Еволюція політичних відносин Україна-Європейський Союз

Разом з тим, увага США до Східної Європи взагалі і до України, зокрема, до кінця десятиліття помітно слабшає. Це обумовлено і наслідками кризи, і перенесенням центру ваги американської геостратегії на азіатське напрям, і «перезавантаженням» відносин з Росією після приходу до влади Президента Барака Обами. У нових умовах Збігнєв Бжезінський в статті «Порядок денний для НАТО», опублікованої в восени 2009 року в журналі «Foreign Affairs», досить ясно описав завдання «Східного партнерства». «На даному етапі ЄС може бути більш продуктивним засобом здійснення позитивних змін на Сході, враховуючи той факт, що жоден з недавно отримавших незалежність сусідів Росії не бажає знову стати її колонією чи сателітом, - пише він. - При такому поділі праці «Східне партнерство», спочатку запропоноване Польщею і Швецією, стало б дуже дієвим інструментом поглиблення зв'язків між Європейським союзом і Азербайджаном, Вірменією, Білорусією, Грузією, Молдовою і Україною. Включаючи в себе різнопланову діяльність - від надання фінансово-технічної допомоги до присвоєння університетських стипендій учням з цих держав і полегшення їхніх поїздок в країни Заходу, - таке партнерство буде відповідати очевидним прагненням народів цих країн, капіталізуючи бажання широкої громадськості країн Сходу зміцнювати зв'язки з Євросоюзом . Для сьогоднішньої Росії не є можливим відреагувати на дану ініціативу так, як колись це зробив би Радянський Союз. Кремль повинен буде запропонувати згаданим країнам не менш привабливі умови співпраці, тим самим нехай і неохоче, але побічно підтверджуючи шанобливе ставлення до національного суверенітету і цілісності цих країн. Крім того, конкуренція між Росією і ЄС, яка посилиться завдяки подібній ініціативі, не тільки піде на користь державам, оточеним особливою турботою, а й викличе у самих росіян прагнення отримувати такого роду привілеї від Заходу. Більше того, з урахуванням тісних громадських зв'язків між Росією і Україною, чим більше українське суспільство буде тяжіти до Заходу, тим вище ступінь ймовірності того, що у Росії не буде іншого вибору, окрім як наслідувати приклад України »[47].

Підіймаючись з колін Росія наполегливо прагне відновити свою роль в регіоні. Розглядаючи Східну Європу як традиційну сферу свого впливу, Росія використовує як засіб «жорсткої сили» свої енергетичні можливості, а як «м'якої сили» просуває ідею «русского мира» як культурно-цивілізаційної та історичної спільності. Росія жорстко відреагувала на бажання українського керівництва, на чолі з Президентом Віктором Ющенко, і грузинського - на чолі з Михайлом Саакашіллі, вступити в НАТО. Це вплинуло на позиції Франції та Німеччини і в кінцевому підсумку призвело до блокування питання про надання Україні та Грузії статусу кандидатів на саміті НАТО в Бухаресті в квітні 2008 року. Точкою відліку нової геостратегії Росії можна вважати проведену в серпні 2008 року блискавичну «операцію з примусу до миру» проти Грузії. Виходячи з цих позицій, Росія спочатку досить насторожено сприйняла ініціативу Євросоюзу щодо включення Азербайджану, Вірменії, Білорусії, Грузії, Молдавії і України в програму «Східне партнерство». «Ми дійсно чуємо запевнення з Брюсселя про те, що це не є спробою створити нову сферу впливу і що цей процес не спрямований проти Росії. Ми хочемо вірити цим запевненням, хоча я не приховую, що деякі коментарі цієї ініціативи з боку Євросоюзу нас насторожили », - заявив Міністр закордонних справ Російської Федерації С. Лавров після закінчення саміту Росія - ЄС у квітні 2009 року [48].

