Коран і Сунна – Святе письмо та Святий переказ мусульман

    Реферат: Коран /Укр./ 

    Коран і Сунна – Святе  письмо та Святий переказ  мусульман” 
 

    1. Коран – “книга  книг” ісламу 
 

    У багатьох релігіях світу маються  книги, що шануються віруючими як священні. Такі Веди в індусів, Авеста в зороастрійців, Біблія (Старий завіт) в іудеїв, Біблія, що включає крім Старого завіту Новий завіт, у християн. Звичайно в них містяться сказання про бога і про богів, їхніх вісниках, посланниках і пророках, розповіді про загробне царство, ангелів і чортів, раї і пеклі, про те, як і ким створені світ, земля, людина, тварини і рослини, установлені обряди і звичаї, визначені учинки віруючих, часом навіть перелічується, які з них похвальні, гідні нагороди - земної і загробної і які - засуджувані, переслідувані людськими і небесними законами...  

    Проповідники  всіх релігій затверджують, що тільки книги їхньої віри правильні, божественні, боговдохновенні. Наука ж підходить  до всім цим книгам однаково, об'єктивно, без упередженості. Так вона розглядає  і Коран - головну священну книгу  однієї з найбільше розповсюджених і щодо молодих релігій - ісламу.  

    Спочатку  пророчі одкровення передавалися в  громаді неписемно, по пам'яті. Але  згодом, у Медині за вказівкою Мухаммеда  стали вестися систематичні записи. Канонізація змісту Корану і складання  остаточної редакції відбулося при халіфі Оліфі (644-656 р.р.). Коран наказує арабам залишити "звичаї батьків" на користь правил, встановлених ісламом. У самому Корані його правова значимість визначається в такий спосіб: "Отже, ми ниспослали його як арабський судебник" (№3 стор. 165-166).  

    Коран складається з 14 глав (сур), розчленованих  на 6219 віршів (аята). Велика частина  цих віршів має міфологічний характер, і лише близько 500 віршів містить  розпорядження, що відносяться до правил поведінки мусульман. При цьому  не більш ніж 80 з них можна розглядати як власне правові (в основному це правила, що відносяться до шлюбу і родини), інші стосуються релігійного ритуалу й обов'язків (№6 стор.420).  

    Сури  розташовані без усякого порядку, просто по розмірах: більш довгі  ближче до початку, більш короткі - до кінця. Сури меккійські (більш ранні) і мединські (більш пізні) перемішані. Те саме повторюється багатослівно в різних сурах. Вигуки і прославляння величі і могутності Аллаха чергуються з розпорядженнями, заборонами і погрозами “гієною” у майбутнім житті всім непослушникам. У Корані зовсім непомітно слідів такої редакційно-літературної обробки, як у християнському Євангелії: це зовсім сирі, неопрацьовані тексти.  

    Велика  частина положень Корана носить казуальний характер і являє собою конкретні тлумачення, дані пророком у зв'язку з окремими випадками. Але багато встановлень мають дуже невизначений вигляд і можуть набувати різного сенсу в залежності від того. який зміст у них вкладається. У наступній судово-богословській практиці й у правовій доктрині в результаті досить вільного тлумачення вони одержали своє вираження в суперечливих, а нерідко і у взаємовиключних правових розпорядженнях.  

    Сури  Корана різного розміру: у 2-й, найбільшої з них - 286 аятов, а в найменших - 103, 108 і 110-й - усього по трьох аята. Довжина сур зменшується, якщо не вважати невеликих відхилень, до кінця книги. Перша сура - "аль-фатіха" - "Відкриваюча [книгу] " містить усього сім аятов; уживається як молитва, свого роду мусульманський "Отче наш".  

    По  віровченню ісламу, Коран - книга нестворена, існуюча предвечно, як сам бог, Аллах; вона його "слово" (2:70; 9:6; 48:15). Назва "Коран" походить від арабського дієслова "кара'а", що означає читати вголос речитативом, декламувати. Оригінал Корана, згідно ісламу, написаний арабською мовою на аркушах - сухуф і сувої з ним зберігаються на сьомому небі, звідси й одне з його назв - Світки, Книга (74:52; 80:13; 98:2). Коран - "Мати книги" - розум аль-кітаб, знаходиться під престолом Аллаха; і тільки один Аллах у цієї небесний книзі "стирає, що бажає, і затверджує" (К., 13:39)  

    Природно, що створення настільки великого добутку, як Коран, хоча і виробляючого при найближчому ознайомленні враження збірника висловлень, проповідей, сказань  і правових норм, як правило, тематично і хронологічно не систематизованих, було справою непростим, так ще в народу, що не мав до цього настільки великих письмово зафіксованих релігійних чи світських творів. Не випадково в самому ж Корані поява цього великого письмового пам'ятника не раз витлумачується як небувале, чудесне. Від імені Аллаха в ньому написано: "Скажи: "Якби зібралися люди і джини, щоб зробити подібне до цього Корана, вони б не створили подібного, хоча б одні з них були іншим помічниками" (К., 17:90). Звідси ж випливає, що для сочинивших цю фразу казкові демонічні сили - джини -були настільки ж реальними, як і люди, їм здавалося навіть, що люди і джини могли спільно виконувати ту саму роботу, допомагати один одному.  

