Характеристика деревини як матеріалу для тари

Склеюючи шари шпона, просоченого синтетичними смолами і спресованого під тиском від 40 до 200 кг/см² при температурі від 125 до 150° С, дістають облагороджену деревину (дельта-деревину, лігнофоль, балініт). Випускають ці матеріали у вигляді дощок, плит і брусків. Об'ємна вага облагородженої деревини досягає від 1,2 до 1,45 г/см³, така деревина має високу міцність, вологостійкість, майже не піддається усушуванню та розбуханню. Штучна деревина на відміну від облагородженої не має волокнистої будови. Це пластична маса, добута глибокою переробкою деревини та її відходів. До таких матеріалів належать фіброліт, ксилоліт, меноніт і ін.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 5

Основні види дерев’яної тари для продовольчих товарів

 

 

5.1 Види та особливості дерев’яних ящиків

 

За функціональним призначенням виокремлюють тару споживчу і транспортну. До споживчої належать коробки і пенали, а до транспортної –ящики, барабани, бочки, бути, контейнери, ящичні піддони.

Ящики бувають дерев’яні й фанерні.

Багатообігові дерев’яні ящики бувають нерозбірні. Вони поділяються на шість типів (1, 2, 3, 4, 5, 6):

1-й тип – ящики-лотки нерозбірні, відкриті, без планок (№ 1-1,№ 2-2, № 1-3);

2-й тип – ящики нерозбірні відкриті, щільні або гранчасті(№ 2-1, № 2-2, № 2-3, № 2-4);

3-й тип – ящики нерозбірні фанерні щільні з кришкою, яка знімається та закріплюється планкою (№ 3-1, № 3-2);

4-й тип – ящики нерозбірні щільні з відкритою кришкою на петлях, дощані (№ 4-1, № 4-2);

5-й тип – ящики розбірні щільні з кришкою, яка встановлюється під планку торцевої стінки з одного боку та кріпиться двома болтами з другого (№ 5-1, № 5-2);

6-й тип – ящик складний щільний закритий, на двох металевих стрічках.

Вантажопідйомність багатообігових ящиків залежить від типу:

• №1, № 4-1 – до 20 кг;
• № 3-1; № 4-2 – до 30 кг;
• № 2 (1-3); № 2-4 – до 40 кг;
• № 3-2 – до 50 кг;
• № 5-1 – до 60 кг;
• № 5-2 – до 100 кг;
• № 6 – до 75 кг.

Нерозбірні дощані ящики для вантажів масою до 500 кг поділяють також на шість типів (1, 2, 3, 4, 5, 6):

1-й тип – ящики щільні з суцільними або збірними торцевими стінками без планок. Призначені для вантажів масою 35 кг;

2-й тип – ящики щільні з торцевими стінками, зібраними на двох планках: № 2-1 для вантажів масою 110 кг, № 2-2 – масою 55 кг;

3-й тип – ящики щільні з торцевими стінками, зібраними на чотирьох планках: № 3-1 – для вантажів масою 200 кг, № 3-2 – масою від 200 до 500 кг;

4-й тип – ящики на трикутних планках. Призначені для вантажів масою 15 кг;

5-й тип – ящики гранчасті з торцевими стінками, зібраними на двох планках: № 6-1 для вантажів масою 200 кг, № 6-2 – масою від 200 до 500 кг;

6-й тип – ящики гранчасті з торцевими стінками, зібраними на чотирьох планках: № 6-1 для вантажів масою 200 кг, № 6 – від 200 до 500 кг.

Основними видами дощатих ящиків, які використовуються для упакування, транспортування та зберігання харчових продуктів є: ящики дощані для продукції рибної промисловості; ящики дощані для консервів; ящики дощані для кондитерських виробів; ящики для продукції м’ясної та молочної промисловості; ящики дерев’яні багатообігові для харчових рідин у пляшках.

