Болонський процес: сутністьта основні напрямки змінв сиемі підготовки фахівців з вищою освітою

     Після Конференції міністрів європейських держав у Лондоні в системі  вищої освіти України зроблено наступні кроки із реалізації положень Болонського  процесу:

• затверджено «План дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року»;
• підготовлено проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» із врахуванням стандартів і рекомендацій Болонського процесу;
• Україна стала повноправним урядовим членом Європейського реєстру забезпечення якості (EQAR) (квітень, 2008 рік);
• запроваджено систему ранжування вищих навчальних закладів відповідно до Берлінських принципів;
• Українська асоціація студентського самоврядування стала членом Європейського студентського союзу ESU (European Student’s Union) (грудень, 2007 рік);
• створено робочу групу Міністерства освіти і науки України із розробки національної рамки кваліфікацій системи вищої освіти;
• підготовлено «Національний звіт – 2007-2009» до конференції міністрів європейських країн у Лувені (квітень, 2009 рік).

     Стратегія розвитку вищої освіти України в  умовах Болонського процесу передбачає створення інфраструктури, яка дозволить вищим навчальним закладам (університети, коледжі тощо) максимально реалізувати свій індивідуальний потенціал в плані задоволення високих вимог Європейської системи знань та адаптувати систему вищої освіти України до принципів, норм, стандартів і основних положень європейського простору вищої освіти, прийнятних і ефективних для нашої держави і суспільства.

     На  сучасному етапі реформа вищої  освіти України здійснюється у двох площинах:

     - національної стратегії соціально-економічного розвитку;

     - співпраці та інтеграції в європейський і світовий освітній простір;

     Надання високої оцінки національній системі  освіти не повинна стримувати глибинне її реформування. В масовому вимірі освіта стала менш якісною, а переважна  більшість випускників вищих  навчальних закладів (особливо новостворених) не конкурентоспроможна на Європейському  ринку праці. Це зобов’язує аналізувати  світові та європейські тенденції  реформування освіти і відповідно до цього напружено і послідовно вдосконалювати нашу професійну сферу  діяльності.

     Водночас  участь системи вищої освіти України  в Болонських перетвореннях має  бути спрямована лише на її розвиток і  набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів її якості. Орієнтація на Болонський процес не має призводити до надмірної перебудови вітчизняної  системи освіти. Навпаки, її стан треба  глибоко осмислити, порівнявши з  європейськими критеріями і стандартами  та визначити можливості її вдосконалення  на новому етапі.

     Модернізація  системи вищої освіти в Україні (Закон “Про вищу освіту” та ряд нормативних актів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України) має спільні ознаки з Болонським процесом (уведення ступеневої системи освіти), але за більшістю напрямів вона йому не відповідає. Це пов’язано з тим, що вихідні концепції такої модернізації не були зорієнтовані на інтегрування національної системи освіти в Європейський простір. Вони більшою мірою мали “внутрішній” характер і переважно зводилися до “прилаштування” системи вищої освіти до нових внутрішніх реалій.

     Отож  очікується ще один цикл перебудови діяльності ВНЗ. Потрібен аналіз і оцінка:

• освітньо-професійних програм та державних стандартів освіти щодо їх узгодження із євростандартами; а також з застосуванням ECTS;
• питань співставлення ступенів, спеціальностей, назв навчальних дисциплін, залікових одиниць, систем контролю і оцінки знань тощо;
• питань створення уніфікованої термінології;
• систем управління, забезпечення і гарантування якості освіти;
• питання “наповнення” кваліфікацій, тобто визначення того, що саме повинен знати та вміти фахівець з кваліфікацією бакалавра, магістра чи доктора.

     Проте проведений аналіз показав, що система  підготовки фахівців з вищою освітою  має певні недоліки, а саме:

• відсутність систематичної роботи студентів протягом навчального семестру;
• низький рівень активності студентів і відсутність елементів змагальності в навчальних досягненнях;
• можливість необ’єктивного оцінювання знань студентів;
• значні затрати часу на проведення сесій;
• відсутність гнучкості в системі підготовки фахівців;
• недостатній рівень адаптації до швидкозмінних вимог світового ринку праці;
• низька мобільність студентів щодо зміни напрямів підготовки, спеціальностей та ВНЗ;
• мала можливість вибору студентом навчальних дисциплін.

