Експертиза та митне оформлення фарб для малювання

Ці фарби підрозділяються на:

1)     художні, застосовуються в станковому живописі й прикладному мистецтві на папері, картону, по полотну й тканинам;

2)     плакатні - для оформлення плакатів стінних газет і т.д.

Флуоресцентну декоративну гуаш застосовують для оформлювальних робіт. Гуаш випускають у банках і флаконах поштучно й наборами.

Гуашшю можна працювати не тільки на папері, але й на ґрунтованому (не розмивному) полотні, на тканині, картоні, фанері. Гуаш широко застосовується в декораційному живописі, при виконанні різних ескізів. Дуже часто використають її для кольорових начерків. Гуаш зручна в роботі й, що важливо, дає можливість вносити виправлення в процесі роботи

Фарби темперні (від латинського tempera, що означає «змішувати») підрозділяють на:

1. темперні казеїново-масляні художні, у складі яких суміш тонко розтертих пастоподібних пігментів з казеїново-масляною емульсією й іншими речовинами, у тому числі й жовтком яйця. Випускають їх у тубах різного кольору. При висиханні темперні фарби утворюють непрозору незмивну водою світлостійку плівку.

2. темперні полівінілацетатні художні, що представляють собою пастоподібну суміш неорганічних і органічних пігментів з водорозчиняємою емульсією полівінілацетатнї смоли, що надає фарбам більшу прозорість, сприяє прискореному висиханню.

Фарби олійні випускають 2 видів:

1.                  олійні художні (етюдні) — для живопису;

2.                  художні ескізні — для ескізних і декоративно-мальовничих робіт.

Олійні фарби випускають у тубах поштучно або в наборах по 7, 10, 12, 14 і 16 кольорів. До складу художніх олійних фарб звичайно входять ущільнені масла, м'які смоли, бджолиний віск й ефірне масло, останнє в якості розріджувача барвистих паст. З масел застосовують лляне, соняшникове, горіхове й макове. Жодне із цих масел по своїм властивостям не відповідає повністю всім вимогам, пропонованим до головної складової частини зв'язувальної речовини [8].

Зі смол рекомендується застосовувати м'які, типу мастиксу або даммара, з невеликим кислотним числом, у кількості не більше 15%, тому що подальше збільшення надає барвистому шару крихкість.

Одним з недоліків художніх олійних фарб є більша різниця в часі висихання: так, наприклад, свинцеві білила висихають за одні діб, цинкові білила від 10 доби до 3 місяців, краплак протягом. 2-3 місяців висихає не повністю.

До сухих фарб відносять[30]:

1.                  Пастель - суха фарба у вигляді стрижня олівця м'якої, середньої твердості й тверді, у целофані або папері. Виробляють їхнім перетиранням пігментів з каоліном, білилом на основі гуміарабіка. Кольори різноманітні.

2.                  Соус - сухі фарби чорного й коричневого кольорів, які одержують із суміші пігментів, каоліну, сажі. Випускають у вигляді стрижня без оболонки.

3.                  Сангіна - м'яка суха червона фарба у вигляді олівця, сформованого із природної речовини сангіни (або зі штучної сангіни).

4.                  Вугілля малювальне - одержують шляхом змішування сажі, деревного вугілля, ультрамарину й глини або випалом берези, бересклета або прутків верби. Для одержання міцності й твердості стрижні прожарюють.

5.                  Пігменти - порошки різних кольорів, нерозчинні у воді, рослинних маслах і органічних розчинниках. Їх підрозділяють на природні (земляні), пофарбовані з'єднаннями заліза й марганцю, а також на штучні мінерали, менш міцні, але більше яскраві.

1.3 Фактори формування якості фарб для малювання

Сьогодні цінність художньої фарби визначається її кольором, інтенсивністю, світлостійкістю й стійкістю при змішуваннях з іншими фарбами. [29].

Головними факторами формування якості фарб художніх акварельних є їх склад і спосіб виробництва.

До складу акварельних фарб входять[28]:

1)                 пігменти;

2)                 зв'язуючі речовини (гуміарабік, декстрин і інші речовини);

3)                 пластифікатори (гліцерин, патока);

4)                 поверхнево-активні речовини (бичача жовч);

5)                 речовини для збереження фарб у тубах (мед);

6)                 антисептики (фенол).

Пігменти для акварелі. За хімічним складом пігменти та виготовлені з них фарби поділяються на мінеральні (неорганічні солі або оксиди металів) і органічні (складні сполуки, в основному рослинного або тваринного походження). І ті й інші можуть бути природними (природними) і штучними (синтетичними) [8].

