Відповідальність за порушення патентних прав в Україні

 Позивачами в суді  можуть виступати і власники  виняткової ліцензії, якщо інше  не передбачено ліцензійним договором.  Отже, власники невиняткових ліцензій, у тому числі примусових, офіційних  і відкритих, неправомочні пред'являти  позови в суди про порушення своїх прав. У таких випадках їм доведеться звертатися до патентовласників для того, щоб останні збудили справа в суді.

 Захист прав і законних  інтересів авторів, патентоволодільців  та інших осіб, що є власниками  прав на запатентовані винаходи, корисні моделі чи промислові зразки, здійснюється шляхом використання передбачених законом форм, засобів і способів захисту прав. Захист патентних прав здійснюється переважно в юри-сдикційній формі. Неюрисдикційна форма, тобто прийняття потерпілим заходів самозахисту порушених прав, трапляється рідко і здебільшого зводиться до відмови від вчинення дій, що суперечать укладеному ліцензійному договору.

 Юрисдикційна форма  захисту патентних прав у свою чергу включає судовий і адміністративний порядки захисту цих прав Проте домінуючим є судовий порядок, позаяк адміністративний захист патентних прав здійснюється лише у випадках, прямо вка заних у законі.

 Істотним недоліком  чинного законодавства України  про промислову власність є  відсутність у ньому конкретних  санкцій за ті чи інші порушення. Як правило, патентні закони містять норми про відповідальність, які мають надто загальний характер. Так, Закон «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (у редакції від 21 грудня 2000 р.) містить лише декілька норм загального цивільно-правового характеру: про припинення правопорушення, про стягнення заподіяних останнім збитків, відшкодування моральної шкоди, а також вжиття інших, передбачених законодавчими актами, заходів, пов'язаних із захистом прав власника патента.

 Передусім, постає питання:  що це за заходи, пов'язані із захистом прав власника патента, передбачені законодавством. Вище уже підкреслювалося, що всі санкції, які стосуються захисту патентних прав, мають бути у законі про той чи інший об'єкт промислової власності. Зазначені санкції не можуть бути в інших законодавчих актах. З формулювання цієї норми невідомо, в якому акті міститься та чи інша санкція або той чи інший захід, пов'язані із захистом прав власника патента. Взагалі ст. 34 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» має декларативний характер. Вона не передбачає конкретної цивільно-правової відповідальності за те чи інше порушення патентних прав. Посилання на ст. 28 цього Закону також не вичерпує всіх можливих порушень названих прав, ... оскільки у ній йдеться лише про майнові права. Але ж власник патента має й особисті немай-нові права, встановлені пп. 4 і 5 ст. 8 даного Закону. Про відповідальність за їх порушення у Законі не згадується. Є тільки норма про те, що спори з приводу авторства розглядаються в судовому порядку. Які дії визнаються порушенням права авторства на винахід чи корисну модель, протягом якого строку надається захист праву авторства та інші питання, у Законі не знайшли належного закріплення.

 Закон «Про охорону  прав на промислові зразки»  містить такі ж формулювання  зазначених норм. Є лише одна відмінність — цей Закон не має норми про відшкодування моральної шкоди. Очевидно, автори промислових зразків, на думку законодавців, не зазнають моральної шкоди.

 Закон «Про охорону  прав на сорти рослин» взагалі  не містить будь-яких санкцій за порушення прав на сорт рослини, а відсилає до відповідного законодавства. Таке формулювання означає тільки одне: його творці намагалися уникнути розв'язання цієї проблеми з тих чи інших причин. Як би там не було, а конкретних засобів захисту прав власників патентів на сорт Закон не визначає.

 Закон «Про охорону  прав на топографії інтегральних  мікросхем» містить більш розгорнуті  норми щодо захисту прав на  зазначені топографії. За своїм  змістом захист прав володільців  свідоцтв на топографії наближається до захисту авторського права і суміжних прав. Водночас названий Закон також не передбачає права на відшкодування моральної шкоди.

 На підставі наведеного короткого огляду патентних законів України про промислову власність можна зробити певні висновки. Розмаїття норм про захист прав на об'єкти вказаної власності свідчить, що єдиної системи захисту прав на такі об'єкти немає. Немає й системи для захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності в цілому. Отже, необхідно розробити єдину систему захисту права інтелектуальної власності. В цьому плані всі об'єкти останньої як об'єкти захисту є однаковими. Звичайно, окремі з них мають особливості, які й можуть бути враховані при розробленні єдиної системи захисту інтелектуальної власності. Існуюча система захисту промислової власності не відповідає сучасним вимогам.

