Поняття та сторони колективного договору

1. Поняття та сторони колективного договору

Колективний договір  – це локальний нормативно-правовий акт, який регулює трудові, соціально-економічні та виробничі відносини між роботодавцем і працівниками підприємства, установи, організації.

Згідно із статтею 2 ЗУ «Про колективні договори і угоди» колективний договір укладається на підприємствах незалежно від форм власності й господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи. Враховуючи зазначене, колективний договір між фізичною особою – роботодавцем та найманими працівниками не укладається. Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства в межах компетенції цих підрозділів.

Сторонами колективного договору є роботодавець та профспілкові організації, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності – представники, вільно обрані на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів [5, стаття 3].

Якщо на підприємстві, в установі або організації діє кілька первинних  профспілкових організацій, представництво колективних інтересів працівників підприємства, установи або організації щодо укладання колективного договору здійснюється об’єднаним представницьким органом, який утворюється цими первинними профспілковими організаціями, за ініціативою будь-якої з них. У цьому разі кожна профспілкова організація має визначатися щодо своїх конкретних зобов’язань за колективним договором та відповідальності за їх невиконання. Представницький орган утворюється на засадах пропорційного представництва. Первинна профспілкова організація, що відмовилася від участі в об’єднаному представницькому органі, позбавляється права представляти інтереси найманих працівників при підписанні колективного договору [6, стаття 37].

2. Порядок надання статусу безробітного

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про зайнятість населення"  безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу. 

У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Реєстрація громадян провадиться при пред'явленні паспорта і трудової книжки, а в разі потреби - військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють.

Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних державною службою зайнятості визначається Кабінетом Міністрів України [7].

3. Припинення  трудового договору, укладений на  невизначений строк, за ініціативою  працівника. Порядок та умови.

Трудовий  договір  є  угода  між  працівником   і   власником  
підприємства,  установи,   організації   або   уповноваженим   ним  
органом  чи фізичною  особою,  за  якою  працівник  зобов'язується  
виконувати  роботу,   визначену   цією   угодою,   з   підляганням  
внутрішньому  трудовому  розпорядкові,  а власник   підприємства,  
установи, організації  або  уповноважений  ним  орган  чи  фізична  
особа зобов'язується виплачувати працівникові  заробітну  плату  і  
забезпечувати  умови  праці,  необхідні  для   виконання   роботи,  
передбачені законодавством  про  працю,  колективним  договором  і  
угодою сторін [2, стаття 21].

Згідно зі статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір,  укладений на невизначений строк,  попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за  власним  бажанням  зумовлена  неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або  дружини  на  роботу  в  іншу  місцевість;  вступ  до  
навчального  закладу;  неможливість проживання у даній місцевості,  
підтверджена медичним висновком;  вагітність; догляд за дитиною до  
досягнення  нею  чотирнадцятирічного  віку  або дитиною-інвалідом;  
догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або  
інвалідом  I  групи;  вихід  на  пенсію;  прийняття  на  роботу за  
конкурсом,  а  також  з  інших  поважних  причин),   власник   або  
уповноважений  ним  орган  повинен  розірвати  трудовий  договір у  
строк, про який просить працівник.

Якщо працівник   після  закінчення  строку  попередження  про звільнення не залишив роботи і  не  вимагає  розірвання  трудового  
договору, власник або уповноважений ним орган не вправі  звільнити  
його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на  його  місце  
запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства  не  
може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник   має   право  у  визначений  ним  строк  розірвати  
трудовий  договір  за   власним   бажанням,   якщо   власник   або  
уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю,  умови  
колективного  чи  трудового  договору.

Список використаної літератури

1. Конституція України 1996 р.- К., 2011 – 44 с.
2. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 р.
3. Цивільний кодекс України. – К., 2012. – 342 с.
4. Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р.
5. Закон України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р.
6. Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 р.
7. Положення про порядок повідомної реєстрації галузевих і регіональних угод, колективних договорів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1994 р.
8. Прилипко С.М., Ярошенко О.М. Трудове право України: Підручник. – 2-ге вид., переробл. і доп. – Харків: Видавництво «ФІНН», 2009. – 728 с