Специфіка використання соціально-комунікаційних технологій політичних афер

По-четверте, важливим завданням  політичної комунікації Верховної  Ради, Секретаріату Президента, Кабінету Міністрів України є презентація  їх діяльності як інститутів державної  влади і впливових, активних суб'єктів політики” [12].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. ТИПОВІ РИСИ СОЦІАЛЬНО КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ПОЛІТИЧНИХ АФЕР

 

 

1. Взаємозв’язок понять «соціально-комунікаційні технології» і «політичні афери» 

 

 

Афера - неодобр. ризиковане, сумнівне і непристойна справа, підприємство з метою особистої наживи  В розпачі, в смутку, без сукні, без забезпечення на завтрашній день, оточені зростаючими сім'ями, вони кидаються, закривши очі, на афери, вигадують спекуляції. А. И. Герцен, «Минуле і думи», 1864 р. (цитата з Національного корпусу російської мови, см. Список літератури) Одним словом, це був типовий представник спекулянтів серед торговців хутром, породжених останніми аферами. М. М. Пришвін, «Сіра сова», 1938 р. (цитата з Національного корпусу російської мови, см. Список літератури)

Афера - устар. справа, ризиковане підприємство, в результаті якого мається на увазі одна особиста вигода  - Знаєте що: я впевнена, що покупка вашого маєтку - дуже вигідна для мене афера і що ми зійдемося, але ви повинні мені дати ... два дні - так, два дні терміну. І. С. Тургенєв, «Весняні води», 1872 р. (цитата з Національного корпусу російської мови, см. Список літератури) - Кожен, пропонуючи свою аферу, представляє її та вірним і вигідним, а на ділі часто виходить казна-що . Н. С. Лесков, «На ножах», 1870 р. (цитата з Національного корпусу російської мови, см. Список літератури) [1].

Олександр Майкоса, фінансовий директор, Росенергомаш, учасник програми Master of Banking and Finance [MBF], kmbs, за мотивами книги Олександр Соловйова та Валерія Башкірова "Найбільші світові афери. Мистецтво обману і обман як мистецтво" виводить власне поняття «афера» : «В історії прийнято виділяти категорію людей сумнівної репутації, яким вдалося, однак, залишити помітний слід у подіях свого часу. Як правило, вони багато подорожували, активно займалися політикою і бізнесом, підозрювалися в шпигунстві, мали невстановлені джерела доходів. Приблизно так у загальних рисах описується "середньостатистичний авантюрист". Авантюризм також є рисою характеру, "породжує психологічний і фізіологічний збудження", яке має як позитивні, так і негативні наслідки з точки зору діючої соціальної системи цінностей. Відомий сучасний письменник Мілан Кундера описує термін "авантюра" як "пристрасне відкриття невідомого" - досить поетично для заперечення.

Але у випадку з "гаманцем" поетика випаровується, і авантюра перетворюється в аферу. Іншими словами, авантюра, мета якої - досягнення особистої вигоди, називається аферою.» [13].

У продовженні своєї  статті Марія Логунова наводить власні міркування щодо комунікативної взаємодії між центрами прийняття державно-управлінських рішень: «Комунікативна взаємодія між центрами прийняття державно-управлінських рішень передбачає:

1)    взаємний  обмін інформацією, а саме —  передачу інформації та забезпечення її розуміння всіма учасниками комунікативного процесу;

2)    активну взаємодію  суб'єктів комунікації, починаючи  від оцінки, сприйняття чи не  сприйняття інформації і закінчуючи  об'єднанням з метою організації  спільної діяльності, у процесі  чого формується взаєморозуміння, суперництво чи конкуренція;

3)    взаєморозуміння  учасників комунікації.

Отже, комунікативну взаємодію  між центрами прийняття державно-управлінських  рішень можна розглядати як інформування, взаємовплив, певні взаємовідносини  між її учасниками, досягнення порозуміння.

Зміст комунікації між  центрами прийняття державно-управлінських  рішень залежить від мотивів і  цілей, визначених ними, знання предмета комунікації, дотримання морально-етичних  принципів комунікативної взаємодії  та володіння засобами психологічного впливу. Ще Аристотель наголошував на тому, що для успішної комунікації потрібно володіти «здоровим глуздом, справжнім бажанням та істинними моральними рисами» [12].