Із листових матеріалів виготовляють такі види ящиків: ящики із листових деревинних матеріалів нерозбірні для вантажів до 200 кг (1-4 тип) і ящики із листових деревинних матеріалів для продукції харчових галузей промисловості та сірників (1-4 типів, 23 номери).

Ящики збиті цвяхами вважаються міцними і застосовуються для перевезення вантажів у складних умовах. Вони виготовляються із м’яких і твердих сортів деревини, попередньо висушеної з метою уникнення деформації, мають велику ударну міцність на стискання та стійкість до пробивання або проколювання стінок. Тара відрізняється великою масою, її важко відкривати, вона волого- і газопроникна, тому для захисту чутливих до зовнішніх дій продуктів при перевезенні вимагається герметична внутрішня прокладка. Існує декілька конструкцій ящиків (№ 1-№ 6) поданих на рис. 5.1.1.

Рис. 5.1.1. Ящики решітчасті й армовані дротом дощані

 

Для виготовлення армованих дротом (жорстка тара із суцільними стінками) і решітчастих ящиків (різновид жорсткої тари решітчастої конструкції, стінки яких можуть бути відкритими і мати обшивку) використовуються дуже тонкі пиломатеріали. Додаткова міцність забезпечується за допомогою дроту, який фіксується скобами. Часом частина дерев’яних деталей замінюється гофрокартоном як внутрішня прокладка, яка амортизує продукт, а дріт замінює пластмасова стрічка. Ці ящики мають невелику масу, високу міцність при штабелюванні, легкість ручного або автоматичного складання, зручність вантажорозвантажувальних робіт і транспортування, а також можливість швидкого охолодження завдяки отворам.

Недоліками щільних і решітчастих ящиків є: відсутність опору пробиванню і ненадійне штабелювання.

При виготовленні армованої дротом тари потрібне особливе обладнання, за допомогою якого фіксується дріт і планки, а затрати на транспортування становлять значну частину від вартості виробу. Така тара частіше застосовується для перевезення овочів і фруктів. При упакуванні більш важких промислових товарів щити розміщують ближче один до одного і виготовляють із більш товстих пиломатеріалів, а дротяне армування виконується на всіх стінках ящика.

Армовані ящики (у тому числі решітчасті) складають із тонких щитів, закріплених дротом, який фіксується скобами, а також дерев’яними планками по краях кришки шляхом продівання дротяних петель у відповідні їм петлі, після чого дріт закручується. Армований ящик поданий на рис. 5.1.2.

Рис. 5.1.2. Армовані ящики (у тому числі решітчасті)

 

Решітчасті ящики використовують для пакування товарів, більших за розміром порівняно із звичайними дерев’яними. Їх складають за допомогою цвяхів або шурупів, на дні ящика передбачені повздовжні бруски, які дають змогу автонавантажувачу піддівати і піднімати вантаж. Додаткова міцність кутів ящика забезпечується за допомогою сталевої стрічки, яка охоплює весь ящик. Для дуже важких вантажів потрібний ящик більш міцної конструкції, в якій замість цвяхів використовують шурупи або гвинти. Простий решітчастий ящик зображений на рис.5.1.3.

 

Рис. 5.1.3. Простий решітчастий ящик

 

 

5.2 Характеристика дерев’яних бочок

 

Бочки з’явилися більше 2000 років тому. В основі їх конструкції лежать декілька важливих інженерних принципів.

 Тара має ідеальну форму, коли клепки зігнуті у двох напрямах, що забезпечує максимальну міцність. Пук є найбільш широкою часиною бочки і дає можливість легко котити її та допомагає поставити вертикально. Днища бочки плоскі, і це забезпечує стійкість при зберіганні, обручі можуть натягуватися у напрямку до пуку. При цьому клепки щільно притискаються одна до одної і бочка не протікає. Біля днища в клепках вирізано паз (рис. 5.2.1).

