Класифікація документів

Як класифікаційні ознаки змісту використовують також структурну організацію матеріалу, стиль його викладення, жанр твору.

Класифікацію документів можна здійснювати й за контент-аналітичними (латин, content - зміст) аспектами: автор повідомлення; його реципієнт; предмет повідомлення; акцентуація; ефект.

 Класифікація документів за рівнем узагальнення інформації.

За рівнем узагальнення зазвичай документи поділяють на первинні та вторинні.

Первинні документи містять оригінальну (латин, origo - походження, початок, рід) інформацію як викладення результатів спостереження, вивчення, дослідження, розробок, опрацювання тем. Такий документ є результат безпосереднього відображення наукової, виробничої, управлінської, творчої та іншої діяльності з метою забезпечення суспільства первинною інформацією.

Вторинний документ постає наслідком аналітико-синтетичного опрацювання одного або кількох первинних документів, вторинний (інформаційний) документ містить зазвичай відомості про первинні документи, набуті шляхом їх інформаційного (бібліографічного; реферативного, оглядового, історіографічного тощо) аналізу. Призначення вторинних документів полягає в забезпеченні суспільства вторинною (узагальненою) інформацією.

В історичній науці поняття  первинного документа співвідноситься з поняттям першоджерела, а вторинного - археографічної публікації або монографічного дослідження. Інший приклад можна навести з літописознавства: первинний документ називають протографом, а вторинний - його редакцією.

3.2. Класифікація документів за характером знакових засобів фіксації інформації.

Визначальну особливість  документа становить його знаковість, оскільки лише ті матеріальні об'єкти, на яких людина свідомо зафіксувала змістовну інформацію за допомогою спеціально розробленої (штучної) знакової системи, називають документами.

Усі документи за характером знакових засобів фіксації інформації можна поліпити власне на дві категорії-текстові й нетекстові.  '

У текстовому документі за знаки правлять букви алфавіту природної мови. Сполучення букв за певними правилами дає семантичні форми -слова, що відповідають об'єктам деякої реальності. Тому текстові документи часто и називають словесними, або вербальними. Вербальний (латин. verbum - слово, дієслово) історично має переважно письмовий вигляд - слова (мова) зафіксовані на матеріальному носії з допомогою умовних знаків письма - графем - найменших смислорозрізнювальних одиниць писемної мови, що зазвичай відповідають фонемам в усній мові. Уважають, що завдяки словесному кодуванню інформації досягається найбільш точне передавання смислу повідомлення. Слід усвідомити, що саме вербальна інформація та природна мова як система знаків для передавання знань принципово відрізняє соціальну комунікацію від біологічної.

Поняття «текстовий документ»  охоплює як письмові документи, так  і фонодокументи.

Письмовий документ - це зазвичай літературний документ, зміст якого виражено словесно, а зафіксовано дискретними знаками - буквами, ієрогліфами. Тому поняття «письмовий документ» не залежить від способу документування: знаки письма не змінюють свого змістовного навантаження від нанесення їх на носій ручним способом (рукописом), карбуванням, різбленням, гаптуванням, випалюванням, фотографуванням, тисненням. Спосіб нанесення знаків править за видову ознаку цього роду документів.

Нетекстовий документ містить інформацію, яка зафіксована знаковою системою, відмінною від буквеної. Такі документи називають невербальними (немовними, безмовними), оскільки в них використовують такі знакові системи, як ноти, картографічні позначення, математичні знаки, креслярські елементи, цифри, перфорації або опуклості.

Серед нетекстових документів розрізняють такі види: імличкі, ідеографічні, фонічні, матричні.

Іконічний або іміджевий (латин. imago - зображування, описування, картина) документ містить знаки, подібні зображуваному об'єкту (речі, людині, тварині, рос нині, будівлі, пейзажу, рельєфу тощо). Спосіб документування також не впливає на значення таких знаків. Тут більше відіграє роль майстерність автора повідомлення, рівень опанування технологічними прийомами фіксації знаків. Такий документ зазвичай сприймається візуально й цілісно як єдиний завершений об'єкт із відповідною композицією елементів. Іконічні документи бувають дво- або трьохвимірними.

Характерною особливістю іконічних документів уважають брак якого б то не було алфавіту. Правила ж документування спрямовані не на зміст об'єкта, подібності якого прагнуть досягти в іконічному документі, а на зовнішню форму, так би мовити «рельєф оболонки» цього об'єкта, на ту поверхню, яка відмежовує саме цей об'єкт від навколишніх.

З іконічних документів виокремлюють ізографічні, у яких подібність між знаком та об'єктом досягається системою образотворчих засобів (проекцій) живопису, графіки, фотографії, карбування, різблення тощо.

