Художні засоби у творчості сучасних українських письменників Сергія Жадана та Оксани Забужко

Автор: Пользователь скрыл имя, 17 Ноября 2012 в 02:15, курсовая работа

Описание работы

У кінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст. процес оновлення української літератури набув значної сили. Зміни в суспільному житті країни, зокрема розпад СРСР, відбились і в розвитку літератури. Нове покоління письменників і поетів прагнуло подивитись на навколишню дійсність по-новому, а не під кутом методу «соцреалізму». У літературі почали з’являтись нові теми, зрештою змінився і підхід до творчості. Отже, говорячи про українську літературу кінця ХХ ст., традиційно наголошують на світоглядно-мистецькому напрямі, що в останні десятиліття прийшов на зміну модернізмові, – постмодернізму як основному художньому напряму літератури 90-х років ХХ ст.

Содержание

І. ВСТУП………………………………………………………………………с.1
ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА.
РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОГО СТИЛЮ
1.1.Мовні засоби художнього стилю………………………………………...с.4
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЧОЇ МАЙСТЕРНОСТІ СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ (С.ЖАДАН ТА О.ЗАБУЖКО)………с.6
РОЗДІЛ 3. РОЗМАЇТТЯ ХУДОЖНІХ ЗАСОБІВ У ТВОРЧОСТІ СЕРГІЯ ЖАДАНА ТА ОКСАНИ ЗАБУЖКО
3.1. Оригінальні художні засоби у творах Сергія Жадана…………………с.10
3.2. Насиченість лексики у творах Оксани Забужко………………………...с.18
ІІІ. ВИСНОВКИ………………………………………………………………..с.22
IV.СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………...с.23

Работа содержит 1 файл

ХУДОЖНІ ЗАСОБИ .doc

— 172.50 Кб (Скачать)

                                                                                                                                                             

        МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

      ДЗ «ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА         ШЕВЧЕНКА»

 

                                                                                          Кафедра української мови

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                   Курсова робота на тему:

«Художні засоби  у творчості сучасних українських письменників Сергія Жадана та Оксани Забужко»

 

 

 

                                                                  студентки III-го курсу

                                                                                  спеціальності «Українська мова               

                                                                                   та література»

                                                                                   Стахановського факультету

                                                                                   ЛНУ  імені Тараса Шевченка

                                                                                   Амірханової Таїсії Аліханівни

 

 

 

                                                                                    Науковий керівник -

                                                                                   канд.філ.наук, доцент

                                                                                    Должикова Тетяна Іванівна

 

 

 

 

 

 

                                                      Стаханов-2012

 

                                                      ЗМІСТ

 

 

 

І.  

                                                І. ВСТУП

 

 

У кінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст. процес оновлення української  літератури набув значної сили. Зміни  в суспільному житті країни, зокрема  розпад СРСР, відбились і в розвитку літератури. Нове покоління письменників і поетів прагнуло подивитись на навколишню дійсність по-новому, а не під кутом методу «соцреалізму». У літературі почали з’являтись нові теми, зрештою змінився і підхід до творчості. Отже, говорячи про українську літературу кінця ХХ ст., традиційно наголошують на світоглядно-мистецькому напрямі, що в останні десятиліття прийшов на зміну модернізмові, – постмодернізму як основному художньому напряму літератури 90-х років ХХ ст.

Тема моєї курсової роботи присвячена особливостям та вживанню різних мовних художніх засобів в сучасній українській поезії, про їх місце і важливість у стилістичній системі мови.

Різноманітні засоби допомагають поетові розкрити характер зображуваної дії, моделюючи образ дійсності: передати форму, внутрішню якість предмета тощо. Часто вживаються різні тропи для змалювання художнього образу людини, розкриття її внутрішнього світу.

Без них не може обійтися жодна мова, а особливо яскраво, виразно й емоційно вони виявляються в мові художньої літератури. Засоби  розглядаються дослідниками на матеріалі різних мов, творчості різних поетів і письменників, з різних позицій. Існує багато наукових праць, в яких автори досліджують роль та їх функції умовою окремого письменника чи поета.