За багатьма ознаками органічні фарби перевершують всі інші штучні й природні фарби, але їхнє швидке вицвітання при дії світла й розчинність великої частини з них у воді є серйозним недоліком, що обмежує застосування їх в акварельному живописі. Присутність води в акварельних фарбах впливає на міцність органічних фарб.

Органічні фарби мають чисті кольори, прозорі й добре наносяться на папір, але варто врахувати, що шар акварельної фарби піддається більше сильній зміні під впливом світла, чим шар олійної фарби.

Не можна вимагати, щоб пігмент був абсолютно хімічно чистим, але у всякому разі від шкідливих домішок необхідно максимально звільнятися, гарантуючи тим самим незмінюваність барвників при змішаннях, а також міцність акварельних фарб у живописі.

Пігменти, розчинні у воді, у виробництві акварельних фарб не застосовуються, тому що вони легко проникають у папір, фарбують його і дуже важко змиваються, порушуючи загальний колорит живопису.

Акварельні фарби на відміну від гуаші й темпери повинні бути прозорими, що досягається насамперед найтоншим здрібнюванням пігментів. Таке здрібнювання досягається відмулюванням пігментів водою. При цьому способі зберігається структура пігментів і висока дисперсність [29]. Від ступеня дисперсності пігментів залежать основні властивості акварельних фарб: прозорість і рівність накладення барвистого шару. Якщо пігмент грубий і недостатньо здрібнений, то при розведенні фарб більшою кількістю води частки його будуть осідати й при нанесенні на папір лягати плямами й крапками. Тонко здрібнений порошок зберігає первісний стан, не випадає в осад і навіть при змішанні з пігментами різних питомих ваг не розшаровується [15].

Пігменти для акварелі контролюють за такими показниками:

1.                  чистота кольору;

2.                  ступінь подрібненості;

3.                  нерозчинність у воді;

4.                  світлостійкість і міцність у сумішах;

5.                  відсутність водорозчинних солей.

Для різних пігментів застосовується неоднаковий склад зв'язувальних речовин, тому що пігменти по-різному взаємодіють із окремими її складовими частинами (табл. 1.3). Так, гуміарабікову зв'язувальну речовину використовують для кадмію червоного, жовтогарячого й жовтого, кобальту синього і ясно-зеленого, ультрамарину, краплаку, сажі й цинкового білила; гуміарабіково-декстринову - для охр, сієн й інших природних пігментів; декстринову - для стронціанової жовтої й окису хрому; декстринову зв'язувальну речовинуз лінолеатом калію - для умбри натуральної й смарагдової зеленої.

Таблиця 1.3

Склад зв’язуючих речовини у вагових частинах

При готуванні зв’язуючи речовин акварельних фарб застосовують камеді з додаванням різних речовин цукру, меду, бичачої жовчі, гліцерину й ін., частина з них знижує поверхневий натяг, інші підсилюють міцність і надають еластичність барвистому шару або зберігають тривалий час стабільність пасти [29].

Камеді (від грец. Kommídion, kómmi) - розчинні у воді або набухаючі в ній полімери моносахарідов - глюкози, галактози, арабінози. До камедей відносять також полісахариди мікроорганізмів, зокрема похідні, одержувані модифікацією полісахаридів природного походження (наприклад, клітковини, крохмалю). Найбільш відомі різновиди: гуміарабік, агар-агар, декстрин, альгінові кислоти, гуаран, ксантан [28].

Загалом, в колишньому СРСР були величезні ресурси різних видів камедей, які за своїми якостях могли цілком бути використані як сполучні речовини акварелі замість імпортного гуміарабіка. Камедь фруктових дерев: вишні, черешні, сливи, урюку, мигдалю й інших за клеючими властивостямине поступаються гуміарабіку. Камеді виділяються з рослин у вигляді прозорих твердих мас, які виробляються ними для прикриття поранень й інших патологічних явищ. При гідролізі камеді дають суміш різних глюкоз: гуміарабік, арабінозу й галактозу, вишневий клей, арабінозу й деревинну камедь - ксилозу. До складу фруктових камедей входить церазин або метарабіновокислий кальцій, що не розчиняється у воді, але набухає в ній. До складу гуміарабіка входить гума-кислота арабін, розчинна у воді. Вміст церазина в камедях залежить від часу збору й кліматичних умов виростання. Залежно від кількості арабіка й церазина камеді розрізняються:

1) арабикові (наприклад гуміарабік);

2) церазинові (наприклад, вишнева, урюкова, сливова й ін.);

3) бессоринові - тарагант.

Камеді плодових дерев не повністю розчиняються у воді, частково набухають, утворюючи злегка желатиноподібний розчин.