Європейський  Союз, у свою чергу, ніколи особливо й не приховував, що саме операція в  Грузії стала спусковим гачком для  прийняття рішення про старт  програми «Східне партнерство». На офіційній інтернет-сторінці Європейської Служби Зовнішньополітичної Діяльності (European External Action Service (EEAS), присвяченій передумовам прийняття зазначеної програми, написано буквально наступне: «Те, що відбувається в країнах Східної Європи і Південного Кавказу впливає на Європейський Союз. Послідовні розширення ЄС спричинили собою те, що ці країни стали ближчими до ЄС та їх безпека, стабільність і процвітання мають все більший вплив на ЄС. Конфлікт у Грузії в серпні 2008 року показав, наскільки уразливими вони можуть бути і підтвердив, що безпека ЄС починається за межами наших кордонів»[49]. Говорячи про вплив Євросоюзу в Східній Європі, необхідно мати на увазі, що з 2007 року членами ЄС стали Болгарія та Румунія. І після цього розширення Східна Європа в політичному аспекті стала включати в себе тільки три держави: Білорусь, Молдову та Україну. Не можна не відзначити і те, що в 2007 році був підписаний Лісабонський договір. Ця «мала конституція» ЄС, що вступила в силу в грудні 2009 року, зробила Євросоюз суб'єктом міжнародного права. Ці фактори також вплинули на народження в рамках Європейської політики сусідства, прийнятої ще в 2004 році, нової комунікації «Східне партнерство». Не вірним, однак, було б твердження, що це рішення далося Євросоюзу легко. Внутрішні суперечності розгорнулися в так званому «Веймарському трикутнику» - між Францією, Німеччиною та Польщею. Франція і Німеччина як безумовні лідери Європейського Союзу негласно ділять між собою зони впливу. Франція керує південно-західний напрямок, а Німеччина - північно-східний. Після приходу до влади Ніколя Саркозі, Франція активізувала свої зусилля зі створення Середземноморського Союзу, що викликало ревну реакцію Німеччини. Німеччина, не маючи виходу до Середземного моря, побоювалася, що дана ініціатива призведе до одностороннього посилення позицій Франції в ЄС, і виступила проти її інституційного відокремлення від Євросоюзу. Компроміс був досягнутий Ніколя Саркозі та Ангелою Меркель 3 березня 2008. Пропозиція була винесена на обговорення Європейської Ради 13-14 березня того ж року. Ініціатива стала називатися «Союз для Середземномор'я» і функціонувати, як частина загальної для всього ЄС політики сусідства. 13 липня 2008 року відбувся установчий саміт організації. Саме як своєрідна противага «Союзу для Середземномор'я» була сприйнята Німеччиною ініціатива Польщі та Швеції про створення програми «Східне партнерство», проголошена на тому ж березневому засіданні Європейської Ради 2008 року. Франція, була спочатку опонентом цього проекту, змушена була погодитися. Доречі, саме французькому керівництву належить ініціатива впровадження концептуально нового статусу для України - «асоційований партнер». Ця винахідлива французька вигадка стала відповіддю на наполегливі вимоги Україні включити до тексту нової посиленої угоди з ЄС положення про її європейські перспективи, що прозвучали у ході візиту Президента України В. Ющенка до Парижа в жовтні 2007 року.

Отже, для Польщі «Східне партнерство» - це спроба підняти  свій статус в ЄС і спосіб посилити свій вплив на Сході (в першу чергу  на землях, що колись входили до складу Речі Посполитої). Ідеї ​​свого польського союзника підтримують і США. Для Німеччини - це міра, спрямована на збереження політичного балансу з Францією всередині ЄС, і спосіб забезпечення лояльності держав, задіяних у забезпеченні європейської безпеки (в першу чергу транспортування вуглеводнів).           Для Франції - це вимушений крок, мета якого отримати згоду європейських партнерів на французький патронат над Середземномор'єм.

Можна зробити  висновок, що для Європейського Союзу  в цілому «Східне партнерство» покликане виконати триєдине завдання: забезпечити безпеку на нових східних кордонах ЄС несиловими методами, посилити європейські позиції в державах регіону, одночасно утримуючи їх у положенні «вічних наречених» по відношенню до ЄС, і не допустити повернення їх у сферу російського впливу.

