Реферат на тему:

Велесова  книга

 

Зміст

Вступ

1 Історія тексту

     Помилки перекладу 

2 Наукові експертизи Велесової Книги

2.1 Перша експертиза

2.2 Друга експертиза

3 Аналіз Велесової книги

3.1 Графіка

3.2 Палеографія

4 Прихильники та противники справжності ВК

4.1 Прихильники справжності ВК

4.2 Противники справжності ВК.

Висновок

Література

 

      Вступ 

     Книга – унікальний, історично сформований  універсальний засіб фіксації, збереження і передачі в часі й просторі суспільних надбань та цінностей. Вона розвивалася одночасно з розвитком суспільства, втілюючи в собі його основні досягнення і відповідаючи вимогам тієї чи іншої історичної епохи. Книга як продукт, створений в сфері матеріального виробництва, має матеріальну форму, характерну для кожного історичного відрізку часу. Разом з тим вона впливає на найтоншу сферу людини - на її духовний світ, під впливом книги у кожного індивіда виникають різні ідеї, образи, думки, які в процесі існування формують сукупне знання, дають поштовх новому витку розвитку суспільної свідомості. Незважаючи на дуалізм, закладений в природі книги, вона є єдиним цілісним організмом, що має своєрідну, характерну для кожної епохи естетику, втілену в художньо-графічних формах. 

     Велесова  Книга (Книга Велеса, Влес книга, Veles Book) — за однією з версій найдавніша слов’янська писемна пам’ятка, а за іншою версією — фальсифікація XIX—XX ст. Велесова книга це збірник молитов, легенд, оповідань про давню слов’янську історію. Була написана (чи то зведена воєдино з декількох менших текстів) на дерев’яних дощечках ранньою кирилицею, різними авторами у різний час у кінці IX — на початку X ст. (якщо є оригіналом), в Поліссі. Події, що описані у ВК охоплюють період приблизно від 7 ст. до н. д. до кінця IX ст. н. д. Назва книги пов’язана з іменем слов’янського бога Велеса. Останнім часом отримало розвиток неоязичництво, в якому ВК вважається святим письмом (волховником).

     Історія тексту

      Велесова книга була знайдена у 1919 році полковником білої армії Алі Ізенбеком у розгромленій поміщицький садибі Великий Бурлук на Харківщині. Текст ВК був надряпаний чи випалений на березових (за іншими даними дубових) дощечках розміром 38 на 22 см, товщиною до 1 см; вони були нанизані на ремінець. У 1925 році Ізенбек оселився у Брюсселі, де познайомився з Юрієм Петровичем Миролюбовим — білоемігрантом з України. За освітою Миролюбов був інженером-хіміком, але дуже цікавився слов’янськими старожитностями. Подальша доля Велесової Книги тісно пов’язана саме з цією постаттю. З 1925 р. по 1939 р. Миролюбов переписував текст ВК. Ізенбек не дозволяв виносити дощечки зі свого приміщення та відхилив пропозиції бельгійських вчених, які хотіли займатися вивченням дощечок. Миролюбову вдалося зробити лише одне якісне фото та й то не з оригіналу а з прорисів 16 дощечки, яке й дало назву книзі (текст цієї дощечки починається словами: «Влес книгу сію»). Окрім Миролюбова дощечок ВК ніхто не бачив. У 1940 р. в Брюссель прийшли німці, а в у 1941 р. помер Алі Ізенбек. Подальша доля дощечок невідома. 
У 1954-59 рр. частина ВК була опублікована в журналі «Жар-птица» в Сан-Франциско. Редактор журналу А. А. Куренков отримав тексти ВК від Миролюбова. Після цього дослідженням ВК почав займатись М. Ф. Скрипник, який також отримав копії переписаних Миролюбовим текстів. Він опублікував тексти ВК в Канаді, у 70-х роках 20 ст. Саме це видання Скрипника вважається найбільш повним та точним.

         Історичні події, на тлі яких  розгортається оповідь «ВК», охоплюють великий проміжок часу, вподовж якого наші пращури вирізнялися поміж народів Старого Світу, прибравши багато найменувань. Орії - орійці - оріяни - трипільці - пелазги (дослівно «лелеки») - гіперборейці - кияниди - кияни (тобто «києносці» чи «скіпетроносці») - кімерійці («кім-орії», згідно «ВК») - анти - славії - слави - славени - слав’яни - русини - русичі - руси – все це неповний перелік назв українського народу дохристиянської доби. Напевне жоден народ у світі не має стільки назв, як українці, але й жоден народ у світі не має такої давнезної історії та цивілізації, яка обчислюється десятком тисячоліть і сягає поза межі існування будь-якого іншого народу на землі.

