Читалька культура старшокласників

    Отже, художній текст - потужний матеріал, за допомогою якого вчимо учнів володіти словом, осягати глибину думок і почуттів автора, формуємо їхні читацькі компетентності. Важливо підтримати читацькі здобутки кожного, організувати проведення уроків позакласного читання так , щоб вони стали "перехідним місточком між шкільним вивченням літератури й дорослим життям, у якому художня книга має посісти гідне місце" [14, 132].

1.2 показники, критерії та рівні сформованості читацької культури у старшокласників

     Володіння читацькою компетенцією передбачає високий рівень розвитку як інтелектуальних, так і художніх здібностей людини. В науково-методичній літературі проблема готовності до літературної комунікації та пріоритетних критеріїв читацького розвитку розв'язується по-різному. Традиційною може вважатися точка зору, згідно з якою повноцінне сприйняття художньої літератури потребує від читача певної художньої та інтелектуальної обдарованості [13, 38].

     Л. Беляева  моделює норму читацької діяльності  як «оптимальне естетичне сприйняття»  [2, 157]. Готовність до оптимального естетичного сприйняття реалізується на рівні мотивів, настанов, інтересів, стимуляторів  і виявляється у наявності специфічно високих критеріїв оцінки твору і глибинного переживання його післядії. Зокрема, при оптимальному естетичному сприйнятті показниками післядії твору є «...естетична насолода, катарсис, інтелектуальне й емоційне піднесення; тривале обдумування; різнобічне зіставлення зі своїми думками, почуттями; задоволення основних мотивів; нерідко неодноразове перечитування» [2, 157]. Іншими критеріями читацького розвитку і відповідно іншими типами сприйняття вважаються «сприйняття шару фактів» , «розумове пізнавальне сприйняття» , «емоційне сприйняття, яке ґрунтується на суб'єктивних асоціаціях» , «поверхневе сприйняття всіх компонентів твору» [2, 159].

     І. Левшина  пропонує розглядати читацький  розвиток як проходження трьох  ступенів осягнення когнітивної,  емоційно-ціннісної і особистісної  структур художнього твору. Першим (початковим) ступенем читацького  розвитку є переважна зацікавленість  у «дії-фабулі» і спрямованість  на сприйняття лише інформаційно-пізнавальних  структур, що складають подієву,  фабульну, предметну сторону творів [9, 96]. Другий ступінь читацького розвитку передбачає здатність до ідентифікації з персонажем, встановлення мотивів його вчинків та осягнення сюжету твору [9, 25]. Досягнення другого ступеня читацького розвитку передбачає не тільки ототожнення читача з діючими особами твору, але й емоційні оцінки відображених явищ і подій на основі емоційно-оцінного ставлення. Емоційно-оцінне ставлення формується шляхом співвіднесення особистісного ставлення до твору із загальнолюдською шкалою естетичних та моральних норм. Третій ступінь читацького розвитку полягає у здатності до осягнення авторського світу, та узгодженого чи конфліктуючого» ототожнення себе з автором твору [9, 26].

     Поряд із  методичними поняттями читацької  кваліфікації  читацька компетенція старшокласників розглядалась як цілісна системна узагальнено визначених здатностей старшокласників до естетичної комунікації з інонаціональними перекладними творами на основі художніх здібностей, естетичної чутливості, читацького досвіду, літературних знань і творчих проявів рецептивно-естетичної діяльності. Розкриття функціонального навантаження читацької компетенції дозволило вважати її інтегральним результатом шкільного вивчення зарубіжної та української літератури [23, 3].

    Зміст читацької компетенції старшокласників визначався на основі теоретико-літературних, естетичних, психолого-педагогічних, методичних досліджень у галузі читацької діяльності та естетичної комунікації. Відповідно враховувалась специфіка вивчення літератури, зокрема те, що цей шкільний курс будується на власній системі засадничих положень, аксіологічних та культурологічних підвалин; програма курсу спрямована на систематичне інтегрування вітчизняної та інонаціональних літератур; художні твори вивчаються у перекладах, що істотно позначається на рецептивній активності учнів[22, 66].

  До критеріїв володіння читацькою компетенцією старшокласників в процесі вивчення літератури було віднесено:

- інтегративне емоційно-естетичне  сприймання мистецького явища  в рамках світового літературного  процесу; 

- здатність виокремлювати  національну своєрідність і культурно-специфічні  смисли творів, зіставляти їх  на рівні теми, ідеї, проблеми, образів,  композиції, тропів, усвідомлювати  специфіку перекладного твору  як результату взаємодії двох  культур; 

- спрямованість на розкриття  комунікативного характеру художнього  твору і встановлення особистісних  діалогічних відносин з його  автором;

- уміння переносити теоретично-літературні, соціокультурні, історичні та ін. знання і способи рецептивно-естетичної діяльності, здобуті в ході вивчення української і зарубіжної літератур, на новий твір;

- здійснення самостійної  естетичної оцінки інонаціонального  художнього твору. [21, 10-13].

