Оптимізація раціонів годівлі великої рогатої худоби

Раціон балансують за основними макроелементами (кальцій, фос­фор, натрій, хлор, магній, калій, сірка). На 100 кг живої маси коро­вам забезпечують: кальцію — 5, фосфору — 0,7 г; на 1 кг молока відповідно 4 та 3,2. Нестача в раціоні мікроелементів (марганець, йод, кобальт, мідь, цинк) викликає затримку в рості, шлунково-кишкові розлади, порушення відтворювальних функцій.

Для нормалізації обмінних процесів та відтворювальних функцій корів необхідно забезпечувати каротином і вітамінами D та E. Каротин нормують із розрахунку 30 мг на 100 кг живої маси і 25 мг на 1 кг молока.

У літній період основними в раціонах є зелені, які згодовують залежно  від  рівня молочної  продуктивності    40-70 кг на до6у та концентровані корми.

Таким чином, годівля сільськогосподарських тварин, а саме великої рогатої худоби, є однією з найважливіших складових зоотехнічної науки, яка розробляє теоре­тичні основи, методи й технологічні прийоми раціонального жив­лення, що забезпечує нормальний ріст і розвиток, досягнення генетично зумовленого рівня продуктивності тварин та необхідної якості продукції, добре здоров'я й високу відтворну здатність при економ­ному витрачанні кормів. Годівля — це також основа успіхів в удо­сконаленні існуючих і створенні нових порід.

Годівля сільськогосподарських тварин як наука й практика без­посередньо пов'язана з матеріальним виробництвом, тому в широ­кому значенні основним завданням її слід вважати розробку шляхів і методів підвищення ефективності суспільного виробництва. Своє конкретне втілення вона знаходить у розробці науково обґрунтова­них норм і систем годівлі тварин, технології заготівлі та підготовки кормів до згодовування з використанням балансуючих добавок і біологічно активних речовин, що забезпечує максимальний вихід високоякісної продукції з одиниці земельної площі.

1.4. Нормування годівлі, раціони годівлі та типи годівлі.

При організації годівлі користуються нормами, розробленими науковими установами для різних видів і вікових груп тварин.

Нор­ма годівлі — це потреба організму в енергії, поживних і біологічно активних речовинах, зумовлена живою масою, продуктивністю, фі­зіологічним станом, господарським використанням та особливостя­ми утримання.

Потреба тварин у поживних речовинах визначається у дослідах на тваринах та перевіряється на практиці. Потреба – це кількість енергії, поживних і біологічно активних речовин, необхідних тварині для підтримання життя, формування тканин тіла (при рості, відгодівлі), виробництві продукції (молоко, яйця), репродуктивних функцій та збереження здоров’я.

Загальну потребу тварин в енергії і поживних речовинах теоре­тично прийнято розподіляти на такі частини.

1. На пов'язану з підтриманням життєдіяльності організму в спокійному і непродуктивному стані (підтримуюча потреба).

2. На пов'язану з основною продуктивністю — ростом молодняку, приростом живої маси при відгодівлі, утворенням молока у лактуючих тварин, яєць у птиці при яйцекладці (потреба на продукцію).

3. На пов'язану із супутньою продуктивністю або з специфічним станом тварин, наприклад із продовженням росту молодої лактуючої корови, з новою вагітністю і розвитком плода у лактуючих тва­рин тощо (супутня потреба).

Норми, що застосовуються нині у нас в практиці тваринництва, розраховані на сумарну потребу тварин для підтримання життєвих функції організму, ріст і розвиток молодняку, основну продукцію чи репродуктивні функції й не враховують для деяких груп тварин по­треби на супутню продуктивність, яку необхідно додатково брати до уваги при визначенні загальної норми, наприклад на ріст молодих дійних корів, роздій новотільних тощо. Нині при визначенні норми годівлі користуються деталізованими нормами, за якими рекомен­дується враховувати від 20 до 40 показників поживності раціону.

Основоположником ідеї нормованої годівлі тварин був Альбрехт Теєр, який у першій чверті 19 століття довів, що із зменшенням у раціоні частки підтримуючого корму збільшується вигідність утримання корів. Тобто найбільш раціональною і економічно вигідною є нормована годівля для тварин.

Норма годівлі є кількісною характеристикою потреби, оскільки вона показує кількість поживних речовин і енергії, що задовольняє потреби тварин залежно від фізіологічного стану й використання у конкретних господарських умовах (запланована продуктивність, рівень ефективності використання кормів).