Як уже зазначалося, основною метою комунікативної взаємодії між Верховною Радою України, Президентом, Кабінетом Міністрів повинно стати досягнення взаєморозуміння та організація взаємодії в реалізації завдань єдиної державної політики.

Взаємодія — це процес безпосереднього або опосередкованого впливу суб'єктів комунікації один на одного. Цей вплив ефективний за умови, коли кожен з них є стороною, потреби якої в процесі комунікативної взаємодії задовольняються. Такими потребами є прагнення бути почутим, зрозумілим, бажання отримати відповіді на поставлені запитання.

Готовність до взаємодії  в суб'єктів комунікації (як і  спілкування загалом) базується  на трьох основних компонентах:

1.   Мотиваційному  — бажанні спільно працювати,  творити, реалізовувати поставлені  цілі.

2.   Змістовному  — розумінні, як спільно працювати,  спілкуватися задля досягнення  тієї чи іншої мети.

3.   Операційному  — готовності до спільної діяльності (наявності для цього необхідних  знань, умінь, навичок).

Психологічною передумовою  успішної взаємодії центрів прийняття державно-управлінських рішень як суб'єктів комунікації, на думку психологів, є їх здатність сприймати один одного як партнерів у творенні державної політики.

Цьому сприяють:

•     спільність цілей — досягнення суспільного  добробуту і зміцнення держави;

•     умови, що передбачають співпрацю [12].

На думку А. І. Допіри комунікативна система ефективна за умови, коли:

•     інформаційне повідомлення дієво впливає на суб'єктів  комунікації, їх ціннісні орієнтації, соціальні настанови або знання;

•     в самому повідомленні міститься елемент  нового, потенційна можливість його засвоєння;

•     внаслідок  отриманої в процесі комунікації  інформації зменшується існуючий стан невизначеності [6].

Дослідники у сфері  комунікацій вважають, що її ефективність визначається зокрема мірою єдності між повідомленнями комунікатора та комунікативною поведінкою реципієнта. Це, на нашу думку, посилює значення такого компонента комунікативного процесу як зміст комунікації. Психологи рекомендують дотримуватись таких психологічних принципів успішної комунікації: єдності змісту і форми комунікації; рівності психологічних позицій учасників комунікації, їх відкритості; формування позитивного емоційного клімату в процесі здійснення комунікації.

Для забезпечення сприйняття змісту комунікації необхідно, щоб інформація, яка надходить із центрів прийняття державно-управлінських рішень, була спрямована на те, щоб зробити процес комунікації доступним, зрозумілим, прийнятним, емоційно-позитивним. Це можливо за умови дотримання певних психологічних вимог до змісту політичної комунікації — простоти, доступності, зрозумілості, лаконічності.

Простота змісту комунікації  — це вміння подати інформацію зрозумілою мовою, логічно, аргументовано, не вдаючись до складних форм і громіздких мовних зворотів. Складність змісту комунікації спричиняє додаткові бар'єри у її сприйнятті.

У цьому контексті  фахівці рекомендують:

•     надавати перевагу коротким реченням, уникаючи водночас у викладі матеріалу  «телеграфного стилю»;

•     не вживати  надмірно складних синтаксичних конструкцій;

•     важливу  для сприйняття інформацію краще  подавати в простому реченні;

•     уникати  пасивних речень;

•     якомога  менше в інформаційних текстах  використовувати найвищий ступінь  порівняння, оскільки тоді інформацію можуть сприймати як перебільшення;

•     економно використовувати прикметники (їх надмірність  у текстах повідомлень створює  враження неприродності).

Доступність політичної комунікації досягається через  подачу її змісту в зрозумілій формі, чітких поняттях, з конкретно визначеними цілями, близькими до потреб учасників комунікації, стимулювання уваги, інтересу, сприйняття. Ускладнення змісту комунікації, нерозуміння партнерами його суті створюють перешкоди для досягнення порозуміння та організації на цій основі взаємодії.