    Судячи  з цього більш пізнім даним  мусульманської традиції, "одкровення" Аллаха передавалися пророку приблизно в 610-632 роках н.е., а їхній запис, збирання зафіксованого й особливе складання книги розтяглися на довгі роки. Труднощі, що при цьому довелося переборювати, як побачимо, не зводилися лише до відсутності в арабів у минулому подібної практики.  

    Історія, як відомо, підносить людям часом  чимало несподіваних уроків. У їхньому  числі і той, що книга, з початку  додавання якої пройшло майже 14 століть, і в наші дні в ряді країн  зберігає значення не тільки як історичний і релігійний пам'ятник, але і як добуток широкого соціального змісту. У країнах, де іслам – державна релігія, з положень Корана виходять багато правових норм, законодавство - шаріат, на Корані присягають і дають клятви, порушення яких визнається найважчим гріхом, злочином. Вивчення Корана і його тлумачень (тафсир) є одним із профілюючих предметів багатьох навчальних закладів у таких країнах, як Пакистан, Іран, Саудівська Аравія. Пояснимо інтерес до цієї книги й у тих сучасних закордонних державах, де труднощів пошуку "третього шляху" сприяють звертанню до минулого, плекають надію знайти в ньому бажаний вихід...  

    Коран вивчається давно: не буде перебільшенням сказати - століттями. Але в країнах  поширення ісламу, за рідкісними винятками, вивчення його було підлегле задачам конфесіонального і правового порядку. У регіонах, де пануючими є інші релігії, особливо католицизм і іудаїзм, ця задача не тільки в середні століття й у Нове час, але часто ще і тепер визначається цілями місіонерства і тісно зв'язаного з ним колоніалізму і неоколоніалізму.  

    Крах  колоніальної системи імперіалізму вніс чимало позитивного в життя  народів Ближнього і Середнього Сходу, розбудив і підняв на принципово нову висоту історична самосвідомість і національні інтереси народів, що звільнилися, спонукав їх об'єктивно оцінити минуле і сьогодення своїх країн, щоб намітити можливі шляхи в завтрашній день, у майбутнє.  
 

    2. Коран і ранній іслам  
 

    Іслам зародився в Аравії в VII столітті нашої ери. Походження його ясніше, ніж походження християнства і буддизму, тому що воно майже із самого початку висвітлюється письмовими джерелами. Але і тут багато легендарного. За мусульманською традицією, засновником ісламу був пророк божий Мухаммед, араб, що жив у Мецці; він нібито одержав від бога ряд “одкровень”, що записані у священній книзі Коран, і передав їх людям. Коран - основна священна книга мусульман.  

    Рівень  пізнання основ мусульманської релігії  дуже різний в різних шарів населення  й у різних країнах традиційного поширення ісламу. Усякий мусульманин знає арабське звучання і зміст символу віри релігії ісламу: "немає ніякого божества, крім Аллаха, і Мухаммед - посланник Аллаха". Тут коротко виражені два головних догмати ісламу: існує єдиний, один, і вічний усемогутній бог - Аллах; своїм посланником Аллах обрав араба з Мекки, Мухаммеда, через нього бог передав людям текст священної книги - Корана, його руками він заснував громаду віруючих (умма). За 14 століть з невеликої групи Аравії вона перетворилася в багатомільйонну масу людей різних національностей, різних мов, різних соціальних шарів і культурних орієнтаций.  

    Зв'язок віри з традиційним життям був  характерний для ісламу за всіх часів, але особливо очевидним він постає сьогодні, коли ідеологи і політики, що виступають під гаслом ісламу, намагаються якнайбільше людей оголосити мусульманами тільки тому, що вони дотримуються багатьох звичаїв своїх батьків.  

    У сучасному розумінні іслам –  і релігія, і держава через  активне втручання релігії в  державні справи.  

    "Іслам"  у перекладі з арабського означає покірність, "мусульманство" ( від арабського "муслім" ) – відданий Аллаху.  

    Засновником ісламу є арабський "пророк" Мухаммед (Мухаммад чи Магомет), вплив якого  на загальну долю людства важко переоцінити, тому на цій історичній особистості  треба зупинитися особливо.  

    Велич бога - Аллаха - виражено в багатьох формулах, добре відомих усім мусульманам  і часто повторюваних ними в мові, молитвах, побутових вигуках, а також  що постійно зустрічаються у витонченій в'язі арабського письма, на пам'ятниках  мусульманської архітектури в Азії, Африці, Європі й Америці: "Аллаху акбар" - "Аллах наймогутніший!" і т.д.  