Природно, що в  офіційному документі, названому Комунікація  «Східне партнерство» (прийнята на установчому саміті в Празі 7 травня 2009 року), завдання поставлені по-іншому. Вони були сформульовані у вигляді  тематичних платформ, що складаються з відповідних панелей, а також окремих флагманських ініціатив.

Перша тематична  платформа «Демократія, благе управління і стабільність» складається  з таких панелей як «Демократія  і права людини», «Законність, Свобода  та Безпека», «Безпека і стабільність». Друга тематична платформа «Економічна інтеграція і конвергенція з політиками ЄС» включає в себе панелі: «Торгове та регуляторне наближення», «Соціально-економічний розвиток», «Зміни навколишнього середовища та клімату», «Загальні положення». У третю тематичну платформу «Енергетична безпека» входять такі панелі: «Посилення рамкових умов і солідарність», «Підтримка інфраструктурного розвитку та диверсифікація поставок», «Гармонізація енергетичних політик». Тематична платформа «Контакти між людьми» охоплює панелі: «Культура», «Освіта і дослідження», «Інформаційне суспільство та медіа».

   Комунікація «Східне партнерство» передбачає наступні флагманські ініціативи:

- розробка та реалізація програм інтегрованого управління кордонами;

- створення інструменту сприяння малому та середньому бізнесу;

  -розвиток регіональних ринків електроенергії, підвищення енергоефективності та використання відновлюваних енергоресурсів;

- посилення взаємодії у контексті попередження та запобігання наслідкам природних та техногенних катастроф [50].

На установчому  саміті Президент Європейської Комісії  Жозе Мануель Баррозу урочисто заявив: «Тільки за наявності сильної  політичної волі та рішучості з обох сторін Східне партнерство може досягнути  своєї цілі політичної асоціації  і економічної інтеграції. Нам потрібно ще більше інвестувати у спільну стабільність і процвітання. Така інвестиція швидко компенсується важливими політичними та економічними перевагами і сприятиме підвищенню стабільності та безпеки як ЄС, так і наших східних партнерів ». «Настав час відкрити нову главу у відносинах з нашими східними партнерами. - Вторив йому Комісар ЄС із зовнішніх відносин і європейської політики сусідства Беніта Ферреро-Вальднер [51].

Насправді ж  ініціатива «Східне партнерство», анонсована лише як східний вимір Європейської політики сусідства, була досить стримано сприйнята Україною, хоча керівництво ЄС багатообіцяюче заявляло, що вона відкриває перед країнами-партнерами перспективи укладення угод про асоціацію, договорів про поглиблену і розширену зону вільної торгівлі, а також безвізовий режим. Але, по-перше, Україна до того часу вже вела переговори з ЄС щодо окреслених напрямків. По-друге, з самого початку стало ясно, що вельми обмежене фінансування програм явно не відповідає офіційно заявленим масштабним цілям. І головне, Україна, розраховувала, що нова ініціатива стане своєрідною «дорожньою картою» на шляху до ЄС, знову не побачила в ній для себе чітко визначених перспектив членства. Грунтовне дослідження «Східне партнерство ЄС: додаткові можливості для євроінтеграції України», проведене в 2009 році групою вчених Українського незалежного центру політичних досліджень під керівництвом Віталія Мартинюка, вказало на цілий ряд істотних недоліків програми. Разом з тим, експерти дійшли такого висновку: «Східне партнерство» не є гарантією для досягнення повної інтеграції східних партнерів з ЄС і не є шляхом для набуття членства в ЄС. Воно є механізмом, набором додаткових можливостей, інструментів, ефективне використання яких дозволяє Україні наблизитися до цієї стратегічної мети ». [52]

