Технологiя використання психолого-педагогiчноi дiагностики в соцiально-педагогiчнiй роботi

     Діагностика особистісних та інтелектуальних якостей  дитини

     2 етап - Діагностика виховного мікросоціуму

     Особистісна діагностика батьків 

     Діагностика батьківських  відносини

     Діагностика сімейної атмосфери 

     Діагностика відносин з однолітками 

     Особистісно-професійна діагностика 

     3 етап - Діагностика виховного впливу

     Діагностика батьків 

     Поглиблена  діагностика дитини

     Діагностика суб'єкта діяльності, спілкування та самосвідомості

     Діагностика впливу педагога

     IV етап - Повторна діагностика дитини

     Діагностика соціальної активності дитини

     Таким чином, предметом психолого-педагогічної діагностики в діяльності соціального  педагога є постановка психолого-педагогічного діагнозу, який повинен підтвердити або спростувати наявність соціально-педагогічних проблем дитини, вказати на деформації особистості дитини, викликані цим станом, їх причини, шляхи і способи профілактики та корекції виявлених відхилень і недоліків. При цьому термін «недоліки», «дефекти», «відхилення», «деформації» надається сенс, який виходить далеко за рамки психопатології і дефектології. Зокрема, мається на увазі не тільки відхилення від норми, але і прийнятого для даної дитини стандарту (індивідуального опіуму).  

1.3. Принципи та вимоги до проведення психолого-педагогічної  

       діагностики.

     Процес  психолого-педагогічної діагностики  повинен відповідати наступним  принципам:

• Принцип об’єктивності. По-перше, соціальний педагог не повинен залежати від зовнішніх факторів; по-друге, соціальний педагог повинен протистояти впливу на результати власних знань, власного життєвого досвіду. Це може блокувати корекцію соціальної патології. Вплив таких факторів може негативно відобразитись як на зборі фактів, так і на їх інтерпретації.
• Принцип верифікації психолого-педагогічної інформації як встановлення її достовірності. Соціально-психологічна дійсність містить багато протиріч, поодиноких фактів і ймовірностей. Тому, щоб формулювати на їх основі закономірності, необхідно перевірити емпіричні дані теорією, співставити відомості, отримані з різних джерел.
• Унаслідок цього необхідно застосовувати в діагностиці й принцип системності. Всі соціально-психологічні проблеми є полікаузальними, тобто, їх зародження і розвиток визначається не однією, а декількома причинами. У зв’язку з цим для того, щоб визначити джерело і способи вирішення життєвої трудності клієнта, необхідно проаналізувати його мікросоціальне середовище, сімейні взаємостосунки, мати уявлення про інтелектуальний рівень і особливості характеру клієнта, стан його здоров’я.
• Специфічним принципом діагностики можна вважати і принцип клієнтоцентризму, тобто розгляду всіх сторін дійсності, всіх зв’язків соціальної ситуації з точки зору інтересів і прав клієнта. Інші соціальні інститути захищають інтереси держави і суспільства, їх окремих закладів або організацій. Соціальний педагог  – інтереси клієнта (звичайно, якщо це не входить у конфлікт із законом) і з урахуванням такої позиції будує всю свою діяльність.
• У реальній дійсності всі явища і процеси знаходяться в універсальному взаємозв'язку і взаємодії, тому важливим принципом діагностики є    принцип причинної обумовленості.
• Принцип комплексного підходу в психолого-педагогічній діагностиці полягає в необхідності обліку і аналізу всіх умов і чинників, що спричинили або сприяють виникненню певного соціального явища.
• Принцип конфіденційності - нерозголошення результатів психолого-педагогічного діагнозу без персональної згоди на це особи, яка виступала об’єктом дослідження.
• Принцип наукової обґрунтованості передбачає, що результати аналізу повинні бути валідними і надійними.
• Принцип не нанесення шкоди - діагностичні результати ні в якому випадку не повинні бути використані на шкоду людині, яка досліджувалась.
• Принцип ефективності - не варто пропонувати людині рекомендації, які за наслідками діагнозу для неї не корисні, можуть призвести до небажаних або непередбачуваних наслідків.[22, с.38]

Вимоги  до застосування методів психолого-педагогічної діагностики.

     Серед загальних вимог, яким повинні відповідати методи психолого-педагогічної діагностики, слід назвати валідність, надійність, однозначність, точність. Є також ряд і додаткових, спеціальних вимог.

     По-перше, перевагу має найбільш простий метод  і найменш трудомісткий з тих, що дозволяють отримати бажаний результат. Просте опитування іноді може виявитися більш ефективним, ніж складні тести.

     По-друге, метод має бути доступним не тільки для соціально-педагогічного працівника, але і для клієнта при мінімумі фізичних і психологічних умов, необхідних для його проведення.

