Контрольна робота з «Нормативно-правове супроводження проектної діяльності»

1.3. ПОРЯДОК ПРИЙМАННЯ ПРОДУКЦІЇ ЗА КІЛЬКІСТЮ ТА ЯКІСТЮ

Договір поставки може виконувати роль основного  документа, що визначає права та обов‘язки  сторін, якщо в ньому чітко і  повно викладено необхідні умови  поставки. Відповідно до ст. 153 ЦК України  договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній  формі досягнуто згоди за всіма  істотними умовами. В договорі обов‘язково  обумовлюється кількість, номенклатура (асортимент), якість, строки поставки, ціна товару, відвантажувальні та платні реквізити. У разі відсутності цих  умов в договорі він вважається неукладеним.

Що ж  до інших умов, як, наприклад, комплектність, порядок розрахунків. Тощо, то їх може і не бутив конкретному договорі. Проте якщо на визначенні таких умов у договорі буде наполягати одна із сторін, вони також набувають значення істотних.

Кількість належних до поставки товарів визначається у договорі на основі замовлення покупця  або через встановлення спеціальних  квот (державного бронювання) на обов‘язковий продаж ресурсів виконавцям державних  замовлень, які мають стратегічне  значення і пов‘язані з підтриманням необхідного рівня обороноздатності країни та її безпеки.

З визначенням  кількості належної до поставки продукції  тісно пов‘язане поняття асортименту. Розділ товарів за окремими групами  та співвідношення їх і становлять асортимент.

Види  асортименту: груповий - це співвідношення значних груп певної продукції, обумовленої  в договорі; розгорнутий (внутрішньогруповий) -  характеристика в договорі окремих  груп належної  до поставки продукції  більш детальними показниками (за артикулами, фасонами, моделями тощо). Розгорнута номенклатура належної до поставки продукції визначається в договорі на основі замовлення покупця.

Однією  з істотних умов договору, яка характеризує предмет поставки з точки зору придатності його до використання за цільовим призначенням, є умова щодо якості продукції.

Якість  продукції - це сукупність властивостей і характеристик, які відображають рівень новизни, надійність, довговічність, економічність продукції і зумовлюють здатність її задовольняти відповідно до свого призначення потреби  споживачів.

Згідно з положенням про поставки продукції та положення про поставки товарів продукція (товари) можуть відповідати  за якістю стандартам, технічним умовам, іншій документації, що встановлює вимоги до якості продукції або зразком (еталоном).

Продукція, що імпортується та підлягає обов‘язковій сертифікації на території України, повинна супроводжуватися сертифікатом, якій підтверджує відповідність  її обов‘язковим вимогам нормативних  документів.

У справі забезпечення "належної якості, надійності та довговічності продукції, призначеної  для тривалого користування або  зберігання, важливе місце відводиться  гарантійним строкам. За ст. 250 ЦК України  гарантійний строк - це передбачений стандартом, технічними умовами або  договором "більш тривалий, порівняно  із загальними строками якісної перевірки, строк для виявлення покупцем недоліків поставленої продукції". На вимогу  покупця постачальник повинен безплатно виправити  недоліки, виявлені  протягом гарантійного строку, або замінити продукцію доброякісною, або повернути сплачену за неї  суму, якщо не доведе, що недоліки виникли  в наслідок порушення покупцем правил користування продукцією, або зберігання її. Сторони можуть визначати гарантійні строки у договорі, якщо вони не передбачені  нормативними документами, і навіть продовжувати вже встановлені гарантійні строки.

Характеристика  предмету договору поставки іноді пов‘язана  із визначенням комплектності продукції.  Продукція повинна поставлятися комплектно, відповідно до вимог стандартів, технічних умов або прейскурантів. Якщо комплектність не визначена  цими документами, вона в необхідних випадках обумовлюється договором. У договорі може бути передбачено  поставку продукції з додатковими  до комплекту виробами, або без  окремих непотрібних покупцеві  виробів, що входять до комплекту (ст. 251 ЦК України).

До найважливіших  умов договору поставки цивільне законодавство  відносить строки поставки. В договірно-арбітражній  практиці строки поділяють на загальні та окремі. Загальний строк поставки збігається по суті і строком дії  договору. Якщо загальний строк поставки є відрізком часу, протягом якого  постачальник повинен здійснити  поставку, передбаченої договором кількості  продукції, то окремі строки  визначають поставку продукції частинами, окремими партіями у межах строку дії договору. Питання про встановлення окремих  строків поставки передане на повний розсуд сторін. Строки або періоди  поставки (квартальні, місячні, декадні  тощо) встановлюються у договорі з  урахуванням необхідності безперебійного постачання покупців, забезпечення ритмічності  поставки та особливостей виробництва.