         Упорядковуючи історичні події,  зазначимо вікопомні дати, відомі в сучасній історіографії, що мають пряме відношення до території сучасної України-Руси:

         VІІ – ІV тисячоліття до н.д.  – Трипільська доба (започаткування  першої в світі цивілізації  та розповсюдження її по Європі, Середземномор'ї, Північній Африці, Малій та Середній Азії);

         VІ тисячоліття до н.д. –  з'єднання Чорного моря з Середземним  (так званий «Всесвітній потоп») і затоплення великої території  Причорномор'я, що зумовило розселення  мешканців Причорномор'я по усьому  світу; 

         V тисячоліття до н.д. – розбудова Шумерської держави в Месопотамії переселенцями орійцями з Подніпров'я;

         ІV-ІІІ тис. до н.д. – розбудова  культових святилищ-обсерваторій  Гіпербореї слідом за розселенням  племен (від українських Буртів  і Козаровичів – найбільш досліджених святилищ обсерваторій під Чигирином і Києвом – до англійського Стоунгенджу, а на початку ІІ тис. до н.д. – зауральського Аркаїма під Челябінськом);

         ІІІ тисячоліття до н.д. –  розбудова славнозвісної Трої (2750 рік) вихідцями з Оріани-України  на честь бога Трояна (переселення очолив старотець Ман, ведійний "Муж, Чоловік" – відповідність якого виявлена в похованні ІІІ тисяч. до н.д., Висока Могила, під Староселлям);

         ІІІ – ІІ тисячоліття до  н.д. – освоєння переселенцями  з Подніпров'я долини Інду в  Індії, біля історичного Пенджабу, та створення індійського епосу, що описує події, які відбувалися на теренах сучасної України-Руси у ІV-ІІІ тисячоліттях до н.д.;

         ІІ – І тисячоліття до н.д.  – доба Кімерійців («кім-оріїв», згідно «ВК»), найдавнішого з народів, згаданих у світовій історії на теренах України-Руси (згідно «ВК», кімерійці й анти – це один народ, бо цар антів Ор був кімерійцем);

         1140 р. до н.д. – поділ русів  на окремі роди: «Се називаються  ті поляни, свередзі і деревляни:  тут бо всі руські» (д.4б);

         І тисячоліття до н.д. – повернення  пращурів українців-русичів (пелазгів) з Малої Азії після Троянської  війни, оспіваної пелазгом-троянцем  Гомером і датованої приблизно  1260-1250 роками до н.д., та розбудова  міста-фортеці Голунь на річці  Ворсклі (сучасні залишки стародавнього городища поблизу м. Більск), згадане у «ВК»: «В давнину мали Голунь нашу, і гради, і села, і вогнища» (д.19);

         VІІ ст. до н.д. – навала войовничого  іранського племені скіфів (скитів), які витіснили Кімерійців-Антів  і Амазонок з Причорномор'я;

         650 р. до н.д. – вихід з  «Семиріччя» (Приазов'я) і перехід  русів на чолі з патріархом  Орієм до озера Ільмень після  навали скіфів.

         640 р. до н.д. – утворення  Царства Антів, згодом назване  «Русь» (від Орду й Вісли до  Волги та від Чорного моря до Білого); розбудова укріплень Києва синами царя Орія – Києм, Щеком, Хоривом – на місці стародавньої Куяви, котра вважалася «матір'ю городів руських» (д.22);

         VІІ ст. до н.д. – ІІІ ст. н.д.  – існування Старокарпатської  держави, розбудованої Щеком і Хоривом, синами царя антів – Ора (д.36б);

         VІ ст. до н.д. – ІІ ст. н.д.  – утворення Сарматії, військового  союзу Антів з Амазонками, що  мешкали на території сучасної  Кубані і були також потіснені  скіфами (сармати поступово потіснили  скіфів і врешті у ІІ ст. остаточно вибили їх на своїх землях, зокрема й в Криму);