3. Стандартизація якості системи надання освітніх послуг

      Приєднавшись  до Болонського процесу, Україна  взяла на себе зобов'язання проводити  роботу з приведення якості національної освіти у відповідності до Європейських стандартів. Ще у 2003 році міністри країн-учасниць Болонського процесу з проханням  до європейської мережі з гарантування якості  у вищій освіті – ENQA (European Association for Quality Assurance in Higher Education) розробити в співпраці з організаціями [European University Association (EUA); European Association of Institutions in Higher Education (EURASHE); та National Unions of Students in Europe (ESIB)] єдині стандарти, методику та рекомендації щодо оцінки якості освіти. В результаті розробки ENQA запропоновані три групи європейських стандартів:

1. стандарти щодо внутрішнього гарантування якості у ВНЗ;
2. стандарти для зовнішнього гарантування якості ВНЗ;
3. стандарти для зовнішніх агенцій з гарантування якості.

      Перша група стандартів включає: політику закладу і процедури забезпечення якості;затвердження, моніторинг і періодичний перегляд програм і дипломів; оцінювання студентів. Оцінювання студентів передбачає послідовне використання оприлюднених критеріїв, правил і процедур; забезпечення якості викладацького складу; навчальні ресурси та підтримка студентів. Навчальні заклади повинні гарантувати, що наявні ресурси, які забезпечують навчальний процес, є достатніми і відповідають змісту тих програм, які пропонує заклад; інформаційні системи; публічність інформації;

      Друга група стандартів включає: використання процедур внутрішнього забезпечення якості; розробку процесів зовнішнього забезпечення якості; критерії для прийняття рішень; процеси, що відповідають своєму призначенню; звітування; подальші процедури. Процеси забезпечення якості, які містять рекомендації щодо дій, або які вимагають подальшого плану дій, повинні мати наперед визначену для цього процедуру, яка послідовно здійснюється; періодичні перевірки; загальний аналіз системи. Агенції із забезпечення якості мають періодично готувати підсумкові звіти з описом та аналізом узагальнених результатів, оцінок і т.д. здійснених ними перевірок.

      Третя група стандартів містить: використання процедур зовнішнього забезпечення якості у вищій освіті; офіційний статус. Агенції повинні бути офіційно визнані компетентними державними органами, які діють у Європейському просторі вищої освіти, як такі, що відповідають за зовнішнє забезпечення якості; діяльність. Агенції повинні регулярно здійснювати заходи із зовнішнього забезпечення якості (як на рівні цілого закладу, так і на рівні окремих навчальних програм); ресурси; програмна заява. Агенції повинні мати чітко сформульовані цілі та завдання своєї діяльності, викладені у програмній заяві, яка відкрита для громадського загалу; незалежність. Агенції повинні бути незалежними в тому, що нестимуть самостійну відповідальність за свої дії; і що треті сторони, такі як вищі навчальні заклади, міністерства чи інші учасники процесу, не впливатимуть на висновки і рекомендації їхніх перевірок.; критерії та процеси зовнішнього забезпечення якості, які застосовуються агенціями. Очікується, що ці процеси включатимуть: самооцінювання чи еквівалентну процедуру, яку здійснює суб’єкт діяльності із забезпечення якості; зовнішнє оцінювання, яке здійснює група незалежних експертів; коли необхідно, до цього залучаються представники студентства, та, за рішенням агенції, здійснюється відвідання об’єкту перевірки; публікацію звіту, разом із будь-якими рішеннями, рекомендаціями чи іншими офіційними результатами; подальшу послідовність дій з метою пересвідчитись, що суб’єкт діяльності із забезпечення якості вжив необхідних заходів у відповідності до рекомендацій, які були зроблені у звіті за результатами перевірки; процедури підзвітності. Агенції повинні мати процедури для власної звітності.

      Зовнішнє  забезпечення якості у роботі агенцій  повинно враховувати наявність  та ефективність процесів зовнішнього  забезпечення якості. Агенції також  повинні мати повний юридичний статус і відповідати всім вимогам законодавства, в межах якого вони функціонують.