Істотною  умовою договору поставки є ціна.  Від цін та обсягу поставки залежить загальна сума договору. Ціни на продукцію  а також тару й упаковку встановлюються в порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно  до вимог стандартів, технічних умов або договору постачальник повинен  маркувати продукцію, яку він  виготовляє. Крім того, на упаковці або  безпосередньо на самій продукції  слід проставляти товарні знаки, зареєстровані в установленому  порядку. Для забезпечення схоронності  продукції при перевезенні або  зберіганні її потрібно поставляти у  належній тарі чи упаковці.

Вимоги  щодо якості тари й упаковки визначаються стандартами технічними умовами  або договором.

 Крім  розглянутих умов, в договорі  можуть обумовлюватись порядок  відвантаження, доставки і здачі  продукції покупцеві, порядок  розрахунків та інші умови  поставки.

Цивільно-правові  зобов'язання сторони повинні виконувати добровільно. Як підкреслювали римські юристи: "Pacta sunt servanda" - договори повинні виконуватися. В більшості випадків контрагенти добросовісно виконують взяті на себе за договором зобов'язання. До порушників договору, у відповідності з чинним законодавством, можуть бути застосовані певні заходи впливу.

Основний  засіб примусити боржника виконати зобов'язання - це покласти на нього  обов'язок по відшкодуванню збитків, в цьому випадку кредитор не відчує негативних наслідків майнового характеру, які настають при порушенні договору контрагентом. Але це не завжди можливо, і пов'язане це з певними труднощами. По-перше, кредитор змушений належним чином доводити і обґрунтовувати розмір збитків, які він поніс, а це справа складна і клопітка. По-друге, навіть за наявності доведених збитків кредитор не завжди зможе отримати задоволення від боржника з такої простої причини, як відсутність у останнього коштів і майна, на яке за законом може бути звернене стягнення. По-третє, інколи неналежне виконання зобов'язань може не потягнути за собою збитків у кредитора, але їх видима відсутність ще не означає, що інтереси кредитора не постраждали. Безкарність боржників буде обумовлювати порушення зобов'язань і надалі.

З метою уникнення  подібних випадків, окрім загальних засобів правового впливу, якими є примушення порушника до виконання зобов'язання в натурі й стягнення збитків, законодавець передбачає і додаткові засоби, які можуть вплинути на боржника й примусити його виконати зобов'язання. До них відносяться способи забезпечення виконання зобов'язань.

В юридичній  літературі під способами забезпечення виконання зобов'язань розуміють  додаткові забезпечувальні заходи, які мають спеціальний (додатковий) характер і дають можливість досягнути виконання незалежно від того, чи заподіяні кредитору збитки і чи є у боржника майно, на яке може бути звернене стягнення за виконавчим документом.

Чинне законодавство  передбачає наступні способи (види) забезпечення виконання зобов'язань: а) неустойка (штраф, пеня); б) застава; в) порука; г) завдаток; д) гарантія.

Наведені  вище способи забезпечення виконання  зобов'язань мають спільну мету: надати кредитору додаткову можливість отримати належне йому за зобов'язанням. Кожен із встановлених законом способів обумовлює виникнення поруч з головним (основним) зобов'язанням нового зобов'язання, яке є додатковим до головного, тобто має акцесорний характер. З цього випливає, що додатковим зобов'язанням можна забезпечувати лише дійсні вимоги, тобто такі, які реально існують на момент укладання угоди. Якщо недійсним буде основне зобов'язання, то, відповідно, недійсними стають і будь-які способи забезпечення його виконання.

Способи, які  забезпечують виконання зобов'язань, встановлюються в інтересах кредитора. Тому при уступці вимоги до нового кредитора переходять усі права, які забезпечують виконання зобов'язання. В той же час при переводі боргу  зберігають свою чинність лише ті способи  забезпечення зобов'язань, які стосуються зобов'язань між кредитором і  боржником (неустойка, завдаток), а не між ними і третіми особами (порука, гарантія).

Незважаючи  на загальну спільну мету, кожен  із способів забезпечення виконання зобов'язань має свої особливості. Завдаток і неустойка забезпечують виконання зобов'язань боржником в натурі під загрозою настання для нього невигідних майнових наслідків. Так, Закон України "Про захист прав споживачів" (ст. 14) передбачає, що за кожен день прострочки понад встановлений строк терміну виконання продавцем свого обов'язку по ремонту проданої ним речі він сплачує покупцеві неустойку в розмірі 1% від вартості речі.