Кількісно норма годівлі залежить від виду тварин, їх віку, живої маси, фізіологічного стану, напряму продуктивності та самої продуктивності.

Відповідно до встановленої норми годівлі складають раціони.

Раціон — це набір і кількість кормів, які споживає тварина за певний проміжок часу (доба, місяць, сезон, рік). Якщо раціон повні­стю і всебічно відповідає потребам тварини за надходженням сухої речовини, енергії, поживних і біологічно активних речовин та складається із рекомендованого набору кормів, то він називається збалансованим. Раціон, який має відхилення від однієї з наведених вимог, не буде збалансованим.

Раціони можуть бути повноцінними і неповноцінними. Повноцінним вважається раціон, збалансований за всіма показниками, який забезпечує при згодовуванні тваринам запланований рівень їх продуктивності. Незбалансованість раціонів, недостатній рівень годівлі – одна з основних причин низької продуктивності тварин, а також порушень обміну речовин.

Повноцінність годівлі визначають за рівнем продуктивності, якістю продукції, оплатою корму, здоров’ям та відтворювальною функцією. Найкращим показником повноцінності годівлі є апетит тварин. Вони втрачають апетит при нестачі води, солі, при згодовуванні їм недоброякісних кормів. Контролюють повноцінність раціону на основі досліджень хімічного складу крові, сечі, молока та інших біохімічних параметрів.

Для складання і балансування раціону потрібно знати норму годівлі даних тварин, які корми за видом і якістю найпридатніші для них. Потрібна також інформація про забезпеченість господарства певними кормами.

Раціон складають із доброякісних кормів, що відповідають природі живлення тва­рин. В нього повинні входити різноманітні корми, які при поєднан­ні сприятливо впливають на процеси травлення, відповідають струк­турі кормовиробництва у господарстві і по можливості є дешевими. В раціоні має бути і певне співвідношення між окремими кормами.

Структура раціону — це його кількісна характеристика за розподілом енергетичної цінності окремих кормів чи груп кормів відносно енергетичної цінності усієї маси кормів, які входять до його складу, виражена у відсотках. Іншими словами структура раціону – це співвідношення окремих груп кормів у ньому за вмістом енергії, виражене у відсотках до загальної його поживності.

За структурою раціону можна охарактеризувати тип годівлі тварин.

Під типом годівлі розуміють годівлю, що має характерні особливості за складом і властивостями систематичного застосування кормів певного виду та якості. Отже, тип годівлі характеризується структурою раціону, тобто відносною (у відсотках) кількістю різних груп кормів, які входять до їх складу.

Назва типу годівлі визначається звичайно за назвами кормів або груп кормів, частка яких найбільша у структурі раціону.

Типи годівлі великої рогатої худоби прийнято характеризувати за вмістом концентрованих кормів або співвідношенням за поживністю між сухими і соковитими кормами.

Типи годівлі великої рогатої худоби залежно від кількості концентрованих кормів у раціоні:

Тип годівлі              Кількість концкормів              Кількість концкормів

                            у структурі раціону,%              на 1 кг молока, г

Концентратний              40 і більше              370 і більше

Напівконцентратний              39-25              360-230

Малоконцентратний              24-10              220-110

Об’ємистий              9 і менше              100 і менше

Типи годівлі великої рогатої худоби залежно від кількості сухої речовини в раціоні:

Тип годівлі              Співвідношення сухої речовини у кормах

              сухих, %              соковитих, %

Сухий              100-90              0-10

Малосоковитий              89-75              11-25

Напівсоковитий              74-50              26-50

Соковитий              менше 50              більше50

На основі цих типів виділяють 10 проміжних, наприклад концентратний сухий, концентратний напівсоковитий, або залежно від виду переважаючого соковитого корму— силосний, коренеплідний тощо.

У сучасних умовах в тваринництві застосовують не індивідуаль­ну годівлю, а групову. При цьому формують більш-менш однорідні групи тварин, визначають норму і складають раціон з розрахунку на середню голову. За структурою раціону підбирають певні групи кормів із таким розрахунком, щоб забезпечити потребу в енергії й основних поживних речовинах — протеїні, жирі, амінокислотах, ву­глеводах (цукор і клітковина). У разі нестачі мінеральних речовин та вітамінів їх доповнюють додатковою підгодівлею.

В іншому варіанті потребу тварин в енергії та поживних речови­нах виражають через їхню концентрацію у сухій речовині й згодо­вують кормосуміш досхочу або лімітують певну її кількість залежно від продуктивності. Цей принцип практикують при розробці повнораціонних комбікормів для птиці та свиней.

