Форми організації навчання . Дидактичні вимоги до уроку , як основної форми організіції навчання

     3) Мотивація навчальної діяльності учнів. Під мотивацією розуміють застосування різних способів формування в учнів позитивних мотивів і ставлення до навчання. Мотивацію як етап уроку виділяють умовно, бо вона здійснюється на протязі всього заняття, на кожному з його етапів, різними способами залежно від дидактичної мети, логіки процесу засвоєння знань, типу уроку.

     4) Сприймання і первинне усвідомлення нового навчального матеріалу, осмислення зв’язків і відношень об’єктів вивчення. Сприймання тісно пов’язане з увагою, мисленням, пам’яттю і мовою учнів, тому воно вимагає комплексного застосування словесних методів навчання, спостереження, проведення дослідження і практичної роботи, використання методів ілюстрування і демонстрування

     5) Узагальнення і систематизація знань. Під цими процесами розуміють мисленнєве виділення будь-яких властивостей, які належать певному класу предметів, приведення в єдину систему засвоєних на уроці понять, виявлення її окремих компонентів і взаємозв’язків між ними. Такими системами знань є наукові теорії (поняття, вихідні положення, факти і наслідки).

     6) Застосування знань в стандартних і змінених умовах. Основне завдання цього етапу – якісне засвоєння учнями знань і способів виконання дій, формування первинних навичок.

     7) Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

     Цей етап передбачає співставлення мети і завдань уроку з одержаними результатами, виявлення рівня засвоєння  учнями нових понять, фактів, законів, способів дій. Для вчителя важливо  оцінити роботу всього класу та окремих  учнів, обґрунтувати виставлені бали і  дати відповідні педагогічні рекомендації стосовно вдосконалення навчальної роботи.

     Домашнє завдання не завжди може бути повідомлене  в заключній частині уроку, а  тоді, коли цього вимагає логіка навчального процесу.  

     5.Організаційні форми навчання . Загальна характеристика систем навчання. 

У педагогічній літературі є різні  визначення «форми навчання» як категорії  дидактики: форма роботи, засіб роботи, організація навчання.

Форма організації навчання — спосіб організації навчальної діяльності, який регулюється певним, наперед визначеним розпорядком; зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у визначеному порядку і в певному режимі.

Педагогічній  практиці відомі понад тридцять конкретних форм навчання.

Загальноприйнятими  формами організації навчальної роботи є колективна — уроки у  школі, лекції та семінарські заняття у вузі, екскурсії, факультативні заняття тощо та індивідуальна — самостійна робота, дипломні та курсові проекти тощо, які суттєво відрізняються за ступенем самостійності пізнавальної діяльності учнів і ступенем керівництва навчальною діяльністю з боку викладача.

Вибір форм організації навчання зумовлюється завданнями освіти і виховання, особливостями змісту різних предметів та їх окремих розділів, конкретним змістом занять, складом, рівнем підготовки і віковими можливостями учнів.

Організаційні форми навчання змінюються і розвиваються разом із суспільним розвитком.

Індивідуальне навчання. Полягає в тому, що учень виконує завдання індивідуально, але за допомогою вчителя (вивчення підручника). Воно досить ефективне, оскільки враховує особливості розвитку дитини, індивідуалізує контроль за перебігом і наслідками навчальної роботи. Проте індивідуальне навчання потребує значних матеріальних витрат, учень позбавлений можливості співпрацювати з однолітками. Тепер використовується у формі репетиторства і консультування.

Класно-урочна форма навчання. За феодального ладу розвиток виробництва і підвищення ролі духовного життя в суспільстві сприяли виникненню форм масового навчання дітей. Однією з перших було групове (колективне) навчання у братських школах Білорусі та України (XVI ст.). З формуванням класно-урочної системи навчання в педагогіці почали використовувати такі поняття, як навчальний рік, навчальний день, урок, перерва, чверть, канікули, її ефективність була настільки очевидною, що незабаром вона стала головною у школах багатьох країн світу.