Порука та гарантія забезпечують кредитору більшу вірогідність задоволення його грошових вимог, оскільки при невиконанні  боржником зобов'язання, є можливість звернутися за їх задоволенням до третьої  особи.

Застава, з  одного боку, забезпечує виконання  боржником зобов'язання в натурі, а з другого - гарантує кредитору задоволення його інтересів при невиконанні боржником основного зобов'язання.

Вибір способу  забезпечення виконання зобов'язання в багатьох випадках залежить від  суті зобов'язання. Так, для зобов'язань, які виникають з договору позики чи кредитного договору, характерним  способом забезпечення є застава, гарантія, порука. Зобов'язання по виконанню робіт чи наданню послуг звичайно забезпечуються неустойкою, зобов'язання з участю громадян, що виникають із договорів відчуження майна, забезпечуються завдатком.

Для того, щоб  конкретне зобов'язання було забезпечене одним з наведених вище способів, необхідно, щоб той чи інший спосіб був передбачений самими сторонами безпосередньо в договорі або забезпечення зобов'язання певним способом передбачалося в законі.

Певні способи  забезпечення виконання зобов'язань  можуть встановлюватися як в законі, так і в договорі (застава, неустойка), інші - виключно за погодженням сторін (порука, гарантія).

У проекті  нового ЦК України способи забезпечення зобов'язань поділяються на зобов'язально-правові  та речево-правові.

До першого  виду віднесено неустойку, поруку, гарантію та завдаток, до другого - заставу і утримання

1.4. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН ЗА  ПОРУШЕННЯ ДОГОВОРУ

Сторони повинні вживати всіх необхідних заходів щодо виконання договорів. Порушення умов договору поставки призводить до невигідних наслідків для його учасників.

Відповідальність  за невиконання або неналежне  виконання договору поставки настає у формі відшкодування збитків  і неустойки (штрафу, пені). За загальним  правилом, неустойка у договорі поставки є заліковою, бо збитки відшкодуються  лише в частині, не покриті неустойкою. Лише у випадках непоставки або поставки продукції неналежної якості чи некомплектної  покупець стягує з постачальника  встановлену неустойку, і, крім того, завдані такою поставкою збитки без зарахування неустойки. Застосування санкцій є правом (а не обов‘язком) сторони за договором.

Розглянемо  наслідки порушення сторонами найголовніших  умов договору.

Прострочення  поставки або недопоставка - це однотипні  правопорушення бо в разі непоставки прострочено поставку якоїсь частини  партії продукції в обумовлений  строк. Уразі прострочення поставки або непоставки постачальник сплачує  покупцеві неустойку, розмір якої залежить від вартості непоставленої у  встановлений строк продукції. Виходячи з принципу реального виконання  зобов'язань (ст. 207, 208 ЦК України), постачальник повинен поповнити непоставлену кількість продукції , в наступному періоді в межах строку дії  договору, а щодо продукції, яка розподіляється, - з урахуванням строку дії ліміту (фонду). Поповнення непоставки продукції  здійснюється в асортименті того періоду, в якому вона мала місце, а товарів - в асортименті наступного строку поставки, якщо іншу номенклатуру (асортимент) не буде додатково погоджено  між сторонами. Покупець має право  відмовитись від продукції, поставку якої  прострочено, якщо інше не передбачено  в договорі. Продукцію, відвантажену постачальником до одержання повідомлення покупця, останній повинен прийняти і оплатити.

Зазначена вище неустойка за непоставку або прострочення поставки стягається одноразово. Це означає, що обсяг непоставленої  продукції не враховується при визначенні розміру неустойки за такі самі порушення  в наступних здавальних періодах.

Серйозним порушенням договірної дисципліни при  поставках є відхилення виготовлювача  від вимог щодо якості продукції. Дуже часто в продукції виявляються  дефекти. Які можна й економічно доцільно усунути в місці її одержання. На вимогу покупця їх усувають працівники виготовлювача протягом 20 днів, якщо інший строк не передбачений нормативною  документацією або договором. У  разі усунення дефектів силами і засобами покупця виготовлювач відшкодовує  йому понесені витрати. Якщо дефекти  усунуто виготовлювачем в обумовлений  строк, а також якщо покупець не вимагав  їх усунення, майнові відповідальності у вигляді штрафів постачальник не несе.