Шпаргалки з "Психології"

1. Психологія як наука.
2. Педагогіка як наука.
3. Поняття про психіку. Види психічних явищ.
4. Розвиток психіки й поведінки живих істот.
5. Будова і функціонування нервової системи людини.
6. Центральна, периферійна та вегетативна нервова система.
7. Фізіологічні механізми сну.
8. Психічне здоров’я та його забезпечення.
9. Свідомість, функції свідомості.
10. Етапи розвитку самосвідомості.
11. Концепція З.Фройда, Д.Узнадже, К.Горні, К.Юнга
12. Несвідоме, передсвідоме та підсвідоме.
13. Захисні механізми психіки.
14. Форми прояву несвідомого.
15. Поняття і класифікація психічних процесів людини.
16. Поняття, властивості, види уваги.
17. Поняття, властивості відчуттів.
18. Поняття, властивості, види сприйняття.
19. Поняття, процеси, види та розвиток пам’яті.
20. Мислення, його види, форми та операції.
21. Поняття і види емоцій.
22. Воля і вольові якості особистості.
23. Поняття і класифікація психічних станів. 
24. Стани неспання: когнітивні, афективні, вольові.
25. Феноменологічні стани: виникнення, прояв, регуляція.
26. Поняття „людина, „індивід”, „особистість”, „індивідуальність”.
27. Вітчизняні теорії особистості.
28. Психологічна структура особистості.
29. Біопсихічні властивості особистості.
30. Психосоціальні властивості особистості
31. Зарубіжні теорії особистості.
32. Поняття і види темпераменту, походження теорії темпераменту.
33. Поведінкові властивості та регулювання прояву темпераменту.
34. Прояв темпераменту в навчальній та професійній діяльності.
35. Задатки та здібності, види здібностей.
36. Обдарованість, талановитість, геніальність.
37. Інтелект, функції і структура інтелекту. Характеристики інтелекту.
38. Коефіцієнт інтелекту (IQ), тести інтелекту.
39. Креативність, творчі здібності.
40. Поняття характеру, підходи до розуміння характеру.
41. Риси і типи особистості.
42. Акцентуації характеру.
43. Локус-контроль особистості.
44. Мотиваційна сфера особистості: поняття, структура.
45. Потреби, види потреб.
46. Мотиви і процес мотивації.
47. Спрямованість особистості та її види.
48. Мотивація навчання і професійної діяльності.
49. „Я-образ”, „Я-концепція” як ядро особистості.
50. Самооцінка та рівень домагань.
51. Розвиток особистості, його ознаки, фактори, умови та напрямки.
52. Діяльність та її структура.
53. Види і типи діяльності.
54. Спільна діяльність. Становлення спільної діяльності в онтогенезі.
55. Поняття та функції спілкування в життєдіяльності людини
56. Сторони та види спілкування.
57. Міжособистісні стосунки та їх оптимізація.
58. Соціально-психологічна установка та соціальна перцепція.
59. Психологічний вплив на іншу людину в процесі взаємодії.
60. Соціальна група: поняття, класифікація, структура.
61. Статус і роль людини в групі: поняття, види, взаємозв’язок.
62. Соціально-психологічні фактори ефективності спільної діяльності.
63. Самопочуття людини в групі, соціально-психологічна атмосфера та клімат.
64. Конфлікт: сутність, структура, класифікація.
65. Види конфліктів та шляхи їх розв’язання.
66. Взаємозв’язок освіти, навчання, виховання і розвитку особистості.
67. Система освіти в Україні: стан і перспективи.
68. Парадигми та моделі освіти.
69. Самоосвіта особистості.
70. Навчальна діяльність та її особливості.
71. Процес і структура навчання.
72. Поняття про спільну діяльність.
73. Функції управління навчанням.
74. Особливості самоуправління у навчанні.
75. Функції сауправління.
76. Управління спільною діяльністю навчання.
77. Рівні та функції управління навчанням.
78. Самостійна робота студента: мета, організація, поради для самопідготовки.
79. Робота на лекціях. практичних і семінарських заняттях: мета, організація, поради для самопідготовки.
80. Часовий контроль як основа планування, проблеми часового контролю.
81. Завчасне планування та облік повсякденної діяльності.
82. Контроль та зворотній зв’язок в навчанні: поняття, структура, види, форми та методи.
83. Оцінка та відмітка. Суб’єктивізм в оцінюванні.
84. Принципи і правила успішного контролю в навчанні.
85. Модульний контроль: поняття, поради і рекомендації з підготовки.
86. Екзаменаційний контроль:  поняття, поради і рекомендації з підготовки.