Рис. 5.2.1. Будова дерев’яної бочки

Бочка відрізняється від барабана тим, що стінки у неї випуклі. Для деяких видів бочок існують спеціальні терміни, наприклад, бочечка – це маленька заливна бочка (37,9 л і менше), також кадка (25,4 л), баддя, яка зверху ширша, ніж знизу, з ручкою або дужкою для перенесення.

Бочки об’ємом від 3,8 до 227 л можуть мати різну форму і виготовляються із декількох видів деревини. Кількість обручів, виготовлених із сталі, дроту або дерева, залежить від розмірів і типу бочки. Бочки поділяють на: заливні (для рідин), сухотарні (сухих продуктів) і фанерно-штамповані (виготовлені із клепок, днищ, склеєних із п’яти шарів шпону). Заливні бочки можуть мати внутрішнє захисне покриття залежно від типу продукту, що в них наливається. Для продукції на водній основі захисне покриття може складатися із воску, для олій рідких – із силікату натрію, а для нехарчових спиртовмісних речовин – із клею.

Дерев’яні бочки для вина повинні мати правильну геометричну форму без перекосів, заглиблень та випуклостей. Тому намагаються підбирати деревину однорідного кольору без сучків. Різноколірність свідчить про те, що бочка зроблена з різних порід дерева, а це негативно впливатиме на органолептичні властивості вина, яке в ній дозріватиме або зберігатиметься. Найкращою деревиною для дозрівання вина вважають дуб. Внутрішня та зовнішня поверхні бочки повинні бути чистими, без сторонніх запахів, які не властиві деревині дуба. Остов бочки не повинен бути обвуглений. Сталеві обручі мають бути розміщені симетрично з обох боків.

Під час оцінки якості дубової бочки звертають увагу на клепку. Це зв’язано з тим, що дуб має різко виражену велику текстуру, обумовлену чітко помітними річними кільцями, великими судинами й серцевинними променями, що утворюють на радіальному розрізі (у напрямі радіусів кряжу) світлі смужки, а на тангенціальному (паралельно діаметру кряжу) – темні штрихи. Дуже важливо, як розходяться ті промені, що повинні йти уздовж клепки. Усі розрізи повинні бути радіальними, тоді бочка не протікатиме. Також звертають увагу на те, як зроблена фаска на денцях.

Щоб зробити 1 м³ клепки на бондарські вироби витрачають 5-6 м³ кругляка, а з 1 м³ клепки виходить 5-7 бочок місткістю 225 л. Для підприємств, які виробляють спиртні напої, необхідні бочки місткістю понад 225 л, а для домашнього виробництва – місткістю 20, 50, 100 л.

Якість бочки значною мірою впливає на якість вина. Це зумовлено взаємодією продукту з дубовою деревиною. Через пори деревини всередину бочки проходить атмосферне повітря, під дією якого в напої відбуваються різні окисно-відновні реакції. Крім того, вино екстрагує частину дубильних речовин. Інші породи дерев можуть надавати вину присмаку гіркоти та аромату смол, деякі бочки надто пористі і в них втрачається багато вина. Під час витримки в дубових бочках рубінові або золотисті вина поступово облагороджуються, набувають тонкого смаку, шовковистої ніжності і складного букета, в якому відчуваються пряні відтінки.

Запропонований спосіб попереднього комбінованого обробітку деревини (ультразвуком протягом 15 хв. і теплом при температурі 125-150 ºС протягом 2 год.) забезпечує прискорення дозрівання коньячних спиртів. Поєднання ультразвукової і різних режимів термообробки деревини дуба доцільно використовувати для отримання коньяків і міцних алкогольних напоїв при температурі 125-150 ºС (2 год.) для марочних, при 170-190 ºС (1 год.) для ординарних коньяків, а при 210 °С (20-30 хв)  – для бренді.