Що ж стосується фінансових ресурсів «Східного партнерства», слід вказати, що на програму допомоги в період до 2013 року було виділено 600 мільйонів євро. Це, загалом, зовсім небагато, з огляду на бідність і нестійкість економік країн-партнерів із загальним населенням в 76 мільйонів жителів, 46 мільйонів з яких припадають на Україну. Якщо розглянути цю суму з урахуванням населення країн-учасниць, то виходить, що в період з 2011 по 2013 рік Європа виділить по 2,74 євро на одного білоруса, 3,35 євро на українця, 4,82 євро на азербайджанця, 13,66 євро на вірменина і 25,36 євро на молдаванина. «Все це і близько не стоїть з тими засобами, які надавалися державам Центральної Європи в 90-х роках, у період до їх приєднання до Євросоюзу, - пише французька газета« Le Monde ». - Причина такої стриманості досить прозора: у цих далеких, розташованих біля кордонів Росії і на Кавказі республік поки немає ніяких перспектив вступу в ЄС»[53].

Як видно, для  реалізації цілей «Східного партнерства» Європейський Союз вважає за краще використовувати «м'яку силу», коли бажане досягається не тільки завдяки використанню «батога» або «пряника», а шляхом переконання і залучення інших до своїх цінностей. Вплив Європи в країнах-партнерах забезпечується також різними угодами, торговим співробітництвом і пом'якшенням візового режиму, тобто тим, що в Європі називають ще «нормативною силою».

  У травні 2011 року Європейська комісія оприлюднила нову стратегію Європейської політики сусідства. Головною новиною розділу "Посилення Східного партнерства» стала згадка про критерії членства країн СП в Євросоюзі. «Цінності, на яких заснований ЄС, перебувають у центрі політичної асоціації та економічної інтеграції, які пропонуються в рамках Східного партнерства. Це ті ж цінності, які відповідно до ст. 49 Договору про Євросоюз має поважати будь-яка держава, що претендує на членство в ЄС », - йдеться в документі.

Однак про «батіг»  і «пряник» ЄС теж не забуває. Істотна  зміна ЄПС стосується фінансування цього формату. Чинним бюджетом ЄС передбачена допомога країнам-сусідам у розмірі 5,7 млрд. євро до кінця 2013 року, дві третини яких прямувало в Середземноморський регіон, а решту коштів - до країн Східного партнерства. Європейська Комісія має намір збільшити загальну суму на 1,242 млрд. євро, при цьому замість квотного розподілу коштів буде діяти новий принцип «більше за ще більше" - основні транші будуть виділятися тим країнам, які краще за інших показали себе в попередній період. «Оскільки ми всерйоз маємо намір зконцентруватися на підтримці країн, де помічений глибокий процес реформ, ми повинні вкладати гроші саме туди і не керуватися географічними пріоритетами", - пояснив європейський комісар з питань розширення і політики добросусідства Штефан Фюле. При прийнятті рішення про розподіл допомоги ЄС Брюссель буде оцінювати країни-одержувачі за п'ятьма критеріями: успішне проведення чесних і вільних виборів; дотримання свободи зібрань і свободи ЗМІ; верховенство закону, незалежна юстиція і чесний суд; боротьба з корупцією; реформування спецслужб і правоохоронних органів та забезпечення демократичного контролю над ними.

Стаття 49 Договору ЄС, про яку згадується в комюніке, гарантує право подавати заявку про  вступ до ЄС будь-якій європейській державі, яка дотримується принципів свободи, демократії, правової держави, поваги прав людини та основних свобод. Спочатку в Європейській Комісії планували «більш амбітне формулювання, що стосується європейської перспективи країн СП", але потім під тиском країн-членів ЄС фраза прийняла більш обтічну форму. «Ми прийшли до того, що цього разу нам потрібно більш конкретно визначити кінцеву мету. Ви запитаєте, чи означає це перспективу членства? Ні, не означає », - заявив Штефан Фюле. [54] У тому ж дусі діє і Європарламент. Вищий представницький орган ЄС 1 грудня 2011 прийняв резолюцію, в якій рекомендував Європейській Комісії парафувати Угоду про асоціацію з Україною до кінця 2011 року. У той же час в резолюцію було включено 21 пункт рекомендацій та застережень, починаючи від забезпечення участі Юлії Тимошенко та інших лідерів опозиції в політичному процесі і закінчуючи відкриттям архівів КДБ на Україну.