Пропорційна виборча система в зарубіжних країнах

Автор: Пользователь скрыл имя, 16 Февраля 2012 в 16:10, курсовая работа

Описание работы

Актуальність вибраної теми складається у тому, щоб проаналізувати виборче законодавство світових держав та законодавство про виборчі системи, вказати шляхи їх формування та дії. Насамперед необхідно врахувати у законодавстві про вибори народних депутатів України позитивний досвід правового регулювання виборів у парламенти інших країн, втілення у виборчий процес міжнародних виборчих стандартів, розвитку виборчих правовідносин на демократичних засадах.

Содержание

ВСТУП
Розділ 1. Поняття виборчих систем
1.1. Основні риси та принципи виборчих систем
1.2. Класифікація виборчих систем
Розділ 2. Мажоритарна виборча система в зарубіжних країнах
2.1. Уніномінальні мажоритарні виборчі системи
2.2. Поліномінальні мажоритарні системи
Розділ 3. Пропорційна виборча система в зарубіжних країнах

ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Работа содержит 1 файл

диплом.doc

— 159.00 Кб (Скачать)

    Особливим варіантом системи єдиного голосу, що не передається є система фіксованого  голосу, яка застосовується у Японії при виборах нижньої палати парламенту. Їх притаманні багатомандатний округ і право виборця лише на один голос (а обирається до п’яти депутатів від округу). За умови комбінації “японського” варіанту та двомандатного виборчого округу партії меншості для забезпечення свого представництва достатньо дістати підтримку третини виборців; в разі застосування тримандатного округу представництво партії гарантується навіть 25-відсотковою підтримкою. Загалом, мінімально необхідна для представництва партії частка голосів на її підтримку визначається формулою L/N + L, де L – кількість голосів, яку має кожен виборець, а N – кількість депутатів, що мають бути обрані від даного округу.

   Наявність у виборця лише одного голосу в  умовах багатомандатного округу тягне  за собою два основні наслідки. По-перше, кандидати від однієї партії фактично змушені боротися один з одним. По-друге, ця система призводить до менш диспропорційного представництва, ніж система відносної більшості з її одномандатними округами. Тому навіть найсильніша партія змушена виставляти на округ кандидатів менше, ніж має бути обрано від нього, поступаючись тим самим певною кількістю мандатів своїм опонентам.

   Серед позитивних рис системи єдиного  голосу, що не передається, розглянутої  нами в двох модифікаціях, – створення  політичним меншинам більших, ніж за уніномінальних систем, можливостей для політичної реалізації : прихильники середньовпливової партії в кожному багатомандатному виборчому окрузі мають змогу, зосередивши підтримку на обмеженій кількості кандидатів, провести їх (або принаймні одного з них) до парламенту. До того ж система найбільш проста і зрозуміла для виборців порівняно з іншими поліномінальними мажоритарними і пропорційними системами.

    Водночас  при розподілі мандатів може викривлятися волевиявлення виборців внаслідок неадекватної тактичної лінії політичних партій. Зокрема, провідна політична сила в окрузі теоретично може одержати кількість мандатів, неадекватну її впливу, тому що “її” виборці підтримали висунутих кандидатів нерівномірно (один кандидат одержав величезну, порівняно з необхідною для обрання, більшість голосів і пройшов до парламенту, тоді як розпорошення голосів між рештою призвело до їх поразки). За цих обставин не досить впливові за кількістю отриманих голосів політичні сили можуть одержати ті місця, які втратила провідна партія.

     Система відносної більшості з кумулятивним голосуванням та система єдиного голосу, що передається

    Наступний різновид поліномінальних мажоритарних систем - система відносної більшості з кумулятивним голосуванням. За цієї системи виборець у багатомандатному окрузі має стільки голосів, скільки мандатів в окрузі. Подача голосів допускається як за одного кандидата, так і за кількох. Обраними вважаються кандидати, які одержали відносну більшість голосів. Нині застосовується при виборах палати представників в американському штаті Іллінойс. Має практично ті ж самі позитивні рисі і вади, що й система єдиного голосу, який не передається.

    Останній  вид поліномінальних мажоритарних систем – система єдиного голосу, що передається (single transferable vote). Інколи дану систему називають ще квотно-преференційною системою чи системою Харе - Кларка. Вибори за цією системою проводяться в невеликих багатомандатних округах. Кожен виборець має можливість позначити цифрами на бюлетені (використовується не категоричний, а ординальний бюлетень) найбільш прийнятних для нього кандидатів у порядку надання їм переваги, відповідно до того, кого з кандидатів він хотів би бачити у парламенті в першу чергу, другу, третю и так далі.

    Після подання ординальних бюлетенів з відміченими порядками переваг напроти фамілії кожного внесеного в бюлетень кандидата, розраховується квота, яка визначає мінімум необхідних для обрання голосів. В Ірландії застосовується квота Друпа, яка нижче згаданої раніше простої квоти : всі голоси поділяються не на кількість мандатів від округу (М), а на кількість мандатів плюс ще один мандат (М+1). Після цього відбувається переадресація голосів, при чому двома різними способами. Надмірні (зайві) голоси – голоси понад квотою, отримані кандидатами, що вже перемогли, переводяться кандидатам, яким відповідні виборці віддали свої другі преференції. Водночас кандидати, що набрали найменшу кількість голосів, викреслюються зі списку, та їх голоси передається таким же самим способом. За рахунок цього якісь кандидати ще можуть досягнути квоти. Тоді все повторюється, і так до заповнення всіх місць кандидатами, які набрали необхідну кількість голосів за рахунок приєднання до власних перших преференцій більш низьких преференцій, переведених від інших кандидатів.

    Взагалі ця система, інша назва якої - альтернативна  система багатомандатного округу, була розроблена англійським правником  Томасом Харе та підтримана Джоном Стюартом Мілем. Вона являє собою  продукт вікторіанського індивідуалізму. На противагу традиційній для Великобританії ідеї про представництво громад прихильники цієї системи розглядали представництво в першу чергу як персональне. Спочатку вона навіть називалася системою персонального представництва. Її автори мали на меті мінімізувати кількість проігнорованих голосів і надати якомога більшому числу виборців можливість обрати депутата, який відповідав би їхнім уподобанням. Але прихильники системи відносної більшості поставили під сумнів обґрунтованість нової системи одразу після того, як представництво в умовах дії традиційного методу набуло скоріше партійного, ніж територіального характеру.

    Альтернативній  системі багатомандатного округу властиве, крім власне багатомандатного округу, голосування з преференціями. Обидві ці риси виражають спрямованість системи на забезпечення адекватного представництва політичних поглядів та сприяння вибору кандидатів як від однієї, так і від різних партій. І дійсно, на відміну від системи партійних списків, де голосування відбувається лише за партії, а можливість вибору поміж кандидатами мінімальна чи відсутня взагалі, розглядана система надає виборцеві змогу обирати ще й між кандидатами від партії, яку той підтримає. 

    Альтернативна система багатомандатного округу (або  система єдиного голосу, що передається) застосовувалась в Ірландській республіці, Північній Ірландії й Тасманії, сьогодні вона діє також і в деяких районах Австралії. Ця система фактично страхує голос виборця, передаючи силу голосу його наступній преференції в разі, якщо кандидат першої преференції виявився неконкурентноздатним або одержав занадто велику підтримку. При цьому список кандидатів не повинен бути довгим, щоб не обтяжувати виборця своїми розмірами. Бажана також невелика величина округу. В обох країнах, які застосовують систему єдиного голосу, що передається, при виборах до нижніх палат парламентів (Ірландія та Мальта), величина округу – від трьох до п’яти місць. В Австралії, де за цією системою проводяться вибори сенаторів, як правило одночасно змінюється лише половина складу верхньої палати, і тому фактична величина округу також дорівнює п’яти. Але у випадку розпуску парламенту вона збільшується до десяти.

    Взагалі ця система є найбільш складною з  усіх виборчих систем. Складний підрахунок голосів дещо змінює результати виборів  порівняно з підрахунками за звичайною системою єдиного голосу, що не передається. Зокрема, на виборах 1948 р. В Ірландії в 17 виборчих округах при визначенні обраних депутатів підрахунки і за системою єдиного голосу, що передається, і за системою єдиного голосу, що не передається, дали б тотожну картину. Та в 15 округах було обрано парламентаріїв, які б за системою єдиного голосу, що не передається, шансів на обрання не мали.

    Багато  політологів та спеціалістів з виборчих систем вважають систему єдиного  голосу, що передається, “найкращою” виборчою системою, бо вона дозволяє виборцям проголосувати за будь-який набір кандидатів незалежно від причин, за яким перевага надається саме ним. На відміну від пропорційної системи з відкритими списками, голосування за партійного кандидата в цій системі не означає голосування за партії в цілому ( з точки зору розподілу місць поміж партіями). Голос віддається лише за даного кандидата. В результаті система єдиного голосу, що передається, дає виборцям максимальну свободу вибору, а контроль партійного керівництва зводить до нуля. Звичайно, партії можуть давати своїм прихильника рекомендації стосовно найкращої для них розстановки преференцій, але цим і обмежується їхній вплив на результати виборів.

    Переваги  системи єдиного голосу, що передається, бачать інколи і в тому, що дана система робить непотрібним “стратегічне голосування”. Виборець може спокійно голосувати за найкращого для нього кандидата, навіть якщо перемога того надзвичайно малоймовірна, бо нема підстав опасатися того, що тим самим він сприяє успіху найгіршого з претендентів на місце : отже виборець сам визначає, до кого перейде його голос у випадку поразки найкращого для нього кандидата.

    Але все-таки система єдиного голосу, що передається, не позбавлена недоліків. Деякі відмічають, що вона занадто складна та незрозуміла виборцям (хоча в Ірландії саме виборці двічі підтримували систему єдиного голосу, коли питання про реформу виборчої системи виносилося урядами на референдум). Якщо ж в країні використовуються виборчі округи дуже великі за розміром та кількістю населення, то система єдиного голосу, що передається за визначенням неможлива, так як для нормального функціонування вона потребувала б величезних  бюлетенів та виборців, схильних до вивчення програм та персоналій занадто великого числа кандидатів. Нарешті, система єдиного голосу, що передається мало сприяє укріпленню політичних партій у порівняння як зі списочною пропорційною системою (навіть якщо та допускає елементи преференційного голосування), так і з системою відносної більшості (якщо звичайно вона не передбачає первинних виборів за американським зразком), бо останні дві системи дають партійному керівництву набагато більше можливостей впливати на склад парламентської фракції.

    Загальною позитивною рисою поліномінальних  мажоритарних систем є збільшення точності виборів та зменшення викривлення волі виборців у порівнянні з мажоритарною виборчою системою за одномандатними округами. Але як правило більшість населення все рівно не представлена у парламенті. Крім того при збільшенні кількості депутатів, що обираються від округу, призведе або до збільшення розміру органу, що формується ( а чим він більше, тим непрацездатніше та дорожче обходиться платникам податків), або до збільшення виборчого округу (а чим він більше, тим більша кількість виборців не буде представлена у парламенті). Звичайно, інколи число не представлених у парламенті виборців невелике, але в цієї проблеми є ще інший аспект. Ще Шарль Луї Монтеск’є писав :”Несправедливість, допущена по відношенню до одного, є загрозою для всіх). Диктатура не завжди починається з військового перевороту, інколи достатньо і простих вільних та демократичних виборів.   

 

ВИСНОВКИ 

     Тип виборчої системи має безпосереднє відношення до засад формування виконавчої влади, взаємовідносин між законодавчою та виконавчою гілками влади (реалізації механізму стримувань та противаг) та форми державного устрою. Виборча система - це не лише «правила» та «процедури», тобто формально юридична техніка реалізації виборчого процесу. Адже для характеристики сутності виборчої системи першочергового значення набуває її змістове наповнення. Вибір конкретної моделі виборчої системи впливає не тільки на процедуру виборів, а й на подальше розташування політичних сил у парламенті, а отже - на формування уряду й на створення дієвої більшості у представницькому органі

   Всього  в світі відомо понад 70 виборчих систем і практично неможливо  в деталях описати кожну з  них. Метою моєї роботи є засвідчення різноманітності виборчих систем і європейської тенденції до запровадження таких пропорційних систем, які забезпечують ближчий контакт депутатів зі своїми виборцями, дають виборцям можливість впливати на структуру списків кандидатів.

     У роботі було розглянуто функції виборчих систем, політичні наслідки їхнього застосування, а також позитивні та негативні сторони від впровадження різних типів виборчих систем.

    Як  відомо, під терміном "виборча  система", розуміють порядок формування виборних органів у державі, який є результатом аналізу та розуміння  суб’єктами політичного процесу інтересів суспільства, політичної традиції та культури. За своєю суттю, виборча система може бути демократичною та недемократичною. Окрім цього виборча система може сприяти чіткій партійній структуризації парламенту, що, відповідно, дає змогу сформувати однопартійний чи коаліційний уряд і через партійну відповідальність за стан справ забезпечити стабілізацію політичної системи, її гласність та публічність. Принцип структуризації передбачає не спрощення демократії до можливості керувати урядом через просте голосування, а посилення його відповідальності від волі більшості. Громадська думка поволі усвідомлює, що політична діяльність відповідатиме потребам суспільства лише тоді, коли вона набере характеру професійної діяльності. Отже, мова йде про вищий ступінь діяльності – політичне функціонування, яке властиве партіям, лобістським групам, рухам і т. ін. Громадяни за інерцією часу поволі позбуваються негативізму понять “партія”, “влада”, що є закономірним явищем. Адже суспільство є на перехідній стадії від моноідеологічних форм диктатури до плюралістичної демократії .

Информация о работе Пропорційна виборча система в зарубіжних країнах