 

 

 

 

1.Психологія як наука.

Психоло́гія (від грецького ψυχή (psyché) — душа, дух; λόγος (logos) — вчення, наука) — наука, що вивчає психічні явища (мислення, почуття, волю) та поведінку людини, пояснення якій знаходимо в цих явищах.

Психологія  як наука має особливості, що відрізняють  її від інших дисциплін.   У  науковому вжитку термін “психологія” вперше з'явився у XVI ст. З XIX ст. психологія стає самостійною експериментальною галуззю наукових знань.

предметом вивчення психології є Насамперед психіка людини і тварин, що включає багато суб'єктивних явищ. За допомогою одних, таких, наприклад, як відчуття і сприйняття, увага і пам'ять, уява, мислення і мова, людина пізнає світ. Тому їх часто називають пізнавальними процесами. Інші явища регулюють її спілкування з людьми, безпосередньо керують діями і вчинками. їх називають психічними властивостями і станами особистості; до їх числа включають потреби, мотиви, цілі, інтереси, волю, почуття й емоції, схильності і здібності, знання і свідомість. Крім того, психологія вивчає людське спілкування і поведінку, їхню залежність від психічних явищ і, навпаки, залежність формування і розвитку психічних явищ від спілкування і поведінки.

Основні розділи  психології як науки

Загальна психологія Психологія особистості Акмеологія –Геронтопсихологія –Психологія творчості (самотворчості) –Диференціальна психологія –Психофізіологія –Історія психології –Історична психологія –Етнопсихологія – Психологія культури –Соціальна психологія –Психологія праці ––Політична психологія –Юридична психологія –Психологія управління –Педагогічна психологія –Медична психологія Психодіагностика і прогнозування –

 

2.Педагогіка як наука.

 

Педаго́гіка (грец. παιδαγωγική — майстерність виховання) — наука про спеціально організовану цілеспрямовану і систематичну діяльність з формування людини — про зміст, форми і методи виховання, освіту і навчання.

Основними категоріями  педагогіки є: формування особи, виховання, освіта, навчання

До XVII ст. педагогіка розвивалась у лоні філософії, що була тоді майже всеохоплюючою системою наукових знань. Але розвиток матеріального  виробництва і духовної культури, зростання у зв'язку з цим ролі освіти і школи, розширення та ускладнення навчально-виховної діяльності й збагачення відповідного фахового досвіду зумовили виокремлення педагогіки в самостійну науку.

Предмет педагогіки — особлива сфера суспільної діяльності з виховання людини, складовими частинами якої є освіта і навчання.

Педагогіка  досліджує виховання як свідомий і планомірний процес підготовки людини до життя і праці, розкриває  його сутність, закономірності, тенденції  та перспективи, вивчає принципи і правила, які регулюють виховну діяльність.

Як і кожна  наука, педагогіка покликана теоретично узагальнювати факти, проникати  у внутрішню природу явищ, виявляти їх причини, передбачати їх розвиток. Вона аналізує об'єктивні закономірності виховного процесу, досліджує істотні й необхідні, загальні та стійкі зв'язки, причинно-наслідкові залежності в ньому. Їх знання дає можливість правильно будувати педагогічний процес, прогнозувати результати виховання і здійснювати його відповідно до потреб суспільства.