    Основні догмати ісламу складались поступово, та й досі в них є розбіжності  між різними напрямками мусульманства. Взагалі цих догматів п'ять: 1) вчення про єдинобожжя; 2) віра у божу справедливість та правосуддя Аллаха; 3) визнання пророчої місії Мухаммада та пророків, що йому передували; 4) віра у воскресіння, Судний день та потойбічний світ; 5) вчення про верховну владу (імамат-халіфат). Перші чотири догмати спільні для всіх мусульман. Питання про верховну владу — головний предмет розбіжностей між різними течіями.  

    Найкоротший виклад головного догмата ісламу міститься у 112 сурі (главі) Корану: "В  ім'я Аллаха милостивого, милосердного! Скажи: "Він - Аллах єдиний, Аллах могутній. Не народжував і не був породжений, і не було нікого подібного йому, ніколи". По мусульманській доктрині, люди, що не сповідають іслам, - "невірні", серед них іудеї і християни виділяються особливо, як ахль-аль-китаб, тобто "люди Писання". Відповідно до Корану вони вірять нібито в того ж бога, що й мусульмани. Цей бог і їм посилав своїх посланників - Адама, Ноя, Авраама, Мойсея (Мусу), Ісуса (Ісу), але Мухаммед вище їх. Однак люди спотворили і забули те, чому ті вчили. Тому Аллах і направив людям Мухаммеда, свого останнього пророка, з божим словом - Кораном. Це була як би остання спроба наставити людей на праведний шлях, останнє попередження, після якого повинен настати кінець світу і Суд, коли всім людям буде віддано по їхніх справах - вони потраплять у райські сади чи в пекельний вогонь. Існують ангели і злі духи (джини), утім, останні, що перейшли в іслам із древньоарабских вірувань, не завжди злі, вони теж перебувають під владою бога і виконують його волю.  

    Аллах зображується в Корані як істота з чисто людськими моральними якостями, але в чудовому ступені. Він то гнівається на людей, то пробачає їх; одних любить, інших ненавидить. Як і іудейський і християнський боги, Аллах заздалегідь передбачив долю одних людей до праведного життя і майбутнього блаженства, інших - до беззаконня і загробних мук. Проте, в Корані, як і в Євангелії, бог багаторазово йменується милостивим. Найважливіша якість Аллаха - це його могутність і велич. Тому найважливіше догматичне і моральне розпорядження в Корані - це вимога повної, беззастережної покірності людини волі Аллаху.  
 

    3. Історія людства по Корану  
 

    У Корані відсутне представлення про  людину як "вінці утвору", а  також про поступовість розвитку життя на Землі, її біосфери і тим  більше ноосфери - сфери людського розуму.  

    Відповідно  до Корана, створенню Аллахом людини передував акт створення їм ангелів  і джинів, його небесної крилатої опори. У суре "Ангели" про це сказано: "Хвалу Аллаху, творцю небес і  землі, створившему ангелів посланниками, що володіють крилами подвійними, потрійними і четверными. Він збільшує в утворі, що йому завгодно" (К., 35:1); він "створив джинів з чистого вогню" (К., 55:14); "з вогню пекучого" (К., 15:27). І все-таки акту створення людини Аллах, судячи по викладеному в Корані древнеарабскому сказанню, додає особливе значення. Навіть після того як їм був виліплений свого роду манекен людини і залишилося лише його оживити, Аллах вирішив обговорити свій учинок з раніше ним створеними многокрылыми помічниками. Деякі з новітніх коментаторів намагалися углядеть у цьому "обговоренні" ознака особливої демократичності всевишнього.  

    Тим часом, якщо виходити з Корана, це "обговорення" чи "рада", "бесіда", "змагання" з "верховним сонмом" ангелів  виглядає дуже деспотично. У всякому  разі, у цьому "обговоренні" не почувалося якої-небудь терпимості, уваги до скликаного ангельського сонму, навіть ознаки толерантності. Творець заздалегідь визначив своє рішення і, вислухавши єдиного що возражали, відразу суворо покарав його.  

    Коран у декількох сурах повертається до цього епізоду, але щораз викладає усього лише сухий конспект, як би канву розповіді про "раду". Так, у суре 38 читаємо:  

    "От  сказав господь твій ангелам: "Я створюю людину з глини.  А коли я його завершу і  вдуну в нього від мого духу, то упадіть, поклоняючись йому!" І упали ангели всі разом, крім Ібліса[З цього аята (38:74) виходить, що Ібліс - з ангелів, а, згідно аяту 48 18-й сури Корана, "був він із джинів". Намагаючись знайти вихід з цього протиріччя, автори тафсиров приводять складні "доводи", по одним з яких Ібліс - з ангелів, але судячи з його вчинків - із джинів, а по іншим - він по природі своєї джин, але жив серед ангелів і навіть командував тисячами з них.], - він загордився і виявився невірним.