Контрольна робота по Основы трудового права

         МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ВИЩА ШКОЛА ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ І ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА

Контрольна робота з навчальної дисципліни циклу дисциплін професійної та практичної підготовки «Основи трудового права»

Виконала:                                        ст. гр. ЕПЕМ зск-11Плисенко Я.О.

Перевірив:                                           ас. Ганіч О.А.

Донецьк 2011

                1. Предмет, метод, значення трудового права. Відмежування трудового права від суміжних галузей права України.

Предмет трудового права.

Трудове право займає одне з ведучих місць серед галузей сучасного права України. Його значення визначається роллю праці в суспільстві. Кожній людині, що реалізує закріплене в ст. 43 Конституції України право на працю, доводитися зіштовхуватися з нормами трудового права.

Предмет трудового права відповідає на запитання, які суспільні відносини регулюються цією галуззю права. Визначення предмета трудового права має особливе значення, адже тільки визначивши коло суспільних  відносин, що у даний час складають предмет, можна установити сферу застосування трудового законодавства.

     Трудове право як галузь права має свою специфічну сферу регулювання – сферу суспільної праці. Будучи джерелом суспільного багатства, праця визначає прогрес суспільства. От чому серед галузей сучасного права трудове право займає одне з ведучих місць. Воно регулює суспільні відносини, що складаються в процесі функціонування ринку праці, організації і застосування найманої праці. У своїй сукупності ці відносини і складають основні елементи  предмета трудового права.

У систему суспільних відносин, що складають предмет трудового права, входять індивідуальні відносини по застосуванню найманої праці і колективні трудові відносини. Основу (ядро) предмета трудового права складають індивідуальні відносини трудового наймання.

При становленні ринкових відносин трудові відносини стали значно різноманітніше. З'явилися три відносно самостійні категорії працюючих: наймані робітники ( залежна праця), що працюють власники (незалежна, самостійна праця) – члени кооперативів, колективних підприємств, господарчих товариств, фермерських господарств; працівники, подібні найманим ( залежна праця з виконанням особливих функцій) – державні що служать, судді, прокурорсько-слідчі працівники, атестовані співробітники органів внутрішніх справ, служби безпеки, військовослужбовці.

Трудове право по своїй сутності є правом захисту інтересів людини праці, захисту працівника від експлуатації з боку роботодавця. Метою норм трудового права є регламентація триваючих трудових відносин у процесі праці (а не разових завдань), установлення мінімальних гарантій (мінімальної  відпустки, мінімальної зарплати), захисних процедур (підстави і порядок звільнення з ініціативи власника). Основним принципом трудового права є положення про те, що правове положення працівника не може бути погіршене стосовно до встановленого законодавством рівню, однак може бути поліпшене шляхом установлення додаткових соціально-трудових пільг роботодавцем.

Відповідно до статті 3 Кодексу Законів про Працю (далі КЗОТ) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників  усіх підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої приналежності, а також осіб, що працюють за трудовим договором з фізичними особами. У даній статті не вживається термін « найманий робітник », однак відсилання до трудового договору як підставі виникнення таких відносин, підтверджує цей висновок. Сторонами трудового договору виступають, з одного боку, власник або уповноважений їм орган або фізична особа, з інший, - і працівник (ст. 21 КЗОТ).

     Термін «наймана праця», «наймані робітники» Є одним з базисних понять, використовуваних у таких важливих законодавчих актах про працю як закони України «Про колективні договори й угоди», « Про порядок дозволу трудових суперечок (конфліктів)». Інші закони, використовуючи термін «працівники», розуміють його як найманих робітників, оскільки  посилаються на трудовий договір як підстава виникнення трудових правовідносин (Закон України «Про оплату праці»).