Педагогіка  вивчає процеси виховання, освіти і  навчання лише у властивих їй межах, розглядає у цих процесах тільки педагогічний аспект. Вона досліджує  те, на яких загальнопедагогічних засадах, завдяки яким засобам виховної роботи потрібно будувати виховний процес, освіту і навчання людей різних вікових груп в освітніх закладах, в усіх типах установ, організацій і трудових колективів.

3.Поняття про психіку. Види психічних явищ.

 

Психіка -здатність мозку відображати об’єктивну дійсність на основі психологічного образу який при цьому формується; регулювати діяльність людини та її поведінку.

вищою формою психіки  є свідомість людини, що виникла  в процесі суспільно-трудової практики. Свідомість нерозривно пов'язана з  мовою. Завдяки свідомості людина довільно регулює свою поведінку.

Функції психіки :відображення дійсності регулювання поведінки людини

Структура психіки: свідомість самосвідомість несвідома сфера

психіка - це суб'єктивний відбиток об'єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі яких регулюється взаємодія людини з зовнішнім середовищем.

Психіка містить  у собі не тільки психічні образи, але  і позаобразні компоненти - загальні ціннісні орієнтації особистості, змісти і значення явищ, розумової дії.

Психіка властива людині і тваринам. Однак, психіка людини, як вища форма психіки, позначається ще і поняттям "свідомість". Але поняття психіки ширше, ніж поняття свідомості, тому що психіка містить у собі сферу підсвідомості і надсвідомості ("Над-Я").

Існує три вид  психічних явищ:

Процеси: а) пізнавальні б) емоційно-вольові (емоції почуття воля)

Стани: активність бадьорість пасивність втома стійкий інтерес творче піднесення впевненість сумнів апатія сон гіпноз.

Властивості особистості: спрямованість особистості темперамент характер здібності тривожність особистості

Психічні  процеси- це різні відображення об’єкту. Це різні форми єдиного цілісного відображення суб’єктом за допомогою центральної нервової системи об’єктивної дійсності.

Психічні  стани- психічна характеристика особистості що відбиває її сталі тривалідущевні переживання. Настрій людини приклад емоційного психічного стану

Психічні властивості ― сталі душевні якості людини, що утворюються в процесі її тривалої відображувальної дійсності, виховання і самовиховання

 

 

4.Розвиток психіки й поведінки живих істот.

Розвиток психіки  реалізується у формі філогенезу(становлення  структур психіки в ході біологічної  еволюції виду чи соціокультурної історії  людства в цілому йокремих його етнічних соціальних культурних груп) і у  формі онтогенезу (формування психічних структур протягом життя окремого організму людини чи тврини.

Існує декілька підходів до розв’язання проблеми виникнення психіки :

1.антропопсихізм: психіка властива лише людині(Р.Декарт)

2.панпихізм:психіка  є властивістю буд якої матерії(Г.Фехнер)

3.біопсихізм: психка- влвстивість лише живої матерії  (Г.Гоббс Е.Геккель та ін..)

4.концепція  нейропсихізму психіка властива  лише організмам які мають  нервову систему(Ч.дарвін г.спенсер)

5.мозкопсихізм  психіка є тільки в організмів  із трубчатою нервовою системою що мають головний мозок(к.к. платонов)

6.наявність  чутливості психіка- це здатність реагувати на подразники середовища (О. леонтьєв)

Розвиток поведінки  жив их істот:

Концепція леонтєва-фабри:

Виділяється дві  стадії елементарної сенсорної психіки та перцептивної психіки. Перша містить у собі два рівні: нижчий і вищий а друга – три рівні: нижчий вищий і найвищий.

Нині майже  всі психологи згідні з тим  що розвиток психіки тварин налічує  три стадії:

• Елементарної сенсорної психіки(поведінка тварин зумовлена відображенням окремих властивостей предметів або явищ зовнішнього світу)
• Перцептивної психіки(хребетні тварини які здатні розрізняти не лише окремі фактори середовища а цілісні предмети речі)
• Практичного інтелекту(людиноподібні примати які здатні до наочно- дійового мислення)

 

5.Будова і функціонування нервової системи людини.

