Художні засоби у творчості сучасних українських письменників Сергія Жадана та Оксани Забужко

Неодмінна риса мови Жадана – також лексична простота, насиченість  розмовними виразами. А ще – русизмами. Часто через усі ці речі його письмо переходить межі властиво літературної мови, не кажучи вже про чималі розбіжності з мовними стандартами письменників-традиціоналістів. Особисто мені видається, що мова Сергія Жадана в цьому сенсі є певною мірою письмом-компромісом між літературною мовою, повсякденним діалектом україномовної меншини східних областей (нагадую, що Жадан походить саме з цієї, часто ігнорованої групи населення) та неправильною російською більшості мешканців Сходу нашої країни. Навряд чи хтось заперечуватиме, що на тлі реанімації іншими авторами забутої лексики, активного застосування сленгу, вітчизняній літературі не завадить також і цей підхід [9, с. 60].

Вірші Сергія Жадана зі збірки  «Ефіопія» підтверджують суцільний індивідуальний стиль модного поета, у котрому тісно переплелися філософія, метафізика, екзистенція, дикий, незайманий драматизм і попри все, ліричність, правда, вона затамована, стримана, приглушена. Бунтівний максималізм поета не вкладається у нормативні шори, а чи шорні нормативи макросередовища регулярної поетики – у текстах завжди присутня неузгодженість, неслухняність і повна відмова від самообмеження.  Баламут, одним словом!  Поезія С. Жадана жорстка і жорстока, конкретна до банальності, але, водночас вишукана й неперевершено своєрідна: «і кожне слово дзвінким піском // тримається горла твого, // аби ти міг своїм язиком // вимовити його (...) І дивишся довго, мовби востаннє, // на чорні коридори й верстати,  // маючи відповіді на всі питання, // які ніхто не захотів поставити (...) Час працює на мене – він мене убиває. // Все, що у мене є, і все, чого не буває, // я встиг сховати собі до кишень. // Я зараз найкраща мішень». [12, с. 100]:

 

Поетизація смерті, притаманна всім міфосистемам, набирає в «Ефіопії» потужних обертів: «І я хотів би в кінці життя купитися на цей солодкі обман, перш ніж відчалити без вороття, перш ніж пірнути в чортів туман. Сидіти й пити своє вино. Дивитися смерті в просте лице з друзями, які все знають давно, знають, але не говорять про це» [12, с. 20]. Цей захоплений пафос умирання нагадує урочисте есхатологічне очікування в ранніх християнських громадах: «Вже зовсім скоро Господь покличе нас усіх, поверне океанські потоки, пожене нас у темряву», – свідчить ліричний герой, і його впевненість притягує і заворожує. Усі художні засоби поета працюють на його ідеал: на відміну від імперсонального, сухого «правильного» світу в світі кочегарів і китобоїв усе живе, дихає, наповнене фарбами, звуками і відчуттями. У маленьких слухачів не залишається вибору, адже вони теж хочуть стати учасниками цього дійства: «Ти довго тримався за наші місця, за ці гарячі піски ... але і ти наважився теж відійти назавжди з червоних вигорілих берегів крізь таємні ходи. Це віра, яка тебе охоплює, допомогла дійти, збираючи в чорних нічних портах ватаги таких, як ти».

 Подорож по морю, традиційно асоціюється з переходом зі світу живих у світ мертвих, – головна метафора книги, а загадкова назва «Ефіопія», очевидно, пов’язується тут із топосом землі обітованої, раю для всіх, хто ризикнув і відправився в цей тріп: «Там спів матросів пливе вгору, і між ними пісня твоя, й піднявши зелені свої прапори, лежить Ефіопія. І кожному, хто потрапив туди, хто, врешті-решт, не потонув, вдосталь буде хліба й води, цукру і тютюну» [12, с. 22].

3.2. Насиченість лексики у творах Оксани Забужко

 

Оксана Забужко відома не тільки власне літературними здобутками, а й яскравим темпераментом. Вона є тим незатухаючим імпульсом, який збурює навколо себе рух, подібно  до каменя, кинутого в стоячу воду. Можливо, вона цікава усім, через те, що її теж цікавить усе, що тільки-но потрапляє в поле її зору? Усе – привід для рефлексій. З приводу будь-чого – власна точка зору. Цей підкреслено громадянський і соціальний темперамент, загалом, не дуже характерний для сучасних молодих митців.

Різноманітність лексикону  Забужко, як завжди при читанні її  творів, просто приємно вражає.

