Специфіка використання соціально-комунікаційних технологій політичних афер

5) Високо розвинуте  почуття переваги, що дозволяє  діяти впевнено по відношенню  до людей, які, на думку суб'єкта  афери, «безумовно», стоять в інтелектуальному відношенні набагато нижче шахрая і тому дозволяють себе обманювати.

6) Установка на таке  порушення законів, яке передбачає  можливість уникати викриття  і покарання.

Об'єктом шахрайства в  принципі може виявитися будь-яка  людина. Але найбільша ймовірність таким виявитися у того, хто, по-перше, як і шахрай, хотів би швидко і без витрат звичайних трудових зусиль збагатитися. У цьому пункті багато жертв за мотивами тотожні самим шахраям [28].

Суспільне невдоволення в нашій державі станом справ  має місце постійно. Але, висловлюючи нарікання на низький рівень життя, корупцію, соціальну несправедливість, національне приниження та інші не дуже приємні явища сучасності, українці чомусь не виявляють особливого бажання вийти з цього замкненого кола проблем. Мало того, своєю пасивною громадянською позицією та політичною несвідомістю самі ж сприяють функціонуванню ненависної їм системи.

Не довіряючи сучасній політичній еліті, українці, втім, продовжують  обирати одних і тих самих, демонструючи свою політичну короткозорість та безграмотність. Лаючи владу за тяжке матеріальне становище та цілу низку економічних проблем, вони так і не спромоглись бодай на якийсь серйозний масовий виступ за покращання соціальних умов свого існування. Складається враження, що нація перебуває у напівсвідомому стані і нездатна до адекватного сприйняття дійсності.

Усе розпочалось ще на зорі нашої незалежності. Першим і  основним виявом політичної короткозорості українців стали події після 24 серпня 1991 року. Здавалось би, кожний громадянин мав розуміти, що країною не повинні надалі керувати ті, чиїм головним завданням раніше було будь-що не допустити виникнення незалежної Української держави. Проте українці разом із колоністами з колишньої метрополії обрали на вершину влади тих, хто ще вчора був запеклим ворогом існування суверенної української нації поза сферою орбіти Москви і знищував будь-які прояви «буржуазного націоналізму».

Після 1991 року ці політичні  діячі різних рівнів із благословення  толерантного та незлопам’ятного українського народу взялися будувати ту державу, проти виникнення якої вони боролись у радянську епоху. Результати їх «активної роботи» ми бачимо та оцінюємо вже протягом двадцяти років. Політично некомпетентні українці легко повірили придуманій ними ж байці, яка була підтримана колишніми слугами іншої держави: країні потрібні досвідчені управлінці. От Україна і отримала досвідчених управлінців з радянської епохи. Щоправда, їх досвід і мудрість чомусь уплинули лише на розмір їх матеріальних статків та зробили можливим становлення й процвітання олігархічно-кланової системи. Через «ефективну» роботу тих, кому обережні та тенденційно мислячі українці довіряли свою долю впродовж 20 років, ми є державою з одним із найвищих рівнів корупції у світі та наздоганяємо за показниками доходів населення не Європу, а Африку, вже відстаючи від Латинської Америки.

Орієнтація на політиків, що не сповідують жодну ідеологію, крім ідеології максимального збагачення, які є вірними слугами того чи іншого олігарха, комплекси національної меншовартісності, байдужості та безпорадності хворобливо позначаються на українській нації. Українці поки що не спроможні обирати справжню еліту, так само як не здатні вони вимагати від своїх обранців детального звіту за їх роботу.

Пригадаймо, як наші наївні громадяни сліпо повірили розрекламованому бренду «Сильної України», подумавши, що ось вона, заповітна третя сила, альтернатива Януковичу і Тимошенко. В українському суспільстві знайшлося чимало тих, хто повірив колишньому комсомольцю-комуністу та керівнику виборчого штабу Партії регіонів у незабутній 2004 рік. Під час виборчої президентської кампанії про Тігіпка полюбляли говорити різні прошарки населення. Українські бізнесмени глибокодумно висловлювались про фаховість Сергія Леонідовича, його націленість на реальні реформи та покращання умов для підприємницької діяльності. І почути такі думки можна було як серед підприємців Сходу та Півдня, так і Києва та Західної України. А легковірні представниці слабкої статі частенько відчували захоплення мужньою постаттю та впевненим голосом Тігіпка, який промовляв до них з екранів телевізорів і проникливо дивився з численних бігбордів. Не обійшлось і без традиційної української побутової філософії на кшталт: «Він вже багатий, все має, то, може, щось і для народу зробить».

Щедро профінансована рекламна кампанія та вдалий стиль, підібраний дорогими іміджмейкерами, дали змогу  Тігіпкові полонити серця багатьох. Більше 13%, або 3,21 мільйона голосів виборців у першому турі, — ось ще один симптом політичної хвороби громадян України. Саме такою є кількість жертв чергової політичної афери в історії незалежної України.