У моєму  дослідженні щодо художніх засобів пропоную звернути особливу увагу на їх образність, яку розглянемо на прикладі творів Сергія Жадана та Оксани Забужко, в творах яких вони слугують для розкриття внутрішнього світу персонажів, конкретизують картини зовнішнього світу, різні зорові слухові уявлення читача, в цьому і полягає актуальність обраної теми.

Саме Жадан виявився тим письменником, котрий поєднав  дуже транзитний, хисткий, катастрофічний дух часу нашої частини світу 1990-2000-х років, його іронію, цинізм, біль, споживацтво, млявий радикалізм із дуже в своїй суті піднесеними штуками  – з усеохопністю добра, любов’ю, романтичним коханням, теплим внутрішнім світлом. І наснажив усе це оригінальним еластичним письмом, образним і дотепним. Не дивно, що така суміш стала більш ніж помітною. Не дивно, що вона викликає такі різні реакції.

Однією з найяскравіших постатей епатажного покоління українців-інтелектуалів і філософів є Оксана Забужко, яка одразу була сприйнята і належним чином поцінована у літературно-мистецькому світі. Поезія О.Забужко являє собою якісно нове явище в українській літературі: вона глибоко медитативна, просякнута внутрішнім, глибинним, нерідко астральним світлом; це спроба витіснити таємницю життя, поєднати два світи – реальний і потойбічний.

Багато дослідників  по-різному підходять до вивчення художніх засобів і розглядають їх з різних сторін. Проте майже всі підкреслюють, що одним з найважливіших ознак вдалого засобу є елемент несподіванки, новизни, оригінальності. Тільки тоді він надасть твору стилістичну різноманітність, в образній формі висловить сутність предмета, надасть експресивність і виразність мові.

Об’єктом курсової роботи є – художні засоби у творах українських сучасних письменників.

Мета даної курсової роботи полягає у виявленні особливостей та розмаїть мовних художніх засобів у творчості Сергія Жадана і Оксани Забужко.

Завдання роботи:

  • розглянути особливості художніх засобів;
  • дослідити та охарактеризувати творчу майстерність українських сучасних письменників, на прикладі С. Жадана та О. Забужко;

 розкрити та дослідити  вживання художніх засобів у творах С. Жадана та О. Забужко.

 

 

 

 

                                                   ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА

              РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОГО СТИЛЮ

1.1.Мовні засоби художнього стилю

Цей найбільший і найпотужніший  стиль української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вводять ті чи інші складники стилів до своїх творів, надаючи більшої переконливості та вірогідності в зображенні подій.

Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.

Як у всіх зазначених сферах, так і в белетристиці (красному письменстві — художній літературі) цей стиль покликаний крім Інформаційної  функції виконувати найсуттєвішу —  естетичну: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.

Основні ознаки:

Ø образність (образ-персонаж, образ-колектив, образ-символ, словесний образ, зоровий образ);

Ø поетичний опис дійсності  навіть у прозових і драматичних  творах;

Ø естетика мовлення, призначення  якої — викликати в читача почуття  прекрасного;

Ø експресія як інтенсивність  вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе й ін.);

Ø зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази тощо; віршова форма, поетичні фігури), конкретно-чуттєве живописання дійсності;

Ø відсутність певної регламентації використання засобів, про які йтиметься далі, та способів їх поєднання, відсутність будь-яких нормувань;

Ø суб'єктивізм розуміння  та відображення (індивідуальне світобачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора, спрямоване на індивідуальне світосприйняття й інтелект читача).

Основні мовні засоби:

Ø наявність багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак);

Ø уживання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів);

Ø запровадження авторських новотворів (слів, значень, висловів), формування індивідуального стилю митця;

Ø уведення до творів зі стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних складників та жаргонізмів;

Ø поширене застосування дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу); у наказовому способі;

Ø широке вживання речень різноманітних типів, синтаксичних зв'язків, особливості інтонування та ритмомелодики;

Ø представлено абсолютно всі стилістичні фігури (еліпсис, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість тощо).