Рівність психологічних  позицій учасників комунікативної взаємодії — наступний психологічний  принцип, дотримання якого сприяє досягненню ефективності політичної комунікації  й обумовлений двостороннім взаємним характером комунікаційного процесу. Для досягнення психологічної рівності в процесі комунікативної взаємодії пропонується:

•  демонструвати щирий  інтерес до позицій учасників  комунікації, розуміння їх потреб, незалежно  від того, яку роль вони виконують  — партнерів чи опонентів;

•  відмовитися в процесі комунікації від зверхнього, менторсько-повчального тону, наказів і погроз, претензій, іронії й сарказму;

•   намагатися поставити  себе на місце протилежної сторони, щоб зрозуміти її прагнення, бажання, інтереси;

•   уникати зловживань критикою та засудженнями;

•  час від часу використовувати похвалу, виявляти розуміння й умовну підтримку як партнерів у спілкуванні, так і опонентів.

Що ж до критеріїв  ефективності змісту політичної комунікації  між центрами прийняття державно-управлінських  рішень, то такими повинні бути:

а)  Корисність. З позицій  впливу інформації на ефективність досягнення мети, результат політичної комунікації  може бути оціненим як:

• порожня інформація (її ніяк не можна використати для прийняття відповідальних рішень);

•    негативна інформація (дезінформація);

• позитивна інформація (може бути використана для прийняття відповідальних рішень).

б) Повнота і точність. Повнота змісту комунікації виявляється  через урахування основних факторів, що склалися у визначеній

ситуації, глибину висвітлення основних питань). Точність інформації характеризує ступінь наближення фактів, висновків, коментарів, прогнозів до реального стану речей.

в)  Достовірність. Недооцінка або переоцінка різних фактів можуть завдати шкоди всьому процесу  комунікації. Важливими умовами дотримання принципу достовірності інформації є:

•     правильний добір фактів;

•     виділення  найбільш важливих моментів;

•     глибоке  розуміння проблеми.

г)  Своєчасність. Корисність інформації залежить від того, наскільки  вона своєчасна.

д)  Чіткість викладу. Інформаційний матеріал повинен  бути викладений просто, доступно, за необхідності — ілюстрований схемами, таблицями, графіками. Якщо інформація не зрозуміла, її не читають, їй не вірять.

е)  Переконливість.

Встановленню довіри і безпечності в процесі комунікації сприяє також дотримання такого психологічного принципу як відкритість позицій учасників комунікативної взаємодії. Він передбачає:

•     уважне й  поважне ставлення до потреб іншої  сторони, визнання за нею права мати власний погляд на ситуацію чи проблему;

•     уміння слухати, виявляти щирий інтерес до позиції  протилежної сторони.

Ще одним психологічним  принципом, дотримання якого гарантує ефективність та результативність політичної комунікації, є формування позитивного  емоційного клімату, що забезпечується через:

•    дотримання в процесі комунікативної взаємодії  правил етики і культури політичного  спілкування;

•    вияв позитивного  ставлення до учасників комунікації;

•    уважне й  поважне ставлення до партнерів  комунікації.

Етика й загальнолюдська  мораль повинні бути визнані всіма  суб'єктами прийняття державно-управлінських  рішень підвалиною їх взаємодії в  процесі здійснення політичної комунікації. У цьому контексті мова має  йти про дотримання ними кодексу  морально-етичних правил, вироблених людством упродовж багатьох століть, зокрема доброзичливості, ввічливості, уважності, самокритичності, чесності й порядності, тактовності, справедливості й об'єктивності в оцінюванні дій і вчинків.

Зміст політичної комунікації  суб'єктів прийняття державно-управлінських рішень — це певний обсяг інформації, яка має бути доведена до учасників процесу. Для цього вона повинна мати чітко визначену мету: чи це повідомлення, яке має бути лише сприйняте; чи це інформація, розрахована на зворотну реакцію; чи це спонукання до конкретної дії. У кожному з цих випадків зміст спілкування повинен бути заздалегідь підготовленим, продуманим.

Підвищенню ефективності державно-управлінської діяльності, за умови їх умілого використання, сприяють різноманітні форми комунікативного впливу, які використовуються у практиці державного управління, а саме: