Колективні договори та угоди. Соціальне партнерство

Тема 3. Колективні договори та угоди. Соціальне партнерство

План

1.Поняття колективного  договору.

2.Види колективних договорів  і угод. Юридичне і господарське  значення колективних договорів  і угод.

3. Зміст угод.

4.Соціальне партнерство (поняття та значення).

5.  Сторони колективного  договору.

6.  Зміст колективного договору.

7.Сфера дії колективного  договору.

8.Види відповідальності  за порушення колективних договорів.

Література : п. 1, 3-5, 8-10,15,16, 21-22.

1. Колективний  договір — це один з правових інститутів Особливої частини трудового права. Колективно-договірне регулювання праці має давню історію. Колективний договір — це двостороння угода, локальний правовий акт, акт соціального партнерства на рівні організації між працівниками та роботодавцем.

 

Колективний договір — це правовий акт, що регулює соціально-партнерські відносини між соціальними партнерами в організації.

 

Положення колективного договору регулюють не лише відносини між  його сторонами, а й відносини між роботодавцем, з одного боку, та одним або кількома виборними профспілковими органами чи іншими уповноваженими на представництво трудовими колективами органами — з іншого. Такі відносини в преамбулі до Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" називаються соціально-трудовими.

 

Конкретні обов'язки роботодавця, пов'язані з укладанням колективного договору, можуть установлюватись і в колективному договорі.

 

Колективний договір укладається для узгодження інтересів працівників, з одного боку, та роботодавця — з іншого1. Під час переговорів сторони на основі чинного законодавства беруть на себе певні зобов'язання з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, узгодження інтересів працівників і роботодавця.

 

Сфера укладання колективних  договорів. Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності й господарювання, які характеризуються тим, що:

• використовують найману  працю;

• мають право юридичної  особи.

Відсутність хоча б однієї із цих ознак унеможливлює укладання  колективного договору.

Слід звернути увагу на те, що колективний договір може укладатися в структурних підрозділах організацій (філіях, представництвах), однак у межах компетенції цих підрозділів.

Сторони колективного договору. Згідно зі ст. 12 КЗпП він укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою), з одного боку, і профспілковими організаціями, які діють відповідно до своїх статутів, а в разі їх відсутності — представниками, обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, — з другого.

Колективний договір — це правовий акт, який регулює соціально-трудові відносини між працівниками організації (структурних підрозділів) і роботодавцем.

 

Сторонами колективного договору є працівники організації і роботодавець в особі уповноважених представників.

 

Право на ведення переговорів  й укладання колективних договорів  від імені працівників організації надається професійним спілкам, об'єднанням профспілок — представниками яких є їх виборні органи, або іншим представницьким організаціям трудящих, наділеним відповідними повноваженнями.

 

За наявності на підприємстві, державному, галузевому, територіальному рівнях кількох профспілок чи їх об'єднань або інших уповноважених трудовими колективами на представництво органів вони повинні сформувати спільний представницький орган для ведення переговорів і укладення угоди або колективного договору.

 

При укладенні колективного договору роботодавцем виступає керівник організації чи інша уповноважена особа відповідно до статуту організації чи іншого правового акта.

 

Сторонами колективного договору є працівники підприємства, установи, організації і роботодавець в особі їхніх уповноважених представників. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування є учасниками колективно-договірного регулювання трудових відносин на різних рівнях. Сторони соціального партнерства (працівники й роботодавці) діють через своїх представників. При укладанні колективного договору у філіалі чи представництві організації інтереси роботодавця можуть здійснюватися за довіреністю, а також за наказом керівника організації чи статуту організації. При вирішенні трудових спорів інтереси роботодавців, як правило, представляють державні органи галузевого управління — міністерства, відомства. При укладанні колективного договору працівникам надано право самостійно визначати своїх представників.

 

2. Основою цивілізованих  відносин профспілок з державою  є укладення колективних угод. Поняття “колективна угода” в законодавстві України з'явилося порівняно недавно з прийняттям Закону України “Про колективні договори і угоди”. До цього існували тарифні угоди, які укладалися на міжгалузевому, галузевому, територіальному та виробничому рівнях. Тарифна угода визначалась як договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій.

Закон України “Про колективні договори і угоди” визначив правові засади розробки, укладення та виконання колективних угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і власників. Метою укладення колективних угод є не тільки вирішення питань оплати праці і соціальних гарантій, а й регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

 

Сторонами Генеральної угоди  виступають професійні спілки, які  об'єдналися для ведення колективних  переговорів і укладення Генеральної  угоди, та власники або уповноважені ними органи, які об'єдналися також  для проведення таких переговорів. Оскільки в Україні в даний  час більшість найманих працівників  зайнято в державному секторі  економіки, тому інтереси власника при  укладенні Генеральної угоди представляє Кабінет Міністрів України.

 

Право представляти інтереси трудящих при укладенні Генеральної угоди законом надається об'єднаним з цією метою профспілкам. Але інші представницькі організації трудящих не позбавляються можливості брати участь в переговорах і при укладенні Генеральної угоди.

 

Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об'єднання власників або інші представницькі організації роботодавців. На підприємствах державної власності інтереси власника представляють міністерства і відомства. Інтереси ж працюючих представляють галузеві об'єднання профспілок.

 

Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами державної виконавчої влади або регіональними об'єднаннями підприємців, якщо вони створені і мають відповідні повноваження, і об'єднаннями профспілок чи іншими уповноваженими трудовими колективами органами.

