Школи менедждменту

2.1. Зародження неокласичної  теорії. Основні ідеї  неокласичного напряму

     Неокласична економічна теорія – один із сучасних напрямів економічної думки –  сформувалась в 90-х рр. ХІХ ст. Свій розвиток вона розпочала на другому  етапі маржиналістської революції  і пов’язана з творчістю представників  кембріджської та американської шкіл, які (на відміну від представників класичної політичної економії) відмовилися від розгляду глобальних економічних проблем ринкової економіки на користь виявлення закономірностей оптимального господарювання.

   Методологічною  основою неокласичної економічної теорії стали:

   – ідеї  економічного лібералізму і „чистої  теорії”;

   – маржинальні  принципи системного аналізу  рівноваги на мікроекономічному  рівні за умов вільної конкуренції [21].

   Для аналізу  і оцінці економічних явищ  і процесів з боку окремих суб’єктів господарської діяльності були задіяні кількісні методи дослідження, що дало змогу широко використати математичний апарат.У зв’язку з тим, що представники неокласичного напряму основну увагу почали приділяти мікроекономічному аналізу, із предмету економічної науки аж до 30 рр. ХХ ст. випали дослідження на макроекономічному рівні, проблеми росту і розвитку всієї економіки.

   Об’єктом  дослідження економічної науки  стала:

   – так  звана „чиста економіка”. Суть  чистої економіки полягає в  тому, що вона вимагає абстрагуватися від історичних і національних форм, від типів і форм власності. Представники класичної і неокласичної школи були прихильниками збереження чистої економічної теорії. Вони пропонували дослідникам „триматися чистого знання”, „чистої теорії”, тобто відказатися від ідеологічних та інших неекономічних оцінок у економічному аналізі;

   – сфера  обміну. Безпосередньо виробництву  відводиться другорядна роль, вирішальною  сферою аналізу суспільного відтворення  визнається обмін і розподіл. Щоби бути точними, слід зазначити що, неокласики, використовуючи функціональний підхід, об’єднали сферу виробництва та розподілу і обміну як дві рівноправні сфери в об’єкт цілісного системного аналізу на основі граничних економічних величин.

   Предметом дослідження неокласичної економічної теорії стала:

   – оптимальна  поведінка суб’єктів господарської  діяльності в умовах обмеженості  ресурсів з метою більш повного  задоволення людських потреб;

   – проблема  визначення найзагальніших закономірностей  раціонального господарювання за умов вільної конкуренції, обґрунтування природних законів, покладених в основу формування цінності (ціни) товару, прибутку і заробітної плати, а також розподілу доходів у суспільстві, що дало змогу визначити найважливіші принципи рівноваги економічної системи;

   – суб’єктивна  мотивація економічної діяльності  „економічної людини” (споживача,  підприємця, найманого робітника), яка  намагається максимізувати вигоду і мінімізувати витрати [20 ].

   Конкретизацією  такого підходу стало:

   – використання  граничних, або додаткових (прирісних), величин, за допомогою яких  визначають ефект, отриманий від  додаткової одиниці споживання (що  втілилося в концепції граничної  корисності) або витрати факторів  виробництва (праці, капіталу, землі), що утілилося у теорії граничної продуктивності;

   – ігнорування  визначення вартості товарів  суспільно необхідними витратами  виробництва. Вони стверджують,  що цінність визначається у  сфері обігу ступенем корисного  ефекту конкретного блага, тобто  на основі суб’єктивної оцінки споживачем певного блага при його купівлі;

   – розмежування  сукупної корисності конкретного  блага (зокрема, всього запасу  води), або всього доступного окремій  людині кількості блага, з одного  боку, і корисності останньої  одиниці з цього запасу або з цієї доступної кількості для конкретної людини (граничної корисності) – з іншого [20 ].

     Історичні відомості про зародження маржиналізму свідчать, що піонерами у формуванні категорії «граничної корисності», яка використовується в процесі аналізу поведінки споживача й математичного аналізу функціональних залежностей для виявлення рівноваги в господарській системі, були німецькі дослідники Г. Госен і Й. фон Тюнен, а також французи — Ж. Дюпю та О. Курно [21 ]. 