Високоякісна акварельна фарба при рясному розведенні водою повинна зберігатися в суспендованому стані, не звертатися й не відокремлювати пігменту. Швидкість осідання пігменту обернено пропорційна стабілізуючій здатності гуми, тому якість її цим і визначається. Камедь із низькою стабілізуючою здатністю утворює нестійкі суспензії акварелі, і накраски їх нерівно пластівцями лягають на папері.

Фарби, приготовлені на вітчизняних гуми, добре беруться на кисть, рівним шаром лягають на папір, і при сильному розведенні водою пігмент не збирається пластівцями.

Гуміарабік відноситься до групи рослинних речовин (колоїдів), добре розчинних у воді. За своїмскладом гуміарабік не є хімічно чистою речовиною. Це суміш складних органічних сполук, що складаються здебільшого із глюкозидо-гумікислот - наприклад, арабінової кислоти і її кальцієвих, магнієвих і калієвих солей. Після висихання гуміарабік утворить прозору, тендітну плівку, не схильну до розтріскування й не гігроскопічну. Гуміарабік не викликає зміни відтінку фарб, але він недостатньо захищає пігмент від дії світла й повітря, тому що шар акварельної фарби значно тонше масляної.

Декстрин відноситься до групи вуглеводнів-поліцукрів. Виходить декстрин при нагріванні крохмалю до 180—200°С або до110° С з розведеною соляною або азотною кислотами. Жовтий декстрин легко розчиняється у воді й утворює густі клейкі розчини. Після висихання плівка декстрину каламутніє, стає гігроскопічною, тому декстрин застосовується тільки як добавка до основної зв'язуючої речовини. Акварельні фарби на декстрині рівніше лягають на папір, ніж такі ж фарби на гуміарабіку [28].

У якості пластифікаторіву акварельній фарбі використовують гліцерині патоку. Гліцерин належить до групи трьохатомних спиртів. Густа сиропоподібна рідина з водою змішується у всіх співвідношеннях. Досить гігроскопічна речовина і вводиться до складу зв’язуючого акварельних фарб для збереження їх у напівсухому стані. Перебуває як складена частина в жирах і виходить як побічний продукт при миловарінні. В акварелі застосовується після ретельного очищення й відбілювання. Внаслідок великої гігроскопічності гліцерин притягає воду з повітря й надає барвистому шару вологий і нестійкий стан; фарба при надлишку гліцерину нерівно й пухким шаром лягає на папір. Зі збільшенням гліцерину в барвистій пасті збільшується глибина тону деяких фарб, а деякі, наприклад, синій кобальт, охра й сієна гублять властивий їм чистий світлий відтінок і переходять у більш темні - це явище порозумівається високим показником переломлення гліцерину.

Патока - продукт неполного кислотного (разбавлений кислотами) або ферментативного гідролізу крохмалю. При кип'ятінні крохмалю у воді, що містить сірчану кислоту відбувається оцукрювання. Після оцукрювання крохмалю сірчану кислоту нейтралізують крейдою й нерозчинну сірчано-кальцієву сілль (гіпс) видаляють фільтруванням цукрового розчину, потім упарюють патоку до потрібної консистенції. Введення патоки до складу зв’язуючої речовини захищає акварельну фарбу від швидкого висихання й надає барвистому шару еластичність.

Бичача або свиняча жовчвиділяються печінкою цих тварин. Бичача жовч зменшує поверхневий натяг води, поліпшує змочування пігментів і сприяє рівному накладенню акварельних фарб на папір [15]. Жовч добре переводить масло в емульсію, усуває схильність акварелі збиратися в краплі й сприяє рівномірному нанесенню фарб. При її надлишку в акварелі фарби проникають у глиб паперу й офарблюють його. Бичача жовч готується в такий спосіб: до 1 літра свіжої жовчі з 0,5% фенолу додається 0,3 літри спирту-сирцю, гарно збовтується й відстоюється протягом 3-5 доби, а потім фільтрується й звільняється від осаду.

Мед - представляє суміш рівних кількостей фруктози й глюкози з домішкою води (16-18%), воску й невеликої кількості білкових речовин [15]. Мед надає акварелі м'якість і сприяє збереженню фарби в напіврідкому стані протягом тривалого часу. В акварельних фарбах краще застосовувати фруктозу, тобто частину меду, що не кристалізується. Глюкозу від мету відділяють кристалізацією зі спирту, води або оцтової кислоти. Глюкоза має температуру плавлення 146°С, розчиняється в трьох частинах води. Мед, що перетворився в зернисту масу, складається із кристалів глюкози. Якщо мед розбавити водою й нагрівати протягом 5—6 годин при температурі 60—90° С, то він губить здатність кристалізуватися.