 Єдина система захисту  інтелектуальної власності має  передбачати, безперечно, єдину систему  санкцій за порушення інтелектуальних  прав. При цьому мають бути  розроблені більш суворі санкції  за порушення інтелектуальної  власності. Технічні засоби відтворення,  використання та розповсюдження  об'єктів останньої надають можливість  спритним «підприємцям» безперешкодно використовувати зазначені об'єкти без дозволу власника і без виплати йому належної винагороди. Ці фактори зумовлюють необхідність суворішого захисту права інтелектуальної власності.

 Така єдина система  захисту має встановлювати компенсацію  моральної шкоди за порушення  права на будь-які об'єкти інтелектуальної  власності. Адже всі суб'єкти прав на об'єкти промислової власності зазнають моральної шкоди при порушенні їх прав. Тому вони повинні мати право на її відшкодування.

 Певні особливості  має захист права на, так звані,  засоби індивідуалізації учасників  цивільного обороту, товарів і  послуг. Захист прав на ці об'єкти  здійснюється на підставі Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та Закону від 27 грудня 2000 р. «Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності» і Закону «Про охорону прав на зазначення походження товарів». Закону про охорону прав на фірмові найменування в Україні поки що не має.

 Закон «Про охорону  прав на знаки для товарів і послуг» також порушеннями прав на знаки визнає будь-яке посягання іншими особами на ці права. Закон встановлює: що будь-яке таке посягання тягне відповідальність згідно з чинним законодавством України. На вимогу власника свідоцтва дане порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власникові завдані збитки. Про упущену вигоду, одержані внаслідок порушення доходи у Законі не йдеться. Не встановлює цей Закон і обов'язку порушника відшкодувати моральну шкоду.

 Специфічною особливістю  захисту права на знаки для товарів і послуг є обов'язок порушника усунути з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати. Виготовлені зображення знака або позначення, подібні з ним настільки, що їх можна переплутати, на вимогу власника свідоцтва підлягають знищенню. Наведені особливості захисту зумовлюються специфікою використання знаків. Проте у Законі не йдеться про те, ... яка не має свідоцтва про право його використання, але добросовісно його використовувала до дати реєстрації (право попереднього користування). Якщо ця особа протягом дванадцяти місяців від дати реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару не подасть до установи заявки на одержання права на використання даного зазначення, подальше його використання вважається порушенням права власника свідоцтва.

 Позитивним у цьому  Законі є й те, що у ньому  визначені чіткіші санкції за  порушення права на використання  кваліфікованого зазначення походження  товару. Порушення права власника  свідоцтва тягне цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

 У разі порушення  вказаного права власник має  право вимагати від порушника:  припинення дій, що порушують  право або створюють загрозу  порушення; вилучення з обігу  товару з неправомірним використанням  зазначення походження; вилучення  з товару чи його упаковки  неправомірно нанесеного зазначення  походження, а при неможливості  цього -знищення товару; відшкодування втрат, включаючи неодержані доходи; відшкодування збитків у розмірі не більше, ніж отриманий порушником прибуток; вжиття інших, передбачених законами, заходів, пов'язаних із захистом прав на зазначення походження товару.

 Крім цього, власник  свідоцтва має право звернутися до суду з позовом про припинення порушення та відшкодування заподіяної шкоди.

 Наведений п. З ст. 24 Закону «Про охорону прав на зазначення походження товарів» викликає деякі зауваження. Насамперед, важко погодитися з нормою, викладеною у підп. «в» п. З даної статті, щодо знищення товару, з якого не можна вилучити неправомірно нанесене зазначення його походження. Адже це може бути досить цінний товар і його знищувати лише через те, що не можна усунути позначення, видається просто нерозумним. Такий товар можна продати чи іншим чином відчужити, а одержані гроші перерахувати до Державного бюджету України.

 Не зрозуміло, про  які втрати йдеться у підп. «г» п. З цієї ж статті — «відшкодування втрат, включаючи несдержан! доходи». Відповідно до чинного цивільного законодавства України будь-які втрати, яких зазнав власник свідоцтва внаслідок порушення його прав, охоплюються поняттям «збитки». Під останніми розуміють витрати, зроблені кредитором, втрату або пошкодження майна, а також неодержані кредитором доходи, які він одержав би, якби право власника не було порушено.

