Технологiя використання психолого-педагогiчноi дiагностики в соцiально-педагогiчнiй роботi

     Проблеми  у всіх випадках визначаються як незадоволені потреби. Зокрема, У.Рід (1978) запропонував таку класифікацію: міжособистісні конфлікти, незадоволення соціальними відносинами, проблеми, пов'язані з прийняттям рішення, емоційне виснаження, неадекватні ресурси тощо. Практичних працівників може поставити в глухий кут величезний обсяг інформації, необхідної для кваліфікованого діагнозу. Потрібні чіткі вказівки про те, як отримати потрібну інформацію і які засоби будуть використані для цієї мети. Зазвичай при постановці соціального діагнозу виникають наступні питання:

1. Хто є клієнт? Які його характеристики і стадії життєвого циклу?
2. Які проблеми турбують клієнта, людей із соціального оточення?
3. Яким чином, хто і коли помітив проблему і що цьому передувало?
4. Які основні внутрішньоособистісні, міжособистісні, групові і місцеві стрес-фактори заважають клієнту функціонувати повноцінно?
5. Які досяжні цілі, визнані клієнтом, могли б стати відправною точкою для надання допомоги?
6. Наскільки адекватно клієнт сприймає свої ролі в тій системі, частиною якої він є?
7. Наскільки сильна в клієнта мотивація до прийняття допомоги від соціального працівника та інших людей?
8. Якими можливостями при наданні допомоги володіє конкретна особа, сім'я, група або система соціальної підтримки?
9. Який взаємозв'язок характеристик клієнта, соціальних умов і узгодженості цілей в ході вирішення проблеми?
10. Які дії найкращим чином будуть відповідати потребам клієнта або сім'ї?

     Для соціального педагога важливо розібратися  в ситуації дитини, її стосунків  з родиною та іншими соціальними  групами, до яких вона належить. При  аналізі соціальної ситуації він  може керуватися наступними питаннями:

1. Які можливості і які складності притаманні відношенням між особами,  

що  входять в сім'ю або іншу соціальну  групу?

2. Чи існують проблеми серед членів родини або групи?
3. Наскільки ефективні (неефективні) форми спілкування?
4. Які основні можливості для формальних і неформальних ролей і наскільки вони ефективні?
5. Хто з оточення клієнта приймає рішення і які це рішення?
6. Які основні конфлікти, що стосуються клієнта, і які заходи вживаються для їх вирішення?
7. Які цінності і норми визначають поведінку членів сім'ї або групи і як забезпечується виконання цих норм?

8. Які соціокультурні контакти і взаємодії сім'ї та групи в рамках більш великих утворень впливають на формування індивіда і системи в цілому.

     Обсяг і характер пошукової інформації варіює залежно від специфіки  допомоги, її цілей і теоретичної орієнтації працівників. Якщо завдання соціальної допомоги полягає у профілактиці або підтримці нормального розвитку особистості, то інформація, що збирається, носить описовий характер. Якщо допомога має терапевтичну і реабілітаційну спрямованість, то необхідно правильно розуміти природу, причини і розвиток  проблеми [23].

     Педагогічна діагностика - це вивчення особистості учня та учнівського колективу з метою забезпечення індивідуального і диференційованого підходу в процесі навчання і виховання для більш ефективної реалізації його основних функцій. Використовуючи педагогічні засоби, соціальні педагоги вивчають особистість дитини в педагогічному процесі. Перш за все, цих фахівців цікавить рівень здатності до навчання дітей як їх здатність до шкільного навчання і рівень навченості як реальний рівень знань, умінь і навичок. Вони досліджують особистість учня як суб'єкта навчальної діяльності і з боку шкільно-значущих психічних функцій. І хоча ця позиція піддається критиці з точки зору холістичного (цілісного) підходу, педагогічний діагноз найчастіше виражається словами «хороший учень», «поганий учень». Педагогічна діагностика оцінює дитину в порівнянні її з певними соціальними нормами і еталонами, що часто обумовлює оціночне ставлення до особистості учня і відсутність його безумовного прийняття[32;38]. Тому в ряді випадків соціальний педагог не тільки не може користуватися готовими педагогічними оцінками, але й буде змушений  реабілітувати дитину в очах оточуючих через демонстрацію його кращих сторін.