      Європейська система забезпечення якості освіти базується на Європейських стандартах і рекомендаціях (ESG), які ґрунтуються  на таких основних принципах: зацікавленість студентів і роботодавців, а також  суспільства в цілому у високій  якості вищої освіти; ключова важливість автономії закладів і установ, збалансована усвідомленням того, що автономія  несе із собою дуже серйозну відповідальність; система зовнішнього забезпечення якості повинна відповідати своїй  меті і не ускладнювати роботу навчальних закладів більше, ніж це необхідно  для виконання цією системою своїх  завдань. Таким чином, особливості  сучасних критеріїв оцінювання якості освіти полягають в тому, що вони передбачають: свободу для університетів  у формуванні учбових планів; особливу увагу до якості підготовки фахівців; необхідність постійного вдосконалення  освітніх програм з метою підвищення їх якості; стимулювання інновацій  в освітніх стандартах.

      Аналіз  Європейських стандартів забезпечення якості вищої освіти дозволяє виділити основні напрямки, які стосуються як внутрішнього, так і зовнішнього  забезпечення, а також діяльності самих агенцій по забезпеченню якості, зокрема чітке визначення політики і пов’язаних з нею процедур забезпечення якості; офіційний статус визначення стратегії, політики, процедур і виконавців; формулювання і оприлюднення і послідовне дотримання критеріїв, на яких повинна  базуватись будь-яка діяльність із забезпечення якості; відповідність  доступних ресурсів поставленим  цілям та процедурам їх реалізації; участь у процесах забезпечення якості усіх зацікавлених сторін; регулярний моніторинг і звітність; публічність  і доступність усієї інформації з питань забезпечення якості освіти тощо.

      Виконання цих вимог передбачає здійснення низки заходів:

      1. Розробку рекомендацій щодо запровадження  національних Стандартів та Рекомендацій  для забезпечення якості в  Європейському просторі вищої  освіти.

      2. Створення системи акредитацій  ВНЗ та Національного освітнього  акредитаційного центру.

      3. Підвищення рівня міжнародної  участі України у зовнішній  системі забезпечення якості.

      4. Розробка та запровадження правових  механізмів участі роботодавців  в процедурі контролю та суспільної  відповідальності за якість вищої  професійної освіти.

      5. Підвищення рівня участі студентів  у національній системі забезпечення  якості.

      6. Запровадження постійно діючого  моніторингу якості вищої освіти  з  урахуванням світового, європейського  та національного досвіду.

      7. Удосконалення рейтингової системи  оцінювання результатів діяльності  вищих навчальних закладів як  інструментів управління якістю  вищої освіти.

      8. Запровадження і розвиток практики  забезпечення доступності і прозорості  інформації з питань забезпечення  якості у вищій освіті на  всіх рівнях: окремого ВНЗ, національному  та міжнародному рівнях.

      Більшість ВНЗ використовують таку систему  внутрішньої перевірки, що включає  елементи:

• наявність затверджених у встановленому порядку навчальних планів, графіків навчального процесу, робочих програм з дисциплін;
• відповідність змісту навчальних планів і програм критеріям та стандартам якості ВНЗ;
• наявність розкладу занять до дисциплін навчального плану;
• відповідність елементів навчального процесу (лекції, семінарів, лабораторних занять, самостійних занять тощо) затверджених навчальним планом та програмами.
• комплектність і достатність методичного забезпечення з дисциплін (методичні вказівки, конспекти лекцій, постанови до виконання лабораторних робіт тощо);
• достатність, регулярність і рівень організації поточного контролю (контролю якості знань студентів, їх задоволеність якістю навчального процесу);
• оперативність прийняття та реалізація коригуючих заходів.

      Щодо  забезпечення гарантій якості вищої  освіти, зрозуміло, немає і не може бути абсолютно ефективної  інтернаціональної  системи, проте, кожна країна вирішує  ці питання з врахуванням особливостей національної системи вищої освіти, але ж потрібно враховувати світовий та загальноєвропейський досвід.

      Отже, для удосконалення системи якості вищої освіти необхідно провести збір та узагальнення даних про систему  забезпечення якості, що існують в  провідних державних ВНЗ, також  про інноваційні моделі підвищення та управління якістю освіти на основі стандартів освіти, ведення постійного, прозорого моніторингу якості освіти.