Економіка праці і соціально-трудові відносини

Коефіцієнт використання тривалості робочого дня визначається по формулі:

,                                              (3.10)

где tФУ – середнє число днів, фактично відпрацьованих за період одним працівником;

Дн - число днів, які повинен був відпрацювати один працівник за період відповідно до режиму роботи підприємства.

При цьому Дф визначається як відношення загального числа відпрацьованого людино-дня до середньоспискової чисельності працівників.

Коефіцієнт використання тривалості робочого дня визначається по формулі:

                                     (3.11)

За допомогою інтегрального коефіцієнта визначається питома вага загальних втрат робочого часу, частина з яких є цілоденними, а частина - внутрішньозмінними.

У зарубіжній статистиці регулярно розраховується показник, що характеризує фактичну середню тривалість робочого тижня, який застосовується при аналізі економічної кон'юнктури. Значення цього показника полягає в тому, що він зазвичай раніше, ніж інші економічні показники, реагує на зміну економічної кон'юнктури в країні.

На підприємствах і в галузях, що працюють в змінному режимі, розраховуються показники змінності, що характеризують використання змінного режиму і робочих місць, які має в своєму розпорядженні підприємство: коефіцієнт змінності, коефіцієнт використання змінного режиму, коефіцієнт використання робочих місць в найбільшу зміну і інтегральний показник використання робочих місць. Ці показники обчислюються зазвичай для категорії робочих на певну дату або за календарний період.

Коефіцієнт змінності на певну дату визначається по формулі:

               (3.12)

Коефіцієнт змінності за календарний період рівний:

(3.13)

Коефіцієнт використання змінного режиму розраховується як відношення відповідного коефіцієнта змінності до змін при встановленому режимі роботи підприємства (С):

                                                (3.14)

В тому випадку, якщо в найбільш заповнену зміну використовуються не всі робочі місця, то розраховується коефіцієнт використання робочих місць в найбільшу зміну (Кирм). При розрахунку певну дату застосовується формула

                       (3.15)

а за календарний період рівний:

      (3.16)

Інтегральний показник використання робочих місць розраховується як твір коефіцієнта використання змінного режиму на коефіцієнт використання робочих місць в найбільшу зміну:

                                        (3.17)

Контрольні питання і питання для обговорення

1. По яких напрямах вивчається склад персоналу?

2. Дайте характеристику складу і структури працівників підприємства.

3. Якими показниками характеризується чисельність персоналу? Приведіть методику їх розрахунку.

4. Яка чисельність працівників вища: явочна, облікова, середньоспискова і чому?

5. Що розуміється під рухом персоналу, які ви знаєте види руху?

6. Приведіть систему абсолютних і відносних показників руху робочої сили підприємства і порядок їх розрахунку.

7. Для чого необхідні показники робочого часу і його використання? Які види фондів часу ви знаєте? Як визначається їх використання?

8. Назвіть структуру балансу робочого часу. Що характеризує кожна його частина і їх складові?

9. Як розраховуються показники використання тривалості робочого періоду, робочого дня і інтегральний показник, який між ними зв'язок?

10. Що характеризують і яким чином обчислюються коефіцієнти змінності і використання робочих місць?

Тема 4. Продуктивність праці.

4.1. Поняття продуктивності праці

4.2. Показники і методи вимірювання продуктивності праці

4.3. Чинники і умови зростання продуктивності праці

4.4. Нормування витрат праці

4.5. Планування продуктивності праці

4.  1. Поняття  продуктивності  праці

Продуктивність праці характеризує його результативність, віддачу використовуваного ресурсу праці. По суті, - це співвідношення кількості проведеною даною системою за даний період часу продукції і кількості спожитих для створення ресурсів праці.

Продуктивність праці характеризує з одного боку продуктивність трудової діяльності (співвідношення кількості продукції і потрібно для цього витратами ресурсу праці), а з іншою ефективність використання праці, співвідношення економічного результату діяльності системи (виручка від реалізації проведеної продукції, робіт, послуг, дохід і ін.) і витрат, пов'язаних із залученням і використанням ресурсу праці.

Тому реальне зростання продуктивності праці є чинником збільшення фінансового результату діяльності, зниження собівартості і підвищення рентабельності, тобто чинником зростання маси і норми прибули, конкурентоспроможності фірми.

Підвищення продуктивності праці може бути забезпечене:

зростанням результату при незмінних витратах ресурсу або їх зниження;

зниженням витрат при незмінному або зростаючому результаті;

одночасним зростанням результатів і витрат при випереджаючому темпі зростання результату;

одночасним зниженням результату і витрат при випереджаючому темпі зниження витрат.

На рівні підприємства зростання продуктивності праці знайде прояв в:

збільшенні маси продукції, що створюється при використанні одиниці ресурсу праці;

зниженні витрат праці;

зниженні витрат заробітної плати на одну гривну продукції;

зниженні частки витрат на оплату праці в собівартості продукції;

підвищенні якості продукції;

скороченні часу виробництва і звернення товарів;

збільшенні кількості нової продукції і скороченні часу просування її на ринок;

збільшенні маси і норми прибули.

Зростання продуктивності праці, таким чином, обумовлює зниження витрат і отримання необхідною для розвитку виробництва прибули.

При цьому, зростають і особисті доходи підприємця. Разом з цим зростання продуктивності праці є основою підвищення реальної заробітної плати і доходів працівників; тільки за цієї умови вони можуть зростати без збільшення витрат на одиницю продукції. Високий рівень реальної заробітної плати, можливість забезпечити працівникам додаткові соціальні пільги і виплати з прибутку роблять підприємця більш конкурентоздатним як покупця на ринку праці: він може привернути і утримати кваліфіковані кадри, провести їх якісний відбір, заклавши тим самим базу для подальшого розвитку фірми.