Белл-ланкастерська система взаємного навчання. У XVIII ст. ідея Яна-Амоса Коменського про можливість залучення кращих учнів до навчання інших була поширена у Західній Європі. Вона була названа белл-ланкастерською системою взаємного навчання від прізвищ англійського священика Ендрю Белла і вчителя Джозефа Ланкастера, котрі одночасно застосували її в Англії та Індії. Сутність її в тому, що через гостру нестачу вчителів один учитель навчав 200—300 учнів різного віку. До обіду він займався з групою старших учнів, після обіду кращі учні займались із молодшими, передаючи їм одержані знання. Замість підручників застосовувались унаочнення, здебільшого саморобні таблиці.

Мангеймська форма вибіркового навчання. Виникла наприкінці XIX ст. як спроба відмовитися від класно-урочної системи. Вперше була застосована в німецькому місті Мангейм доктором Йозефом-Антоном Зіккінгером. Суть її полягає в тому, що учнів, залежно від їх здібностей та успішності, розподіляли по класах на слабких, середніх і сильних. Відбір здійснювався на основі спостережень, результатів психометричних обстежень, характеристик учителів та екзаменів

Дальтон-план. вперше застосований у 1903 р. в американському місті Дальтоні учителькою Оленою Паркхерст. Ця система ґрунтується на забезпеченні кожного учня можливістю працювати індивідуально, згідно зі своїм темпом. Загального плану (розкладу) занять не було, колективна робота проводилась протягом години, решту часу учні вивчали матеріал індивідуально, звітуючи про виконання кожної теми перед учителем відповідного предмета.

Бригадно-лабораторна форма навчання. У другій половині 20-х років XX ст. дещо змінений дальтон-план був використаний в організації бригадно-лабораторної форми навчання, яка поєднувала колективну роботу бригади (частини класу) з індивідуальною роботою учнів. Розподілені на невеликі групи-бригади (по 5—7 осіб), учні вчилися за спеціальними підручниками («робочими книгами»), виконували спеціально визначені вчителем денні, тижневі, місячні «робочі завдання» з кожного навчального предмета. Ця система себе не виправдала, оскільки знижувала роль учителя, не давала міцних знань, породжувала безвідповідальне ставлення до навчання. Але окремі її елементи виявились ефективними: групові завдання при виконанні лабораторних і практичних робіт, самостійне опрацювання підручника, довідкової та допоміжної літератури.

Комплексний метод навчання. Його суть в об'єднанні навчального матеріалу в теми-комплекси. Але комплексність порушувала предметність викладання, систематичність вивчення основ наук. У колишньому СРСР «комплекси» вважали альтернативою догмам старої школи, вкладаючи в західні комплексні програми свій зміст, наприклад, комплексні програми «Праця», «Природа», «Суспільство». Але це не дало міцних, систематизованих знань. Тому в 30-х рр. школа й педагогічна наука повернулися до класичної класно-урочної системи. 

6.Інші форми організіції навчання (семенарські заняття , практикум, факультатив , навчальна екскурсія , індивідуальні і групові консультації , домашня навчальна робота учнів ). 

 Спеціальними, або додатковими, формами організації  навчання, що доповнюють і розвивають класно-урочну діяльність учнів, є: практикум, семінарські і факультативні  заняття, навчальні екскурсії, співбесіда, індивідуальні та групові консультації, домашня навчальна робота учнів.

 Семінарські заняття використовують у старших  класах після вивчення основних розділів програми з метою розвитку інтересу до навчального предмета, підвищення ефективності колективної роботи з  осмислення й систематизації знань, формування в учнів уміння самостійно здобувати знання.

 Основним  видом роботи під час проведення семінару є заслуховування та обговорення  доповідей учнів.

 Практикум - форма організації процесу навчання, яка забезпечує самостійне виконання учнями практичних і лабораторних робіт і застосування засвоєних раніше знань, умінь і навичок.

 Їх організовують після вивчення великих розділів навчального курсу або наприкінці навчального року.

 Факультатив - форма організації навчання, основними завданнями якої є поглиблення знань учнів старших класів з окремих предметів, розвиток їхніх пізнавальних інтересів і творчих здібностей, підготовка до свідомого вибору професії, до майбутньої праці в певній галузі виробництва, культури і мистецтва.