     2.1.1 Маржиналізм 

     Об'єктивна  зумовленість появи маржиналізму була пов'язана з новими історичними реаліями розвитку капіталізму в 60—70-ті pp. XIX ст.:

- глибокими якісними змінами у характері, структурі виробництва та методах управління економікою, які відбувалися під впливом науково-технічного прогресу;

- інтенсивним розвитком ринкових відносин, ускладненням господарських зв'язків та ринкової кон'юнктури;

- переходом економіки у монополістичну стадію розвитку, модифікацією моделі ринкової конкуренції;

- якісними зрушеннями у структурі споживчих потреб, формуванням ринку споживача на зміну ринку виробника;

- зростаючою індивідуалізацією господарського життя, формуванням принципово нового типу економічної поведінки та взаємозв'язків між економічними агентами;

- актуалізацією потреб у рекомендаціях щодо раціонального господарювання на мікрорівні на основі вивчення конкретних проблем ринкової економіки (взаємодії ціни, попиту, пропозиції, оптимальної комбінації факторів виробництва в межах окремих підприємств тощо).

     Маржинальній  революції сприяли також якісні зміни у розвитку наукового знання, які відбулися у другій половині XIX ст. і були пов'язані:

- з кризовим станом класичної політичної економії, заснованої на витратній концепції вартості та ідеї безмежних можливостей розширення виробництва;

прогресом точних наук, математичних дисциплін на основі розвитку диференціального числення та функціонального аналізу;

- еволюцією гуманітарних дисциплін (філософії, психології, соціології) у напрямку подолання кризи позитивізму та формування нових парадигм [18 ]. 

     2.1.2 Австрійська школа 

     Аналізуючи  процес визначення ціни під час конкуренції  продавців і покупців, австрійська  школа запропонувала найпростішу  модель ринку, її сформулював Є. Бьом-Баверк щодо конкретного виду ринку (кінного  ринку): ринкова ціна рухається вгору, коли кількість покупців коней перевищує кількість продавців, і вниз, коли кількість покупців менша за кількість продавців. У результаті ціна встановлюється на певному рівні, за якого кількість продавців дорівнює кількості покупців. Це перша примітивна модель рівноважного ринку. Всі представники австрійської школи, оцінюючи особливості встановлення ринкової ціни товарів, що продаються, сформулювали три правила поведінки суб'єктів на галузевому ринку. По-перше, кожна людина прагне до максимальної вигоди. По-друге, вважається, що краще укласти ділову угоду з найменшою вигодою, ніж відмовитися від неї. По-третє, купівля-продаж товарів повинні приносити вигоду всім учасникам торгових угод.

     На  основі теорії цінності представники австрійської школи розробили теорію вмінювання і теорію капіталу. Цінність засобів виробництва визначається цінністю продукту, отриманого за допомогою цих засобів. Засобам виробництва надається (приписується) певна частина вартості створюваного ними продукту. Залежність між засобами виробництва й обсягом готової продукції виражена виробничою функцією К. Менгера 

Y=f(L,K), 

де F— обсяг вироблених продуктів; L — кількість найманих працівників; К — кількість одиниць капіталу. 

     Це  лінійна виробнича функція, яка  показує, що вартість готової продукції є функцією витрат двох основних факторів виробництва: праці і капіталу. Функція підтверджує закон витрат Ф. Візера. Суть закону полягає в тому, що реальна вартість якоїсь речі є неотриманням корисності інших речей, що могли бути вироблені за рахунок витрачених ресурсів. Нині цей закон називають законом альтернативних витрат.

     На  думку представників австрійської школи, капітал — це будь-які знаряддя праці, використовувані ізольованим  індивідом у своїх цілях. Капітал  не має класового характеру, тобто учені цієї школи вважали, що для нормального розвитку ринку потрібна безкласова теорія капіталу. Основною формою прибутку на капітал є відсоток. Представники австрійської школи навели кілька визначень відсотка:

• плата за перевагу поточних благ над майбутніми;

• плата за обмін "сьогоднішніх" грошей на "майбутні";

• результат  дії чинника часу (тимчасового лага).

