Реалізація тендерів в Україні

* джерело [11].

    Найбільшу питому вагу за сумою укладених договорів  займає основна процедура закупівель – відкриті торги – 27520 у 2009 році . За цією процедурою укладено договорів на суму 88 969 421.0 тис. грн.. . Питома вага цієї закупівлі у загальному обсязі закупівель зросла проти попереднього 2008 року, яка становила 84 719 875.1 тис. грн. і проти всіх попередніх незважаючи на те, що кількість у 2 рази зменшилася з 2001 роком.

    На  більш однаковому рівні стоять закупівлі спрощеною процедурою закупівель – запит цінових пропозицій, яка становила у 2009 році близько 2 803 794.1, а у 2001 році вона складала 2 009 686.2. Це пов’язано, перш за все, з тим, що на початку року, з метою ефективного та найшвидшого забезпечення закладів освіти та охорони здоров’я продуктами харчування, ліками та іншими предметами першої необхідності, замовники застосовували цю процедуру, як найбільш доцільну в ситуації, що склалася на момент здійснення закупівлі.

    У 2009 році неконкурентною процедурою закупівлі товарів, робіт і послуг “в одного учасника” здійснено 2391 закупівель. За цією процедурою укладено договорів на суму 32 973 396.2 млн. грн. У порівнянні з попереднім роком, застосування цієї неконкурентної процедури у загальному обсязі закупівель зменшилось більше ніж у 2,5 разів і становить 80 858 481.3 млн. грн.

    З введення закону поставки для державних потреб стають все привабливішими для середнього та малого бізнесу. Підприємці стають все обізнанішими у сфері державних закупівель, вони починають все більше брати участь рис. 2.2.

    Рис. 2.2. Кількість учасників у тендерах з 2001-2009.

    * джерело [12].

    Дивлячись на рис. 2.2. ми можемо зробити аналіз, що спочатку коли прийнявся Закон  про проведення тендерів їх кількість  стрімко  почала зростати і досягла  свого максимуму у 2002 році і становила  774051. Але починаючи з 2003 року їхня кількість почала стрімко зменшуватися і вже у 2009 році становила 143645 тис. учасників що майже у 5.4 рази менше ніж у 2002 році, це зменшення відбулося тому, що при проведенні тендерів, є значні матеріальні затрати учасників, особливо в частині укладання договору, які при програванні тендера повернути майже неможливо. 

2.2. Методологічні суперечності застосування тендерів в державній економічній політиці 

    Закупівля товарів, робіт і послуг – це молода сфера державної економічної  політики, яка була впроваджена з  липня 2000 року, коли вступив в дію  Закон України “Про закупівлю  товарів, робіт і послуг за державні кошти”[4]..

    Спочатку  застосування конкурентних процедур при  закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти виникало багато проблем і суперечностей, які  по мірі удосконалення сфери державних  закупівель, поступово вирішуються.

    На  перших етапах застосування конкурсних процедур закупівель виникали такі проблеми, як здійснення закупівлі водопостачання, енергопостачання, теплопостачання, водовідведення, обслуговування каналізаційних систем, поштові послуги, послуги електрозв’язку, послуги щодо перевезення залізничним  транспортом та інші, на які була монополія за часів Радянського  Союзу, що надаються комунальними підприємствами, а також послуги організацій, які в містах є єдиними.

    На  даний час більшість з цих  питань вже врегульовані змінами  до Закону України “Про закупівлю  товарів, робіт і послуг за державні кошти” та іншими нормативно-правовими  актами у сфері державних закупівель.

    Але ж залишається ще дуже багато не вирішених проблем і питань без  відповідей.