4. 2. Показники  і методи  вимірювання  продуктивності  праці

Показники і методи вимірювання:

Рівень продуктивності праці характеризується показниками вироблення (V) і трудомісткості (t).

Вироблення визначається як відношення випуску продукції (П) до витрат живої праці (Т):

                                                  (4.1)

а трудомісткість - це

                                                   (4.2)

Витрати живої праці можуть бути виражені показниками чисельності зайнятих у виробництві, кількості відпрацьованого людино-дня або людино-годин. Залежно від способу вимірювання витрат живої праці у формулі вироблення можна отримати різні її характеристики: середньочасову, середньоденну, середньомісячне (річну) вироблення. Кожна з цих характеристик має свій економічний зміст і сферу застосування.

Середньочасова виробітка (Vч) розраховується як відношення об'єму випущеної за період продукції до витраченого на її виробництво часу в людино-годинах (Тч):

                                              (4.3)

Середньочасова виробітка відображає ефективність використання робочої сили за час «чистої» роботи, тобто без урахування втрат робочого часу усередині робочого дня і усередині робочого періоду. По суті вона характеризує інтенсивність витрат живої праці.

Середньоденна виробітка (Vд) визначається шляхом ділення проведеної за період продукції на відпрацьований людино-день (Тд):

                                                 (4.4)

У цьому показнику враховується не тільки інтенсивність витрат живої праці, але і втрати робочого часу усередині робочого дня.

Середнє місячне (річна) вироблення (Vм(г)) є відношенням об'єму випущеної за місяць (рік) продукції до середньоспискової числа робочих (працівників) за місяць (рік) –:

.                                               (4.5)

Цей показник є якнайповнішою характеристикою ефективності використання робочої сили в конкретних умовах місця і  часу. На відміну від среднедневной вироблення тут знаходять віддзеркалення і втрати робочого часу протягом аналізованого періоду (місяця, року).

Якщо показники середнього годинного і середнього денного вироблення розраховуються для категорії робочих, то середнє місячне (річна) вироблення визначається як з розрахунку на одного робочого, так і на одного працівника підприємства.

Між розглянутими показниками середнього вироблення робочих існує математичний зв'язок, на основі якого можна виявити резерви підвищення ефективності використання робочої сили за рахунок екстенсивного чинника - повнішого використання робочого часу шляхом поліпшення організації праці і виробництва. Так, середнє денне вироблення (VД) дорівнює утворенню середньочасової виробітки (Vч) на тривалість робочого дня в час (Ч):

Vд=Vч·Ч,                                              (4.6)

а місячна (Vм) - твору среднедневной вироблення (Vд) на тривалість робочого місяця в днях (Д):

Vм=Vд·Д, чи Vм= Vч·Ч·Д .                           (4.7)

Послідовно підставляючи в ці формули спочатку фактичні, а потім нормативні (встановлені) показники і порівнюючи набутих значень середнього денного і середнього місячного вироблення, можна виявити вплив чинників використання робочого часу на ефективність витрат живої праці. Аналогічно проводяться розрахунки для річного вироблення.

Залежно від методу обліку продукції показники продуктивності праці можуть бути натуральні, трудові і вартісні.

Натуральні показники продуктивності праці, зокрема вироблення (V), найточніше відображають ефективність конкретної праці при виробництві конкретних видів продукції:

V=q:Т ,                                                 (4.8)

де:

q – кількість продукції в натуральному виразі;

Т – кількість витраченої праці.

Такі показники застосовуються на підприємствах, що випускають однорідну продукцію або що виконують однорідні види робіт. Істотний недолік натуральних показників продуктивності праці - обмеженість сфери їх застосування, оскільки вони не можуть бути використані при виробництві різнорідної продукції.

У ряді випадків як соїзмерітеля неоднорідної продукції застосовується показник трудомісткості (t). Такий метод виразу продукції називається трудовим. Він широко використовується для внутрігалузевого аналізу.

Універсальним соїзмерітелем продукції, дозволяючи вести і міжгалузеві зіставлення продуктивності праці, є ціна відповідного виду продукції - це вартісний метод її вимірювання. Важливою гідністю вартісних показників продуктивності праці є можливість їх розрахунків на будь-якому рівні, починаючи з окремого підприємства і закінчуючи економікою в цілому.

Динаміка продуктивності праці вивчається за допомогою індексного методу. При цьому залежно від цілей аналізу і характерних особливостей продукції використовуються різні види індексів. Вид індексу, головним чином, визначається способом вимірювання продукції.

Натуральні індекси продуктивності праці можуть бути індивідуальні (i) і звідні (I). Індивідуальні розраховуються для окремих видів продукції (робіт) на рівні підприємства:

                                         (4.9)

де:

q1 і q0 – кількість продукції в натуральному виразі відповідно в звітному і базисному періодах;

Т1 і Т0 - витрати праці на цю продукцію (як правило в людино-годинах, людино-дні) в звітному і базисному періодах;

V1 і V0 - індивідуальне вироблення в цих же періодах.

Для декількох підприємств, що випускають однакову продукцію, розраховуються звідні індекси продуктивності праці змінного, фіксованого складу і структурних зрушень.

Індекс змінного складу

                      (4.10)

показує загальну для всієї досліджуваної сукупності підприємств динаміку середнього вироблення, обумовлену змінами двох чинників, - індивідуального вироблення і структурних зрушень. Виявлення впливу кожного з цих чинників здійснюється за допомогою індексів фіксованого складу і структурних зрушень.

Індекс фіксованого (постійного) складу розраховується по формулі:

.                                             (4.11)