Минуло півтора року правління Януковича і Партії регіонів, але українці все ще рефлексують  і щодо нинішньої влади, і колишньої, обмежуючи себе у виборі.

Таке враження, що в наших громадян є кілька життів у запасі. Напевно, вони згодні почекати десятки, а то й сотню-другу років, коли в цієї політичної псевдоеліти та її спадкоємців-мажорів ні з того ні з сього раптом прокинеться совість і бажання працювати на благо України, а не на власне збагачення.

У США палату представників  обирають кожні два роки, і це вважається цілком нормальним, оскільки дає змогу громадянам контролювати своїх посланців і не відстрочувати  настання відповідальності за їхню роботу. Проте в значної кількості українців побутує думка, що вибори — це процедура, яку треба проводити якомога рідше. І вони дають нечувані часові дивіденди тим, кого в душі зневажають, але все одно регулярно обирають на верхівку політичного Олімпу, щоб потім проклинати їх і нарікати на низький рівень життя та через безліч інших проблем.

Українська політична  короткозорість — це хронічна хвороба, яка тримає націю в тісних рамках корупції, соціальної та національної несправедливості, історичної меншовартісності та власної нереалізованості. На жаль, недалекоглядні українці вже впродовж двадцяти років незалежності надають перевагу тим політикам, чий світогляд не виходить за межі існуючої системи, а не тим, хто прагне її ліквідувати. І поки така політична національна короткозорість не буде вилікувана, чекати на серйозні зміни в країні не варто [14].

Щодня народжуються все  нові і нові способи шахрайства (або  різновиду "старих"). Якщо в процесі крадіжки злочинцеві достатньо, як правило, домогтися доступу до чужого майна за відсутності власника, то побутове шахрайство відбувається безпосередньо з його участю. При цьому шахраї не застосовують насильства - свої цінності люди віддають їм добровільно.

Аферистові необхідно  переконати жертву в тому, що він  не той, ким є насправді, вселити  віру у свої можливості та перспективи співпраці - тобто просто "розвести лоха". Шахраї непогані психологи. Якщо нахабно і відверто залізти в чужу кишеню, то потерпілий, довго не роздумуючи, побіжить до найближчого відділення міліції. А якщо хитро обвести навколо пальця, пообіцявши, пообіцявши при цьому манну небесну, то не кожен обведений навколо пальця наважиться виставити напоказ свою дурість, давши цій справі розголосу. Крім того розумні і спритні пройдисвіти користуються і тим, що ошуканий навіть цілком чесна людина (комерсант) далеко не завжди буде шукати захисту у влади ще й через не довіри до цієї самої влади.

Кваліфікований аферист  планує не тільки підготовку механізму  шахрайства та шляхи'' відходу'', а й  подальше життя і поведінку. Взагалі процес «розлучення лохів» - процес нераціональний.

На підготовку до'' акції'' йде не менше часу, ніж у артистів цирку, що репетирують ризиковані трюки. Аферист відпрацьовує все, аж до найдрібніших деталей. Але основою нерідко  є й талановиті імпровізації, здатність  заколисати пильність самого обережного людини. Психологічна наука вважає, що перше враження про людину на 38 відсотків залежить від тону голосу. 55% - від візуальних відчуттів. І лише 7% - від того, що говорить наш новий співрозмовник. Словом, висновки, про які говорять психологи, повністю відповідають першій частині прислів'я - зустрічають по одягу Що досконало і використовується шахраями.

Обіцянки або обман  щодо майбутніх подій, став практикуватися досить часто, особливо якщо мова йде  про дії самого шахрая (помилкові обіцянки). Змістом помилкового обіцянки є обставини майбутнього часу: шахрай обіцяє збагатити, дістати товар за півціни, сплатити борг і виплатити відсотки, організувати захоплюючий відпочинок і поїздку і т.д. Обманюючи щодо своїх дій в майбутньому, шахрай тим самим створює невірне уявлення про свої дійсні наміри, які у нього є в даний момент. І не завжди розгледиш в чарівному незнайомцеві безсовісного шахрая.

Взагалі процес «розлучення  лохів» - процес нераціональний. Аферист ніколи не буде сперечатися з потенційною жертвою, він переконує, причому звертаючись не до розуму "лоха", а прямо до підсвідомості. І робить це на рівні не понять, а символічних образів. Правильне використання ораторського мистецтва – яскрава перевага афериста і його білет до перемоги. Наразі, ми можемо звернутися до самої сутності красномовства в політиці, щоб визначити способи використання ораторства для власних цілей [28].

Соціально-політичне  красномовство – одне з найдавніших  родів красномовства, яке уславило імена Демосфена, Цицерона, інших видатних ораторів. Демократизація суспільства стимулює ораторську творчість громадян на зборах, мітингах, сесіях Верховної Ради та інш.