У «Польових дослідженнях» Оксану Забужко передусім бентежить Слово – його природна фоніка, експресивні ритми, мисленнєвий тонус. Авторку хвилює не стільки сама думка або кавалькада думок, скільки ліричне звучання, відлуння, міжлуння, ба навіть ліро-епічне мегалуння думки. Вона працювала над реченням, фразою, текстовим періодом. Працювала як поетка – щоб ці речення, фраза, текстовий період виділялись, були живими, буяючи кожною лексичною формою, сполученням слів, кожним сплеском метафорики, кожними літерами і звуком, вільготно буяючи навіть розділовими знаками, що доволі примхливо й емоційно почленовують текст, нагадуючи про те, що художник, творець вільний настільки, наскільки він сам воліє таким бути [16, с. 25].

В романі «Польові дослідження» присутні також метафори і образи подібні до таких: трощити крихкий посуд незаповнених сподіванок, плавляться жовті цукати ліхтарень, година смерку – година хворих і сорокалітніх, або,  наприклад, Україна іменується країною урядовців в обвислих штанях, а українська історія – немитим сопухом марних зусиль [6,

с. 45].

Якщо говорити про  лексику, то можна зауважити досить багато особливостей. По-перше,  це наявність в тексті вульгаризмів, таких як, наприклад: довбаний, ні фіга, хрєновіше, на хера, блядська, придурок, мудак, паскудна, підйобувати, суки, хрін з ним а також вигуки на кшталт бляха, блін, йолки-палки, ну блін ваще тощо. Ці слова вживаються, по-перше для передачі душевного стану героїні, особливостей її стосунків,  а по-друге, для того, щоб наблизити мову тексту до життєвих реалій, де не всі і не завжди спілкуються суто літературною «книжною» мовою. Також налічується багато жаргонізмів та просторічних слів та словосполучень: сачконути, приблатньонним, матом засандалити, блатне бабисько, мордобійний, фраєр, дезик, забембаний, кайфувала, кльовий, чувіха, чувак, ментарня, корєш, баба, замахатись, зечка-блатнячка   та інші. Вони вживаються з тією ж метою, що й вульгаризми.  Ще одною особливістю мови є своєрідне поєднання цілих фраз у одне слово за допомогою дефісів, або просто створення складних слів – можна сказати, авторських неологізмів: казна-якій-з-ряду-йому-же-несть-кінця, сякого-не-якого, діорівські-сен-лоранівські, болісно-жаждиво, розпити-лащiння-сюсю-пусю-ну-скажи-менi-жебонiння, промінно-заворожене, тонюня-провисла, грубувато-хлоп’яцьким, мiнливо-ряхтючий, смолисто-тягучiше, нiжно-золотавого, боляче-вiдчужений, як-же-ж-менi-жити-далi, фрашками-придабашками, любовно-чуло, таємничо-мерехку, всьорбування-цмакання, пожованi-пом’ятi, зойкаюче-стогнуче, обдемкувато-бридливому. За допомогою таких слів дуже гарно передаються відтінки почуттів, півтони настрою, вони відтворюють для нас якісь нові, не шаблонні поняття та образи. Іншомовні запозичені слова ми також можемо зустріти: джус, гай (в значенні хлопець), дєвочка, муж, глупа, побєдітєльніцей, дрінк, братік, саберб, по верьовочкє, мужчина; деякі поняття для передання колориту авторка не перекладає з англійської мови, наприклад: broken relationship,  straight after  the divorce, fear of  intimacy, suicidal moods, stud  woman. Дуже багато можна помітити і зменьшувально-пестливих слів: комашкою, вустонька, кожушка, гостренький, дівчинка, слідочок, головонька, манюня, золотце, – вони надають тонкої вишуканої жіночності, із співчутливо-жалісним ставленням до навколишнього, а іноді і до себе [15, с. 188].

       Взагалі мова письменниці напрочуд «смачна» та влучна, наприклад, отаких слів: глупство, дітвацтво, цинічка, пикатенький, міліцейський сюрчок, кобіта, тябричити, горопашний, закоцюблі, примоцьований, курлапе письмо, сухозлотяний, навовкулачений, кушпелити, вогнянобарвний, муркотливо, хихотіння, баляндраситися та багато, багато інших.

Оксана Забужко є  освіченою людиною з різнобічними інтересами. Вона не лише глибоко знає Біблію, але й тонко відчуває релігійні мотиви, вдало вплітає їх у тканину твору та поєднує із сучасністю. Відтак поезія Оксани Забужко є бездонним джерелом вивчення особливостей поетичного тексту. Поезія «Сон у Єрусалимі» засвідчує ставлення Оксани Забужко до Бога: «…І ось тоді, уперше за всі дні, мені приснилась – радість: уві сні ішов до мене Хтось, небачений допоти, – і з того, як ціліську залило, мов креслу, світом усміху, й тепло на простирадла виплавилось потом, я упізнала стан цей – далебі, я в тому сні позаздрила собі, бо то була Любов, уяв мені не дана!.» [15, с. 208].