         V ст. до н.д. – «батько історії»  грек Геродот відвідав Сарматію  і описав її населення (вони, поза сумнівом, були індоєвропейці);

         ІV – VІІ ст. н.д. – утворення  й існування військового угрупування "Київська Троянь", згадана у "Слові о полку Ігоря" як «тропа Трояні; віки Трояні; земля Трояні», про що варто сказати окремо:

         – після перемоги русичів над  готами, що хлинули з норманських  країв на схід, ватажок готів  Вінітарій запросив руського царя Божа (Буса) і його князівське оточення на банкет, буцімто перед тим, як податися геть з землі русичів. Зустріч відбулась на річці Рось (с.Синяви, Рокитнянського р-ну), де готи підступно схопили і стратили царя антів Божа з синами і сімдесятьма вельможами. Українська історіографія датує вбивство готами царя Божа 375 роком, після чого анти-русичі, лишившись без воєначальників, відійшли з південної степової зони до Києва, навколо якого утворили військове угрупування "Троянь", котре очолив князь Велемир. У 382 році русичі розбили готів ущент і вигнали за межі Руської землі (розбиті готи частково осіли поза Доном, а більшість подалась назад на захід, де згодом утворили державу "Германію", названу на честь їхнього ватажка Германаріха, неодноразово згаданого у «ВК»).

         Хронологія подій реально проглядається  в цілком завершеній композиції  дощечок 5а – 7а, зокрема: 

         – Прихід до Карпат за 1500 літ  до правління Діра (д.5а, д.6в). Якщо  врахувати, що Дір був на  Русі в 860 році н.д., то прихід до Карпат припадає на 640 рік до н.д. Згідно «ВК», отець Ор з синами – Києм, Щеком (Пащеком) і Хоривом (Горовато) – звели кремлі на київських горах, а потім, залишивши Кия княжити у місті-фортеці й околишніх землях, Щек і Хорив подалися до Карпат, де заснували Старокарпатську державу, яка проіснувала майже тисячу років, як непоборний заслін для греків і римлян. Нащадки Хорива (хорвати) розселилися понад Дунаєм та частково разом з нащадками Щека повернулися до Дніпра.

         – Вихід русичів з Карпат  починається близько 140 року до н.д. і триває до ІІІ століття н.д. Перехід русичів з Карпат до Дніпра (власне до Прип'яті) підтверджений археологічними дослідженнями, що проводились задовго до оприлюднення «ВК». На початку нашої доби, згідно сучасної історіографії, на Прип'яті відбулася зміна населення, утворилася слав'янська (зарубинецька) культура.

         – Війна з готами (германцями) й гунами у ІVст. н.д.: «Святояр  розбив готів 1003 року од приходу  слав'янського люду на Русь»  (д.4б), – тобто, якщо рахувати  від приходу до Карпат (640р. до н.д.), то перемога Святояра була 363 року, що відповідає сучасній історіографії (у 375 році, перед тим як покинути Русь після поразки в битві з військом Святояра, готи підступно схопили і стратили царя антів Божа (Буса) з синами і сімдесятьма вельможами, за що були покарані русичами у 382 році і вигнані за межі Русі).  

         – Через 200 літ наші родичі  розселилися на широкій території  (д.5б), – тобто у VІ ст., що  також відповідає сучасній історіографії.  Потужний рух на захід слав'янських племен з Прип'яті й Наддніпрянщини розпочався у VІ ст. і невдовзі слав'яни заполонили увесь Балканських півострів і більшу частину Європи. Саме тоді з'являються слав'янські пам'ятки празького типу і на Поліссі (Прип'яті), і в Чехії, і на Одрі.

         – Згадка про Кия, котрий  розбудував м. Києв у 640 році  до нашої доби: «І так було  се через років тисячу триста  по Кию-отцю, триста років по  Карпатському життю» (д.22); [мається  на увазі VІ ст. нашої доби, бо  «Карпатське життя» закінчилось  в ІІІ ст., відтак Кий-отець розбудував Києв у VІІ ст. до н.д.].

         «ВК» згадує найдавніший з  відомих народів на теренах  України-Руси – кімерійців (кіморіїв) як «отців наших» (д.6е), від яких  походив отець Ор (батько Кия,  Щека, Хорива) – «який і Сірію  воював, і Єгипет» (д.6в), та повідомляє багато історичних подробиць: