Діалектика істини та омани в сучасній гносеології

    З аналізу діалектики абсолютної і  відносної істини виводиться й наступна її фундаментальна характеристика —  конкретність. І справді, абстрактна постановка питання про істинність того чи іншого твердження приводить до неозначеного (такого, що включає взаємовиключаючі відповіді) рішення. Так, на загальне запитання: корисний чи шкідливий дощ? — отримаємо таку загальну відповідь: — і корисний, і шкідливий; або: плоска чи сферична поверхня Землі? Відповідь — і плоска, і сферична. Звернемося для прикладу до оцінки відомого вчинку гетьмана України І. Мазепи російським імператором Петром І у листі до полтавського полковника після одержання звістки про виступ Мазепи проти Москви: “Изменник, богоотступник, вор. . . для собственной ласт тщетной славы й ластолюбця учинил, а шведа для того в Украину призвал, дабы поработить сей малороссийский народ”’. Ці слова на століття стали, офіційною оцінкою українського гетьмана в Російській імперії, а після краху останньої набули статусу офіційної оцінки і в радянській історії. Але ж у реальному історичному контексті “зрадником” був не Мазепа, а Петро І, оскільки саме він зламав “Березневі статті” 1654 р. , підписані царським урядом. Історично адекватною вбачається оцінка маловідомого російського історика Мартинова: “Союз зі Швецією не становив ніякої небезпеки для політичної свободи України. . . Спроба Мазепи знищити чужинське панування па Україні справжня й щира”.

    Таким чином, будучи об’єктивною за своїм змістом, істина виявляє при цьому риси абсолютності і відносності, що характеризує її як історично багатопланову і, отже, конкретну. Всі ці фундаментальні характеристики істини розкривають її як складну, діалектичне суперечливу й водночас цілісну гносеологічну конструкцію. Така цілісність знаходить свій вияв у постійній незавершеності істини.

    Орієнтовна  на можливості їх виявлення та реалізацію істина постійно відкриває за межами такої реалізації нові можливості, виявлення та реалізація яких відкриває  все нові й нові горизонти наступних можливостей. Адже, як вже підкреслювалося, істина не є “байдужим відображенням” всього існуючого, вона є відображенням реального світу як “поля потреб і інтересів” людини.

    Істина  ніколи не постає “істиною-результатом”, вона — і в цьому її чи не найголовніша характеристика — завжди є істиною-процесом.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок

    Розглянувши цей матеріал ми познайомились з  пізнанням як творчістю, з проблемами істини, з суб’єктивними і об’єктивними характеристиками істини, з їх абсолютними та відносними характеристиками. Познайомились і проаналізували шляхи і способи пізнавального освоєння світу. Освоїли, що існують досвідно-практичні джерела пізнання.

    Розглянули  поняття пізнання і визначили, що пізнання – процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філософії, як теорія пізнання.

    Визначили, що пізнавальний процес відображає не саму реальність, як таку, а “конструктивні схеми” речей і процесів, що складають її, і тому відображає не тільки “здійснені” варіанти цих “схем”, але й одночасно і всю сукупність нездійснених варіантів, тобто-можливості.

    Познайомились також з поняттям заблудження (омана). Заблудження – це такий зміст людського знання, в якому дійсність відтворюється неадекватно і який зумовлений історичним рівнем розвитку суб’єкта та його місцем у суспільстві. Заблудження – це ненавмисне спотворення дійсності в уявленнях суб’єкта. Воно має певні закономірні підстави для свого існування, будучи необхідним моментом і результатом пізнання та практики.

    Визначили , що в пізнанні бере участь багато факторів:не лише притаманні людині здібності, а  й вироблені в ході історичного  розвитку різні евристичні , методологічні та методичні засоби, дослідницькі програми , а також суспільно вироблені цінності та оцінки, в яких виражені певні граничні орієнтації знань, інтересів, пріоритетів суб’єкта.  
 
 
 

    Список використаної літератури

1. Философский словарь. К., «А. С. К.», 2006 ISBN 966-539-429-0
2. Велика радянська енциклопедія, 3-тє видання. Стаття «Істина»
3. В. А. Буслинський, В. Ю. Алексєєв, П.І Скрипка, Л. М. Кусок. Філософія. навчальний посібник. — К., КСУ 2002, 16 др.аркушів. тема 6
4. Великий тлумачний словник сучасної української мови. © Видавництво «Перун», 2005. 250 тис. слів та словосполучень, див. також електронну версію
5. Бобылева Е. Ю. Этимологическое основание философских категорий «правда» и «истина», как архитипичных
6. «Всё что есть, то истина, не одно ль и то же есть и естина, истина?». — Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка Т.2 М. 1955. — C.60.
7. Надольний, І.В. Філософія: Навч. посіб., Вікар, 2008. ISBN 978-966-7131-97-5.
8. Платон. Кратилус. 385b, переклад англійською, переклад російською
9. Стаття в енциклопедії "История философии", Мн.: Интерпрессервис; Книжный Дом. 2002
10. Армстронг К. История Бога: Тысячелетние искания в иудаизме, христианстве и исламе
11. Словник літературознавчих термінів