Цей твір сповнений ніжності та щастя, що виражається через метафори, утворені лексемами з позитивною конотацією приснилась радість, світ усміху, тепло виплавилось потом тощо. Крім того, наведена цитата є свідченням обізнаності поетеси з Біблією. Під метафорою тепло на простирадла виплавилось потом, очевидно, мається на увазі, історія про те, як одна із жінок витерла піт та кров з обличчя Ісуса, коли Він ніс свій хрест. Згодом вона принесла це простирадло додому і дала його чоловіку, в якого обличчя було в ранах. І коли той приклав простирадло до обличчя, усі рани

загоїлися. Так і у  ліричної героїні поезії від Божого тепла загоїлось серце, що до цього не знало справжньої гармонії.

Інтерес до формально  нової книжки Оксани Забужко насамперед зумовлений не стільки художніми  особливостями збірки, скільки ім’ям авторки. «Сестро, сестро» – це психологічний натюрморт, заснований на автобіографії свідомості та біографії соціумних реалій, який (натюрморт) своєю провідною тональністю цілком характерний для української літератури порубіжжя 80 - 90-х років ХХ століття з її наснаженою критикою вітчизняної тоталітарної історії. У цьому оповіданні (що, втім, може бути схарактеризоване і як новела, і як психоаналітичний етюд), написаному у вигляді асоціативних відчуттів, рефлексій, спогадів, відтінюються контури недавнього тоталітарного минулого – малюнки обшуку, психічних зривів, моральних потрясінь на тлі рельєфно окресленої спочатку дитячої, а згодом сформованої жіночої свідомості, яка тонко фіксує, мислить, проводить паралелі, узагальнює.

Мову короткого оповідання в Забужко характеризує тенденція до чіткого та лаконічного висловлювання. Як наслідок цього – створення звичайних та оказіональних складних слів. За їх допомогою досягається мовна яскравість, а також виразність, яскравість та наочність мови. Важлива роль у досягненні лаконічності змісту, а водночас й простоти, належить розмовним елементам.

В оповіданні майже відсутні епітети, які могли б показати відношення автора до подій. [16, с. 26].

          А взагалі, твори Забужко просто і приємно читати: поринати у світ тонких трохи істеричних почуттів, незвичних образів та думок, відвертості та щирості викладу.

 

 

                                                        ВИСНОВКИ

Аналіз художніх засобів у творах Сергія Жадана та Оксани Забужко свідчить про широке і вміле використання їх письменниками з метою виразного змалювання персонажів, індивідуалізації їх характерів. У творах вони  мають пізнавальне значення і використовуються як засіб підсилення емоційності мови.

Засоби у творах С. Жадана та О. Забужко мають пізнавальне значення і використовуються для підсилення емоційності мови.

         Сергій Жадан виявився тим письменником, котрий поєднав дуже транзитний, хисткий, катастрофічний дух часу нашої частини світу 1990-2000-х років, його іронію, цинізм, біль, споживацтво, млявий радикалізм із дуже в своїй суті піднесеними штуками – з усеохопністю добра, любов’ю, романтичним коханням, теплим внутрішнім світлом. І наснажив усе це оргиніальним еластичним письмом, образним і дотепним. Не дивно, що така суміш стала більш ніж помітною. Не дивно, що вона викликає такі різні реакції.

          З допомогою багатьох мовних елементів, які виступають поза літературною нормою, Оксана Забужко реалізує свої інакші мовно-естетичні погляди, установки. Найвідчутніше це в художніх творах, менш помітно в публіцистичних. Оксана Забужко використовує багато таких засобів мовної експресії, які раніше використовувалися зрідка або зовсім не були узвичаєними.

Вона вдається до використання ряду засобів, які є незвичними для публіцистичного стилю. Авторські новоутворення, допомагають краще зрозуміти викривальну суть зображуваної епохи, характерів образів, про які йдеться, мету висловлювань авторки.

 Отже, художні засоби у творчості С. Жадана та О. Забужко є дуже різноманітними за своєю будовою і змістом. Вони створюють словесні картини, а в уяві читача яскраві, насичені образи. Тому цих засобів допоможе сягнути далі у глибини творення образності, глибини пізнавання й освоєння навколишньої дійсності.

