Характеристика асортименту і вимоги до якості жіночого шкіряного взуття

Серед підприємств, що займаються виробництвом шкіряного взуття, провідне місце посідають ВАТ «Крок» (м. Житомир), «Акцент» (м. Чернівці), АТЗТ «Лугань» (м. Луганськ), АТ «Прогрес» (м. Львів), АТ «Ніко» (м.Миколаїв), ВАТ «Шкірвзуття» (м. Сімферополь), АТЗТ «Аспект» (м.Макіївка), «Кияни» (м. Київ) та ін.

У нашій країні в даний час розроблено багато нового в технології виробництва взуття. Проте ці новації не впроваджуються у виробництво через відсутність необхідного устаткування. Деякі підприємства закуповують технології за кордоном, завдяки чому їхня продукція може успішно конкурувати з імпортною. У той же час економічна безпека країни неможлива без забезпечення потреб переважної частини населення у продукції легкої промисловості власного виробництва, взуттєвих товарів, теж. Для задоволення цих потреб вітчизняна взуттєва промисловість повинна збільшити обсяги випуску продукції не менше ніж у 5 - 6 разів, тобто довести їх до 50 - 55 % випуску 1990 року. Таке зростання дозволить зберегти працездатне ядро галузі, але воно виявиться можливим і економічно доцільним лише за умови відповідного підвищення платоспроможного попиту на вітчизняне взуття.

 

7.2. Насиченість  ринку жіночим шкіряним взуттям

 

Світовий досвід свідчить, що в країнах із розвинутою ринковою економікою внутрішній попит орієнтований, насамперед, на товари вітчизняних, а не закордонних фірм. Для макроекономічних обставин України розвиток галузей, орієнтованих на внутрішній ринок, важливий ще тому, що він забезпечує економічне зростання, що не поглиблює надалі майнового розшарування суспільства. Тож, найближча тактична мета взуттєвої галузі — відновлення, можливо, навіть примусове підвищення попиту на вітчизняне взуття.

Тенденції у формуванні ресурсів взуття мають свої особливості. З лібералізацією зовнішньої торгівлі почалося проникнення закордонних товаровиробників на український ринок. Цей процес розвивався динамічно і призвів до того, що частка імпортного взуття в загальному обсязі товарних ресурсів зросла з 14 % у 1991 році до 70 % у 1997.

Зокрема, за даними державної  статистики, у поданому до продажу асортименті туфель жіночих ступінь насиченості ринку імпортною продукцією складав 82 %, чоловічих — 77 % .

У той же час результати численних опитувань покупців і  представників торгівлі свідчать про схильність вітчизняного споживача купувати взуття закордонних виробників.

У даний час насиченість  ринку достатньо висока, має тенденцію  до зростання і складає 90 % з вітчизняного взуття і близько 60 % з імпортного. Почасти зростання насиченості пояснюється помірним падінням попиту, що триває, через зниження реальних прибутків масового споживача.

Велика частина імпорту  взуття в Україну припадає на країни азійського регіону (Китай, Гонконг, Індонезія, Туреччина), менша — на країни близького зарубіжжя (Росія, Молдова, Білорусія). Крім цього, на внутрішній ринок України надходить шкіряне взуття з Австрії, Італії, Чехії, Англії, СІЛА, Франції, Таїланду й інших країн.

Унаслідок високої частки заробітної плати в собівартості продукції в багатьох галузях промисловості, у тому числі взуттєвій, протягом останніх десятирічь спостерігається переміщення виробництва, що потребує інтенсивної праці, із високорозвинених країн Європи і Північної Америки в держави з низьким рівнем заробітної плати, насамперед у країни Південно-Східної Азії. Це призвело до істотних структурних змін у торгівлі взуттям у Європі й Америці, де левова частка належить імпортній продукції, більш дешевій. Вартість такого взуття в середньому в 2 – 6 разів менша за ціну на взуття, вироблене у високорозвинених країнах. Так, США є найбільшим імпортером взуття; на їхню частку припадає ¼ усього світового імпорту цих товарів. У свою чергу, країна експортує велику кількість шкіри для верха взуття; створюються спільні підприємства на території інших країн.

Найбільшим світовим виробником і експортером взуття залишається Китай. Тут виробляється до 4500 млн. пар взуття на рік, 2634 млн. пар із якого відправляється на експорт, у тому числі в Україну.

