Основні положення стратегії національної безпеки України

3.2.3. Критичне зростання рівня загроз  енергетичній безпеці:

1. надмірна залежність від імпорту енергоносіїв, недиверсифікованість джерел і маршрутів їх постачання, недостатність використання власного енергетичного потенціалу;
2. низька ефективність використання паливно-енергетичних ресурсів, повільні темпи впровадження новітніх технологій;
3. недостатня реалізація енерготранзитного потенціалу, низькі темпи інтеграції України до європейського енергетичного ринку;
4. відсутність зведеного енергетичного балансу країни.

3.2.4. Консервація низького науково-технологічного  рівня розвитку:

1. нерозвиненість національної інноваційної системи;
2. скорочення науково-технологічного потенціалу, відтік наукових кадрів за кордон, втрата наукових шкіл на ключових напрямах економічного розвитку;зростання науково-технологічної залежності від інших країн.

3.2.5. Соціально-демографічна криза:

1. скорочення чисекльності населення через погіршення його здоров’я, низьку якість життя, недостатній рівень народжуваності, високу смертність, а також відплив населення за кордон;
2. поширення соціальних хвороб, зокрема наркоманії, алкоголізму, туберкульозу, ВІЛ-СНІД; епідемії небезпечних інфекційних хвороб;
3. зростаючий дефіцит трудових ресурсів, старіння населення, низька економічна активність і недооцінка вартості робочої сили.

3.2.6. Зростання небезпечності екологічних  та техногенних викликів і  загроз:

1. критичний стан основних виробничих фондів, зокрема техногенно-небезпечних об’єктів, комунальної інфраструктури населених пунктів, а також надмірне антропогенне навантаження на довкілля;
2. накопичення відходів виробництва та інших шкідливих речовин;
3. неконтрольоване ввезення в Україну екологічно-небезпечних технологій, речовин, матеріалів, трансгенних рослин, збудників хвороб, екологічно необгрунтоване використання генетично модифікованих організмів.

 Залишаються  актуальними й інші загрози, визначені  Законом України «Про основи  національної безпеки України».

3.3. На тлі зростання викликів  і посилення загроз національній  безпеці зберігається неадекватність  сектору безпеки і оборони  України завданням захисту національних  інтересів, що характеризується:

1. невідповідністю правоохоронної системи України завданням дієвого захисту прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина;
2. недостатньою ефективністю розвідувальних і контррозвідувального органів;
3. триваючим погіршенням стану Збройних Сил і оборонної промисловості;
4. недосконалістю Єдиної державної системи цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, зокрема щодо моніторингу природного середовища;
5. нездатністю України протистояти новітнім викликам національній безпеці (явищам і тенденціям, що можуть за певних умов перетворитися на загрози національним інтересам), пов’язаним із застосуванням інформаційних технологій в умовах глобалізації, насамперед, кіберзагрозам.

4. Стратегічні  цілі та ключові завдання політики  національної безпеки 

4.1. Стратегічними цілями політики  національної безпеки України  у середньостроковій перспективі  є:

1. створення прийнятних зовнішніх і внутрішніх умов для реалізації національних інтересів України;
2. забезпечення необхідних умов для виконання Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна влада»;
3. побудова ефективної системи забезпечення національної безпеки і зміцнення її провідних органів (Ради національної безпеки і оборони України, Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших правоохоронних і розвідувальних органів).

4.2. Ключові завдання політики національної  безпеки у зовнішньополітичній  сфері.

4.2.1. Захист  прав і інтересів громадян  та юридичних осіб України  за кордоном;

4.2.2. Підвищення  скоординованості та ефективності діяльності державних органів, відповідальних за реалізацію зовнішньої політики, якісне посилення їх професіоналізму та аналітичного потенціалу, покращення ресурсного і кадрового забезпечення;

4.2.3. Економізація  зовнішніх зносин України, надання  ефективної допомоги вітчизняним  суб’єктам господарювання за  кордоном, сприяння залученню іноземних  інвестицій та диверсифікації  джерел і маршрутів постачання  сировинних ресурсів, насамперед, енергоносіїв;

4.2.4. Формування  інституційних засад інтеграції  України у єдиний європейський  простір, у т.ч. через секторальну  інтеграцію до структур ЄС, розширення можливостей співпраці у форматі ініціативи ЄС «Східне партнерство», подальший розвиток взаємовигідного партнерства з Європейською асоціацією вільної торгівлі та її державами-членами; створення загальних умов для повноправного членства України в ЄС як надійної гарантії її безпеки;

4.2.5. Здійснення  збалансованої політики у відносинах  з ключовими міжнародними партнерами  України, спрямованої на відстоювання  національних інтересів:

1. поглиблення стратегічного партнерства України з ЄС, його державами-членами на засадах економічної інтеграції та політичної асоціації, укладання угоди про асоціацію, створення поглибленої і всеохоплюючої зони вільної торгівлі, лібералізація візового режиму з метою його майбутнього скасування. Інші пріоритети включають імплементацію угоди про приєднання України до Європейського енергетичного співтовариства; участь України у реалізації завдань у рамках Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС;
2. формування нової моделі стратегічного партнерства України з Російською Федерацією на засадах балансу національних інтересів, розширення діалогу у питаннях протидії безпековим викликам і загрозам, пошук спільних підходів щодо формування нової загальноєвропейської системи колективної безпеки;
3. розвиток діалогу та співробітництва України зі Сполученими Штатами Америки в рамках Хартії про стратегічне партнерство.

4.2.6. Підвищення  ефективності зовнішньополітичної  діяльності України на Центральноєвропейському  і Чорноморсько-Каспійському просторах - регіоні життєво важливих інтересів  нашої держави:

1. підтримання партнерського співробітництва та розширення стратегічної взаємодії з Польщею, Угорщиною, Словаччиною, країнами Балтії, іншими державами - новими членами ЄС;
2. утвердження відносин активного партнерства з Республікою Білорусь, формування механізмів вироблення і реалізації узгодженої енергетичної політики, розвиток економічної кооперації та взаємодії у безпековій сфері;
3. розширення партнерства з Туреччиною як однією з ключових держав у Чорноморсько-Каспійському регіоні, розвиток стратегічного діалогу та взаємодії у вирішенні політичних, економічних, безпекових, гуманітарних питань;
4. активізація взаємодії з регіональними організаціями, участь у реалізації багатосторонніх проектів, інтенсифікація співпраці у форматах Центральноєвропейської ініціативи, Вишеградської групи, Організації Чорноморського Економічного Співробітництва, використання можливостей, що надаються ЄС у рамках політики «Східного партнерства» та «Чорноморської синергії»;
5. формування нової моделі українсько-румунського партнерства на основі подолання недовіри та врегулювання проблемних питань у двосторонніх відносинах, реалізації потенціалу взаємодії з широкого спектру політичних, економічних, енергетичних, екологічних, гуманітарних питань;
6. підтримка зусиль, спрямованих на протидію мілітаризації та гонці озброєнь у регіоні, намаганням перерозподілу геополітичних впливів та провокування конфліктних ситуацій, прагненням легітимізувати у той чи інший спосіб статус самопроголошених квазідержавних утворень на територіях країн регіону;
7. підвищення ролі України як активного учасника врегулювання «заморожених» конфліктів, насамперед, придністровського;
8. розширення і поглиблення взаємовигідної стратегічної співпраці з Азербайджаном, Грузією, Молдовою, у тому числі. у форматі Організації за демократію та економічний розвиток – ГУАМ, спрямованої на вирішення завдань економічного розвитку її країн-членів;
9. посилення протидії транскордонним екологічним загрозам, що формуються внаслідок господарчої діяльності в сусідніх державах;

4.2.7. Додержання  політики позаблоковості України  з урахуванням геополітичних  реалій та завдань з протидії  сучасним викликам і загрозам:

1. пошук шляхів та механізмів посилення існуючих гарантій безпеки України та закріплення їх як міжнародно-правових зобов’язань;
2. активна роль України у процесі вдосконалення архітектури європейської безпеки та підвищення ефективності діяльності її інститутів, зокрема ОБСЄ, підтримка ініціатив із зміцнення регіональних механізмів, що створюють додаткові міжнародно-правові гарантії безпеки європейських держав;
3. дальша участь у міжнародній миротворчій і антитерористичній діяльності, багатосторонніх заходах з протидії глобальним і регіональним викликам і загрозам з урахуванням інтересів України;
4. участь у багатосторонніх зусиллях, спрямованих на досягнення Цілей Розвитку Тисячоліття, що були визначені на підставі Декларації Тисячоліття ООН, насамперед, щодо зміцнення економічної і екологічної безпеки;
5. продовження співробітництва, партнерства та взаємодії з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) у рамках наявних механізмів та інструментів, зокрема Хартії про особливе партнерство, Комісії Україна-НАТО, Плану дій Україна-НАТО та річних національних програм, спільних робочих груп, в т.ч. спільної робочої групи з питань воєнної реформи;
6. участь у безпекових програмах ОБСЄ, СНД, ОДКБ, ОЧЕС, інших міжнародних організацій, а також у розвитку загальноєвропейської системи колективної безпеки.

4.2.8. Формування  партнерських відносин з Китайською  Народною Республікою, сприяння  реалізації спільних економічних  проектів;

4.2.9. Розширення  і поглиблення співробітництва, партнерства та взаємодії з  країнами - центрами зростання в  Азії та Латинській Америці;

4.2.10. Прискорення  процесу правового оформлення (делімітації  та демаркації) державного кордону  України, вирішення з Російською  Федерацією на основі норм міжнародного права питань розмежування спільних морських просторів;

4.2.11. Активізація  діалогу з Російською Федерацією  щодо вдосконалення договірно-правової  бази, що регулює питання тимчасового  перебування Чорноморського флоту  РФ на території України, для  конструктивного вирішення наявних  проблемних питань на основі  взаємної вигоди та дотримання  інтересів безпеки України;

4.2.12. Поглиблення  взаємодії з Республікою Молдова  з метою розв’язання проблемних  питань міждержавних відносин, а  також вироблення  та реалізації узгодженої політики щодо двостороннього і регіонального співробітництва, врегулювання придністровського конфлікту при додержанні принципу збереження територіальної цілісності Молдови.

4.3. Ключові завдання політики національної  безпеки у внутрішній сфері.

4.3.1. Створення  сприятливих умов для зміцнення  єдності українського суспільства  на основі європейських демократичних  цінностей:

1. усунення бар’єрів культурного, конфесійного, мовного, регіонального характеру на основі безумовного додержання конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина;
2. пріоритетність всебічного розвитку і підтримки української культури та української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України;
3. гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України, сприяння вивченню мов міжнародного спілкування.

4.3.2. Формування  гнучкої і ефективної системи  публічних інститутів, спроможних  адекватно і оперативно реагувати  на зміни безпекової ситуації:

1. попередження і протидія корупції на основі розмежування суспільних, державних, корпоративних і приватних інтересів;
2. проведення адміністративної реформи, у тому числі оптимізація системи органів виконавчої влади, реформування державної служби та її складових (військової, дипломатичної та інших), зокрема розмежування політичних і адміністративних посад, стабілізація кадрового складу державних органів, уніфікація системи рангів державних службовців, дипломатичних рангів, військових і спеціальних звань, класних чинів;
3. дальша реалізація судової реформи у напрямі становлення в Україні системи судового устрою та судочинства, яка функціонуватиме на засадах верховенства права та гарантуватиме право особи на справедливий суд;
4. сприяння розвитку недержавної системи безпеки та законодавче забезпечення її діяльності.

4.3.3. Забезпечення  економічної безпеки:

1. дієвий захист права власності, оптимізація податкового навантаження на бізнес, удосконалення регуляторного і корпоративного законодавства, обмеження монополізму і сприяння конкуренції, підвищення ефективності;
2. регулювання фінансових і товарних ринків; створення на цій основі сприятливих умов для підприємництва та інвестування, скорочення матеріальних витрат та обмеження «тіньової» господарської діяльності;
3. підвищення ефективності використання державних коштів, забезпечення дієвого державного контролю за діяльністю природних монополій, прозорості використання ними фінансових ресурсів, ефективності цінової і тарифної політики;
4. забезпечення стійкості фінансової системи, стабільності обмінного курсу гривні, розширення кредитної підтримки економіки, зміцнення довіри до фінансових установ;
5. мінімізація негативного впливу на економіку зовнішньої кон’юнктури та наслідків світової фінансово-економічної кризи;
6. посилення дієвості захисту внутрішнього ринку від несумлінної конкуренції з боку постачальників імпортної продукції;
7. оптимізація структури і обсягу зовнішнього боргу, недопущення неконтрольованого відпливу капіталу за межі країни.

4.3.4. Зміцнення  енергетичної безпеки:

1. підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів;
2. забезпечення стабільності постачання паливно-енергетичної сировини, зокрема шляхом диверсифікації його джерел;
3. створення умов для надійного функціонування вітчизняної інфраструктури транзиту та постачання енергоносіїв на внутрішній і зовнішні ринки;
4. створення системи стратегічних резервів паливно-енергетичних ресурсів у відповідності з практикою ЄС і нормативами Міжнародного енергетичного агентства;
5. формування із застосуванням новітніх інформаційних технологій зведеного енергетичного балансу України, впровадження постійно діючої системи моніторингу, прогнозування та стратегічного планування розвитку паливно-енергетичного комплексу та його галузей;
6. дієвий захист критичної інфраструктури паливно-енергетичного комплексу від еколого-техногенних впливів та зловмисних дій.

4.3.5. Забезпечення  продовольчої безпеки:

1. врегулювання земельних відносин та раціоналізація землекористування, формування ринку земель сільськогосподарського призначення, юридичне і технічне оформлення права власності та користування землею, гарантії захисту прав власників земельних часток (паїв);
2. розвиток аграрного ринку, створення умов для розкриття потенціалу аграрного сектору для забезпечення потреб населення України у доступному, якісному і безпечному продовольстві, утвердження її ролі як вагомого експертера аграрної продукції;
3. захист внутрішнього ринку від постачання неякісної і небезпечної продовольчої продукції.