 

 

5.3 Особливості дерев’яних  піддонів

 

При виробництві піддонів можуть застосовуватися різні види деревини і з деякими дефектами (сучки, сліди гнилі, тріщини, короблення). Деревина, яка застосовується для виробництва піддонів, класифікується відповідно до її виду, механічних властивостей, технологічності. Вона може бути будь-яких типів.

Серед допоміжних засобів для виготовлення піддонів застосовують цвяхи, скоби, болти, шурупи і глухарі (шурупи з квадратною головкою під ключ).

Кількість конструкцій піддонів дуже різноманітна, але серед них виокремлюють три основні групи: одноразового користування, універсальні, багатооборотні. Різновиди піддонів – для складського зберігання і перевезення товарів, а також спеціалізовані, які відповідають технічним умовам. Спеціалізовані піддони повинні відповідати вимогам, визначеним специфікою товару або особливостями транспортування.

Універсальні піддони бувають типу М, які розраховано на десять і більше обігів до першого ремонту і тип L – розрахований для застосування не більше дев’яти разів.

Конструкцію піддонів можна поділити на два розповсюджені типи: двозахідний, який автонавантажувач може підчіпляти лише з двох (протилежних) сторін і чотиризахідний, який можна піднімати вилами підйомника з будь-якої сторони. Конструкція чотиризахідного піддону зображена на рис. 5.3.1.

 

Рис. 5.3.1. Конструкція чотиризахідного піддону

 

Крім того, піддони додатково поділяють на дві підгрупи: односторонні (настил є лише на верхній стороні) і двосторонні піддони (настил зверху і знизу). Так, типи: П-2 однонастильний двозахідний; П-4 однонастильний чотиризахідний; 2П4 – двонастильний чотиризахідний; 2ПВ2 – двонастильний двозахідний з виступами (800-1200 мм) – призначені для використання на всіх видах транспорту та для зовнішньоторговельних перевезень, а 2ПВ – двонастильний двозахідний з виступами більших розмірів (1200 × 1800 мм) – для використання на водному, залізничному, автомобільному транспорті та для всіх видів зовнішньоторговельних перевезень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 6

Вимоги до дерев’яного пакувального матеріалу (тари) (Міжнародний стандарт №15)

 

Торгівля в світі невід’ємно пов’язана з виконанням цілої низки умов та вимог до дерев’яного пакувального матеріалу, що передбачають запобігання його зараженості шкідниками та хворобами. Реальна загроза, яка впливає на якість, товарну цінність та інші показники, залежить від негативного впливу шкідників і хвороб і потребує вживання проти них радикальних заходів.

Вимоги країн-імпортерів і заходи, які вживають до дерев’яного пакувального матеріалу, насамперед спрямовані на недопущення ввезення та розповсюдження карантинних організмів лісопродукції.

Міжнародний стандарт №15 якраз і є тим фітосанітарним заходом, який розробила Міжнародна конвенція із захисту рослин і рекомендувала для виконання країнам – членам СОТ і тим, що бажають вступити до СОТ, для запобігання занесенню на територію країни карантинних організмів.

Згідно з Директивою 2004/102/ЄС щодо дерев’яного пакувального матеріалу (тари), з 1 березня 2005 року у Франції та в країнах ЄС почали діяти вимоги до маркування дерев’яного пакувального матеріалу, що ввозиться з вантажем із третіх країн.

Відповідно до вимог Дерективи, дерев’яний пакувальний матеріал завтовшки понад 6 мм, має бути знезаражений або термічно оброблений — висушений, після чого тара підлягає маркуванню згідно з вимогами Міжнародного стандарту для фітосанітарних заходів «Керівні принципи регулювання дерев’яного пакувального матеріалу, що використовується у міжнародній торгівлі», ISPM 15. Після 1 квітня 2005 року вантаж у тарі, що не пройшла відповідну обробку (знезараження або термообробку) та не має маркування, підлягатиме штрафним стягненням, знищенню або його повертатимуть у пункт відправлення.