Другим найбільшим виробником взуття стала Індія, яка, збільшивши випуск до 700 млн. пар взуття на рік, обігнала Бразилію та Італію.

Що стосується західноєвропейської  взуттєвої промисловості, то останнім часом її характеризує майже повсюдний спад виробництва, зниження експорту в країни, що не входять до Європейського Союзу, прийняття антидемпінгових заходів для захисту вітчизняних виробників. Загальний випуск взуття в країнах ЄС досягає 1,1 млрд. пар на рік.

Боротьба з дешевим  імпортом взуття за допомогою антидемпінгових  податків залишається головною турботою західноєвропейської взуттєвої промисловості. У зв'язку з цим Комісією ЄС були прийняті антидемпінгові заходи проти імпорту взуття з текстильним верхом і синтетичною підошвою, а також проти ввезення взуття з пластмасовими деталями з Китаю, Індонезії й Таїланду. У той же час західноєвропейські виробники, хоча і схвалюють введення згаданих антидемпінгових процесів, вважають їх недостатніми.

Основними законодавцями  мод на європейському ринку взуття є такі країни, як Австрія, Італія, Німеччина, Англія, Данія і деякі інші. Причому взуття в даному випадку найчастіше стає відбитком національних особливостей. Так, характерною рисою австрійського взуття є елегантність; західнонімецьке взуття відрізняє класичний стиль; в італійському і французькому взутті можна завжди побачити авангардні напрямки моди; американське взуття звертає на себе увагу наявністю своєрідного опрацювання, фарбування, оздоби і т.ін.

Істотний вплив на європейський ринок взуття робить Іспанія. Зумовлено  це тим, що понад 80 % взуттєвої продукції, що випускається в цій країні (виробництво взуття тут досягає 200 млн. пар), йде на експорт і знаходить збут у багатьох країнах Європи. Останнім часом значно (більше ніж у 3 рази) збільшилися постачання іспанського взуття в країни Східної Європи, у тому числі в Україну.

Імпортизація українського товарного ринку має неоднозначні наслідки. Так, зростає насиченість ринку і посилюється конкуренція, що стимулює випуск вітчизняними виробниками необхідних покупцеві виробів. Але в той же час виникає загроза товарної залежності від імпорту і загострюється проблема збуту вітчизняних товарів. На жаль, захист вітчизняних виробників зводиться поки лише до систематичного збільшення мит на товари народного споживання, у тому числі на взуття.

ВИСНОВОК

 

Сучасний ринок взуття також вражає своїм розмаїттям, однак  українські виробники поступово втрачають на ньому свої позиції:  все  більше  імпортних виробів, нерідко не найкращого ґатунку.

Потужності вітчизняної  взуттєвої промисловості дозволяють виробляти до 120-130 млн. пар взуття щорічно. Проте останнім часом використовуються  вони лише на 10-12  %.

  Зростають обсяги імпорту взуття з-за  кордону.  Основними імпортерами виступають Китай, Гонконг, Індонезія, Туреччина, меншими -  Росія,  Молдова, Білорусія.  Взуття  з  Західної  Європи  поступає  в  невеликій   кількості, переважно це елітне взуття. Асортимент взуття, представленого  з-за  кордону розширюється протягом 200-2005 років у 7 разів, а українських виробників  – звужується в 2,5 рази. Експорт взуття з України відсутній.

                Рівень цін на взуття доволі широкий  –  від  значно  дешевого  низької якості (від  50  до  150  грн.)  до  взуття  високої  якості  з  натуральних матеріалів (до 3000 грн.).

  Якість вітчизняного взуття поступово підвищується і через деякий час воно зможе конкурувати на ринку із зарубіжним.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Семененко С.В., Панасенко В.А. Экспертиза качества кожаной обуви. – Белгород: БУПК, 2008. – 81 с.
2. Коваленко П. Технология изготовления обуви.  Ростов  н/Д.:  Феникс, 2005
3. Л.С.Осташенко. Товарознавство взуття .1990р
4. В. Б. Игнатенко. Пороки обуви и их влияние на  снижение  уровня  ёё  качества // Обувь сезона, 2004, №2 (23) с. 47-49
5. А.В.Валяєва. Взуттєві товари. 1999р.
6. uk.wikipedia.org
7. ukrreferat.com