    З опорою на встановлені критерії та зміст читацької компетенції як загальної здатності до естетичної комунікації з високохудожніми творами було визначено чотири її рівні –низький, середній, достатній та високий.

    Старшокласники з низьким рівнем читацької компетенції не мають адекватного уявлення про естетичну цінність мистецтва слова. Специфіка інонаціонального перекладного твору або повністю ігнорується (що призводить до його неточного розуміння в категоріях вітчизняної культури), або викликає нездоланні труднощі у читанні. Літературні явища сприймаються крізь призму "наївного реалізму". Учні з таким рівнем читацької компетенції схильні до безсистемного накопичення елементів літературної обізнаності. Типовим є неаналітичне сприйняття твору і нездатність винести власне естетичне судження про нього. Нерозвиненість читацької культури проявляється у неспроможності диференціювати мистецький шедевр від масової літератури[17, 5].

     Учням із середнім рівнем читацької компетенції проявляють емоційно забарвлене сприйняття художнього твору на рівні сюжету, тоді як національно-культурна специфіка, художня деталь, авторський стиль в основному не помічаються. Учні успішно оволодівають логікою аналізу перекладного твору, однак не завжди можуть переносити набуті алгоритми читацької діяльності в інші комунікативні умови. Зіставлення різнонаціональних творів відбувається стихійно, без необхідного урахування рівнів компаративного аналізу. Рефлексія над власною читацькою діяльністю частково підміняється прийняттям шкільних оцінок із зарубіжної літератури, а естетична оцінка творів не є самостійною [17, 6].

    Достатній рівень читацької компетенції позитивно позначається на особистісно-емоційному сприйнятті художніх творів. Читання є вмотивованим, однак потреба в ньому зумовлюється зовнішніми чинниками: вимогами навчальної програми, суспільним інтересом до відомої книги тощо. Старшокласники успішно встановлюють типологічні зв'язки в плані образності і композиції різнонаціональних мистецьких явищ. Цілісність уявлення про світовий літературний процес уможливлює наближення до елементарних теоретичних узагальнень. Досить успішними виявляються спроби визначення підтексту твору, оскільки основою пошукової діяльності в такому випадку стають відносно стабільні й однозначні вічні образи, міфи, архетипи людства. Встановлення національної своєрідності і культурно-специфічних смислів мистецького шедевру поєднується з орієнтацією на розгляд авторського задуму в діалозі з ідейно-естетичними системами, сформованими в рамках вітчизняної літератури[17, 6].

    Учні з високим рівнем читацької компетенції здатні до естетичного сприйняття художнього твору, творчого "оживлення" художніх деталей, абстрагування від вітчизняної системи етико-естетичних цінностей при входженні в світ інонаціонального мистецького явища. Володіння основними закономірностями естетичної комунікації проявляється у відсутності "наївного реалізму" при збереженні емпатії до героїв, відчутті діалогічності твору як розгорнутого висловлювання з приводу вічних питань людства. Старшокласники проявляють глибоку повагу до самобутньої культури будь-якого народу, володіють знаннями про систему "універсалій" літературної комунікації, якими є такі наднаціональні узагальнення, як символ, міф, біблійний пафос тощо і проявляють здатність визначати підтекст творів. Основним мотивом читання виступає прагнення самопізнання через встановлення особистісних діалогічних відносин з автором [17, 7].

  Процес формування читацької компетенції як комплексу особистісних, когнітивних і діяльнісних механізмів естетичної взаємодії охоплює усі вищеназвані показники високого рівня читацького розвитку. Інтегральний характер читацької компетенції викликає необхідність у створенні такого підходу до вимірювання її рівнів, який, по-перше, враховує принципову неподільність читацької компетенції, і, по-друге, відображає специфіку взаємодії її особистісного, когнітивного і діяльнісного компонентів[20, 8].