    Статтею 20 Закону України “Про закупівлю  товарів, робіт і послуг за державні кошти” передбачено, що за надання  тендерної документації замовник має  право вимагати плату, яка не повинна  перевищувати суму, необхідну для  покриття витрат на підготовку такої  документації та її розсилання. Економічний  зміст таких витрат полягає у  компенсації витрат на підготовку і  надання тендерної документації, необхідної для здійснення процедур державних закупівель згідно з чинним законодавством. Зазначені витрати  покривають лише вартість людино-годин  членів тендерного комітету, вартість послуг залучених сторонніх організацій, у разі їх залучення, друку копіювання, паперу тощо. В тендерну документацію не мають право включатися витрати, які відшкодовуються за рахунок  загальних видатків установи (оплата праці, електроенергія, міжміські розмови, амортизація комп’ютерної техніки  тощо). Але ж витрати на папір, заправка картриджу у принтер  та ксерокопіювальну машину також відшкодовуються  за рахунок загального кошторису  видатків установи[1].

    З іншого боку, законодавством у сфері  державних закупівель встановлено, що замовник має право вимагати плату  за тендерну документацію і ця плата  учасників за отримання тендерної  документації повинна зараховуватися як відновлення касових видатків по тому рахунку, з якого буде проведено  оплату закупівлі.

    В той же час Міністерство економіки  та з питань європейської інтеграції рекомендує створити єдині постійно діючі тендерні комітети (обласні, міські, районні) для здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти. Як правило, тендерні комітети створені, але секретарями цих тендерних  комітетів призначені працівники управлінь  економіки, які здійснюють підготовку усіх матеріалів на засідання тендерних  комітетів, підрахунок балів і таке інше. Тобто, усі витрати по організації  та проведенні торгів та засідань тендерних  комітетів несуть, як правило, управління економіки. А окремі рахунки, для  надходження плати за тендерну документацію, управління економік не мають право відкривати. Таким чином виникає ситуація коли плату за тендерну документацію беруть ті установи, які практично не несуть ніяких витрат на організацію та проведення торгів та засідань тендерних комітетів.

    Іншим питанням, що є невирішеним - є здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти на початку бюджетного періоду.

    Законодавчо це питання не вирішене, а тому замовники  не має можливості спланувати свою роботу щодо здійснення закупівель і  забезпечити безперервне та безперебійне постачання необхідних товарів, послуг та робіт для його діяльності[8].

    Це  питання потребує свого вирішення  не лише на місцевому рівні, а на і загальнодержавному. Підставою, що сприяє виникненню такої суперечності при проведенні тендерів є те, що Верховною Радою України бюджет на майбутній рік приймається, як правило, в кінці року. Потім проходить час (не менше місяця) доки бюджети будуть затверджені сесією на місцевому рівні, а доки показники будуть затвердженні безпосередньо у розпорядників коштів ще минає немало часу. Законодавчо передбачено, що контрольні цифри розпорядники державних коштів мають право затверджувати протягом місяця.

    Таким чином, виникає ситуація, коли розпочинається новий бюджетний рік, а кошторисні видатки або ще зовсім не затверджені, або були затверджені в останні  числа грудня. А для проведення процедури торгів необхідно не менше  двадцять одного робочого дня. Більше всього страждають від цієї ситуації лікарні, школи, дитячі садки, закриті  заклади тощо.

    В результаті цього, замовникам необхідно  застосовувати неконкурентну процедуру  закупівлі в одного виконавця, що сприяє зростанню ї кількості  в загальному обсязі закупівель та залученню меншого кола можливих постачальників до участі у торгах.

    Ще  однією з проблем, що виникає при  здійсненні закупівель товарів, робіт  і послуг за державні кошти є нестабільне  фінансування розпорядників державних  коштів.

    По  результатам торгів замовник укладає  угоду з переможцем торгів, в якій, як правило, прописаний графік фінансування закупівлі. Також умовами договору передбачаються штрафні санкції  щодо порушення будь – яких з  умов цього договору будь – якою стороною.

    Постачальники, розуміючи проблеми щодо фінансування закупівель, не звертаються до суду за невиконання умов договорів, але  ж таке звернення може мати місце, і тоді, замовнику необхідно буде покривати усі витрати пов’язані  як з неустойкою за невиконання умов договору так і з судовими витратами  і все це за рахунок бюджетних  коштів. Таким чином, розпорядник  бюджетних коштів не тільки порушить основну мету Закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” – їх економію, а ще й повинен бути нести додаткові  витрати.

    Перерозподіл  коштів протягом бюджетного періоду, а  особливо наприкінці бюджетного року, також заважає нормальній роботі замовника та сприяє не ефективному  використанню бюджетних коштів, а  інколи, навіть їх втраті.

    Як  правило, починаючи з липня місяця, за результатами виконання бюджету  за півріччя, починається перерозподіл державних коштів в результаті чого виникають ситуації, коли у одних  розпорядників ці кошти забирають, а іншим добавляють. Таким чином, замовники, у яких забрали кошти, повинні корегувати свої потреби  та вносити зміни до договорів, зменшуючи  їх суму та обсяги. Постачальники, як правило, неохоче йдуть на такі зміни, але  у них не залишається іншого вибору, бо фінансування все одно не буде.

    Замовники, яким дають додаткове фінансування, мають можливість збільшити свої обсяги закупівель, але лише через  повторні процедури відповідно до законодавства. Звісно, додаткове фінансування це не погано, але воно тягне за собою порушення Закону.

    У лині минулого року був прийнятий  наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України  “Про визначення предмету закупівлі”, яким передбачено, що замовник має визначати  предмет закупівлі відповідно до державного класифікатора ДК – 016 виходячи з річної потреби, також і у  випадках надходження додаткового  фінансування. В результаті надходження  додаткових коштів на рахунок замовника  на код економічної класифікації видатків, у кінці року може бути сума, яка підпадає під торги, але  враховуючи її неодноразове надходження, замовник здійснював закупівлю товарів, робіт чи послуг з цього коду без  застосування будь – яких процедур закупівель. Таким чином від порушує  частину 3 статті 14 Закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”, і перед контролюючими  органами несе повну відповідальність за порушення Закону.

    Статтею 33 Закону України “Про закупівлю  товарів, робіт і послуг за державні кошти” передбачений вичерпний перелік  умов застосування замовником, після  погодження в установленому порядку  з уповноваженим органом у  разі, неконкурентної процедури закупівлі  в одного виконавця, а наказом  Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 07.12.2000 №280 “Про порядок погодження Міністерством  економіки та з питань європейської інтеграції України застосування замовниками  окремих процедур державних закупівель” (Із змінами, внесеними згідно з Наказом  Мінекономіки, європ. інтеграції N 141 від 02.06.2003).

    Майже у всіх районах області складається  ситуація, коли при закупівлі товарів, робіт чи послуг необхідно застосовувати  неконкурентну процедуру закупівлі  в одного виконавця через відсутність  можливих постачальників і конкуренції  в районі. Найбільш поширеною такою  ситуацією є закупівлі бензину, продуктів харчування та ліків, коли в районні існує лише одна автозаправочна станція на весь район або декілька магазинів та аптек, розташованих на великій відстані один від одного чи від розпорядника коштів. А через незначне фінансування закладів районну, постачальники, що знаходяться далеко від замовника не бажають приймати участі у торгах.

    Таким чином, уповноважений орган, яким виступає Головне управління економіки облдержадміністрації повинно брати на себе відповідальність щодо безпідставного, зі сторони Закону, погодження застосування замовниками  неконкурентних процедур закупівель для  безперебійного забезпечення закладів продуктами харчування, медикаментами  тощо.  

2.3. Особливості контролю  здійснення тендерів  державними органами 

        До органів, що здійснюють нагляд, контроль та координацію у  сфері тендерів  товарів, робіт  і послуг, належать:

        - Верховна Рада України;

        - Кабінет Міністрів України;

        - спеціально уповноважений центральний  орган виконавчої влади з питань  координації закупівель товарів,  робіт і послуг;

        - Рахункова палата України;

        - Державна контрольно-ревізійна  служба України;

        - Державне казначейство України;