У деяких господарствах залежно від продуктивності застосовують різний рівень годівлі, під яким розуміють ступінь забезпечення тварин енергією і поживними речовинами. Визначають його за вмі­стом енергії в раціоні на одиницю живої маси за співвідношенням між загальною кількістю енергії в раціоні та енергією для підтри­мання життєдіяльності організму. Рівень годівлі за окремими по­живними речовинами встановлюють за їхньою концентрацією у су­хій речовині або кількістю на 1 к. од. Від рівня годівлі залежать продуктивні якості тварин, витрати та оплата корму.

Витрата корму — це кількість спожитого тваринного корму за поживністю, що витрачається на одиницю одержуваної продукції.

Оплата корму — це кількість тваринницької продукції, одержа­ної на одиницю спожитого корму.

1.5. Корми та їх класифікація.

Кормами називають продукти рослинного і тваринного похо­дження та промислового синтезу, які містять поживні речовини в засвоюваній формі, негативно не впливають на здоров'я тварин та якість одержуваної продукції. Для кожного виду корму характерні певні фізичні й хімічні ознаки, що визначають його поїдання та дієтичні властивості. Продукти, які містять шкідливі домішки, можна використовувати як корми після їхнього знешкодження з гарантією збереження здоров'я тварин і якості продукції, яку споживає людина.

Основні вимоги щодо якості кормів встановлені державними й галузевими стандартами. Якість корму визначають залежно від по­ходження, вмісту вологи, протеїну, каротину, клітковини, органіч­них кислот, наявності шкідливих та отруйних домішок тощо.

Для зручності використання при вирішенні ряду організаційних питань годівлі тварин, плануванні кормової бази корми класифіку­ють за певними ознаками на окремі групи.

Класифікація кормів — це групування їх за походженням, вмістом енергії й клітковини в одиниці маси корму, за фізичним станом та ін.

За походженням корми поділяють на рослинні, тваринні, комбікорми, мінеральні, синтетичні препарати, біологічно активні добав­ки, харчові відходи. За вмістом енергії та клітковини в одиниці маси корму їх класифікують на концентровані (містять в 1 кг сухої речовини 0,65 к. од., або 7,3 МДж обмінної енергії й менше 19 % клітковини і 40 % води) та об'ємисті (містять в 1 кг менше 0,65 к. од., більше 19 % клітковини і 40 % води).

Концентровані корми — це зерно й насіння фуражних і продо­вольчих культур та продукти їхньої переробки (висівки, макуха, шрот), а також сухі відходи бродильного, крохмального, цукрового виробництв, м'ясо-молочної й рибної промисловості.

Об'ємисті корми поділяють на сухі (грубі) та вологі (соковиті й водянисті).

У грубих кормах не більше 22 % води і понад 19 % клітковини. Це сіно, солома, полова, стебла й стрижні кукурудзи, кошики і лушпиння соняшнику, трав'яне борошно та інші відходи рослинництва з високим вмістом клітковини і гілковий корм.

Соковиті корми, містять понад 40 % води, основна маса якої пе­ребуває у зв'язаному стані й входить до складу протоплазми або ро­слинного соку. Це зелені корми, силос, сінаж, коренебульбоплоди, баштанні культури, різні овочі.

До водянистих кормів відносять залишки промислової перероб­ки рослинницької сировини, до яких вода надходить як домішка в технологічному процесі й перебуває в кормі у вільному стані. Це свіжий і кислий жом, брага, пивна дробина, картопляні та плодові вичавки.

До кормів тваринного походження належать молоко незбиране й збиране (молочні відвійки), сироватка, сколотини, м'ясо-кісткове, м'ясне, кров'яне, рибне і пір'яне борошно, риб'ячий фарш, лялечки шовкопряда, відходи інкубації яєць птиці тощо.

В окремі групи виділяють: комбікорми — однорідні суміші різних кормових засобів, спеціально виготовлені для певних груп тварин; мінеральні підкорми — солі мінеральних елементів (кухонна сіль, крейда, кормові фосфати та ін.); синтетичні препарати — сечовина, аміачна вода, кормовий концентрат лізину і метіоніну, кормові дрі­жджі; біологічно активні добавки — солі мікроелементів, вітамінні, ферментні, гормональні препарати, антибіотики тощо; харчові від­ходи — залишки кухонь та їдалень індивідуального і громадського харчування.