Нервова система забезпечує єдність і цілісність організму; відносну сталість внутрішнього середовища (гомеостаз), реакцію організму на дію різних подразників і пристосування його до змінних умов навколишнього середовища

Умовно анатомічно нервову систему поділяють на центральну, до якої входить головний і спинний мозок, та периферичну, що включає всі нервові тканини  за межами центральної. Центральна нервова  система забезпечує взаємозв'язок клітин, тканин та органів організму. Вона впливає на їхню діяльність, регулює процеси, що в них відбуваються, і спрямовує їхню роботу. До того ж центральна нервова система забезпечує зв'язок організму з навколишнім середовищем. За допомогою рецепторів центральна нервова система отримує інформацію про всі явища, що відбуваються у довкіллі та організмі. Збудження, що надійшло до неї, там переробляється і як імпульс передається робочому органові.

   До складу  периферичної нервової системи  входять нерви, що відходять від головного (черепно-мозкові), спинного мозку (спинномозкові) і нервових вузлів.

   Загалом  від центральної нервової системи  відходить 43 пари нервів: 12 пар  черепно-мозкових від головного  мозку і 31 пара спинномозкових - від спинного. Черепно-мозкові нерви іннервують органи чуттів і деякі м'язи (виняток - блукаючий нерв, що відповідає за роботу органів травлення, серця і дихальних шляхів). Деякі черепно-мозкові нерви (зоровий) складаються лише з чутливих волокон. Спинномозкові нерви іннервують усі ділянки тіла людини, розташовані нижче шиї

  Рухові нервові  волокна черепно-мозкових і спинномозкових  нервів діляться на скелетні  та вегетативні. Скелетні нервові  волокна починаються від рухових  центрів спинного і головного  мозку і закінчуються в скелетних м'язах. Ці волокна проводять збудження, яке спричиняє скорочення скелетних м'язів.

   Вегетативні  нервові волокна проводять збудження,  яке посилює або послаблює  діяльність внутрішніх органів  Ці волокна є і в скелетній  мускулатурі але діють вони опосередковано. Збудження, яке проходить ними, не може безпосередньо спричинити скороченню м'язів, але, посилюючи в них обмін речовин, підвищує їхню активність.

   Переважно  до одного органа підходить  два вегетативні нерви, дія  яких є протилежна. Наприклад, до слинних залоз підходять нерви, одні з яких посилюють слиновиділення, а інші, навпаки, знижують його. Така подвійна іннервація органів забезпечує точну, узгоджену регуляцію їхньої діяльності та запобігає їхньому перенапруженню.

   Функціонально нервова система поділяється на соматичну та вегетативну. Соматична збирає інформацію від органів чуттів і надсилає її до центральної нервової системи, а також передає сигнали від центральної нервової системи скелетним м'язам у відповідь на отриману інформацію. Вегетативна нервова система відповідає за регулювання функцій внутрішніх органів та залоз, включно з серцем, шлунком, нирками та підшлунковою залозою.

 

6.Центральна, периферійна та вегетативна нервова система.

 

Центральна  нервова система (ЦНС) – система органів побудована з нервових клітин, яка координує функціонування та взаємозв’язок всіх інших органів та систем органів організму.

Загалом ЦНС  поділяється на наступні сім частин: півкулі мозку (ліва та права), проміжний  мозок, середній мозок, мозочок, довгастий мозок, спинний мозок; при цьому перші шість частин об’єднуються під назвою головного мозку.

Перифери́чна  нерво́ва систе́ма (ПНС) складається зі всіх інших нервів і нейронів, які не лежать в межах центральної нервової системи (ЦНС). Переважна більшість нервів (які фактично є аксонами нейронів) належить ПНС.