 

 

                                             СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Антипович Т. «Поетичний код С.Жадана: дерево на даху, або Господня арматура» // Міжнар. Ін-т лінгвістикиі права. Вісник. Вип. 3. – К. : Міжнар. Ін-т лінгвістикиі права. – 1999. – С.253 – 256.
2. Арутюнова Н.Д. Языковая метафора// Лингвистика и поэтика. – М.: издательство «Наука». 1979. – 308с.
3. Біла А. «Від ломки до ломки : Лірика С. Жадана» / Анна Біла. // Слово і час. – 2002. – №1. – С. 35 - 48.
4. Вежбицкая А. Сравнение-градация-метафора // Теория метафоры. – М.: Прогресс, 1990. – с.133-151
5. Голобородько Я. Ді-джей української прози Сергій Жадан / Я. Голобородько  // Слово і час : Наук. журн.  2010.  № 10. – Б.м. – С.100-107.
6. Голобородько Я. Резонансне слово Оксани Забужко в українській прозі // Вісник національної академії наук України. – 2008. – № 1. – с. 45-50
7. Голобородько Я. Сексментальна траєкторія Оксани Забужко // Слово і час. – 2009. – № 12. – С. 74-79.
8. Голобородько Я. Психологічні натюрморти Оксани Забужко [Текст] : про збірку «Сестро, сестро» / Я. Голобородько // газ. Українська мова та література. – 2005. – №15. – С. 19-20.
9. Дмитриев А. Мій Жадан, або Небо над Харьковом [ Текст ] / А. Дмитриев // Новое литературное обозрение. – 2007. – № 85. – С. 57-61
10. Енциклопедія українознавства. – К.: Глобус, 1993.
11. Енциклопедія української літератури. – К.: Либідь, 2000
12. Ефіопія : поезії. Сергій Жадан. – Фоліо, 2009. – 121 с.
13. Жадан Сергій. «Цитатник»: ( Вірші для коханок і коханців)/Сергій Жадан; [ Вступ. слово: А. Кокотюхи ]; Післям.: О. Різниченко; В. Бондаря . – К. : Смолоскип, 1995. – 58 с.
14. Жінка як текст: Емма Андієвська, Соломія Павличко, Оксана Забужко: фрагменти творчості і контексти / Упоряд. Л. Таран. – К.: Факт, 2002. – 208 с.
15. Забужко О. Вибрані твори. – Харків: Акта, 2000. – 236 с.
16. Лимаренко Т.О. Лірична героїня прози Оксани Забужко: психоаналітика образу // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2005. – № 31. – С. 25-31.
17. Лингвистический энциклопедический словарь. – M.: Советская энциклопедия, – 1990.
18. Маковецька Ю.А. Електронний словник порівнянь: проблеми і методи укладання // Прикладна лінгвістика 2006: проблеми і рішення: Тези науково-методичної конференції молодих науковців. – Миколаїв: НУК, 2006. – с. 73-75
19. Мацько Л.І. та ін. Стилістика української мови: Підручник / Л. І. Мацько, О.М. Сидоренко, О. М. Мацько; Заред. Л. І. Мацько. – К.: Вища шк., 2003. – 462с.
20. Негодяєва С.А. Аспекти втілення архетипу дороги в романі Сергія Жадана «Ворошиловград» / С.А. Негодяєва. Ч.1 // Вісник Луганського національного педагогічного університету ім.. Т. Шевченка: Зб. наук. праць.  – 2011.  – № 3. – С.78-84.
21. Негодяєва С.А. Урбано-міський концепт у романі Сергія Жадана «Депеш Мод» / Негодяєва С.А.. ч. 3 // Вісник Луганського національного педагогічного університету ім.. Т. Шевченка. – 2010.   
    – № 20. – С. 155-160.
22. Огієнко І. Лексикографія. – К.: Вища школа, – 1961.
23. Таран Л. Жіночий простір: витворення цілосності: «Іноланетянка» Оксани Забужко / Людмила Таран // БЕРЕЗІЛЬ : Літературно-художній та громадсько-політичний часопис.  – 2005.  № 12. – С. 165-176.

Ференц Н.С. Основи літературознавства. – К.: Знання, – 2011.

24. Фоменко В.Г. Місто-фантом у романі Сергія Жадана «Ворошиловград» / В.Г. Фоменко. ч. 2 // Вісник Луганського національного педагогічного університету ім.. Т. Шевченка: Зб. наук. праць.  – 2011.  – № 3. – С. 98 -101. 
25. Хрущ В.А. Поетична збірка "Відлуння десятиліть".-К.-2006.- 206с.

   26. ЛітАкцент- Електронний ресурс : http://litakcent.com/2011/04/08/beznadijni-vira-i-ljubov-serhija-zhadana  – Назва з екрана.