Філософське питання про сенс життя і всемогутність людини у п’єсі М. Метерлінка „Синій птах”

    Філософія Метерлінка будується на багатьох стандартних елементах філософії ідеалізму. Вихідна ідея полягає в тому, шо всім розпоряджається Невідомий, панують "невідомі рокові сили", але подальша конкретизація цієї загадки неможлива. Людина - жертва Невідомого, безсиле і жалюгідне створіння, "без усякої видимої мети віддане байдужій ночі". Відповідно, "наша смерть керує нашим життям, і наше життя не має іншої мети, як наша смерть". Зрозуміло, "треба жити без зла, без думки, без світла і краще мовчати", бо "справжнє життя створюється у мовчанні".

    Слава Метерлінка як драматурга символізму зміцнилася після постановки його "маленьких драм" - "Непрохана" (1890), "Сліпі" (1890), "Сім принцес" (1891), "Там, усередині" (1894). "Смерть Тентажіля" (1894), в яких письменник розробляв нову функцію цього жанру. Метерлінку вдалося створити світ, який живе за законами його філософії. Звичайно, це вигаданий світ, нереальний, але він має свою внутрішню логіку. Метерлінк зумів досягти ефекту присутності Невідомого на сцені свого театру. Тільки символізм міг дати необхідні для цього засоби. Символізм - це мистецтво, яке натякає на ірраціональну суть буття. Все символічно в "Театрі смерті", все лише натяк на невідоме. Метерлінк виводить на сцену світ звичайний, що майже до кінця скорочує зовнішні аксесуари. В "Сліпих" - звичайний ліс, у "Непроханій" - звичайна кімната старого замка. Метерлінк відмовляється від зовнішніх прийомів страхання, яких чимало у "Принцесі Мален" з її звірячими вбивствами і загибеллю персонажів. У "Театрі смерті" людина залишається наодинці із загадкою, з Невідомим. Драматургічний конфлікт звужений, усі можливості ускладнення зняті. І чим звичайніше оточення, тим звичайніше те, що зображено, тим сильніше ефект, помітніше безлике невідоме.

    "Театр  смерті" був першою фазою драматургії  Метерлінка. Вже в наступних п'єсах - "Пеллеас і Мелісада", "Алладіна і Паломід", "Там, усередині", "Смерть Тентажіля" - починається відхід від головних його принципів, а п'єсу "Аглавена і Селізетта" (1896) сам Метерлінк вважав поворотною, бо йому "здалося чесним і розумним забрати трон у смерті і на цей трон водрузити любов, мудрість або щастя".

    Наприкінці  XIX ст. Метерлінк духовно оновлюється, переглядає свої філософсько-естетичні позиції, стає значною Постаттю прогресивно-романтичної драматургії. Драма "Пеллеас і Мелісада" (1893) зробила його ім'я популярним за межами Бельгії та Франції. Вона послужила основою для написання музичних творів. Розповідь про трагічне кохання героїні до брата свого чоловіка стверджує красу глибокого почуття і водночас його приреченість. "Смерть Тентажіля" (1894) - перекреслена тема боротьби з жорстокою долею. Хлопчик Тентажіль гине за залізними дверима від рук злодійки-королеви. Благання його сестри Ігрени перетворюються на спалах гніву, вона проклинає смерть. Цей бунт прекрасний, але, на думку драматурга, безглуздий (у цьому плані Метерлінк один з попередників літератури екзистенціалізму). В 1896 році драматург написав ще дві п'єси-казки: "Аглавена та Селізетта" та "Аріана і Синя Борода". Герої цих драм не лише жертви. Селізетта активна в своєму самозреченні: заради щастя коханої людини вона здатна на подвиг. Не погоджується із заборонами Аріана - і перемагає долю. В ранніх п'єсах переважає недомовленість: підтекст і "мовчання" були на рівні реплік персонажів. Тепер у творах бельгійського драматурга на рівних правах із символістичними прийомами – реалістичні фарби. Метерлінка називають "предтечею сучасного модернізму, антитеатру", і все ж він завжди прагнув до романтизму. Скоріше "Театром любові", ніж "Театром смерті" можна назвати п'єсу "Пеллеас і Мелісада", "Алладіна і Паломід", "Аглавена і Селізетта". На перший план тут виступають особи, які діють в ім'я любові, носії піднесених почуттів, їх переслідують не ті казкові сили, а звичайні ревнивці. Саме тому в п'єсах виникають звичайні життєві ситуації. Абсолютно панує любов в "Аглавені і Селізетті". Головний персонаж п'єси -діяльна і мужня Селізетта - гине, але її смерть - це вже не наслідок "чвар" Невідомого, а результат самопожертви героїні. Трохи схожі на неї жіночі образи п'єс "Аріана і Синя Борода" та "Безкорисливе звільнення" (1899).

    Символістська концепція, яка остаточно склалася в   "маленьких  драмах" Метерлінка, знайшла свій теоретичний  вираз у трактаті   "Скарбниця   смиренних"   (1896) – так-званому "Євангелії символізму". Тут же основні тези поетики театру Метерлінка, які побудовані на відтворенні "трагедії кожного дня", у розкритті бездіяльності  і мовчання  ("другому діалозі"  -діалозі душ).

    У 1896 році починається другий період творчості бельгійського драматурга - "оптимістичний". Герої його нових творів ("Аглазена і Селізетта", "Аріана і Синя Борода" та інші) кидають виклик своїй долі. У філософському трактаті "Таємний храм" (1902) Метерлінк стверджує необхідність активного втручання в життя. Його художня концепція наближається до неоромантизму, в деяких творах - до реалізму (наприклад, у "Чуді святого Антонія" (1903). Головним завданням театру драматург вважав відтворення миттєвості, коли людина спілкується з таємничими сферами життя духу. Оскільки слово матеріальне – спілкування відбувається найповніше в мовчанні. Висуваючи принцип "другого діалогу", Метерлінк виходив із символістичних передумов, але об'єктивно у своїй драматургічній практиці, інколи несподівано для самого себе, досягав реалістичних результатів, близьких деяким сторонам театру Чехова.

    Книга "Скарбниця смиренних" - розгорнутий маніфест символізму, написаний послідовним ідеалістом. Матеріальний світ для Метерлінка є відблиском духовного світу. Сучасна епоха, вважав він, характеризується тим, що безмежно поширюється "область душі".

    У 1898 році Метерлінк приїхав до Франції. Цього ж року він опублікував працю "Мудрість і доля", що відкривала цикл філософських п'єс, присвячених проблемам пізнання та етиці. При всьому песимізмі цього твору він закликає людину виконувати повсякденний обов'язок. Відчувається еволюція творчості письменника, якого почали турбувати соціальні проблеми.

    Драма "Сестра Беатриса" (1900) спрямована проти аскетизму, оспівує повнокровне земне життя. В п'єсі "Монна Ванна" (1902) Метерлінк уперше використовує не традиційний для нього – казковий, а історичний сюжет. Герої драми – люди з яскравими характерами стикаються з реальними суспільними відносинами, розв'язують складні життєві питання. П'єса стверджує право людини на любов, уславлює патріотизм і нарешті, психологічна драма "Монна Ванна". Із ситуації казкової Метерлінк переносить своїх героїв у ситуацію реально-історичну, в Італію XV ст. Не слід вважати, що драматург створив реалістичну драму. "Монна Ванна" - твір романтичний, з винятковими ситуаціями і винятковими героями. Але як високо романтизм підняв героїв Метерлінка!

    "Монна  Ванна" позначила прихильність драматурга до прогресивного романтизму. Про це ж свідчить і п'єса "Чудо святого Антонія", події в якій відбуваються в майже реальному провінційному містечку, в звичайному буржуазному будиночку.

    Під «статикою» розумілося прагнення Метерлінка показати найважливіші миті контакту людини з таємничою сферою духу, а не якісь подвиги чи катастрофи. За такого підходу він відмовляється від зображення подій на сцені, від зовнішньої інтриги, а зосереджується натомість на інтризі внутрішній — внутрішньому житті людини, яке не вимовляється словами. Тому головне в театрі не дія, а стан душі. За першим діалогом, що на поверхні, відбувається прихований діалог – про головне, замовчуване. Театр Метерлінка покликаний розкривати «мовчання», те, для вираження чого не вистачає слів. Вистава натякає, вказує на Абсолют, а не промовляє його вголос. І нарешті, квінтесенцією Таємниці й трагедії є смерть, її різке й несподіване втручання в повсякденний побут указує, де саме є той пролом, крізь який можна дістатися до Сутності буття. Отже, «статичний театр», «театр мовчання» і «театр смерті» — це, по суті, синоніми того самого поняття: символістського спілкування з прихованою Істиною.

    Наприкінці 1890-х років і на початку XX ст. Метерлінк ще більше заглиблюється у вивчення метафізики й філософії. Він перекладає Рейсбрука Прегарного («Краса духовного шлюбу»), Новаліса, Емерсона, в чиїх ідеях він віднаходить опертя для власних містичних теорій. Так створюється «Скарб упокорених» (1896) — перший трактат письменника, в якому він закликає зайнятися самоспогляданням, а також поставитися до життя як до обіцянки повної правди, котру не можна остаточно опанувати. В інших трактатах він підкреслює цінність індивідуального пізнання («Мудрість і доля», 1898; «Потаємний храм», 1902), іноді — цінність посередника, ще більше приниженого, ніж сама людина («Життя бджіл», 1901; «Життя мурашок », 1930). Драматург приходить до іншого розуміння призначення людини і знання, яке багато в чому по-новому розвиває ідеї символізму. Він намагається показати ідеал мудрості, яка може бути зброєю оновленої людини, сміливої, діяльної, розумної. Цей світогляд став філософською основою найкращої й найвідомішої драми М. Метерлінка — феєрії «Синій птах».

    У 1898 році Метерлінк створив свій шедевр – п'єсу-казку "Синій птах". Право першої постановки він передав К.С.Станиславському: 30 вересня цього ж року відбулась прем'єра вистави на сцені МХАТу. Весела та сумна, лірична та мудра розповідь про пригоди брата і сестри, що вирушили на пошуки Синього птаха, символа щастя, наповнена вірою в доброчесність і мужність людини, в її перемогу над непізнаними силами і законами природи, над тяжкими випробуваннями - голодом, зубожінням, війною. Символістська поетика у цій п'єсі стверджує перемогу добра та істини, вічні наміри пізнання ідеалу, розумну владу людини над природою. Герой п'єси "Синій птах" Тільтіль мріє про те, щоб святочний дід подарував його родині хоча б що-небудь. Але, на жаль, всі дарунки потрапляють у будинок, шо розташований поблизу їх оселі, - в будинок багатих. Усі симпатії Метерлінка на боці бідних. Саме із хатини дроворуба Фея розпочне похід з Синім птахом. Мешканцям бідних осель доручає Метерлінк пошуки Істини. Пошуки романтичного Синього птаха протиставлені колишній концепції символістської драми Метерлінка, у якій був застиглий, мертвий світ, де все було заздалегідь задане, споконвіку обумовлене. У казці ж "Синій птах" - усе в русі, пошуках, усе залежить від ініціативи, сміливості шукачів Істини. І сам процес пошуків вдосконалює людей, відкриває перед ними нові обрії. Фіналом походу Метерлінк обрав ту ж таки хатину дроворуба. Тепер вона стала "набагато красивішою", адже герої казки повернулися додому іншими людьми. Отже, це не просто повернення на лінію старту – в серцях героїв не згасає пристрасть пошуків. Обіцянкою знайти і спіймати птаха закінчюється цей незвичайний твір. Казковий Синій птах раптом навдивовижу стає схожим на горлицю, що належала Тільтілю. Щось від споконвічного: щастя завжди поруч, а його не помічають. Найвища духовна цінність, стверджує Метерлінк, це бажання відшукати ідеал, це пошуки Синього птаха.

    У 1911 р. Метерлінк став лауреатом Нобелівської премії. В роки першої світової війни (1914-1918) він у своїй публіцистиці викриває : романський мілітаризм. У 1918 році в п'єсі-феєрії "Заручини" Метерлінк продовжує розповідь про головного героя "Синього птаха": 16-річний Тільтіль у пошуках нареченої попадає в Країну Пращурів і в Країну ненароджених дітей. П'єса "Заручини" завершує цей період діяльності письменника.

    Невдовзі  Метерлінк зближується з реалістичною естетикою (п'єси "Бургомістр Стильмонда" (1918), "Сіль життя" (1920), а згодом – нове захоплення містицизмом, про що свідчать  його   філософські   трактати.   Драматург   багато  працює,      але      його      твори,      на  думку західноєвропейських критиків, не  піднімаються до художнього рівня "маленьких драм" і "Синього птаха".

    Значним явищем останніх років творчого життя Метерлінка вважаються написані ним у 1948 році мемуари "Блакитні пузирі (щасливі спогади)". Помер бельгійський письменник 5 травня 1949 року в Ніцці (Франція).

    Значення творчості Метерлінка можна розглядати у двох планах. По-перше, він – видатний поет і драматург символізму, теоретик 
цього     літературного     напряму,  розробив   досить   грунтовну концепцію протиставлення матеріального світу і "світової душі", котру людина пізнає через любов, долю і смерть (звідси – головні мотиви його ранніх творів), і фіксує все  це    у    символах.    По-друге,    він – яскравий представник  так   званої   "нової драми",   і   його відкриття   у   створенні   "атмосфери",    передачі "стану",    відтворенні    "трагедії    кожного    дня" подібні   до   творчих   знахідок,   здобутків   таких видатних європейських драматургів, як Г.Ібсен, Г.Гауптман,  В.Винниченко,   О.Олесь,   А.Чехов, Л. Андреєв.

    П'єси  Метерлінка посіли почесне місце  в репертуарі світового театру, дякуючи їхньому гуманістичному звучанню й вірі в перемогу людини над темними силами. Творчість бельгійського письменника добре знала інтелігенція України, його твори перекладали П.Грабовський, Леся Українка, М.Вороний, М.Рильський, М Терещенко та інші. Високої думки про його драматичні відкриття був видатний український режисер Лесь Курбас. У статті "Про символічний театр і театр О.Олеся" (1917) він писав: "...людський дух невтомний, він прагне досконалості, стремить висловити те, що ще не сказано,  - вимовити невимовне, і коли не може сього зробити прямо... з'являються символісти. Прекрасні дами, галантні панове! Коли Метерлінк хоче порушити в наших глибинах море темнот, коли хоче викликати у нас відчуття особливої туги, невимовної, невиразної, з перехопленим подихом, він не каже нам про неї нічого - навіть у ліричному вірші не називає самого імені. Він простими словами розказує про королеву, замкнену в башті в день великого свята, в день турніру, в день двірського балу; геніальним повторенням, умілим переставленням підкаже нам мовчанку, в якій ми почуємо биття людського серця, почуємо, як ворухнеться щось таємне в наших душах, невимовне й глибоке"[17; 34].

    Характеризуючи поетичну спадщину Метерлінка український поет Микола Терещенко звертав увагу прихильників таланту бельгійського символіста на те, що Метерлінк "був типовим представником ідеалістичної течії" цього модерністського напряму, що "Уже перша його збірка... "Теплиці" сповнена містичних настроїв і фаталізму. Друга збірка "Дванадцять пісень", на якій помітний певний вплив народної творчості, відзначається більшою ясністю і простотою"[17; 35]. 
 

2. „Візитна  картка” М.Метерлінка – філософська п’єса-казка

„Синій  птах” про сенс життя і всемогутність людини

    Вершиною  творчості Моріса Метерлінка і водночас його "візитною карткою" є філософська п'єса-казка "Синій птах".

    Але чи "пов'язувався" із Метерлінком  його твір "Синій птах"? Чи випливав він із його раннього "театру смерті"? Чи продовжував драматург розвивати у новій п'єсі свої улюблені метафізичні й містичні мотиви?

    Ще  у рік написання своєї першої драми Метерлінк висловив таку думку: "Будь-яке мистецтво — це досвід повернення в дитинство, аби ще раз подивитися на речі ніби вперше". Якщо оглянути ранні п'єси бельгійського драматурга, можна помітити, наскільки часто — ледь не у кожному творі — в них зустрічаються образи дітей. Але у жодній п'єсі символістського періоду дитина не є активнодіючим персонажем! Вона може взагалі не з'являтися на сцені, заявляючи про свою присутність лише криком ("Непрохана", "Сліпці"). або бути іграшкою жахливих і безжалісних сил ("Смерть Тентажіля"). У раннього Метерлінка Дитина — символ усього людства, приреченого, безмовного, безнадійного.

    Але до часу створення "Синього птаха" світосприйняття Метерлінка змінилося. Це помітив російський теоретик символізму М. Мінський, який у 1914 році відзначав, що одні п'єси Метерлінка ("Непрохана", "Сліпці", "Смерть Тентажіля") "просякнуті ідеєю меланхолічної безнадії", тоді як інші ("Монна Ванна", "Синій птах") "є гімном життєрадісності й просякнуті не тільки вірою у можливість на землі царства любові і щастя, але і впевненістю, що це царство вже настало" [10; 25]. Тому діти у п'єсі "Синій птах" змінюють свою роль: із "попереджених" провісників Невідомого, статичних, а часто й невидимих маріонеток вони перетворюються на активних, діяльних, енергійних життєрадісних створінь, які прагнуть добра, щастя та істини. Мабуть, саме про таких дітей Метерлінк ще 1890 року писав: "Діти -вісники Всесвіту. Вони — останнє слово порядку. Будь-яка людина, принаймні на півгодини, відчує власну значимість поряд із дитиною. До того ж з будь-якою істотою, що живе поблизу дітей, відбуваються речі цілком незвичайні"[10; 25].