     По-третє, технологія застосовування методів  повинна бути чіткою і зрозумілою. Вона повинна налаштовувати клієнта на його довірливе відношення до соціально-педагогічного працівника, на співпрацю, що виключає виникнення побічних мотивів, здатних негативно вплинути на результати.

     По-четверте, умови проведення діагностики не повинні відволікати клієнта  від співучасті в діагностиці.

Реалізовуючи  діагностичну функцію, соціальний педагог повинен:

1.  Дотримуватись загальних технологічних вимог: визначити мету, вибрати найефективніший діагностичний інструментарій, безпосередньо одержати дані та провести їх відбір, переробити та інтерпретувати дані (статистична обробка і якісний аналіз), встановити діагноз, скласти прогноз розвитку ситуації і визначити зміст соціально-педагогічної діяльності (особливості соціально-педагогічної діяльності) з конкретним підопічним;

2.  Дотримуватись етичних норм;

3.  Захищати інтереси підопічного: дотримуватись принципу добровільності при обстеженні; повідомляти обстежуваному цілі вивчення; інформувати його про те, хто буде ознайомлений з одержаними даними; знайомити його з результатами дослідження, надаючи йому можливість деякого коректування цих результатів, а також у власне педагогічних цілях;

4. Володіти професійною компетенцією: знати теоретичні основи, засоби діагностики; вести картотеки методів, що використовуються, кваліфікаційних нормативів, дотримуватись професійної етики (зберігати таємницю результатів, не допускати непрофесіоналів до здійснення методик і т.п.).

5. Соціальний педагог може самостійно виконувати діагностичні операції, а також вдаватися до послуг фахівців, застосовуючи їх дані в своїй роботі. Різні особи можуть використовувати діагностичні дані з різною метою:

• соціальний педагог — для подальшої роботи з даним підопічним;
• фахівці-суміжники — для формулювання адміністративного рішення, постановки профільного або комплексного діагнозу (в медицині, судовій практиці, медико-психолого-педагогічній експертизі і т.п.);
• сам підопічний — у цілях саморозвитку, корекції поведінки і т.п.

Результати  діагностичної діяльності оформляються соціальним педагогом в єдину  «Карту-характеристику», «Медико-психолого-педагогічну  характеристику особи» і т.п. Єдиного  зразка даного виду документів у даний  час немає. Існують різні варіанти, можливе комбінування або створення власного варіанту, який би відповідав практичним завданням діяльності. Для складання цих і подібних карт-характеристик соціальний педагог може використовувати широкий спектр діагностичних методик: соціально-психологічних, психологічних, соціологічних, педагогічних, медичних.

                                  Алгоритм проведення диагностики:

1.  Визначення цілі і задач дослідження. Основною ціллю вивчення є виявлення здатності школи впливати на  розвиток особистості дитини. В якості особистих задач вивчення може бути наступним:

- виявити рівень вихованості школярів;

- отримати інформацію про результативність роботи;

- виявити схильність до тих чи інших процесів та явищ;

- виявлення  ціннісних орієнтирів особистості  учнів.

2.  Підбір  критеріїв і показників для  визначення результативності           вивчення цього явища .

3.  Вибір  методик.

      4.  Підготовка діагностичного  інструментарію.

      5.  Дослідження досліджуваних.

      6.  Обробка  та  інтерпретація  результатів дослідження.

 

                               Висновок до першого розділу 

           Отже проаналізувавши вище згадане,  можна зробити висновок, що не  зважаючи на дефіцит власних  методів, соціально-педагогічна діяльність активно використовує технології та методи із суміжних областей. Виходячи з цього  психолого-педагогічна діагностика – це спеціально організований процес пізнання, під час якого відбувається збір інформації про вплив на особистість і соціум соціально-психологічних, педагогічних, екологічних та соціологічних факторів. За змістом та кінцевою метою вона є педагогічною, а за методикою проведення має багато спільного з психологічними та соціологічними дослідженнями. Об'єктом такої діагностики для соціального педагога є особистість, яка розвивається в системі її взаємодії з соціальним мікросередовищем та окремими суб'єктами цього середовища, котрі впливають на формування даної особистості.

      У психолого-педагогічній діагностиці розпізнаються соціально-психологічні характеристики виховного мікросоціуму, особливості педагогічного процесу і сімейного виховання (етимологічна діагностика), а також індивідуально-психологічні характеристики особистості, пов'язані з її соціальними взаємодіями (симптоматична діагностика). 

                                                   
 

                                                
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ ІІ.  ДОСЛІДЖЕННЯ МЕТОДІВ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ.

2.1.  Класифікація методів психолого-педагогічної  діагностики.  

          Психолого-педагогічні методи поєднують у групи за різними ознаками. Нижче наведені найбільш розповсюджені класифікації методів.

     1. Класифікація методів  за Й. Шванцара.

