Болонський процес: сутністьта основні напрямки змінв сиемі підготовки фахівців з вищою освітою

Львівський  регіональний інститут державного управління

Національної  академії державного управління

при Президентові України 
 
 

Кафедра політичних наук і філософії 
 
 
 
 
 

Реферат

з дисципліни:

МЕТОДИКА  ВИКЛАДАННЯ У ВИЩІЙ  ШКОЛІ

 

на тему: „Болонський процес: сутність та основні напрямки змін  в системі підготовки фахівців з вищою освітою.” 
 
 
 
 

Львів

2011

 

План

  Вступ………………………………………………………………………………..…3

1. Основні етапи розвитку Болонського процесу………………………………....4
2. Досягнення в системі вищої освіти в ході Болонського процесу в Україні….7
3. Стандартизація якості системи надання освітніх послуг…………………….10

Висновки…………………………………………………………………………….14

Список використаних літературних джерел………………………………………15

 

     Вступ

     Болонська декларація 1999 року поклала перспективу створення у 2010 році конкурентоспроможного на міжнародному рівні та привабливого Європейського простору вищої освіти, в якому вищі навчальні заклади, за підтримки відданих викладачів і студентів, можуть здійснювати свої різноманітні місії у суспільстві знань; і в якому студенти, користуючись перевагою мобільності з безперешкодним і справедливим визнанням кваліфікацій, можуть знайти найбільш підходящу траєкторію отримання освіти.

     Починаючи з 1999 року, 47 країн–учасників Європейської культурної конвенції, погодилися з цим баченням і зробили істотний крок у напрямку досягнення запланованих цілей. В унікальній співпраці між державними установами, вищими навчальними закладами, студентами і викладачами, разом з роботодавцями, агенціями із забезпечення якості вищої освіти, міжнародними організаціями і європейськими установами, ми залучені до ряду реформ з метою побудови Європейського простору вищої освіти, який ґрунтується на довірі, співпраці і повазі до розмаїтості культур, мов і систем вищої освіти.

     Болонський  процес і новостворений Європейський простір вищої освіти, будучи безпрецедентними прикладами регіональної, транскордонної співпраці у сфері вищої освіти, спричинили значну зацікавленість у інших частинах світу і зробили європейську вищу освіту помітнішою на світовій арені.

 

1. Основні етапи розвитку Болонського процесу

     Болонський  процес – це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільного Європейського простору вищої освіти.  

     Болонський  процес офіційно розпочався у 1999 році з підписання Болонської декларації. Передумовою її створення стало підписання Великої Хартії європейських університетів (Болонья, Італія 18 вересня 1988) та підписання Сорбоннської спільної декларації про узгодження системи вищої освіти в Європі (Париж, Сорбонна, 25 травня 1998 року).

     Європейський  простір вищої освіти відкриває  величезні перспективи. Наше суспільство  потребує такої системи вищої  освіти, яка б забезпечувала студентам  сприятливі умови пошуку сфери найбільш плідного застосування набутих знань.

     В Сорбоннській декларації наголошується на провідній ролі університетів у розвитку європейського культурного простору. Створення Європейського простору вищої освіти є ключовим шляхом сприяння мобільності та працевлаштуванню громадян, а також розвитку Європейського континенту в цілому.

     «Європа знань» є на сьогодні широко визнаним незамінним фактором соціального та людського розвитку, а також невід’ємною  складовою зміцнення й інтелектуального збагачення європейських громадян.

     У м. Болонья 19 червня 1999 року з підписанням Спільної декларації міністрів освіти Європи першочерговими цілями для створення Європейського простору вищої освіти та поширення європейської системи вищої освіти в світі є такі:

1. Затвердження загальноприйнятої та порівнянної системи вчених ступенів, у тому числі шляхом запровадження Додатку до диплома, з метою сприяння працевлаштуванню європейських громадян і міжнародній конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти.
2. Запровадження системи на основі двох ключових навчальних циклів: додипломного та післядипломного. Доступ до другого циклу навчання потребуватиме успішного завершення першого, який має тривати щонайменше три роки. Учений ступінь, що присвоюється після завершення першого циклу, на європейському ринку праці сприйматиметься як відповідний рівень кваліфікації. Кінцевим результатом другого навчального циклу має бути вчений ступінь магістра та/або кандидата наук, як у багатьох європейських країнах.
3. Створення системи кредитів на зразок Європейської системи взаємозаліків (ECTS) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів. Кредити можуть бути отримані також поза межами вищих навчальних закладів, включаючи постійне навчання, за умови їхнього визнання з боку відповідного університету, який отримує студента.
4. Сприяння мобільності через усунення перешкод на шляху ефективного використання права на вільне пересування з метою:
• забезпечення студентам доступу до навчальних можливостей, а також до відповідних послуг;
• забезпечення визнання та зарахування часу, який викладач, дослідник чи член адміністративного персоналу провів у європейському навчальному закладі, досліджуючи, викладаючи та виконуючи відповідну своєму фахові роботу, зі збереженням їхніх законних прав;
• сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти з метою вироблення порівняльних критеріїв і методологій;
• просування необхідних європейських стандартів у галузі вищої освіти, зокрема щодо розробки навчальних планів, співробітництва між освітніми закладами, схем мобільності й інтегрованих навчальних, дослідних і виховних програм.

     Понад 300 європейських навчальних закладів та їх представницьких організацій  зібралися 29–30 березня в Саламанці з метою підготувати свої пропозиції до Празької зустрічі міністрів вищої освіти країн, які брали участь у Болонському процесі. Учасники домовились про цілі, принципи та пріоритети.

     Основні положення Конвенції вищих навчальних закладів Європи щодо “Формування  європейського простору вищої освіти” є:

• Автономія з відповідальністю. ВНЗ мають бути спроможними формувати свої стратегічні цілі, визначати першочергові завдання в освіті та дослідженнях; відповідно спрямовувати свої ресурси, складати програми навчання та формулювати свої критерії підбору викладацького складу та прийому студентів. Європейські вищі навчальні заклади готові працювати в умовах конкуренції у своїй країні, в Європі та світі, але для цього їм вкрай потрібна свобода управління, необтяжлива і сприятлива регулятивна база та достатнє фінансування. Інакше вони будуть поставлені в нерівне становище щодо питань співпраці та конкуренції.
• Освіта як суспільна відповідальність. Європейський простір вищої освіти має будуватися на таких європейських освітніх традиціях, як суспільний обов'язок і відповідальність, виходячи з принципу широкого і відкритого доступу до бакалаврського та магістерського рівнів освіти для власного розвитку та можливості продовжувати освіту протягом усього життя людини, сьогоденних та довгострокових потреб суспільства.
• Вища освіта, що ґрунтується на наукових дослідженнях. Формування Європейського простору дослідницької діяльності
• Організаційне розмаїття. Європейській вищій освіті властиве розмаїття у галузі мов, національних систем, типів навчальних закладів та їхніх програм. Майбутнє залежить від здатності ефективно організувати це цінне розмаїття для отримання позитивних результатів, а не навпаки.

     Європейські заклади вищої освіти закликають уряди своїх держав та в контексті  Європи сприяти змінам, надати загальну схему для координації та керівництва до зближення. Вони підтверджують свою спроможність та бажання спільними зусиллями розпочати та підтримати позитивні зрушення у наступному:

• знайти нове визначення вищій освіті та науковій діяльності для всієї Європи;
• реформувати програми і вищу освіту загалом;
• посилити та взяти за основу у вищій освіті наукову роботу;
• запровадити загальноприйняті механізми оцінювання, забезпечення та сертифікації якості;
• виходити зі спільних ознак в європейському контексті та забезпечити подібність між різними закладами освіти, програмами та ступенями;
• сприяти мобільності студентів та викладацького складу, а також влаштуванню випускників на європейському ринку праці;
• підтримувати зусилля на шляху модернізації університетів у країнах, де існують проблеми побудови Європейського простору вищої освіти;
• не зупинятися перед проблемами визнання, привабливості та конкурентоспроможності у своїй країні, в Європі і світі;
• надалі розглядати вищу освіту як безумовний громадянський обов'язок.

     У м. Прага в травні 2001 року відбулася Конференція міністрів вищої освіти Європи «На шляху до Європейського простору вищої освіти», на якій були визначені наступні заходи цілей Болонського процесу: прийняття системи зрозумілих і співвіднесених ступенів; прийняття системи, яка б головним чином ґрунтувалася на двох основних циклах; запровадження системи кредитів; забезпечення мобільності; сприяння європейській співпраці в гарантуванні якості; включення до програм європейського компонента; навчання протягом усього життя; вищі навчальні заклади і студенти; покращення привабливості Європейського простору вищої освіти.

     На  Конференції міністрів вищої  освіти Європи “Утворення європейського  простору вищої освіти”, що відбулася у м. Берлін 19 вересня 2003 року розглядались основні питання щодо:гарантії якості; структури ступеня: прийняття системи, що базується на двох рівнях; підвищення мобільності; створення кредитної системи; визнання ступенів: прийняття порівнянної та легко зрозумілої системи ступенів; вищих навчальних закладів та студентства; впровадження європейської тематики у вищу освіту; підвищення привабливості Європейського простору вищої освіти; можливості навчатися протягом усього життя; перевірки результатів; нових членів Болонського процесу; структури контролю; програми роботи на 2003–2005 роки.

     Болонський  процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року із підписанням декларації на Бергенській конференції. В м. Бергені міністрами обговорено проміжні досягнення Болонського процесу та визначено пріоритети розвитку Європейського простору вищої освіти до 2007 року:

• посилення соціального виміру і зняття перешкод для мобільності;
• запровадження стандартів і рекомендацій із забезпечення якості;
• запровадження національних рамок кваліфікацій;
• присвоєння та визнання спільних ступенів;
• створення можливостей для гнучких траєкторій навчання, включаючи процедури визнання попереднього навчання.

     На  Конференції міністрів європейських країн в Лондоні, яка відбулася 17–18 травня 2007 року відбулося створення першого правового органу Болонського процесу – Європейського реєстру із забезпечення якості (EQAR) відповідно до стандартів і рекомендацій Європейської асоціації із забезпечення якості (ENQA). У Лондоні розглянуто досягнення у соціальному і глобальному вимірі Болонського процесу. Міністрами визначено подальші пріоритети розвитку Європейського простору вищої освіти до 2009 року:

• створення реєстру національних агенцій із забезпечення якості;
• стратегія покращення глобального виміру;
• розроблення національних планів дій із сприяння соціальному виміру.

     Комюніке  конференції Європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту «Болонський  процес 2020 – Європейський простір  вищої освіти у новому десятиріччі» відбулося у м. Льовен (Бельгія), 28–29 квітня 2009 р. Прагнучи досягти найкращих результатів за усіма напрямками вищої освіти міністри окреслили пріоритети вищої освіти у наступному десятиріччі:соціальний вимір: рівний доступ і закінчення навчання; навчання впродовж життя; працевлаштування; студенто-центроване навчання і навчальна місія вищої освіти; освіта, наука (дослідження) і інновація; міжнародна відкритість; мобільність; збір даних; багатовимірні інструменти прозорості; фінансування.

     У Будапешті та Відні 11-12 березня 2010 року, прийнято Будапештсько-Віденську Декларацію Республіка Казахстан стала 47 країною–учасником Болонського процесу. Наступна зустріч міністрів відбудеться в Румунії у Бухаресті 26-27 квітня 2012 року. Міністри, що відповідальні за вищу освіту у країнах-учасницях Болонського процесу, зустрілися для того, щоб створити Європейський простір вищої освіти.

     У декларації було наголошено на : академічній  свободі ВНЗ; визнанні ключової ролі академічної спільноти; створенню середовища, що надихає до роботи та навчання; сприяння належному і повному запровадженню узгоджених Болонських принципів та напрямів діяльності у Європейському просторі вищої освіти. 
 

2. Досягнення  в системі вищої  освіти в ході Болонського процесу в Україні

 
 

     Адаптованість системи освіти та професійної підготовки до динамічних змін кон’юнктури попиту та пропозиції на світових ринках праці, забезпечення підготовки робочої сили, професійно-кваліфікаційні параметри  якої відповідають потребам соціально-економічного розвитку суспільства, виступають як визначальні  чинники росту конкурентоспроможності людських ресурсів.

     Після приєднання України до Болонського  процесу, в системі вищої освіти зроблено такі важливі кроки із реалізації його положень:

• запроваджено Програму дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки на 2004-2005 роки;
• створено Міжвідомчу комісію із запровадження положень Болонського процесу в систему вищої освіти та Національну групу промоутерів Болонського процесу (National Team of Bologna Promoters) (2006);
• Всеукраїнська студентська рада при Міністерстві освіти і науки України стала кандидатом в члени Національних спілок студентів Європи (The National Union of Students in Europe (ESIB) (2006);
• запроваджено пілотну європейську кредитно-трансферну систему (ECTS) у вищих навчальних закладах України III-IV рівнів акредитації (2006/2007 н. р.);
• підготовлено «Національний звіт – 2005-2007» до Лондонської конференції міністрів європейських країн (травень, 2007 рік).