     Всі три визначення відсотка використовуються в сучасній економіці при вирішенні  конкретних практичних і теоретичних  завдань. Теорія грошей є логічним завершенням економічної концепції австрійської школи. Цінність грошей визначається в обміні при співвідношенні кількості грошей і реальних прибутків населення. Таке визначення грошей становить основу сучасної монетаристської теорії грошей. 

     Австрійська школа значно вплинула на подальший  розвиток економічної думки. Математичні  розробки представників австрійської школи сприяли розвитку математичної науки. Положення австрійської школи  щодо доринкової оцінки товарів продавцями були розвинуті у теорії економіки пропозиції. На основі австрійської школи сформувалася система теорій мікроекономічного аналізу: теорія споживчого вибору; теорія технологічних множин; теорія загальної економічної рівноваги. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.2. Становлення неокласичної економічної теорії. Кембриджська школа

      Формування неокласичної економічної  теорії розпочалося на другому етапі  маржинальної революції, що знайшло  відображення у творах представників  кембриджської та американської  шкіл. На противагу класичній політичній економії, спрямованій на аналіз глобальних динамічних процесів та закономірностей розвитку ринкової економіки, неокласики прагнули сформулювати закономірності оптимального господарювання та визначити принципи рівноваги на мікрорівні за умов вільної конкуренції. Ці завдання вирішувались на шляху кардинального перегляду методу економічної науки та розширення предметного поля наукових досліджень     ( рис 1).

     Оголосивши  предметом економічної науки  так звану "чисту економіку", незалежну від суспільної форми  її організації, неокласики зосередились на аналізі поведінки "економічної людини" (споживача, підприємця, найманого робітника), яка завжди прагне максимізувати вигоду (дохід, корисність) і мінімізувати витрати (зусилля). Керуючись маржиналістськими принципами економічного аналізу, представники неокласичного напряму намагались дослідити так звані "природні" закони, які визначають цінність (ціну) товарів споживчого та виробничого призначення, а також розподіл доходів у суспільстві. Термін "неокласична теорія" першим запровадив у науковий вжиток видатний американський економіст Т. Веблен, який звертав увагу на те, що представники нового напряму економічної думки не вийшли за межі утилітаризму та гедоністської психології класичної школи, успадкувавши її основні ідеї.

     Неокласична школа дійшла майже того самого висновку, що і класична школа, а саме, що абсолютна  свобода конкуренції реалізує максимум задоволення для кожної приватної  особи, і в цьому пункті вона відновлює... велику класичну традицію.

     Обґрунтовуючи внутрішню стійкість капіталістичної економіки, заснованої на дії конкурентних сил, неокласики висунули теорію загальної економічної рівноваги. Вони стверджували, що механізм вільної конкуренції та ринкового ціноутворення забезпечує "алокаційну ефективність" (повне використання економічних ресурсів) і "справедливу" винагороду факторів виробництва. Водночас у рамках неокласичної теорії було започатковане дослідження нових явищ, породжених "провалами ринку" (екстерналій або зовнішніх ефектів, монополій, виробництва суспільних благ тощо), які викликають необхідність державного втручання в економічне життя.

     Характерні  риси методології неокласиків:

     - Функціональний аналіз, відмова від казуального (причинно-наслідко-вого) методу класичної школи та гіпертрофованого суб'єктивізму представників австрійського маржиналізму.

     - Мікро економічний підхід, дослідження ринкової рівноваги на основі аналізу поведінки окремих економічних суб'єктів; трактування макрорівно-ваги як результату взаємодій мікроодиниць.

     - Аналіз статичних рівноважних господарських систем, заснованих на досконалій конкуренції; абстрагування від суперечностей виробництва та споживання, проблем реалізації та економічних криз.

     - Широке застосування математики та економічних моделей не лише як ілюстративного матеріалу, але і як важливого інструменту теоретичного аналізу.