 

За наявності на галузевому чи територіальному рівні кількох профспілок або їх об'єднань чи інших уповноважених трудовим колективом на представництво органів вони повинні сформувати спільний представницький орган для ведення переговорів і укладення колективної угоди. У разі недосягнення згоди у створенні спільного представницького органу угода вважається укладеною, якщо її підписали представники профспілок чи їх об'єднань або інші уповноважені трудовим колективом на представництво органи, до яких входить більше половини найманих працівників галузі, території.

 

Законодавець послідовно відстоює право інших, крім професійних спілок, організацій трудящих на участь в колективних переговорах і укладення колективних угод, а також право трудящих самим вирішувати, які організації представлятимуть їх інтереси.

Колективна угода є  нормативним актом, її положення  діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін. Одночасно вона є локальним актом, бо її положення поширюється на певне коло суб'єктів, обмежене сферою дії сторін, які підписали угоду.

 

Порядок укладення колективної  угоди є досить демократичним. Однією з її сторін виступають уповноважені представники трудящих, хоча їх участь в розробці і укладенні угоди опосередкована через їх представників.

 

Порядок ведення переговорів, розробки проекту та укладення колективних  угод майже не відрізняється від порядку укладення колективного договору. Сторони ведуть колективні переговори, утворюють робочу комісію, яка готує проект угоди, використовують прямі процедури для регулювання розбіжностей тощо. Але колективна угода на відміну від договору не виноситься на схвалення трудовими колективами.

 

Колективна угода є  строковим актом. Вона укладається  на визначений термін і набирає чинності з дня її підписання представниками сторін або з дня, зазначеного в угоді.

 

Угодою на державному рівні регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин. Зокрема, ст. 8 Закону України “Про колективні договори і угоди” передбачає включення в зміст угод гарантій праці і забезпечення продуктивності зайнятості, мінімальних соціальних гарантій оплати праці, розміру прожиткового мінімуму, соціального страхування, умов охорони праці та інші питання.

 

Структура Генеральної угоди  законодавче не визначена, тому Це питання  вирішується сторонами під час проведення переговорів. Так, Генеральною угодою між Кабінетом Міністрів України і профспілковими об'єднаннями України, що підписана 4 серпня 1995 р., передбачено 10 розділів з різних питань, що пов'язані з трудовими відносинами. Генеральна угода на 1997- 1998 роки вміщує вже 11 розділів.

 

Чинне законодавство і  наука трудового права не дають  визначення поняття колективної  угоди. З урахуванням наведених вище відправних позицій можна визначити колективну угоду як строкову угоду, яка укладається між власниками та органами, що уповноважені представляти трудящих на державному, галузевому та регіональному рівнях, про встановлення нормативних положень в сфері праці та соціально-побутових питань, які є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, з метою врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів держави, трудящих і власників, а також уповноважених ними органів.

 

3,6. Зміст і структура колективного договору визначається його сторонами в межах їхньої компетенції. Предметом колективного договору є сфера застосування праці та відтворення робочої сили.

Змістом колективного договору є узгоджені сторонами умови, покликані врегулювати соціально-трудові відносини в даній організації. Ці умови визначають права й обов'язки сторін, а також відповідальність за їх порушення.

 

У ст. 13 КЗпП та ст. 7 Закону України "Про колективні договори та угоди" визначено приблизний перелік питань, згідно з яким в колективному договорі зазначено взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих і соціально-трудових відносин. Взаємні зобов'язання вказані в інститутах трудового права, зокрема, щодо:

• змін в організації виробництва і праці;

• забезпечення продуктивної зайнятості;

• нормування праці та її оплати, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо);

• встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

• участі трудового колективу  у формуванні, розподілі й використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом організації);

• режиму роботи, тривалості робочого часу й відпочинку;

• охорони праці;

• забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення й відпочинку працівників;

• гарантій діяльності профспілкової  чи інших представницьких організацій  трудящих;

• умов регулювання фондів оплати праці та встановлення між-кваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

 

Встановлено також, що колективний  договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги. Вони встановлюються, як правило, лише для працівників даної організації.

Водночас слід мати на увазі, що відповідно до ст. 14 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 р., норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче  від норм, визначених генеральною, галузевою  або регіональною угодами, але не нижче від державних норм і  гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися  лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більш як шість місяців.

 

За критерієм фінансування зобов'язання у колективному договорі поділяються на такі, що потребують додаткових коштів від роботодавця, і на такі, що фінансування не потребують, а стосуються організації праці та її удосконалення.

 

За характером "взаємні  зобов'язання сторін" колективного договору поділяються на такі види: нормативні умови, зобов'язальні умови, інформативні умови, організаційні умови (рис. 6.1).

 

Нормативні умови колективного договору — це локальні норми права, встановлені сторонами в межах  їхньої компетенції. Вони поширюються  на працівників даної організації. З переходом до ринкової економіки правове регулювання соціально-трудових відносин переміщується із законодавчого на локальне регулювання. Законодавче регулювання зосереджено головним чином на встановленні загальних обов'язкових гарантій для працівників, а договірне регулювання охоплює коло умов, що пов'язані зі специфікою праці в організації.

До категорії нормативних  умов колективного договору належать умови, якими встановлюються тарифні  ставки, посадові оклади, розміри й  умови доплат і надбавок до заробітної плати, розміри й умови виплати  премій тощо.