Метод трудового права

      Якщо предмет трудового права відповідає на запитання, що чи, інакше, який коло суспільних відносин регулює зазначена галузь права, то метод трудового права відповідає на запитання, як, якими способами, коштами здійснюється це регулювання. У загальній теорії права метод регулювання суспільних відносин характеризується наступними рисами:

1.                порядком виникнення, зміни і припинення правовідносин;

2.                загальним юридичним положенням учасників правовідносин;

3.          характером установлення прав і обов'язків;

4.         коштами, що забезпечують виконання обов'язків  ( санкцій ).

Під методом варто розуміти спосіб за допомогою якого право впливає на суспільні відносини, установлюються права й обов'язки, характер взаємин суб'єктів, правові способи впливу у випадку порушення зазначених прав і обов'язків.

Методу трудового права присущ договірний характер праці, установлення його умов.

Заслуговує на увагу питання про специфіку співвідношення в трудовому праві імперативного і диспозитивного методів. Проблема укладається у визначенні співвідношення імперативних і диспозитивних норм – у яких випадках застосовувати формулу «повинний», «зобов'язаний», а, у яких – «може».

У науці трудового права прийнято вважати, що при висновку трудового договору сторони юридично рівні. Однак з переходом до ринкової економіки, особливо в умовах економічної кризи, варто визнати, що роботодавець і найманий робітник не рівні, роботодавець сильніше, особливо якщо це платоспроможний роботодавець.

У ринкових умовах буде розширюватися зона диспозитивного методу, і, як наслідок, і зростання ролі локального нормотворчості.

Методу трудового права властива своя специфіка захисту трудових прав і забезпечення виконання обов'язків. В даний час працівник вправі оскаржити в суд будь-яке порушення норм трудового законодавства.

Особливості методу трудового права є: сполучення централізованого і локального регулювання суспільних відносин у сфері праці; сполучення договірного, рекомендаційного й імперативного способів регулювання; участь працівників у правовому регулюванні праці через трудові колективи, профспілкові або інші уповноважені  на представництво трудовим колективом органи; воля вибору сторін при висновку трудового договору з підпорядкуванням їхній у процесі праці правилам внутрішнього трудового розпорядку; наявність специфічних способів захисту трудових прав і забезпечення виконання трудових обов'язків.

Відмежування трудового права від суміжних галузей права

Трудове право слід відмежовувати від суміжних галузей права (цивільного, адміністративного, аграрного, права со­ціального забезпечення) за його предметом і методом.

До сфери дії цивільного права рівною мірою належать як майнові, так і немайнові відносини незалежно від пов'язаності останніх відносин з майновими (див. Цивільне право. — Ч. 1.— К., 1997. — С. 8—9). Предмет трудового права склада­ють індивідуальні й колективні трудові відносини. Як уже зазначалося, предметом трудових відносин є процес праці, жива праця, а предметом цивільно-правових відносин, зокре­ма тих, що пов'язані із працею і випливають з договору підря­ду, доручення, авторського договору, є матеріалізований ре­зультат праці. За трудовими відносинами працівник зобов'я­зується виконувати роботу певного роду (за конкретною спе­ціальністю, посадою, кваліфікацією), а в цивільно-правових відносинах, пов'язаних із застосуванням праці, виконується індивідуально-конкретне завдання. У трудових відносинах працівник включається до складу трудового колективу під­приємства (установи, організації) і внаслідок цього зобов'я­заний виконувати певну міру праці, підкорятися правилам внутрішнього трудового розпорядку. У цивільно-правових відносинах всі ці моменти відсутні, громадянин виконує зав­дання на свій розсуд і на свій ризик. Тому норми інститутів робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, дисципліни праці й дисциплінарної відповідальності на суб'єктів цивіль­но-правових відносин не поширюються. Такі працівники не можуть вимагати надання щорічної відпустки, виплати допо­моги в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, оплати над­урочної роботи та інших гарантій, передбачених законодавством про працю для суб'єктів трудових відносин. За шкоду, заподіяну роботодавцю при виконанні трудових обов'язків, працівник несе відповідальність на підставі норм трудового права (матеріальна відповідальність), а у цивільно-правових відносинах — на підставі норм цивільного права (майнова цивільно-правова відповідальність).