 Ця  форма створює широкі можливості для стимулювання розумової діяльності учнів і є з'єднувальною ланкою між уроками і позакласними заняттями.

 Навчальна екскурсія - форма навчального заняття, яке проводять в умовах виробництва, природи, музею з метою спостереження і вивчення учнями різних об'єктів, явищ дійсності, їх взаємозв'язків і взаємозалежностей.

 Характерною ознакою екскурсії є те, що вивчення об'єктів пов'язане з рухом  учнів, м'язовими зусиллями і здійснюється через "живе" спостереження і  вивчення в реальних умовах.

 Консультація (лат. сопsultatio - звернення за порадою) - форма організації навчання, що полягає в наданні вчителем порад учням з метою скоригувати, систематизувати їхні знання, зорієнтувати у вимогах і структурі навчальної програми.

 Ця  форма використовується також для  задоволення потреб окремих учнів  у поглибленому вивченні різних предметів, техніки, мистецтва. Консультації проводять  у позаурочний час

 Домашня робота - самостійне виконання учнями навчальних завдань після уроків.

 Вона  відрізняється більшою самостійністю  та відсутністю безпосереднього  керівництва з боку вчителя. Основна  мета домашньої роботи - поглибити  знання, здобуті на уроці, удосконалити вміння, забезпечити розвиток самостійності  мислення учня.

 Ефективність  домашньої навчальної роботи залежить від таких умов:

 1) сформованості  в учнів пізнавального інтересу  до змісту і завдань, розуміння  ними мети цієї роботи (творчий  характер, зв'язок з життям, практикою);

 2) педагогічного  керування і контролю з боку  вчителя, батьків, що виховуватиме  відповідальне ставлення до виконання  домашнього завдання;

 3) дотримання  дидактичного принципу доступності  навчання;

 4) сформованості  в учнів навичок самостійної  роботи і самоконтролю;

 5) дотримання  нормативів максимальних навантажень  учнів, їх діагностика і планування.

 Перевірка й оцінювання результатів домашньої  роботи здійснюється на уроці в процесі  опитування, виконання самостійної  роботи, шляхом швидкого перегляду  письмових робіт, повторення вивченого, розв'язання задач і вправ, виконання  лабораторних робіт.

 Загальні  і специфічні форми організації  навчання постійно розвиваються, відображаючи основні тенденції розвитку педагогічного  процесу в напрямі його цілісності. Це виявляється насамперед в оптимальній  реалізації триєдиної функції навчання, спрямованості його на пізнавальну  активність і творчий розвиток учнів. Важливою тенденцією розвитку організаційних форм навчання є наповнення їх життєво  важливим змістом, організування пізнавальної діяльності на рівні соціальних і  моральних відносин, використання діалогічних  форм навчання, елементів проблемності, поєднання фронтальних, групових та індивідуальних форм навчання, збільшення компонента самостійної роботи учнів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Список  використаної літератури

1.Амонашвили  Ш.А. «Логичностно-гуманная основа  педагогического процесса»,Минск  1990г. 

2.Балабанский  Ю.К. «Оптимизация процесса обучения. Общий дедактический аспект»,  М. 1977г.

3.»Дидактика  современной школы» под ред.В.А.Онищука, К1987г.

4.Кравець  В. «Історія класичної зарубіжної педагогіки та шкільництва»,навч.пос.,Тернопіль 1996г,стр.436

5.Мойсіюк  Н.Є. «Педагогіка»,навч.пос.,К 2001р.

6. Мойсіюк Н.Є. «Педагогіка»,навч.пос. III видання ,К 2001р.

7.Оконь  В.»Введение в общую дидактику:перевод  с польского» Л.Г.Кушкуревича,  Н.Г.Горина, М. Высшая школа 1990г.,стр.382.

8.Фіцула  М.М. Педагогіка «Тестове завдання»,навч. пос. для студентів вищ.педагогічних  закладів освіти ,Тернопіль Т.Д.П.У., 2000, стр.168