Конституційні засади правового статусу особи в Україні

  Позитивістські  теорії підходять до прав людини як до категорії, що встановлюється державою. Сьогодні необхідний пошук синтетичних підходів, оскільки права та обов’язки людини повинні відповідати міжнародним документам. У цьому плані перспективною є інтеграція двох напрямків природньо-правового та позитивістського.

  Для визначення суб’єкта прав людини вживаються зазвичай, формулювання: “кожний має право”, “всі”, “кожна людина”, “ніхто”, “визнається право”, “гарантується свобода”.

  Конституція України, при висвітленні конституційно-правового  статусу особи й громадянина спирається на ліберальну концепцію прав людини. Так у Конституції України із 48 статей ІІ Розділу, що присвячені правам людини і громадянина, 37 стосуються особистих прав та свобод. І тільки 4 статті закріплюють обов’язки громадян³.

  Розробники  Основного Закону нашої країни виходили з того, що особа не може існувати як повноправний член суспільства без належних їй прав та свобод. Людину не можна позбавити її природних прав - це принижує її  природу. Невід’ємні права людини - відправний пункт в обґрунтуванні свободи та рівноправності, непорушності власності, поділу влади та інших цінностей цивілізації.

  У ст. 3 Конституції України сказано, що людина є “найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і  спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”⁴.

  Таким чином, правове становище громадянина  в повному обсязі - це сукупність прав, свобод і обов’язків, якими він наділяється як суб’єкт правовідносин. Кожна із галузей права закріплює деяку частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових тощо. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи; в цілому ж права і свободи людини не є вичерпними.

  Конституційно-правовий статус громадянина - поняття, яке відображає тільки те, що властиве усім і кожному  члену суспільства, і “залишає”  за своїми рамками все приватне, індивідуальне, яке стосується конкретних осіб або груп осіб. Тому в конституційний статус громадянина входять лише загальні для всіх суб’єктивні права та обов’язки, які постійно у суб’ктів виникають і припиняються залежно від виконання ними тих чи інших професійних функцій, громадського становища, характеру правовідносин, в які вони вступають, інших обставин.

  Конституційний  статус громадянина - єдиний, неподільний  і однаковий для всіх.

  Сучасний  статус особи в Україні характеризується невизначеністю, низьким рівнем соціально-правової захищеності суб'єктів, відсутністю реальних гарантій, неспроможністю владних органів забезпечити та гарантувати інтереси громадян. Правовий статус значно дестабілізується під впливом соціальної напруги, політичного протистояння, зростання рівня злочинності, екологічних катастроф та шокових методів проведення різноманітних реформ. Соціальні дискомфорти, неадаптованість до нових умов, невпевненість у майбутньому складають систему соціально-психологічних факторів, що впливають на правовий стан особи.

  Однак в сучасних умовах складаються і позитивні тенденції правового статусу. Серед них —

• формування нової законодавчої бази правового статусу, що засновується на міжнародно-правових стандартах;
• формування нових пріоритетів взаємодії інтересів особи та держави, змістом яких є визнання особи вищою соціальною цінністю, а її інтересів - пріоритетними;
• очищення категорії «правовий статус» від ідеологічного та класового догматизму;
• перехід від імперативних методів регулювання правового статусу до диспозитивних.

  Практичне значення категорії «правовий статус», відображення у ньому взаємодії особи та суспільства, громадянина і держави, а також індивіда та колективу визначають актуальність дослідження цього феномена як теорією держави та права, так і галузевими науками. 
 
 
 
 
 
 
 
 

  2. Види правового статусу особи   

  Класифікація правових статусів особистості в першу чергу проводиться по сфері дії і структурі правових систем. Розрізняють загальний (міжнародний), конституційний (базовий), галузевої, родовий (спеціальний) та індивідуальний правові статуси особистості.