Інший різновид іконічних документів - піктографічні (латин, pictum від pingo - малювати, зображати) - документи, у яких умовними рисунками зображені цілісні ситуативні повідомлення. Піктографія доволі активно використовується нині. Оскільки особа, яка «читає» піктограму, не обмежена якими-небудь правилами зіставлення її з певним алфавітом, то вона повинна лише «впізнати» (згадати) зображення, тобто зіставити його з тими образами, які зафіксовані в її пам'яті, й адекватно (латин. adaequatus - прирівняний) асоціювати (латин, associo - зв'язую) піктограму з відповідною життєвою ситуацією. Тому досить часто піктограми й розраховані на людей, які не знають певної мови. Водночас піктограма може виконувати й управлінську функцію скеровування людини в слушному напрямі дій. Це може бути, наприклад, послідовність виконання операцій, пошук релевантної інформації (годинникової майстерні за вивіскою із зображенням годинника, залізничного вокзалу за зображенням локомотива, трамвайної зупинки за зображенням вагона тощо).

Ідеографічний документ містить знаки, які правлять за умовні позначення й не забезпечують зовнішньої подібності зображуваному об'єкту. Ці знаки зорієнтовані на відбиття структур, внутрішньої будови відображуваного явища чи процесу. На відміну від іконічних документів, де знак постає результатом копіювання візуальних об'єктів, в ідеографічних знаки становить продукт інтелектуальної творчості, результат осмислення (осягнення) сутності речей, матеріалізацію логічної послідовності думок (силогізмів) та втілення («схоплювання») абстракцій.

До ідеографічних відносять  картографічні, креслярські, нотні, лого-графічні, статистичні документи.

Картографічний  документ містить умовні зображення поверхні Землі, космічних тіл або зоряного неба. Серед засобів вираження використовують точки, лінії, ділянки різного кольору, а також піктограми (наприклад, літачок позначає аеродром, червоний плюсик - лікарню, чорний плюсик - церкву або цвинтар, стрілка - напрям течії річки, ялинка - глицевий ліс тощо) та текстові компоненти (назви картографічних об'єктів, легенди умовних позначень тощо).

Нотний документ містить запис музичного твору графічними (нарисними) знаками - нотами. Сучасний нотний запис формувався тривалий час і мас своє коріння ще в піктографічному письмі давньоєгипетських пам'яток. Ідеографічну форму запису музичних звуків виявлено також у клинописах Вавилону, фінікійському звуковому письмі (приблизно X ст. до Р. X.).

Креслярські документи містять зображення будови (структури) складного об'єкта із збереженням відношень (пропорцій) між його складниками за допомогою спеціальних графічних знаків (точок, рисок, стрілочок, штрихувань тощо), а також надписів, переважно числових. Креслярські документи відрізняються від картографічних тим, що в останніх дотримання пропорцій необов'язкове для всіх його елементів, зокрема піктографічних.

Логографічні  документи - документи містять стилізовані зображення абстрактних понять, реальних об'єктів або осіб. Логографічні документи вважають символічними репрезентами систем та їх елементів, які здебільшого стосуються авторського права або права власності. Такими документами слугують філіграні, герби, прапори, печатки, монети, казначейські білети (паперові гроші), лотерейні білети, логограми фірм та торгових марок, екслібриси (латин, ех ІіЬгіх - із книг) тощо. Хоча для їх документування використовуються зображувальні засоби, подібні до тих, що й для іконічних, картографічних чи креслярських документів, проте зображення на них мають особливий, у принципі довільний, необов'язковий, не обмежений стандартними правилами, характер. Якщо такі правила й існують, як наприклад у геральдиці чи боністиці, то вони сформульовані здебільшого вже розіfасит як узагальнення досвіду. Пропорції зображених елементів не змінюють значення самого документа. Виражальні засоби такого документа вкрай рідко пов'язані з реальними матеріальними об'єктами. Провідна мета таких документів - графічна матеріалізація певної абстрактної системи - родини (герб), фірми (логограма), держави (герб, прапор), військового рангу (погони) чи спеціальності (емблеми роду військ), грошової системи (банкноти, монети), власника бібліотеки (екслібрис), виробника (автора)товару (філіграні, логотипи) тощо.

Статистичні документи ми зараховуємо до ідеографічних, оскільки, хоча для фіксації інформації в них і використовується спеціальний алфавіт - система цифр, але «прочитання» їх пов'язане із застосуванням спеціальних методів та прийомів виявлення структур об'єктів, що такі документи виражають. Статистичні документи містять структури кількох рівній:

* структуру позиційної  системи числення (зв'язків між цифрою та значенням її залежно від розряду (позиції) в числі);

* структури підпорядкування чисел .відповідним атрибутам - аспектам (якостям) відображених у таких документах об'єктів;

* структури аспектів (будову) відображених об'єктів;

* структури взаємодії  об'єктів із навколишнім середовищем;

* структури взаємовідносин  між самими об'єктами.