                                                                                                                                             

            РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЧОЇ МАЙСТЕРНОСТІ СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ (С. ЖАДАН ТА О.ЗАБУЖКО)

Час – річ малопередбачувана.  Прийдешні покоління читачів  і дослідників літератури можуть по-різному поцінувати й потрактувати творчість Сергія Жадана (вона й  нині викликає неоднакове ставлення), але навряд чи хтось із них ставитиме під сумнів те, що поява цього автора стала для українського письменства подією. І в стилістичному сенсі, й у питаннях поширення, пропаганди літератури, у специфічній манері спілкування з публікою та громадської активності – скрізь він уже залишив помітний слід і виразний вплив. Отже, без сумнівів про нього неможливі й роздуми про українську літературу кінця ХХ – початку ХХІ століття.

На початку двотисячних  Сергій Жадан виступив і як прозаїк. Першою була книжка оповідань «Біг Мак» зі стильними, м’якими й не дуже сюжетними творами. А наступна прозова книжка зробила Жадана культовим письменником. Це була повість «Депеш Мод» – то гостросюжетна, то абсурдно антисюжетна пригода кількох молодиків, які шукають свого приятеля по гуртожитках, заводах, полях і залізницях Східної України. У «Депеш Мод» поєдналися цікаве письмо із дотепами та неабияким почуттям гумору. Для читацького успіху важливою була й тематика: життя молоді у великому місті [21, с. 155].

Зрештою десь від середини двотисячних років Сергія Жадана сміливо можна вважати культовим письменником, одним із найпопулярніших в умовному некомерційному сегменті сучасної української літератури. Незабаром до цього додався такий неодмінний для постколоніального суспільства компонент, як певне визнання за кордоном – передусім у Польщі, Білорусі, німецькомовних країнах та в Росії.

Однією з помітних особливостей творчості Сергія Жадана, особливо на ранньому етапі, стала його схильність до епатажу. Переважно то була інвективна лексика та іронія щодо деяких мистецьких канонів чи явищ. Кажучи простіше, Жадан часто пише з матюками і дозволяє собі вільно поводитися не лише з іменем естрадного співака Степана Галябарди, а й із Тарасом Шевченком чи Максимом Рильським.

Коли говорити про  поезію, особливо ранню, в ній виразно відчуваються традиції рок-поезії, будь-якої – радянської, західної, української: «вона ще не може просто померти / зализує рани наче конверти / чистить зуби мов табельну зброю / і засинає поруч з тобою» [9, с. 57]. Невипадково вірші Жадана неодноразово використовували для своїх пісень такі гурти, як «Lюк», «Собаки в космосі», «Оркестр Че» тощо.

Творчість Сергія Жадана умовно «виростає» з літератури ХХ століття, її найбільш грайливої, протестної, екстравагантної, експериментальної частини.

Що ж до впливу Жадана на молодших авторів чи однолітків, то він міг би бути темою окремого дослідження. Побудови фраз, сюжетні  ходи, багато інших речей у помітної частини наших письменників мають «Жаданівські» коріння. До того ж, він дав поштовх до активнішого використання східної, урбаністичної, постіндустріальної, прикордонної тематики.

А зараз прийшов час  акцентувати свою увагу на українську сучасну письменницю – Оксана Забужко. Її твори (лірика, оповідання, есе, повісті, романи) вже встигли завоювати любов читачів і визнання критики в Україні та за кордоном. Письменниця дотримується у своїй літературній діяльності такого принципу [6, с. 74]:

«Перша і  головна заповідь письменника:

Не збреши.

Здавалося б, просто. Та сама вона,

коли триматись  її послідовно, й

робить літературу небезпечною 

професією - як у альпініста або водолаза».

Оксана Забужко належить до того покоління українських письменників, яке за своєю біографічною метрикою, від дитинства - отроцтва і далі, хронометроване катастрофами нашого народу, нашої країни. Вона любить і добре пам’ятає своє дитинство, але яка ж то зболена любов. Як зазначає письменниця у своєму творі «Автобіографія»:

«Народилася 19 вересня 1960 року у Луцьку, де й пройшло  раннє дитинство. З родинних переказів  знаю, що правдиве родове прізвище було не «Забужко», а «Забузькі» – з тих самих Забузьких, один з яких, за Хмельницького «польовий начальник», 1649 року перейшов на польський бік і навіть дістав на короткий час булаву... а у XVIII ст. котрийсь мій, уже прямий, предок був поставлений перед судом за чаклунство».

Информация о работе Художні засоби у творчості сучасних українських письменників Сергія Жадана та Оксани Забужко