  Проблема забезпечення прав і свобод особи вийшла далеко за межі внутрішньої компетенції кожної окремої держави, стала справою усього міжнародного співтовариства . Завдяки прийняттю цілого ряду міжнародно-правових документів з цих питань внесені принципові зміни у правосуб'єктність особи, яка виступає суб'єктом не лише внутрішньодержавного, але й міжнародного права   

  Загальний (міжнародний) правовий статус особистості включає в себе крім внутрішньодержавних права, свободи, обов'язки і гарантії, вироблені міжнародним співтовариством і закріплені в міжнародно-правових документах. Міжнародно-правовий (загальний) статус особи містить перелік основних прав і свобод - таких, що є універсальними, пріоритетними для захисту як внутрішньодержавними, так і міжнародно-правовими засобами. Всі вони відображені в Міжнародному Біллі про права людини, в Європейській конвенції із захисту прав людини і основних свобод, Європейській соціальній хартії. Всі ці права і свободи мають бути визнані кожною державою-учасницею незалежно від їх конституційного закріплення. Пріоритет міжнародного права щодо внутрішньодержавного у сфері прав людини стає загальновизнаним принципом світового співтовариства.⁵ Захист його передбачений як внутрішнім законодавством, так і міжнародним правом. Наприклад, у ст. 15 Конституції РФ передбачена можливість застосування правил, встановлених нормами міжнародного права та міжнародними договорами. А в рамках СНД діє Комісія з прав людини, яка відповідно до Положення про неї від 24 вересня 1993 компетентна розглядати як письмові запити держав з питань порушення прав людини, так і індивідуальні та колективні звернення будь-яких осіб, які вичерпали всі доступні внутрішньодержавні засоби правового захисту.  
   Конституційний (базовий) статус особистості об'єднує головні права, свободи, обов'язки та їх гарантії, закріплені в основному законі країни. Його характерною ознакою є стабільність, яка обумовлена особливостями самого людського життя і передбачає встановлення в суспільстві нормального правопорядку, передбачуваних і розумних змін, що забезпечують збереження генофонду країни, темпи виробництва матеріальних і духовних цінностей, вільний розвиток особистості. Як будь-яка основа, на якій утворюються нові якості, конституційний статус повинен володіти стійкістю, його існування має тривати до тих пір, поки основні суспільні відносини не зміняться в корені і більшості своїй. Елементи конституційного статусу особи вказують на головні напрями розвитку всієї системи прав, свобод і обов'язків, визначають зміст і основні цілі їх спрямування. Крім того, конституційні права , свободи і обов'язки визнаються такими, що безпосередньо діють, оскільки норми Конституції визнаються нормами прямої дії.

  Конституційно-правовий статус можна охарактеризувати як єдиний і однаковий для всіх. Проте наявність або відсутність деяких прав, свобод і обов'язків залежить від особливого статусу того чи іншого суб'єкта , суть якого полягає у приналежності чи неприналежності цього суб'єкта до громадянства держави.

  Громадянство -- це невід'ємний складовий елемент конституційно-правового статусу особи, що розкриває зміст юридичного зв'язку між конкретним громадянином та державою. Громадянство визначає постійний правовий зв'язок особи та держави, що знаходить свій вияв у наявності в держави і конкретної особи взаємопов'язаних і взаємообумовлених прав і обов'язків. Перебування особи у громадянстві означає наявність у неї повного обсягу прав і обов'язків. Лише громадянин може розраховувати на захист як всередині держави, так і закордоном; має право брати участь в управлінні державою і в повному обсязі володіє політичними правами і свободами; відбуває військовий обов'язок по захисту держави у Збройних силах.   

  Стабільність конституційного статусу особистості залежить від того, наскільки повно він відповідає фактичним суспільним відносинам, і від того, який порядок прийняття, скасування відповідних норм та внесення до них змін закріплений в законі. Конституція РФ в ст. 135 містить деякі гарантії стабільності статусу, визначаючи досить складний порядок перегляду статей гол. 2, що містять норми про права і свободи людини і громадянина.  
   Галузевий статус особи складається з певних повноважень, що забезпечують особі здійснення її можливостей у певній сфері суспільних відносин, яка регулюється тією чи іншою галуззю права . Кожна з галузей права закріплює права, свободи і обов'язки особи у певній сфері суспільних відносин, наприклад, у майнових, сімейних, трудових та інших. Роль і значення конституційно-правового статусу у його співвідношенні з галузевим статусом полягає в тому, що він системно інтегрує та об'єднує головні засади галузевого правового статусу.   