Трудове право відрізняється від цивільного і за мето­дом правового регулювання. Про метод трудового права вже йшла мова. Характерними рисами методу цивільного права є: юридична рівність сторін; ініціатива сторін при встанов­ленні правовідносин; диспозитивність правового регулюван­ня; можливість вибору варіанта поведінки, що не суперечить чинному законодавству (див. Цивільне право: визначення, поняття, законодавство: Навч.-практ. довідник / За ред. Є.О. Харитонова. - X.: ТОВ "Одісей", 1998. - С. 6).

Схожість трудового й адміністративного права виявляєть­ся в наявності спільних рис предмета і методу правового регулювання. Але саме за предметом і методом вони й від­різняються. До предмета трудового права входять індивідуаль­ні та колективні трудові відносини, яким притаманний орга­нізаційно-управлінський елемент, а предмет адміністратив­ного права утворюють відносини в сфері державного управ­ління, однак трудове право регулює управління в процесі праці всередині підприємства. Тут суб'єкти й об'єкти управ­ління (висловлюючись мовою адміністративного права) по­в'язані договірними відносинами. Працівники самі, як чле­ни трудового колективу, беруть участь в управлінні підприєм­ством. Щоправда, тепер організаційні відносини у сфері соціально-трудових відносин вийшли за рамки організацій, але суттєвою відмінністю у даному разі є відсутність владно­го припису, який видається органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування і є обов'язковим до ви­конання.

Спільність трудового права й аграрного права виявляється в тому, що вони регулюють колективний процес праці. У той же час трудове право регулює трудові відносини найманих працівників (несамостійна праця), а аграрне право — тру­дові відносини власників засобів виробництва — членів ко­лективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств.

Трудове право пов'язане з правом соціального забезпе­чення, оскільки донедавна відносини щодо соціального забезпечення входили до предмета трудового права. Сьогодні це дві окремі галузі права, між якими є істотні відмінності. Предметом права соціального забезпечення є суспільні відно­сини, що виникають внаслідок реалізації громадянами права на соціальне забезпечення у випадку настання соціальних ризиків, внаслідок яких особа втрачає здоров'я, роботу та засоби до існування через незалежні від неї обставини, а трудові відносини виникають внаслідок реалізації права на працю. Трудове право має справу з працюючими громадя­нами, а право соціального забезпечення — в основному з непрацездатними особами. У трудовому праві виплачується заробітна плата працівникові за виконану ним роботу з фон­ду оплати праці підприємства (установи, організації), а пра­вом соціального забезпечення передбачається виплата пенсій і допомог зі спеціальних централізованих соціальних фондів (Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування). Крім того, є відмінності і в методі правового регулювання.

2. Кодекс законів про працю України: сутність, структура, значення.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників. За минулі роки у КЗоТ України із 261 пунктів кодексу законів про працю було змінено 221 статтю.

Структура кодексу:

Глава І. Загальні положення

Глава ІІ. Колективний договір

Глава ІІІ Трудовий договір

Глава ІІІа Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників 

Глава IV Робочий час

Глава V Час відпочинку

Глава VІ Нормування праці

Глава VІІ Оплата праці

Глава VІІІ Гарантії компенсації

Глава ІХ Гарантії при покладанні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації

Глава Х Трудова дисципліна

Глава ХІ Охорона праці

Глава ХІІ Праця жінок

Глава ХІІІ Праця молоді

Глава ХIV Пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням

Глава ХV Індивідуальні трудові спори

Глава ХVI Професійні спілки. Участь працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями

Глава ХVI-A Трудовий колектив 

Глава ХVII Загальнообов'язкове державне соціальне страхування та пенсійне забезпечення

Глава ХVIІІ Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю

3. Розірвання трудового договору у випадку систематичного   невиконання працівником без поважних причин покладених на нього трудових обов'язків.