    Упродовж декількох десятиріч основним напрямком вітчизняних методичних досліджень (В. Нікольського, В. Зольникової, А. Сафонової, В. Щербини) було максимально точне встановлення того нормативного обсягу знань, умінь та навичок (ЗУН), які, за переконанням вчених, повинні були забезпечити комунікативну успішність читання. Такий підхід до структурування навчального процесу був спрямований на уніфікацію викладання літератури та впорядкування учнівської діяльності. На практиці основним недоліком впровадження системи ЗУН стало те, що динаміка розвитку вміння або ряду вмінь простежувалася окремо від інших і вплив кожного нового інтелектуального «утворення» на особистість читача не завжди враховувався. У сучасній методиці літератури робляться спроби подолання надмірної фрагментації та дискретності системи інтелектуальних та естетичних набутків, що їх повинен отримати учень під час вивчення шкільного курсу літератури. Зокрема, Н. Волошина вважає, що і це мають бути такі показники сформованості читацької культури старшокласників:

— прочитавши твір, уміти  визначити проблему (проблеми), які  в ньому порушуються;

— самостійно та критично їх аналізувати;

— усвідомлювати, де можна  буде використати здобуті знання і вміння у життєвих ситуаціях;

— уміти працювати з  текстом твору, добирати факти, художні  деталі, аналізувати їх, робити висновки й узагальнення;

— уміти працювати в  колективі над розв'язанням проблем, поставлених однокласниками;

— уміти користуватися  знаннями, одержаними поза школою (радіо, телебачення, Інтернет, самостійне читання  художньої та критичної літератури) [4, 6].

    Введення методичного поняття читацької компетенції також покликане дещо зменшити негативні наслідки традиційної парадигми викладання літератури, оскільки читацька компетенція визначається як інтегральний результат навчання. У зв'язку з цим рівні сформованості читацької компетенції мають розглядатися як ступені оволодіння великими взаємопов'язаними комплексами інтелектуальних та естетичних механізмів естетичної взаємодії [12, 5].

Висновки до розділу  І

    У складних соціально - економічних умовах, в яких знаходиться наша держава, все більш постає питання про самореалізацію кожної людини. Для цього їй потрібні глибокі знання як професійні, так і загальноосвітні, розвинутий інтелект, широкий світогляд, вольові якості, комунікативна компетентність тощо. Одним із головних засобів розвитку особи, її інтелекту, культури, здобуття і поглиблення знань – є читання. Читання - це дуже важкий процес,який вимагає уваги, напруження, фізичних та розумових сил.                                     . 
    Проте в останні роки можна спостерігати протиріччя між соціальною потребою у високоосвічених, грамотних людях і тотальним зниженням читацької активності.

    Сьогодні світ комунікаційної техніки володіє великими можливостями, що інколи не укладаються в розумінні людини. Більшість школярів відчувають себе неготовими впевнено користуватися новими інформаційними системами, які передбачають високий рівень розумових здібностей, організовану свідомість.

   Важливі кроки на шляху набуття необхідних якостей - це розвиток мовних можливостей, навичок читання. Читацькі вміння це: вміння читати, сприймати надруковане; оволодіння навичками самостійно і продуктивно працювати з різноманітними друкованими і електронними джерелами інформації, користуватися довідково-пошуковим апаратом бібліотеки, прикнижковою бібліографією, іншими сучасними джерелами інформації.

   Читацька культура - це сукупність знань, умінь та почуттів читача, які дозволяють йому повноцінно та самостійно засвоювати інформацію.

   Читацькі уміння і навички (культура читання) виховуються протягом усього життя особистості. Але фундаментом організації та розвитку читацької діяльності людини разом із родинним вихованням мають стати шкільні уроки читання в початковій школі, та літератури у середній та старшій школі.

   Спираючись на методичні рекомендації та особливості вичення літератури в школі було визначено основні кретерії оволодіння мистецтвом читання старшокласників:

• інтегративне емоційно-естетичне сприймання мистецького;
• здатність виокремлювати національну своєрідність і культурно-специфічні смисли творів;
• спрямованість на розкриття комунікативного характеру художнього твору;
• здійснення самостійної естетичної оцінки інонаціонального художнього твору.

    З опорою на  встановлені критерії та зміст  читацької компетенції як загальної  здатності до естетичної комунікації  з високохудожніми творами було  визначено чотири її рівні  – низький, середній, достатній  та високий.

 Для того щоб визначити  рівні читацької культури Н.  Волошина виділяє такі показники  сформованості читацької культури  старшокласників:

• уміти визначити проблему;
• самостійно та критично їх аналізувати;
• використати здобуті знання і вміння у життєвих ситуаціях;
• уміти працювати з текстом твору, робити висновки й узагальнення;
• уміти працювати в колективі над розв'язанням проблем, поставлених однокласниками;
• уміти користуватися знаннями, одержаними з радіо, телебачення, Інтернет, самостійне читання художньої та критичної літератури.