  Родовий (спеціальний) статус особистості відображає специфіку правового положення окремих категорій людей, які можуть мати якісь додаткові суб'єктивні права і обов'язки: військовослужбовців, пенсіонерів, інвалідів, працівників Крайньої Півночі та ін .   

  Індивідуальний статус характеризує особливості положення конкретної людини в залежності від його віку, статі, професії, участі в управлінні державними справами і т.п.

  На  думку О. В. Зайчук та Н. М. Оніщенко найбільш правомірною є класифікація правового статусу за двома критеріями.⁶

  I. За характером (змістом) правовий  статус класифікують на:

• загальний (конституційний), що характеризує статус особи як громадянина держави. Він визначається конституцією і не залежить від певних поточних факторів, є рівним, єдиним і стабільним для всіх суб'єктів. Зміна цього статусу залежить від волі законодавця, а не від бажання конкретної особи. Даний статус є базовим, вихідним для решти статусів, тому він не повинен враховувати багатоманітності суб'єктів права, їх особливостей та специфіки. Він визначає ступінь демократичності та соціальне призначення держави;
• спеціальний (родовий) статус відображає особливості правового становища певних категорій громадян. Він базується на загальному, хоча детальніше характеризує доповнюючі права, обов'язки та пільги, передбачені законодавством для певної категорії осіб (статус студентів, військовослужбовців, пенсіонерів, інвалідів тощо);
• галузевий статус характеризує особливості прав та обов'язків суб'єктів стосовно певної сфери суспільних відносин. Він конкретизує загальний статус нормами галузевого законодавства. Це надає можливість виділити адміністративно-правовий, цивільно-правовий, фінансово-правовий, кримінально-правовий та інші статуси;
• індивідуальний статус фіксує можливості та обов'язки певної конкретної особи. Він є сукупністю персоніфікованих прав та обов'язків, є динамічним та змінюється відповідно до змін у житті суб'єкта.

  На  думку професора Скакуна О.Ф.⁷ та багатьох інших українських вчених варто розрізняти три основних види правового статусу особи,- загальний, спеціальний та індивідуальний. Виходить свого роду «мотрійка», яка складається із трьох видів статусів у одного суб'єкта права. Вони нашаровуються один на одного і на практиці нероздільні. В основі всіх статусів знаходиться статус людини (відповідно до міжнародних прав людини). Загальний правовий статус у всіх громадян — один, спеціальних статусів (різноманітних) — багато, індивідуальних -стільки, скільки осіб проживає в державі.

  Правове становище конкретної фізичної особи  може розглядатися як сума загального, спеціального та індивідуального статусів, співвідношення яких варіюється залежно  від конкретних ситуацій.

  Слід  зазначити, що спеціальні статуси, які  конкретизують загальний правовий статус на рівні окремих соціальних груп, відрізняються різноманітнішою  галузевою гамою, ніж загальний  статус, який визначається конституцією.

  Спеціальні  статуси можуть міститися в рамках однієї галузі права (наприклад, державно-правовий статус депутата, цивільно-правовий статус підприємця, трудовий статус пенсіонера, процесуальне-правові статуси експерта-криміналіста, обвинуваченого та ін.) або мати комплексний характер (статус посадової особи, неповнолітнього, військовослужбовця та ін.).

  Відмежування  спеціального статусу однієї особи  від усіх інших осіб здійснюється у площині її правосуб'єктності, головним чином дієздатності, оскільки правоздатність є однаковою і  рівною для всіх. Так, право на заняття підприємницькою діяльністю і на створення акціонерного товариства — елемент правоздатності кожного, однак реалізувати його може лише особа, яка належить до соціальної групи підприємців. Тут виявляється специфічна дієздатність, яка може бути як внутрішньогалузевою (у такому разі вона виступає особливим видом галузевої дієздатності), так і міжгалузевою. Вона впливає на співвідношення спеціального статусу з галуззю права, тому що служить визначальною передумовою його виникнення.

  II. За суб'єктами розрізняють правовий статус:

  — фізичних та юридичних осіб;

  — іноземців, осіб без громадянства;

  — статус біженців;

  — статус українських громадян, які  перебувають за кордоном;