 Оскільки зазначені  витрати та ще й разом з  неодержаним доходом охоплюються  поняттям «збитки», то не було  потреби у підп. «г». Адже є ще один підп. «д», в якому йдеться саме про відшкодування збитків. Але останній привертає увагу не тільки тим, що своїм змістом він охоплює підп. «г», ще більше він цікавий тим піклуванням, яке проявляється до порушника: збитки мають бути стягнені з нього у розмірі не більше, ніж одержаний порушником прибуток (уже не доход). Не дай Бог, скривдити порушника: він повинен повернути власникові свідоцтва лише те, що вкрав у нього, і не більше. Така завидна турбота про порушника викликає подив, якби тільки він не був правопорушником.

 Нарешті, про відшкодування  доходу чи прибутків йде мова  у наведеному п. З ст. 24 цього Закону. З контексту ніби випливає, що ці поняття «доход» і «прибуток» вживаються як однозначні. Проте вони не такі. А якщо неоднозначні, то слід уточнити: що підлягає відшкодуванню — доход чи прибуток.

 При ввезенні на  митну територію України товару, позначеного з порушенням прав  законних користувачів (власників  свідоцтва) права на використання зазначення походження, цей товар може бути тимчасово затриманий у порядку, передбаченому законом.

 У Законі «Про охорону  прав на зазначення походження  товарів» міститься дещо інший  перелік спорів, які розглядаються в судовому порядку. Він відрізняється від подібних переліків, що є у інших патентних законах.

 За даним Законом у судовому порядку розглядаються спори про: правомірність реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару; незаконне використання кваліфікованого зазначення походження товару; ввезення на митну територію України товарів, неправомірно маркованих зареєстрованим кваліфікованим зазначенням походження товару.

 Суди можуть також  приймати рішення про: вилучення з товару або його упаковки неправомірно нанесеного зазначення походження товару; конфіскацію товару, неправомірно маркованого зазначенням походження товару; вилучення з обігу товару, ... неправомірно маркованого зазначенням походження товару; відшкодування шкоди, що заподіюється особі, яка має право на використання кваліфікованого зазначення походження товару; визнання кваліфікованого зазначення походження товару видовою назвою або скасування раніше визнаної видової назви товару.

 Для захисту права  на зазначення походження товару  можуть бути використані також  і загальні цивільно-правові засоби  захисту прав.

 Привертають увагу  певні неузгодженості, які містяться у статтях 24 і 25 цього Закону. В п. 2 ст. 25 йдеться про відшкодування шкоди, що завдається особі, яка має право на використання кваліфікованого зазначення походження товару. В підп. «г» і «д» п. 3 ст. 24 йдеться про відшкодування втрат, включаючи неодержані доходи, або відшкодування збитків. Постає слушне питання: що ж піддягає відшкодуванню, — втрати, збитки чи шкода. Така розбіжність у термінах не сприятиме однозначному тлумаченню вказаних норм.

3.2 Адміністративний порядок  захисту патентних прав

 Адміністративний порядок  захисту патентних прав означає  подачу заперечень до Апеляційної  палати Патентного відомства України. Заперечення може бути подано у зв'язку з відмовою у видачі патенту. Воно має стосуватися однієї заявки і містити обґрунтування неправомірності рішення, що оскаржується. До заперечення додається документ, який підтверджує сплату відповідного збору. В разі пропуску терміну подачі заперечення заявник може клопотати про його відновлення, підтвердивши наявність поважних причин і сплативши спеціальний збір за відновлення пропущеного строку.

 Головою Апеляційної  палати призначається колегія  в складі не менше трьох  членів цієї палати для ведення  справи. Колегія розглядає заперечення  і подані матеріали в присутності  зацікавлених осіб, її рішення приймаються простою більшістю голосів. Затверджене головою Апеляційної палати рішення колегії набуває статусу рішення Апеляційної палати та надсилається заявнику.

 До затвердження головою  Апеляційної палати рішення колегії в місячний термін від дати його прийняття колегією може бути внесений протест на це рішення. Протест має бути розглянутий старим або новим складом колегії упродовж місяця. Рішення, прийняте за протестом і затверджене головою Апеляційної палати, є остаточним рішенням Апеляційної палати. Воно може бути скасоване тільки судом. Рішення Апеляційної палати може бути оскаржено заявником у судовому порядку упродовж шести місяців від дати його одержання.