  Й. Шванцара поєднує методи в групи за наступними ознаками:

• за використовуваним матеріалом (вербальні, невербальні, маніпуляційні, тести "паперу й олівця" і т.д.);
• за кількістю одержуваних показників (прості і комплексні);
• тести з "правильним" рішенням і тести з можливістю різних відповідей;
• за психічною активністю випробуваних: інтроспективні (повідомлення випробуваного про особистий досвід, відносини): анкети, бесіда; екстроспективні (спостереження й оцінка різноманітних проявів); проективні. Випробуваний проектує неусвідомлювані властивості особистості (внутрішні конфлікти, приховані потяги та ін.) на малоструктуровані, багатозначні стимули; виконавчі. Випробуваний виробляє якусь дію (перцепційну, розумову, моторну), кількісний рівень і якісні особливості якої є показником інтелектуальних і особистісних рис.

     2. Класифікація методів за В.К. Гайде, В.П. Захаровим.

Автори цих  класифікацій поєднують методи за наступними ознаками:

• за якістю: стандартизовані, нестандартизовані;
• за призначенням: загальнодіагностичні (тести особистості за типом опитувальників Р. Кеттелла або Г. Айзенка, тести загального інтелекту); тести професійної придатності; тести спеціальних здібностей (технічних, музичних, тести для пілотів); тести досягнень;
• за матеріалом, яким оперує випробуваний: бланкові; предметні (кубики Кооса, "додавання фігур" з набору Векслера); апаратурні (пристрої для вивчення особливостей уваги і т.д.);
• за кількістю обстежуваних: індивідуальні і групові;
• за формою відповіді: усні і письмові;
• за провідною орієнтацією: тести на швидкість, тести потужності, змішані тести. У тестах потужності завдання важкі і час вирішення не обмежений; дослідника цікавить як успішність, так і спосіб вирішення завдання;
• за ступенем однорідності завдань: гомогенні і гетерогенні (відрізняються тим, що в гомогенних завдання схожі одне з одним і застосовуються для виміру цілком визначених особистісних і інтелектуальних властивостей; у гетерогенних тестах завдання різноманітні і застосовуються для оцінки різноманітних характеристик інтелекту);
• за комплексністю: ізольовані тести і тестові набори (батареї);
• за характером відповідей на завдання: тести із запропонованими відповідями, тести з вільними відповідями;
• за галуззю охоплення психічного: тести особистості й інтелектуальні тести;
• за характером розумових дій: вербальні, невербальні.

     3. Класифікація методів за А.А. Бодалевим, В.В. Століним.

Автори  поєднують методи в групи за різними ознаками:

     1) за характеристикою того методичного  принципу, який покладено в основу  даного прийому: 

     - об'єктивні тести (у яких є  правильна відповідь, тобто правильне  виконання завдання);

     - стандартизовані самозвіти (тести-опитувальники, відкриті опитувальники);

     - шкальні техніки (семантичний  диференціал Ч. Осгуда), суб'єктивна  класифікація; 

     - індивідуально-зорієнтовані техніки  (ідеографічні) типу рольових репертуарних  решіток; проективні техніки; 

     - діалогічні техніки (бесіди, інтерв'ю, діагностичні ігри);

          2) по мірі втягнення в діагностичну  процедуру самого психодіагноста  і ступеня його впливу на  результат психодіагностики: об'єктивні  і діалогічні.

Перші характеризуються мінімальним ступенем втягнення психодіагноста в процедуру проведення, обробки й інтерпретації результату, другі - великим ступенем втягнення.

Галузі  застосування тестів:

— освіта, підвищення кваліфікації.

— профорієнтація, профпідготовка, підбір і розстановка  кадрів.

— психологічні науково-практичні дослідження.

— консультативна і психотерапевтична допомога.

— психологічне консультування підприємств.

— судово-психологічна експертиза.

Тест  дозволяє з наперед обумовленим  ступенем ймовірності визначити  актуальний рівень розвитку в людини необхідних знань, особистісних характеристик, вмінь і навичок. На відміну від інших психологічних методів дослідження, психодіагностика дозволяє отримати кількісні та якісні оцінки вимірювальних характеристик. 

2.2. Взаємини в колективі як одна з основних проблем соціально- 

        педагогічної практики.

 

          Метод тестів є одним із  основних  в сучасній психодіагностиці, а за рівнем популярності в  освітній і професійній психодіагностиці він міцно отримує першість уже впродовж століття[19,с.31].  Розглядаючи міжособистісні  взаємини  в якості об’єкта психолого-педагогічної діагностики, виникає необхідність звернутись до групових процесів, які визначають особливості внутрігрупового життя.  Правильно оцінити відношення між учнями в класі, необхідно розуміти, що вона спрямована на виявлення загальної соціально-психологічної характеристики класу як цілого, а також становища кожної дитини в системі міжособистісних відношень класу. До основних соціально-психологічних характеристик класу відносять: структуру класу (формальну і неформальну), механізми становлення структури в групі (механізми групової динаміки), соціометричну структуру.