується на децентралізації управління.

     Проектно-цільові  групи мають власну систему мотивації  для розробки і впровадження інновацій  і підпорядковуються вищому менеджменту  організації у разі вирішення питань фінансування інновацій. Зазвичай створюються невеликі групи у складі 5—15 осіб, а потім вони можуть перетворюватися в самостійні науково-виробничі підрозділи з розвитку нових сфер діяльності, що поєднують усі основні етапи науково-виробничого процесу.

     Центри  розвитку — це нова форма організації  інноваційного процесу, що передбачає створення самостійних підрозділів, не зв'язаних з основними видами діяльності організації. Вони призначені для розробки інновацій, які скорочують витрати виробництва, підвищують якість продукції, забезпечують виробництво нової продукції, стимулюють розширення обсягу продажів і сприяють завоюванню ринкових позицій. Для стимулюванні! керівників і персоналу центру запроваджується особливий порядок. Зарплатня співробітників і винагорода менеджерів залежать від комерційних результатів діяльності центру, відтак, комерційні ризики і невдачі, пов'язані з впровадженням інновації, не спричиняють покарань за умови відсутності помилкових управлінських рішень.

     Венчурні  підрозділи утворюють у великих  організаціях на основі створення власних фондів "ризикового капіталу"

     Спеціалізовані  централізовані фонди стимулювання інновацій створюють за допомогою частини прибутку організацій і використовують для пришвидшення впровадження інновації у виробництво. Завдяки централізованим фондам фінансують дослідження і розробки, що мають значення для діяльності всієї організації.

     Консультативні  чи аналітичні групи, що складаються  з дослідників, менеджерів і представників  функціональних підрозділів, відповідають за прогнозування розвитку технології і попиту на нову продукцію, вибір  перспективних ідей, визначення тематики досліджень, координацію роботи вчених, конструкторів, технологів.

     Ступінь участі різних підрозділів у розробці інновації визначається значною  мірою сферою діяльності організації  і характером продукції, що випускається. В організаціях з виробництва споживчих товарів визначальна роль щодо асортиментної політики належить фахівцям з маркетингу. Натомість у компаніях, що спеціалізуються на випуску продукції виробничого призначення, важливіша роль у науково-технічній політиці належить конструкторським і технологічним підрозділам.

     Ініціатива  розробки інновації, що надходить від  керуючих маркетинговою діяльністю, представлена як результат маркетингового дослідження, що містить інформацію про потреби і попит ринку, про технологічні потреби і можливості організації, конкурентні аналоги на ринку. Коли ідеї про розробку інновації надходять від конструкторських і технологічних підрозділів, вони представлені як результат цілеспрямованої дослідницької діяльності щодо перспективних виробів і технології.