Політична промова –  один із найважливіших видів соціально-політичного  красномовства. Дієвість політичних промов змушує політиків надзвичайно вдумливо ставитись і до змісту їх, і до форми – мови, стилю, композиції усного або письмового політичного тексту.

Парламентське красномовство  має чимало “секретів” публічного переконання аудиторії: оригінальність думок, ґрунтовні спостереження, яскраві описи, гумористичні сценки, щирі почуття тощо.

Мітингова промова має  на меті з’ясувати, зробити зрозумілою якусь актуальну, хвилюючу громадську проблему, спонукати слухачів до певних дій. Вона перебуває на стику політичного  й дипломатичного жанрів красномовства.

Визначається посиленою експресивністю, виразністю, часом виступає прелюдією до мобілізації колективних зусиль для важливої та невідкладної мети. Водночас у жодній іншій галузі не спостерігається такої динаміки зміни позицій, використання політичної програми в особистих інтересах, а часом і просто демагогії. Популістський оратор завжди апелює до маси, пропонує оманливо легкі рішення, аби домогтися бажаної політичної мети. Проте відповідальність політичного оратора дуже велика, адже політичний оратор мобілізує до активної діяльності тисячі людей і його слово дуже легко стає дією. Політична культура виховується століттями; вміння вести політичну боротьбу суто вербальними методами, з повагою до опонента не з'являється на голому місці. Нинішній стан політичного красномовства в Україні переконливо свідчить, що оратор-політик мусить терміново вивчати основи ораторського мистецтва, починаючи хоча б з доброго знання державної мови.

За сферою функціонування політична промова диференціюється на парламентську, мітингову та воєнну. У моменти суспільного неспокою, революцій або соціальних перетворень широке розповсюдження знаходять мітингові промови. У періоди стабілізації суспільного життя переважає інтерес до парламентського красномовства. У наш час швидко розвивається як парламентське, так і мітингове красномовство. Зрозуміло, що підтримання бойового духу, патріотичних почуттів неможливе в умовах воєнних дій без виступів командирів різного рангу: відомі численні випадки, коли слово було рівноцінне зброї. Особливого значення політичне красномовство набуває в умовах широкого тиражування його засобами масової комунікації — преса, радіо, телебачення [16].

РОЗДІЛ 3. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЛІТИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ПРЕЗИДЕНТСЬКОЇ КАМПАНІЇ В УКРАЇНІ 2009-2010 РР. НА ПРЕДМЕТ ВИБОРЧОЇ АФЕРИ

Щоб підкреслити саме специфіку використання соціально-комунікаційних технологій у політичних аферах ми пропонуємо розглянути час президентської виборчої кампанії в Україні 2009–2010 рр.

Вибори у сучасному демократичному суспільстві консолідують населення, сприяють створенню політичної еліти, формують курс зовнішньої та внутрішньої політики держави згідно виборчих програм, що мають підтримку у громадян. Вирішити ці завдання може тільки правильно проведена виборча кампанія. Існує декілька її моделей, але досвід держав Заходу показує, що найефективнішою є ринкова, коли кандидат розглядається як товар. Розробити стратегію «продажу» покликані виборчі технології. Серед них виділяють групу універсальних, які за багато років апробації у різних країнах підтвердили свою ефективність. Сучасний підхід до виборів передбачає використання також технологій реклами та шоу-бізнесу, оскільки механізм продажу продукту і є основою їх ефективного існування. На наш погляд, цікавим є саме дослідження використання у виборчій кампанії шоу-бізнесових технологій. Віковий фактор активності виборців України дуже впливовий. Літні люди досить активні—це результат радянської системи виховання, а більш молодші покоління аполітичніші. Тому у минулі роки до влади приходи політики, які закликали до ідеалів державності колишнього СРСР. Шоу-бізнес працює переважно з аудиторією віком 13-45 років. Через це досвід маніпулювання думкою і смаками людей неоціненний. Технології продажу музичного чи відео продукту мають великі переваги, бо від початку розраховані на масовість і популярність. В Україні шоу-бізнес тільки розвивається, тому нам необхідно вивчити його особливості, методи, дослідити, як вони застосовуються у виборчих кампаніях інших країн. Дещо вже було зроблено на президентських виборах 2004-2005, але було допущено багато помилок, не завжди враховувалась територіальна і культурологічна специфіка. Останні президентські вибори показали, що в умовах трансформації політичної системи ще остаточно не вироблено механізмів формування волевиявлення більшості населення та цивільного вирішення соціальних конфліктів при законній передачі влади. Але громадяни України вже показали уміння мобілізувати сили на підтримку демократичних цінностей.

Президентська виборча кампанія 2009–2010 рр. укотре продемонструвала, що охочих посісти президентську посаду достатньо (18 осіб). Ми пропонуємо розглянути стратегію й тактику виборчої кампанії найвагоміших (за кількістю отриманих голосів): В. Януковича, Ю. Тимошенко, С. Тігіпка, А. Яценюка, В. Ющенка, В. Литвина, О. Тягнибока, А. Гриценка.