Сучасний стан вільних економічних зон в Україні

3

Міністерство аграрної політики і продовольства України

Харківський національний аграрний університет

ім. В.В. Докучаєва

Кафедра економічної теорії

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

на тему:

“Сучасний стан вільних економічних зон в Україні”

    Виконала:

    Студентка 3 курсу 1 групи

                                                                                 факультету обліку і фінансів

    відділення “Фінанси”

    Нерубацька Тетяна Вікторівна

    Перевірив: Філімонов Ю. Л.

Харків - 2011

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Аналіз історії створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон…………………………………………………………………..4

Розділ 2. Сутність, об’єктивна необхідність створення, загальні риси та класифікація спеціальних (вільних) економічних зон…………………………8

Розділ 3. Сучасний стан ВЕЗ в Україні……………………………………..15

3.1. ВЕЗ «Славутич»……………………………………………………...15

3.2. СЕЗ у Луганській області……………………………………………17

3.3. Спеціальна експериментальна економічна зона «Сиваш»………...19

3.4. СЕЗ «Закарпаття»…………………………………………………….20

3.5. СЕЗ в Одеській та Миколаївській областях………………………..22

Висновки…………………………………………………………………….......23

Список використаної літератури………………………………………………..25

Вступ

Вільні економічні зони (ВЕЗ) міцно увійшли у світову господарську практику та діють у різних державах. Зараз у світі, по різним даним, від 400 до 2000 ВЕЗ, але до них не можна віднести ні одну українську, оскільки ті утворення, які в Україні називаються "вільними економічними зонами", не задовольняють міжнародні вимоги, які виставляються до такого роду зонам.

Крім того, не звертаючи уваги на неодноразові спроби створення реально функціонуючих ВЕЗ в Україні, вони остаються у вітчизняній економіці явищем скоріш екзотичним, навколо якого протягом вже багатьох років йдуть гострі, але далеко не завжди з реальними плодами дискусії. Судячи по гостроті цих дискусій, а також по відсутності значимих практичних результатів діяльності українських ВЕЗ, до сих пір не можна вважати достатньо ясним: доцільне і спроможне взагалі їх широке створення в наших перехідних умовах? В якій мірі ці зони можуть отримати розвиток в Україні? Чи являються зони вільного підприємництва своєрідною "природною монополією" лише окремих прикордонних районів України? Наскільки широкими можуть бути їх кордони? На якому рівні повинні прийматися рішення про створення таких зон, які процедури при цьому доцільно примінять? Для відповіді на подібного роду питання потрібно ознайомитися із існуючою світовою та вітчизняною практикою, спробувати проаналізувати накопичений (в тому числі - і негативний) досвід. Це дозволить об`єктивно оцінити можливості та перспективи створення і розвитку вільних економічних зон в українській економіці.

Розділ 1. Аналіз історії створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон.

Непропорційність розвитку регіонів, їх особливе геополітичне і кліматичне розташування та інші економічні і соціальні фактори іноді потребують особливого механізму регулювання інвестування і підприємництва. Це проявляється в особливості правового положення суб`єктів підприємницької і іншої діяльності, наявності податкових пільг, особливого митного режиму і ін. В зв`язку з цим створюються спеціальні економічні зони : вільні, торгові, офшорні, митні і ін.

Давня історія створення і існування вільних економічних зон проявила як свої позитивні так і негативні сторони. Нічим не закріплене старання деяких регіонів з досить великими територіями за любу ціну отримати статус вільної економічної зони лише дискредитує вигоди від таких зон. Якщо виходити лише з такого мотиву створення таких зон як зниження податкового тиску на суб’єкти підприємництва, то така зона, як правило, себе не виправдовує і стає тягарем для інших регіонів.

Світова практика виходить з того, що вільні економічні зони створюються з метою інтенсифікації економічного обороту в таких регіонах (територіях). Інше кажучи, в економічному плані в ВЕЗ встановлюється пільговий режим оподаткування , щоб за рахунок збільшення кількості суб’єктів і об’єктів оподаткування в кінцевому результаті мати виграш. Вільні економічні зони створюються в тих регіонах, де є інтенсивні транспортні артерії, транспортна інфраструктура добре розвинута, зона є відносно обмежена, має трудові ресурси і перспективи в спеціалізації на певному виді діяльності при умові дешевизни товару. В Концепції створення і функціонування вільних економічних зон передбачається, що їх основною метою є наступне:

                  стимулювання структурних перевтілень в економіці шляхом притягнення іноземних інвестицій;

                  збільшення надходжень на внутрішній ринок високоякісних продукції і послуг;

                  активізація науково-технічного обміну, притягнення і упровадження нових технологій;

                  переймання передового організаційного і управлінського досвіду здійснення ринкових методів господарювання;

                  створення сучасної ринкової інфраструктури;

                  поліпшення використання природних і трудових ресурсів;

                  прискорення соціально-економічного розвитку окремих регіонів і держави в цілому, збільшення життєвого рівня населення.

Рішення цих питань здійснюється на правовій основі. Законодавство о вільних економічних зонах має відносну автономію, з одного боку примикає до інституту зовнішньоекономічної діяльності оскільки охвачує собою врегульовані їм правовідносини, а з другого боку до інвестиційного законодавства, яке розраховано на посилення притока іноземних інвестицій в державу. Вказуються припущення що вільні економічні зони – це спеціальний інститут законодавства про підприємництво. Всупереч суперечкам відносно приналежності інституту вільних економічних зон треба підкреслити наступне:

                  суб’єкти в ВЕЗ є одночасно суб’єктами підприємницької діяльності або мають управлінські повноваження, в тому числі, і контролюють таку діяльність;

                  встановлюється особовий пільговий режим оподаткування здійснення валютно-фінансових, митних і інших операцій суб’єктів підприємництва, який вводиться в особовому порядку згідно закону на певній території з метою притягнення іноземних інвестицій і створення сприятливих умов для іноземних інвесторів, збільшення експортних можливостей, притягнення і запровадження нових технологій, передових ринкових методів господарювання (“ноу-хау” управлінського характеру, покращення і ефективного використання інфраструктури ринку, природних, трудових і інших ресурсів);

                  загальна мета створення ВЕЗ – покращення умов життя населення і створення гідних людини умов життя шляхом прискорення соціально-економічного розвитку країни ( цього притримується і Україна ). На жаль, в деяких нормативних актах така залежність не проводиться і складається відчуття, що ці процеси розірвані. Але вони залежать від основної мети і мають ряд складових:

o                   економічна мета: притягнення іноземного і національного капіталу за рахунок стимулювання його активності на певній території, використання переваг міжнародного географічного положення і розподілення труда, ліквідація монополій зовнішньої торгівлі через усунення перешкод для доступу до них;

o                   соціальна мета: задоволення потреб населення у високоякісних товарах і насичення внутрішнього ринку , прискорення розвитку відсталих регіонів за рахунок концентрації в них необхідних для цього ресурсів, підвищення рівня кваліфікації працюючих за рахунок упровадження передового досвіду організації і управління фінансами, культури менеджменту;

o                   науково-технічна мета: підвищення ефективності використання інфраструктури на території ВЕЗ, прискорення інноваційних процесів і упровадження, притягнення передових вітчизняних і іноземних техніки та технологій, вчених і спеціалістів.

Порядок створення, механізм функціонування і ліквідації спеціальних (вільних) економічних зон на території України визначений Законом України № 2673-12“ Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” від 13 жовтня 1992 року.

Крім цього кожна така зона встановлюється спеціальним актом законодавства. Тобто, правове регулювання створення і діяльності ВЕЗ здійснюється на загальному і спеціальному рівнях. Правове положення (статус) і територія кожної вільної економічної зони, строк, на який вона створюється, визначається на основі економіки і соціально обумовлених показників Верховною Радою України, яка на основі пропозицій органів місцевого самоврядування приймає окремі закони індивідуального призначення.

Розділ 2. Сутність, об’єктивна необхідність створення, загальні риси спеціальних (вільних) економічних зон.

Згідно із документами міжнародної конвенції по спрощенню і гармонізації митних процедур, під вільною економічною зоною (або “зоною-франко”) треба розуміти частину території держави, на якій товари розглядаються як об’єкти, які знаходяться за межами національної митної території (принцип “митної екстериторіальності”) і тому не підлягають звичайному митному контролю та оподаткуванню. Інше кажучи, ВЕЗ – це частина території держави з особливим діючим режимом. Спеціальне законодавство, що виражає цей режим, регулює діяльність господарюючих суб’єктів у ВЕЗ, охоплює наступне коло питань: митне регулювання; оподаткування; ліцензування; візове оформлення; банківську діяльність; майнові та заставні відносини (в т.ч. – відносини, що стосуються прав власності на землю); надання концесій; управління вільною зоною. Певну специфіку в ВЕЗ можуть мати також акти трудового і соціального законодавства.

Термінологія “вільних економічних зон” (ВЕЗ) знайшла широке розповсюдження у світовій практиці на протязі останньої чверті століття. У сучасному вигляді вони виникли на початку 70-х років у країнах південно-східного азіатського регіону. Незабаром ці країни надбали назву “азіатських тигрів”, завдяки їх економічному стрибку за рахунок досягнення найбільш високих у світі темпів розвитку їх господарств. Ще 1 січня 1970 року, одна з перших у світі, Південна Корея прийняла закон про утворення вільної економічної зони. З ціллю залучення іноземних інвестицій, стимулювання зростання експорту, зростання зайнятості, удосконалення промислових технологій і, у кінцевому рахунку, прискорення економічного розвитку країни, цим законом була створена ВЕЗ в прибережних районах Південної Кореї, котра стала одним з лідерів “азіатського дива”, трохи потьмянілого на ґрунті світової фінансової кризи останніх років.

В сучасних теоретичних роботах, присвячених проблемам вільних зон, їх сутність трактується більш широко: вони визначаються як інструмент вибіркового скорочення масштабів державного втручання в економічні процеси. Це формулювання поняття “вільна зона” охоплює весь спектр явищ, пов’язаних з дією преференціального режиму господарювання. Як в іноземній, так і у вітчизняній науковій літературі розповсюджено визначення ВЕЗ, як частини національної території, економічний потенціал якої зорієнтовано на вирішення специфічної задачі (або комплексу задач). Це виділяє частину території країни, що розглядається, із загального ряду. В той же час підприємницька діяльність на території ВЕЗ повинна бути спрямована на вирішення проблем оптимального розміщення продуктивних сил у цілому по країні, а також її інтеграції у світове господарство. В прийнятому 13 жовтня 1992 р. Закону України “Про загальні положення створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” було використано термін “спеціальні зони”, котрі мають досить широкий діапазон спеціалізації: “Спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб”.

У статті 3 цього закону дана класифікація вільних економічних зон, котрі включають спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон.

Характерні риси ВЕЗ:

1.                  Застосування різних видів пільг та стимулів, в такому числі:

                  Зовнішньоторговельних (зниження або відміна експортно-імпортних зборів, спрощений порядок здійснення зовнішньоторговельних операцій);

                  Фіскальних, пов’язаних із податковим стимулюванням конкретних видів діяльності. Пільги можуть зачіпати податкову базу (прибуток або доход, вартість майна і та ін.), окремі її компоненти (амортизаційні відчислення, витрати на заробітну плату, транспорт), рівень податкових ставок, питання постійного або тимчасового звільнення від оподаткування;

                  Фінансових, які включають різні форми субсидій, що надаються як у прямому виді – за рахунок бюджетних кошт і преференційних державних кредитів, так і опосередковано – у вигляді встановлення низьких цін на комунальні послуги, зниження орендної плати за користування земельними ділянками і тому подібне;

                  Адміністративних, що спростовують процедури реєстрації підприємств, режиму в’їзду-виїзду іноземних громадян.

В результаті застосування пільг норма прибутку в ВЕЗ складає 30-50%, а іноді і більше: наприклад, транснаціональні компанії отримують в азіатських ВЕЗ в середньому 40% прибутку в рік. Суттєво скорочуються (в 2-3 рази) строки окупності капітальних вкладень (вважається нормальним для ВЕЗ, коли ці строки не перевищують 3-3,5 роки).

2.                  Наявність локальної, відносно відокремленої системи управління зоною, наділеною правом приймати самостійні рішення в широкому економічному спектрі.

3.                  Всебічна підтримка зі сторони центральної державної влади.

Створення ВЕЗ – діюче направлення розвитку економіки окремих територій і регіонів, зорієнтоване, як правило, на рішення конкретних приоритетних економічних задач, реалізацію стратегічних програм і проектів. При цьому, як показує практика, система пільг, встановлених в ВЕЗ, у достатній мірі індивідуальна і тісно пов’язана з програмами, що реалізуються на її території. Втім, як відмічено Васильєвим Л., згідно світовому господарському досвіду, початкові цілі та задачі, що декларуються при створенні ВЕЗ, частіше не співпадають з тим що діється в результаті фактичного розвитку.