     Соціальний педагог може спиратися в діагностичній роботі на відомі педагогічні вимоги:

• вивчення особистості повинне бути спрямоване не стільки на розкриття недоліків, як на пошук резервів особистості, її нерозкритих можливостей і потенціалів;
• діагностика не повинна бути самоціллю, а носити стимулюючий характер;
• вивчення особистості необхідно здійснювати в процесі діяльності та спілкування;
• особистість вивчається не ізольовано, а в контексті соціальних відносин;
• дані діагностики не повинні бути спрямовані проти самої особистості;
• не можна робити висновки про особистість тільки на основі одного методу;
• необхідно вивчати особистість дитини в розвитку і порівнювати її досягнення не тільки з успіхами інших дітей, а й власними показниками.

     Соціально-педагогічна  діагностика – це спеціально організований процес пізнання, в якому відбувається  збір інформації про вплив на особистість і соціум соціально-психологічних, педагогічних, екологічних та соціологічних факторів з метою підвищення ефективності педагогічних факторів. За змістом і кінцевою метою вона є педагогічною, а за методикою проведення має багато спільного з психологічними та соціологічними дослідженнями.

     Об'єктом  діагностики для соціального  педагога є формуюча особистість  дитини в системі її взаємодії  із соціальним мікросередовищем та окремі суб'єкти цього середовища, що впливають на формування даної особистості. Предметом діагностики є соціально-педагогічна реальність. Предмет та об'єкт діагностики відображаються у змісті діагностики.

     Який  же зміст соціально-педагогічної діагностики?

     У соціально-педагогічній діагностиці  розпізнаються соціально-психологічні характеристики виховного  мікросоціуму, особливості педагогічного процесу  і сімейного виховання (етимологічна діагностика), а також індивідуально-психологічні характеристики особистості, пов'язані з її соціальними взаємодіями (симптоматична діагностика).

     Постановка  соціально-педагогічного діагнозу неможлива без опори на теоретичні уявлення, про той чи інший досліджуваний  феномен. Наприклад, вивчаючи соціальну ситуацію розвитку дітей, необхідно опиратися на відповідні  дослідження, які характеризують її сутність; вивчаючи соціально-педагогічну занедбаність дитини, необхідно чітко орієнтуватися в її причинах, ознаках і проявах в різних вікових групах; виявляючи підлітків з агресивною поведінкою, слід прийняти ту чи іншу концепцію формування дитячої агресивності (психоаналітичну - «агресія як спосіб зняття напруги і психологічний захист», біхевіористичну - «агресія як научіння подібній поведінці» та ін.)

     На  основі теоретичного уявлення про предмет  діагностики у соціального педагога формується уявлення  про предмет  діагностики. У соціального педагога формуються ознаки явища, що діагностується. Так, для соціально-педагогічної занедбаності такими важливими ознаками є дисгармонія особистісного розвитку, низький рівень розвитку суб'єктних властивостей (самосвідомість, спілкування та діяльність), порушений образ «Я», важконавчанність, важковиховуваність і соціальна дезадаптованість. Крім того, порушена взаємодія дитини із мікросоціумом (батьки, педагоги, однолітки).

     За  виділенням ознак відбувається підбір методів, здібних їх діагностувати. Методи соціально-педагогічного дослідження - це способи отримання і уточнення  інформації про ті чи інші педагогічні об'єкти, явища і процеси становлення особистості, особливості соціально-педагогічної ситуації дитини, досвід її поведінки, способи взаємодії і відношення до світу, із світом і з самим собою.

