Державне регулювання соціального страхування в Україні

Нейфективнішою на сьогодні є система адресної соціальної допомоги, для чого необхідно забезпечити:

• диференціацію максимального рівня допомоги для різних категорій населення, зниження максимального рівня допомоги для працездатних верств населення та підвищення максимального рівня допомоги для соціально вразливих верств населення, передусім бідних сімей з дітьми за умови одночасного стимулювання зайнятості батьків;
• посилення адресності соціальних виплат, що потребує вдосконалення методики визначення права сім'ї на адресну допомогу, законодавчого врегулювання критеріїв оцінки рівня життя претендентів на адресну допомогу, створення єдиної бази даних отримувачів усіх видів соціальної допомоги, поліпшення поінформованості населення стосовно права на отримання адресної допомоги, перевірки реального рівня життя претендентів на соціальну допомогу;
• активізацію виявлення нужденних, передусім серед неблагополучних сімей з дітьми, уніфікацію видів соціальної допомоги, зведення їх до однієї адресної виплати з пріоритетним призначенням адресної допомоги окремим категорій; відповідно до цього необхідно реформувати систему субсидій на житлово-комунальні послуги і паливо, переорієнтувати її на єдину адресну виплату;
• запровадження моніторингу оцінки ефективності дії інституту адресної допомоги, забезпечення оптимального співвідношення між державними витратами на соціальні цілі та змінами ситуації з бідністю, систематичне коригування системи пріоритетів надання адресної допомоги відповідно до змін ситуації з бідністю.

 

 

 

 

 

Висновки

 

 

Державний нагляд за страховою  діяльністю має бути спрямовано на посилення якості виконання функцій  щодо запобігання банкрутству страховиків, порушенню ними зобов'язань перед  страхувальниками, здійсненню псевдострахування з метою відмивання коштів, виплати керівникам та іншим відповідальним особам підприємств, установ та організацій, особливо державного сектору, незаконних комісійних винагород.

Норми та принципи правового  регулювання страхової діяльності визначені Конституцією України, міжнародними угодами, законами та постановами Верховної ради України, указами та розпорядженнями Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, інструкціями, методиками, наказами, листами міністерств і відомств, нормативними актами Уповноваженого органу, що здійснює нагляд за страховою діяльністю (Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг в Україні).

Основою системи законодавчого  регулювання страхового ринку є  Конституція України та Закон України "Про страхування" в редакції від 4 жовтня 2001 року. Найбільш загальні принципи здійснення страхування викладені в Господарському кодексі України, нова редакція якого введена з 1 січня 2004 року.

Під обов'язковим страхуванням мається на увазі обов'язковість внесення відповідним колом страхувальників фіксованих страхових платежів, коли необхідність відшкодування матеріального збитку або надання грошової допомоги зачіпає інтереси не лише конкретного потерпілого, але й державні інтереси. Йдеться про те, що обов'язкова форма страхування стосується пріоритетних об'єктів страхового захисту. Тому соціальне страхування, страхування житлових будівель, окремих сільськогосподарських тварин у громадян, пасажирів та деякі інші види страхування в Україні є обов'язковими. В інших країнах обов'язкова форма розповсюджується на страхування Цивільної відповідальності власників транспортних засобів, воєнних ризиків та інші види страхування.

Держава має більш  розвивати соціальне страхування, перейти від бюджетного до страхового принципу фінансування значної частини видатків на соціальну сферу. Йдеться про створення нових механізмів управління коштами соціального страхування на основі паритетності представників від застрахованих осіб, роботодавців та держави, забезпечення діяльності системи на засадах гласності, прозорості та доступності для всіх верств населення. Необхідно запровадити нову систему пенсійного забезпечення, а також вирішити весь комплекс законодавчих, фінансових та організаційних проблем щодо запровадження загальнообов’язкового медичного страхування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

 

 

1. Антіпов В.І. Законодавство України про страхування // К.: Юрінком, 1997. -№4.-368 с.
2. Базилевич В.Д. Страховий ринок України. - К.: Товариство "Знання". - 1998, 374с.
3. Біленчук Д.П., Біленчук П.Д., Залетов О.М., Клименко А.І. Страхове право України. - К.: Атіка, 1999. - 368с.
4. Бридун С.В. Страхова справа: Посібник для розв'язування задач. - Ірпінь: АДПСУ, 2000. - 86с.
5. Внукова Н.Н. Практика страхового бизнеса. - К.: Издательство Либра. - 1994.
6. Гвозденко А.А. Финансово-зкономичесние методьі страхования. - М: Финансьі и статистика, 1998. - 184 с.
7. Дідківська Л. І., Головко Л. С. - Державне регулювання економіки – К.: Знання, 2004. – 213 с.
8. Дядкова Н. – Про заходи щодо підвищення результативності роботи міністерства праці та соціальної політики. - Україна: аспекти праці, 2005, № 2.
9. Іванова О. Л. - Соціальна політика: теоретичні аспекти. – К.: Академія, 2003. – 107с.
10. Ліванова Є. – Проблеми майнового розшарування населення України. - Україна: аспекти праці, 2005, № 4.
11. Мельник А. Ф. – Державне регулювання економіки. – К.: Знання, 2004. – 358 с.
12. Спікер П. - Соціальна політика: теорії та підходи. – К.: Фелікс, 2004. – 400 с.
13. Цивільний кодекс України. – К., 2003. 
14. Цивільне право України : Підручник / Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова. - К.: Істина, 2003. - 776 с.