Фонічний  або сонорний (латин, sonitum -звук, шум; sono - звучати, грати, шуміти; sonorus - дзвінкий звучний, шумний) документ містить інформацію, яку відтворюють і сприймають завдяки коливанням повітря, викликаним спеціальним приладом, навмисне створеним людиною для фіксації та генерування зафіксованих .звукових знаків. Основною особливістю фонічного документа постає той факт, що фіксація звука (запис фонограми) може здійснюватись різними способами окрім рукописного та друкованого. Звук може фіксуватись на носій механічним (різблення, тиснення), магнітним, фотографічним, оптичним, лазерним чи електронним способом. Різноманітність способів фіксації породила й множину матеріальної основи та конструкції носіїв (грамплатівка, магнітна стрічка, музичний компакт-диск).

Матричний документ містить інформацію, закодовану «матричною мовою». Знаком виступає кодова комірка-матриця, яка залежно від мети документування відповідає тому чи. іншому об'єкту - числу, літері, точці (пікселу, англ. pixel від - елемент зображення), інтенсивності кольору, речі, особі, звуку тощо. Матричні документи були створені спочатку для механізації (картки Холерита на ткацьких верстатах), а згодом й автоматизації управління процесами. Отже, характерна особливість матричних документів полягає в їх переважній машиноорієнтованості.

Це дозволяє в сотні, тисячі разів, збільшити інформаційну ємність носіїв інформації, оскільки з прогресом технологій одиниця площі такого носія містить усе більший обсяг знаків. Так, якщо в 1980-х рр. гнучкий магнітний диск діаметром 5,25 дюйма кількаразово збільшував свою інформаційну ємність зі 160 кілобайтів! до 1,2 мегабайти³, то компакт-диск CD ROM (англ.compaq disk only memory - компактний диск з пам'яттю тільки для зчитування) такого ж діаметру дозволяє .зберегти до 650 мегабайтів («бібліотеку» текстів, еквівалентну 650 томам по 500 сторінок у кожному), а цифровий відео-диск DVD (англ. Digital video disk) - до 17 гігабайт (тобто 17 бібліотек, у кожній з яких міститься по 1000 п'ятисот-сторінкових томів).

До матричних документів належать перфоровані стрічки та картки, магнітні та оптичні диски, магнітні картки, голограми тощо. Як матричні документи можна розглядати різноманітні картотеки каталоги) бібліотек, архівів, центрів НТ1, музеїв тощо.

________________________________________________

' Приблизно 160 тис. букв. Це еквівалентно 80 сторінкам, на кожній із яких вміщено по 2 кілобайти (2048) знаків (32 рядки по 64 знаки в кожному)

 ' Приблизно 600 сторінок указаного формату.

3.3. Класифікація документів за вимірністю запису інформації.

Вимірність запису тісно пов'язана з матеріальною основою й конструкцією носія та способом документування.

За цією ознакою розрізняють  одно-, дво- та тривимірні (об'ємні) документи. Одновимірна форма передбачає лінійну послідовність знаків на стрічковому носії. Прикладом її можна назвати запис інформації двійковим кодом азбуки Морзе або телеграфне повідомлення.                                                       

Більшість документів двовимірні. Вони мають певний формат (ширину й довжину, діаметр тощо) та обсяг (кількість сторінок, томів сторін та ін.). Запис інформації на таких носіях також двовимірний - рядок та стовпець цифр (чисел) таблиці, рядок та позиція букви в рядку текс ту й сторінці, рядок нотного стану, у якому розташована нота, координати точки на графіку чи кресленні тощо.

У тривимірному середовищі фіксується інформація як голограми або як растровий друк (наприклад, календарики зі змінним зображенням), а також документи, записані шрифтом Брайля, який сприймається тактильно.

3.4. Класифікація документів за призначенням для сприйняття.

Інформація, зафіксована  в документі з допомогою певних знакових засобів, може сприйматися («читатися») людиною як безпосередньо, так і опосередковано. В основу цієї класифікації покладено критерій контактності людини та носія інформації.

Якщо людина спроможна  сприймати семантичну інформацію внаслідок безпосереднього контакту з носієм виключно органами чуття, то такий документ називають людипоорієнтованим. Якщо ж для «прочитання» документа потрібні певні технічні засоби, що-безпосередньо перекодовують, трансформують інформацію носія у форму, доступну для органів чуття людини, то такі документи машиноорієнтованими.

3.5. Класифікація документів за каналом сприйняття інформації.

Ця класифікація стосується переважно такого аспекту комунікації, як канали впливу інформації на органи чуття людини.

За каналами розрізняють  візуальний, тактильний, аудіальний та аудіовізуальний, мультимідійний документи.