     Соціальна педагогіка як наука і як область  практичної діяльності є однією з найбільш молодих, що обумовлює дефіцит власних методів і активне використання методів із суміжних областей. Отже, соціальний педагог може використовувати різні методи дослідження: педагогічні, психологічні, медичні, соціологічні та загальногносеологічні. До останніх відносяться метод діалектики, методи аналізу та синтезу, метод теоретичного моделювання, метод якісних оцінок, якими в тій чи іншій мірі користуються всі фахівці. Серед соціологічних методів він часто вдається до опитувань, анкетування, соціальної статистики, соціального проектування і експертних оцінок. У числі психологічних методів їм можуть застосовуватися ті, за якими він пройшов спеціальну підготовку: самоспостереження, особистісні опитувальники, тести досягнень, тести інтелекту, тести здібностей, лабораторні експерименти, соціометрія. На озброєнні соціального педагога знаходяться такі педагогічні методи, як спостереження, контактна бесіда, психолого-педагогічна характеристика  дитини, узагальнення досвіду, педагогічний консиліум, ситуації вільної діяльності, природний і формуючий експеримент. Він може також переносити методи медичної діагностики на соціально-педагогічний матеріал - метод анамнезу, історії поведінки, клінічного інтерв'ю, сімейної гемограми, скринінгу, епідеміологічний метод. До власних методів соціальної педагогіки можна віднести соціально-педагогічний паспорт мікрорайону, соціально-педагіческій експеримент, соціально-педагогічне документування та його аналіз, соціально-педагогічне дослідження якості життя, соціально-педагогічний моніторинг[32;33].

     Процес  соціально-педагогічної діагностики  має наступну структуру:

1. Констатація певного неблагополуччя в діяльності і поведінці дитини.
2. Усвідомлення можливих причин неблагополуччя, аналіз особливостей випадку.
3. Висування робочої гіпотези шляхом аналізу сукупності наявних даних.
4. Збір додаткової інформації, необхідної для перевірки гіпотези.
5. Перевірка робочої гіпотези шляхом аналізу сукупності даних.
6. При не підтвердженні гіпотези повторення процедури.

     Вибір методів (III рівень) завжди співвідноситься з пояснюючою концепцією (II рівень) і загальнометодологічним підходом (I рівень).

         Комплексна психолого-педагогічна діагностика - це поглиблений і всебічний аналіз особистості дитини, спрямований на виявлення притаманних їй позитивних сторін і недоліків, їх причин, а також на вирішення практичних завдань: гармонізацію розвитку особистості та підвищення ефективності цілісного педагогічного процесу. Таке розуміння психолог-педагогічної діагностики по-перше, означає не змішання діагностичних функцій педагогів і психологів, а їх функціональну взаємодію, по-друге, збагачує взаємодоповненням  методів знання про дитину, її мікросоціум і педагогічний процес; по-третє, спирається на позитивне в особистості дитини; по-четверте, розкриває не тільки недоліки, але і їх причини, по-п'яте, має значення не тільки для підвищення якості педагогічного процесу, а й головне,  чому він слугує, - гармонізації розвитку особистості дитини. Нарешті, слід зазначити, що комплексна психолого-педагогічна діагностика при правильній її організації допомагає оцінювати рівень розвитку, навченості та вихованості дитини в залежності від якості сімейного виховання та навчально-виховного процесу в дитячому садку і школі, характеру особистісного впливу виховного мікросоціуму[36 с.72].

     Підсумком комплексної психолого-педагогічної діагностики  повинен стати психолого-педагогічний діагноз, який відповідає на наступні питання:

     1. Чи має місце соціально-педагогічна  занедбаність  дитини?

     2. На що опертися у виховно-освітній, профілактичній та корекційній роботі з дитиною?

     3. Що в дитині не розвинене,  схильне до деформації в силу  соціально-педагогічної занедбаності?

     4. У чому можливості зміни соціально-педагогічної  ситуації розвитку дитини?

     5 Хто і що повинен робити?

     6. Якими шляхами, засобами, методами?

     7. Який можливий результат (прогноз  розвитку дитини) при використанні  методів профілактики та корекції  або їх відсутності? 

     Етапи комплексної діагностики  соціально-педагогічної занедбаності дітей:

     1 етап - Первинна діагностика дитини